Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 92. Початок Гайдамаччини

Під час знегоди, що панувала на Україні, Гордієнкові не дуже важко було своєю шанобою серед січового товариства знищувати вплив Малашевича, й запорожці лишилися в Олешках, скоряючись своїй долі. Нудьгуючи без війни, найзавзятіші із січовиків гуртували біля себе ватаги голоти й водили їх за Синюху на Правобережжя. Там саме відбувався передостанній акт трагедії українського життя: поляки, користуючись своїм правом, що набули його за Прутською умовою, захопили Україну своїм військом, забороняли всякі згадки про козацтво й повертали людей на кріпаків. Мов та галич, налетіли на Україну нащадки тих польських панів та магнатів, що під час повстання Богдана Хмельницького та боротьби з Дорошенком або загинули од козацьких щабель, або повтікали. Слідом за панами прокрадалися й жиди. З'явилися знову оренди шинків, річок, озер та перевозів, а щоб тримати селян у покорі, пани, як і сто літ до того, позаводили надвірні роти козаків.

Згадуючи одвічну мету існування козацтва - оборону поневоленого люду, ватаги запорожців виходили з Олешок та з Гарду на Бузі й чинили напади на маєтки польських панів, а іноді навіть вигонили їх із цілої округи, визволяючи, хоч на невеликий час, поневолений люд. Tі загони запорожців, що ходили на поляків, хоч і з відома Коша Запорозького, але на свою відповідальність, разом із людьми, що приставали до них у самій Україні, почали зватися гайдамаками.

Іноді такі гайдамацькі загони шарпали і своїх спільників - татар, та тільки за те Кошу доводилося дорого розплачуватися: після кожного такого нападу, на Січ прибували татарські мурзи й примушували кошового платити утричі більшу суму, аніж коштувало пограбоване в татар добро.

Час від часу кримський хан викликав із Січі полк або два запорожців і посилав їх воювати то з черкесами, то з калмиками, то зі своїми непокірливими мурзами, і Військо Запорозьке, хоч і дуже неохоче, а мусило те робити. Життя в Січі було сумне, бо через непридатну, піскувату місцевість в Олешківській Січі рідко коли пробувало більше як тисяча-півтори товариства; решта ж більш охоче жила по старих січах та ще на річках Самарі та Бугу й не тільки в літню добу, а навіть зимували там по бурдюгах та зимівниках. Таким чином Олешківська Січ тільки через те вважалася осередком Запорожжя, що в ній був кошовий отаман із старшиною та переховувалися військові клейноди.

Тепер місце, де була Олешківська Січ, засипане пісками та обсаджене лозою, і замість січових руїн там можна бачити лише самі кучугури й шелюги.

По весні року 1727-го цариця Катерина І зійшла зі світу, й російська політика враз змінилася. За недолітнього царя Петра II владу в державі спершу забрав до своїх рук Меншиков, а пізніше - Довгорукі. Обидва вони були ворогами Малоросійської Колегії. І її враз було скасовано, а всемогутнього на Україні Вельяминова притягнено навіть до суду; влітку ж року 1727-го на Україні було оповіщено про вибори нового гетьмана, причому російський уряд застеріг українську старшину, що ніхто інший не буде затверджений на гетьманському уряді, як тільки полковник Миргородського полку Данило Апостол.

Українська старшина і взагалі громадянство, не розуміючи того, що повернення на Україні до старих порядків зроблене не з переконання в потребі такого повороту, а тільки з ворожнечі до вельмож, що стояли біля влади за часів Петра І, раділи, мов діти, і чутка про полегкості на Україні незабаром дійшла й до Січі Запорозької й підняла там вплив Малашевича та прихильників російської зверхності, так що того ж року, 19 жовтня кошовий отаман Павло Федорів за згодою товариства послав до нового гетьмана листа з проханням поклопотатися про те, щоб цар узяв запорожців під свою руку.

З тих заходів знову нічого не вийшло. Росія не хотіла воювати з Туреччиною, а через те й не бажала брати у свою владу Запорожжя; проте, маючи на увазі, що відносини Росії з Туреччиною погіршали ще з часів походу царя Петра І на персів, російський уряд визнавав корисним під час війни з турками мати запорожців на своєму боці й перестав надалі дратувати їх, як це було досі.