Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 30. Спілка Війська Запорозького з німецьким цісарем

Наприкінці XVI століття Європа перебувала в дуже скрутному становищі від нападів турків. Вони поруйнували й заполонили на берегах Чорного та Середземного морів усі італійські колонії (Генуезькі та Венедські), дуже притиснули іспанців, давно підтоптали собі під ноги Візантійське грецьке царство, всі слов'янські народи Бал-канського півострова й, нарешті, розгромили військо німецького цісаря й, відвоювавши в нього Угорщину, загрожували навіть столиці всієї Цісарщини - Відню.

Турецькі військові заходи стурбували самого папу римського Григорія XIII, і той спільно з німецьким цісарем Рудольфом II почав збирати велику силу, щоб разом з усіма народами Європи розбити турків і вигнати їх з європейських земель. Прочувши про бойовий хист запорозьких козаків, папа й цісар послали до них просити, щоб запорожці допомогли німцям перемогти турків в Угорщині.

Посланець папи римського Комулео не наважився їхати на Січ диким степом, лише обмежився тим, що в травні мав розмову з тими козаками, яких зустрів на Поділлі; посланець же Рудольфа II Еріх Лясота в червні 1594 року прибув Дніпром через пороги на Січ і, дочекавшись повернення з походу кошового отамана Микошинського, урочисто вручив Запорозькому Війську надіслані цісарем клейноди - велику військову корогву та срібні сурми.

Про цю подорож на Січ та своє перебування там Лясота склав надзвичайно цікаве оповідання. З нього ми довідуємось, що татари в ті часи тримали понад порогами, на лівому березі Дніпра, свої чати й залоги й нападали на козаків, коли ті невеликими ватагами рухалися з України на Запорожжя; що Січ Запорозька року 1594-го містилася на одному з островів Базавлуку біля Чортомлицького Дніприща.

Річка Чортомлик впадала в Дніпро напроти Лугу Базавлугу, що поділяється на кількасот островів; із них лише на одному, що хоч і дуже змитий водою, а і в наші дні біля Чортомлицької Дніпрової протоки, проти теперішньої слободи Капулівки, понині вгадуються ознаки давніх будівель. Без сумніву, на цьому острові, прозваному пізніше Городищем, й стояла наприкінці XVI століття Запорозька Січ. Історик Аполлон Скальковський називає її “Баторієвою” через те, мабуть, що її закладено за часів короля Стефана Баторія; інші ж дослідники не відрізняють її від Старої Січі (Чортомлицької), що існувала й за кошового Івана Сірка, й, навіть малюючи Базавлуцький острів, звуть його Чортомлицькою Січчю. Проте хто огляне руїни на березі й острові, зрозуміє, що залишки на острові давніші.

Далі, з оповідання Еріха Лясоти, ми знаємо, що на Базавлуцькій Січі запорожці жили вже не в куренях, а по хатах, які лише називалися куренями, що військо мало свою канцелярію й військового писаря (Левка Вороновича) і що Базавлуцький острів у ті часи був невеликий, так що коли Лясота вручав запорозькому товариству передані цісарем гроші, то військова рада збиралася не на острові, а в степу - на березі проти Січі.

У своїх нарадах із козаками Лясота не всього досягнув, чого бажав. Хоча йому й допомагав своїм впливом колишній кошовий Лобода, запорожці запевняли, що охоче, як і завжди, воюватимуть проти бусурманів, не шкодуючи свого життя, але вони не можуть зараз, як їх просить Лясота, йти в Угорщину наздоганяти татар через те, що вони взимку захопили мало не весь запорозький табун та й на Січі лишилося тільки 3000 козаків, а волохи - дуже зрадливі люди, тому запорожці й не зважувалися вирушати з такою малою силою в похід через Волощину й Молдову; до того ж, Лясота не міг висунути певних умов щодо харчування війська та плати за його участь у війні.

Таким чином, посланець німецького цісаря виїхав із Січі, тільки заручившись обіцянкою запорожців, що вони воюватимуть проти турків на своїх шляхах і на Чорному морі.