Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 39. Петражицький-Кулага

Куди подівся після того Тарас Трясило, оспіваний Шевченком у його поемі “Тарасова ніч”, невідомо. Історичні джерела більше не згадують про нього. Певно, що він, виступивши проти короля, вже не мав змоги лишатися гетьманом і, передавши булаву заступникові, знову став звичайним військовим товаришем, як це чинила й уся запорозька старшина; відомо лише, що невдовзі після битви на Альті гетьманом було затверджено Арандаренка, та запорожці незабаром скинули його і року 1631-го обрали своїм ватажком Петражицького-Кулагу.

Року 1632-го в Польщі сталася велика подія: вмер король Жигмонт III, що стільки лиха завдав православній вірі, козацтву і взагалі Україні. На сейм, який мав обрати нового державця, прибули делегати й од свідомої української шляхти (хоч її й було обмаль), од православного духовенства й од Війська Запорозького. Всі вони вимагали: щоб українська шляхта зрівнялась у правах із польською, а православна віра мала ті ж права, якими користувалися за зверхності литовської, й православних владик потрібно затвердити й повернути їм усі церкви, монастирі й маєтки, передані уніатам; до того ж, козаки прагнули добитися дозволу брати участь у виборах короля, бо вони - частина тіла Речі Посполитої.

На вимоги про виборчі права польські сенатори глузливо відповіли, що хоч козаки справді частина тіла Польщі, але така, як волосся або нігті, що, мовляв, доки вони невеликі, то їх доглядають, а як одростуть, то їх підрізають. Тож ніяких прав на вибори козаки й не дістали. Що ж до духовних справ, то новий король Владислав, хоч і з великими зусиллями, та вмовив-таки сейм постановити, щоб митрополичі кафедри були рівно поділені між уніатами й православними, а также вчинити із церквами й монастирями.

Отже, зі смертю Жигмонта III православні дещо придбали на папері, та тільки здійснити те в житті було нелегко, бо уніати не хотіли нічим поступатися; польський же уряд не лише їх не змушував до того, а навіть заступався за них. За таких обставин гетьман Петражицький із Військом Запорозьким щиро підтримав православне духовенство - козаки зі зброєю відбирали в уніатів церкви й монастирі. Між іншим, ними було захоплено й собор святої Софії в Києві й передано його митрополитові Петру Могилі, що багато працював для піднесення православної віри й українського національного життя.