Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 66. Похід Голіцина через Запорожжя

Виконуючи умову з Польщею, російський уряд по весні 1687 року послав на Крим 100000 російського війська під проводом князя Голіцина та 50 000 українських козаків на чолі з гетьманом Самойловичем. На початку червня обидва війська підійшли до річки Самари й, спорудивши 12 мостів, перевезлися разом з обозами на південний її берег. За кілька днів до з'єднаного війська прилучилися запорожці з кошовим отаманом Филоном Лихопоєм, і всі разом вирушили до річки Конки.

Запорожці вели перед війська й, діставшись за Конку, сповістили Голіцина, що всі степи на південь од тієї річки спалені татарами й рухатися неможливо, бо скрізь замість трави попіл. Голіцин не послухав цієї поради й пішов із Самойловичем далі. Тяжко було просуватися пустелею, бо курява од попелу виїдала очі й забивала дух, а ще тяжче доводилося коням, бо майже не було паші. Доки військо вибралося за Янчокрак, попрямувало до річки Карачарівки, коні вже так захляли й потомилися, що не мали сили тягти вози й гармати і стали дохнути.

Спільники змушені були повертати назад, а щоб татар все-таки брав острах, Голіцин послав 20000 стрільців, а гетьман 20 000 козаків на західний бік Дніпра штурмувати разом із запорожцями Кизикермен.

Головне російське й українське військо, простуючи після того східним берегом Дніпра, на початку липня прибуло до Самари й почало переходити мостами на північний берег. Тут сталася несподівана й дивна пригода. Козаки ледве встигли переправитися, як з дванадцяти мостів спалахнуло і згоріло десять, і Голіцину довелося зводити нову переправу.

З того випадку скористалася козацька старшина, що ненавиділа Самойловича, й написала Голіцину доноса, ніби мости спалені через зраду гетьмана. Голіцин повідомив про те Москву, й через два тижні Самойловича скинули з гетьманського уряду й одвезли до Москви. Згодом його заслали в Сибір, де він і помер у Тобольську; величезні ж його маєтності й багатства були поділені між казною російської держави та скарбницею нового гетьмана.

Скинувши Самойловича, князь Голіцин тут же, у поході, біля річки Коломака, скликав 25 липня 1687 року козацьку раду, яка обрала гетьманом генерального осавула Івана Мазепу. Не можна сказати, щоб це робилося “вільними голосами”. Мазепа не уславився ще ні як вояка, ні як добрий товариш, він тільки був дуже заможний та лукавий і, як згодом він сам хвалився цареві Петру, дав за обрання на гетьманський уряд князю Голіцину 11 000 карбованців та добрі дарунки.