Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 19. Розпорядки Війська Запорозького

Першого січня кожного року в Січі скликали раду, де брали участь з однаковими правами всі запорожці, і там кожен курінь обирав собі на цілий рік курінного отамана й кухаря, а після того всі разом голосували за кошового отамана, військового суддю, писаря й осавула та ще підстарших: скарбника, пушкаря, довбиша, хорунжого, бунчужного й інших урядових осіб. Усі вони складали січову старшину й керували кожен своїми справами; кошовий же отаман розпоряджався військом і піклувався про те, щоб у Січі було доволі всілякого припасу.

Над січовим товариством кошовий отаман мав необмежену владу й лише на новий рік мусив давати одвіт за свої вчинки. Проте у зносинах із сусідніми державами та їхніми урядовцями кошовий не смів нічого вирішувати без згоди всього товариства; коли ж траплялося, що якийсь кошовий на щось таке зважився, не спитавши волі ради, то запорожці зараз же били в клепало, сходилися на січовий майдан і всією громадою судили його за те, що порушив “козацькі звичаї”; якщо той не міг виправдатися, то скидали такого кошового з посади, а у надзвичайно важливих випадках то й карали смертю.

Запорозьке Військо було республікою, а кошовий отаман, як на сучасний манір, президент. Тільки не звичайною республікою вважали Запорозьку Січ, бо кожна республіка має своє власне господарство, а на Запорожжі воно було січове й курінне, окремим же козакам заборонялося тримати господарство й майно. Власністю запорожця були тільки кінь, зброя, одяг і гроші, а згодом уже тільки запорозька старшина стала заводити свої маєтки.

Про те, чим годувати товариство, дбали курінні отамани. Кошти та всілякі припаси Військо Запорозьке найчастіше здобувало на своїх вольностях. На тій же Новорічній раді запорозькі землі розписувалися на 38 папірцях, щоб кожна частина мала більш-менш однаково земельного й водяного добра. Перед усім товариством військовий писар скручував ті папірці (ляси чи жеребки) і вкидав їх у шапку, а потім, добре потрусивши нею, давав курінним отаманам витягати із шапки ті “ляси”. Якому куреню які вольності випадали, з тих він і мав користуватися цілий рік.