Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Зажурилася Хмельницького сідая голова,

Що при йому ні сотників, ні полковників нема:

Час приходить умирати,

Нікому поради дати.

Покликає він на Івана Виговського,

Писаря військового:

“Іване Виговський,

Писарю військовий,

Скоріше біжи

Да листи пиши,

Щоб сотники, полковники до мене прибували,

Хоч малу пораду давали!”

То Іван Виговський,

Писар військовий,

Листи писав,

До всіх розсилав.

То сотники, полковники, як їх прочитали,

Усе покидали, до гетьмана Хмельницького скоріш прибували.

То гетьман добре їх приймає,

Словами промовляє:

“Панове молодці! Добре ви дбайте,

Собі гетьмана наставляйте,

Бо я стар, хворію,

Більше гетьманом не здолію!…

Коли хочете, панове, Антона Волочая Київського,

Або Грицька Костиря Миргородського,

Або Хвилона Чичая Кропивнянського,

Або Мартина Пушкаря Полтавського”.

Та козаки теє зачували, смутно себе мали,

Тяжко вздихали, словами промовляли:

“Не треба нам Антона Волочая Київського,

Ні Грицька Костиря Миргородського,

Ні Хвилона Чичая Кропивнянського,

Ні Мартина Пушкаря Полтавського, -

А хочем ми сина твого Юрася молодого,

Козака лейстрового!”

“Він, панове молодці, молодий розум має,

Звичаїв козацьких не знає!”

“Будем ми старих людей біля його держати,

Будуть вони його научати, будем його добре поважати,

Тебе, гетьмане, батька нашого, споминати!”

То Хмельницький теє зачував, велику радість собі мав,

Сідою головою поклін оддавав, сльози проливав.

Скоро після того ще й гірше Хмельницький знемагав,

Опрощення зо всіма приймав,

Милосердному богу душу оддав.

То не чорні хмари ясне сонце заступили,

Не буйні вітри в темнім лузі бушували,

Як козаки Хмельницького ховали,

Батька свого оплакали…

А молодий Юрась під Білою Церквою гуляє,

Об смерті отцевській не знає;

Скоро лейтарі до нього прибували,

Листи подавали.

То Хмельниченко листи як прочитав,

Світа божого не взвидав!

То небагато Виговський гетьманував,

Півтора роки булаву держав.

Скоро сотники, полковники прибували,

Юрася Хмельницького гетьманом поставляли:

“Дай боже! - козаки промовляли: -

За гетьмана молодого

Жити, як за старого,

Хліба-солі його вживати,

Города турецькії плюндрувати,

Слави лицарства козацькому війську доставати!