Доктор Сон

7

Коли вони під’їжджали до Адера, Ден уже розповідав Джону, як в «Оверлуку» вибухнув котел, як серед вируючої хуртовини згорів до решти старий готель. Адер виявився містечком усього з парою світлофорів, але там був «Холідей Інн Експрес»309 і Ден відзначив собі, де той розташований.

— Ось сюди ми за пару годин поселимося, — сказав він Джону. — Не можемо ж ми їхати викопувати скарб серед білого дня, і, крім того, мені смертельно хочеться спати. Ніяк не можу виспатися останнім часом.

— І все це насправді з тобою було трапилося? — запитав Джон пригніченим голосом.

— Насправді, — усміхнувся Ден. — Як вважаєш, зможеш ти в це повірити?

— Якщо ми знайдемо ту бейсбольну рукавицю там, де вона сказала, я буду змушений повірити у багато різних речей. Чому ти мені про це розповів?

— Тому що в глибині душі, попри все що ти знаєш про Абру, ти думаєш, що ми божевільні, що приїхали сюди. А також тому, що ти заслуговуєш на те, щоб знати про існування деяких… сил. Я з ними стикався раніше, а ти ні. Єдине, що ти бачив, це маленьку дівчинку, яка робить паранормальні трюки домашнього ґатунку, як-от підвісити ложки на стелю. Це не хлопчача гра в шукачів скарбів, Джоне. Якщо Правдивий Вузол дізнається, чим ми займаємося, нас приколють, як мішені, туди ж, де в них висить Абра. Якщо ти вирішиш вийти з цього бізнесу, я лише благословлю тебе хресним знаменням і скажу «йди собі з Богом».

— І далі продовжуватимеш сам?

Ден ворухнув губами в усмішці:

— Ну… є ж іще Біллі.

— Біллі вже щонайменше сімдесят три.

— Він сказав би, що це плюс. Біллі любить казати, що найкраще в старінні — це те, що не мусиш турбуватися про смерть замолоду.

Джон показав рукою:

— Межа міста Фрімена. — Дену він подарував невеличку, стриману посмішку. — Я не можу цілком повірити, що роблю зараз саме це. А що ти скажеш, якщо того спиртзаводу вже нема? Якщо його зрівняли з землею вже після того, як була зроблена та фотографія для «Google Earth», а те місце засіяли кукурудзою?

— Він стоїть на своєму місці.

309 «Holiday Inn Express» — заснована 1991 р. мережа готелів середньої цінової категорії.

8

Так воно й виявилося: ряди попелясто-сірих бетонних будівель, покритих іржавим рифленим залізом. Один заводський димар ще стояв, два інших повалилися й лежали на землі, немов переламані змії. Вікна було потрощено, а стіни вкривали намальовані аерозолем пузирчасті графіті, які б висміяли фахові теґери310 у будь-якому великому місті. Від двосмужного автошляху відгалужувалася бакаювата службова дорога, яка закінчувалася парковкою, де-не-де порослою самосіяною кукурудзою. Та водонапірна вежа, яку бачила Абра, стояла поряд, бовваніючи проти обрію, мов марсіанська бойова машина Герберта Веллса311. ФРІМЕН, АЙОВА було написано збоку. І сарай із проваленим дахом також був присутній і взятий до уваги.

— Задоволений? — спитав Ден. Вони уповільнили швидкість так, що вже ледь повзли. — Завод, водонапірна вежа, сарай. Напис «заборонена зона». Все так, як, вона казала, мусить бути.

Джон показав на іржаві ворота наприкінці службової дороги.

— А якщо вони замкнені? Я не перелазив через сітчасті огорожі відтоді, як ще навчався в молодшій середній школі.

— Вони не були замкненими, коли вбивці привезли сюди того хлопчика, інакше Абра б про це сказала.

— Ти в цьому впевнений?

По зустрічній смузі наближався фермерський пікап. Ден додав трохи швидкості і, коли вони порівнялися, підняв руку. Парубок за кермом — зелений кашкет «Джон Дір»312, сонячні окуляри, комбінезон з нагрудником — теж підняв руку у відповідь, але ледве поглянув на них. І це було добре.

— Я питав, чи ти…

— Я пам’ятаю, що ти питав, — сказав Ден. — Якщо вони замкнені, ми з цим упораємося. Якось. А тепер давай вертатися до того мотелю й селитися. Я буквально вимотаний.

310 Tagging — найпоширеніший, літерний, стиль графіті.

311 Згадка про роман англійського письменника Г. Веллса (1866—1946) «Війна світів» (1897).

312 «John Deere» — заснована 1837 р. ковалем і винахідником Джоном Діром (1804—1886), сьогодні найбільша в світі корпорація з виробництва сільськогосподарських машин.