Доктор Сон

2

Абра була надзвичайно тихою в школі тієї п’ятниці. Нікому там це не здалося дивним, хоча зазвичай вона була жвавою і балакучою цокотухою. Того ранку її батько зателефонував шкільній медсестрі й попрохав її, чи не передасть вона вчителям, щоб не навантажували зайве Абру. Вона захотіла піти до школи, але напередодні вони отримали недобрі звістки про прабабусю. «Вона вже відходить», — сказав Дейв.

Медсестра відповіла, що вона розуміє і передасть прохання.

Що робила Абра насправді того дня, це концентрувалася на тому, щоб перебувати одночасно у двох місцях. Це як одночасно гладити себе по голові й плескати по череву: важко спершу, але не дуже, щойно ти призвичаїшся.

Частина її мусила залишатися в її фізичному тілі, відповідаючи на спорадичні запитання в класі (ветеранка у підніманні рук з першого класу, сьогодні вона дратувалася, якщо її викликали, коли вона сидить собі спокійно, акуратно склавши їх перед собою), балакаючи з подружками на обідній перерві й питаючись у тренера Ренні, чи можна їй сьогодні замість спортзалу натомість піти до бібліотеки. «У мене болить живіт», — сказала вона, що жіночим кодом молодшої середньої школи означало «у мене той період».

Такою ж тихою вона залишалася після школи вдома в Емми, але там це не становило великої проблеми. Емма походила з книголюбивої родини, і зараз вона вже втретє перечитувала «У вогні»339. Абру намагався розговорити містер Дін, коли повернувся з роботи, але й він затих і занурився в останнє число «Економіста»340 після її односкладових відповідей і застережного погляду своєї дружини.

Абра ледь усвідомила, коли Емма відклала свою книжку і спитала в неї, чи не бажає вона вийти надвір, бо більша її частина перебувала з Деном: бачила його очима, торкалася його руками й ногами важелів і педалей у кабіні маленького локомотива «Гелен Рівінгтон», відчувала смак сендвіча з шинкою, який він їв, і лимонаду, яким його запивав. Коли Ден говорив до її батька, насправді це говорила Абра. А щодо доктора Джона? Він їхав у самому кінці потяга, тож відтак не було там ніякого доктора Джона. Тільки двоє їх у кабіні — єднання батька й дочки на хвилі поганих звісток про Момо, рідних, як і мусить бути.

Раз у раз вона думками поверталася до жінки в капелюсі, тієї, що катувала хлопчика-бейсболіста, поки він не помер, а потім злизувала його кров своїм жадібно викривленим ротом. Абра не могла цьому запобігти, але не думала, що це має якесь значення. Якщо до неї торкається зараз своїм розумом Баррі, її страх перед Розою не мусить його дивувати, хіба не так?

Вона здогадувалася, що їй навряд чи вдалося б обдурити локалізатора Правдивого Вузла, якби той був здоровим, але Баррі був серйозно хворим. Він не дізнався, що Абра знає ім’я Рози. Він навіть не замислився, чому дівчинка, чий вік дозволить їй отримати водійські права тільки у 2015 році, веде зараз Тінітавнський потяг крізь ліси на захід від Фрейжера. А якби таке запитання й спало йому на думку, він, певне, припустив би, що насправді той потяг не потребує машиніста.

(«Бо він думає, що потяг іграшковий»)

— …скребл?

— Гммм? — Вона озирнулась на Емму, спершу навіть не певна, де вони зараз перебувають. Потім побачила, що тримає в своїх руках баскетбольний м’яч. Ага, ми на подвір’ї. Граємо в ЛОШАКа341.

— Я питала, чи ти хочеш пограти в скребл зі мною і моєю мамою, бо тут щось зовсім нудно.

— Ти виграєш, так?

— Ато! Всі три гри. Ти взагалі де зараз?

— Вибач, я просто задумалася про мою Момо. Давай у скребл, чудово звучить.

Це дійсно чудово звучало. Емма з її мамою були найповільнішими гравчинями на весь відомий всесвіт, і перелякалися б до всирачки, якби хтось запропонував грати з таймером. Це надавало Абрі безмежні можливості залишатися тут мінімально присутньою. Баррі хворий, але ж не мертвий, і якщо він второпає той факт, що Абра зараз займається свого роду телепатичним черевомовленням, наслідки можуть бути дуже поганими. Він міг би вирахувати, де саме вона насправді перебуває.

«Вже недовго. Доволі скоро вони всі зійдуться разом. Господи, прошу, хай все пройде добре».

Поки Емма прибирала мотлох зі стола у світлиці на нижньому поверсі, а місіс Дін розкладала дошку, Абра, вибачившись, сказала, що мусить скористатися туалетом. Їй туди дійсно було треба, але спершу вона зробила короткий візит до вітальні й обережно визирнула крізь еркерне вікно. Пікап Біллі стояв по той бік вулиці. Він помітив, як ворухнулись штори, і смикнув угору великим пальцем. Абра відповіла йому тим самим жестом. І вже тоді менша її частка вирушила до ванної кімнати, тоді як решта її сиділа в кабіні «Гелен Рівінгтон».

«Ми з’їмо, що наготували на пікнік, приберемо за собою сміття, подивимося, як сідає сонце, і тоді поїдемо назад».

(«з’їмо пікнік, приберемо за собою сміття, подивимося, як сідає сонце, і тоді»)

Щось неприємне і неочікуване увірвалося до її думок, та так потужно, що аж голова в неї відсмикнулася назад. Якийсь чоловік і дві жінки. У чоловіка орел на спині, а в обох жінок квітки-метелики на крижах. Абра побачила їхні татуювання, бо вони були голяка, займаючись сексом біля якогось басейну, де грала тупа старомодна диско-музика. Жінки раз у раз видавали фальшиві стогони. Та на що це вона, чорти б його знали, натрапила?

Шок від того, чим займались ті люди, зруйнував той делікатний баланс, який вона до цього підтримувала, і на коротку мить Абра опинилася цілком в одному місці, вся тут. Вона сторожко подивилася знову і побачила, що люди біля басейну затуманилися. Не реальні. Майже примарні люди. А чому? Бо Баррі сам уже майже примарна особа і йому нецікаво дивитися, як хтось займається сексом біля…

(«Ті люди не біля басейну, вони в телевізорі!»)

Чи Баррі Хінець второпав, що вона дивиться на нього, як він дивиться якийсь телевізійний порноканал? Він і решта їх? Абра не мала певності, але гадала, що ні. Хоча вони зважали на таку можливість. О, так. Якби вона була там, вони б спробували через шок змусити її кудись піти гуляти, чи викрити себе, чи і те, й інше.

— Абро? — погукала Емма. — Ми готові грати!

(«Ми вже граємо, і ця гра набагато крутіша за скребл»)

Їй треба повернути себе в баланс, і то швидко. Викинути з голови той порноканал з гівняною диско-музикою. Вона знову на маленькому потязі. Вона веде цей маленький потяг. Це її пікніковий сюрприз. Вона розважається.

(«Ми поїмо, ми приберемо за собою сміття, ми подивимося, як сідає сонце, і тоді ми поїдемо назад. Я боюся жінки в капелюсі, але не дуже боюся, бо я не вдома, я їду в Клауд-Геп із моїм татом»)

— Абро! Ти там провалилася?

— Іду! — відгукнулася вона. — Ось тільки руки помию!

(«Я з моїм татом. Я з моїм татом, от і все»)

Дивлячись на себе в дзеркало, Абра прошепотіла:

— Тримайся цієї думки.

339 «Catching Fire» (2009) — другий том фантастичної трилогії про боротьбу підлітків проти диктатури «Голодні ігри» (2008—2010) американської письменниці Сузен Коллінз (нар. 1962 р.)

340 «The Economist» — заснований 1843 р. у Лондоні міжнародний тижневик, має репутацію серйозного аналітичного видання.

341 HORSE — варіант гри в баскетбол удвох і більше, де після чийогось успішного кидка наступний гравець мусить точно повторити рухи, техніку і позиції попередника; за неуспішний кидок гравець отримує штрафну літеру, хто набрав п’ять штрафних літер, зі званням ЛОШАК, вибуває з гри.