Доктор Сон

5

В Енністоні Джон Далтон і Стоуни побачили, що Абра втягує в себе повітря і розплющує очі.

— Абро! — скрикнула Люсі. — Вже закінчилося?

— Скоро.

— Що це в тебе на шиї? Що то за синці?

— Ма, залишайся там, де стоїш! Я мушу повернутися туди. Я потрібна Дену.

Абра потягнулася по Гоппі, але ще не встигла вхопити свого старого, м’якого кролика, як її очі заплющилися, а тіло завмерло.

6

Дивлячись крадькома крізь поручні, Роза побачили, що Абра зникла. Мале суче дівчисько могло перебувати тут тільки певний час, потім їй треба було повертатися на оздоровчий відпочинок. Її присутність у кемпінгу «Пролісок» не дуже відрізнялася від її присутності того дня в супермаркеті, тільки це її явлення було набагато потужнішим. А чому? Бо їй надає підтримку цей чоловік. Інтенсифікує її. От якби він був мертвим, коли дівчина повернеться…

Дивлячись униз на нього, Роза погукала:

— Я б на твоєму місці пішла звідси Денні, поки ще маєш шанс. Не змушуй мене карати тебе.

7

Тиха Сарі була настільки зосереджена на тому, що відбувається на «Даху Світу» — прислухаючись кожною клітиною свого за визначенням інтелектуально обмеженого мозку, на додаток до слухання вухами, — що не відразу усвідомила, що в цьому сарайчику вона більше не сама. Той запах врешті-решт її насторожив: щось гниюче. Не сміття, не відходи. Вона не наважувалася повернутися, бо двері стояли відчиненими, і той чоловік, там, надворі, міг її помітити. Вона стояла нерухомо, стискаючи в руці серп.

Сарі почула, як Роза каже тому чоловіку, щоб ішов звідси, поки в нього мається шанс, і от тоді-то двері сарайчика похитнулися, почали закриватися, самі собою.

— Не змушуй мене карати тебе! — вигукнула Роза. Це був сигнал їй вилетіти звідси й увігнати серп у шию тому гадському, нахабному дівчиську, але оскільки дівчина зникла, то, значить, серп мусить отримати той чоловік. Але раніше, ніж вона встигла поворухнутися, чиїсь холодні пальці сковзнули, обхопивши зап’ястя руки, в якій вона тримала серп. Обхопили і міцно стиснули.

Вона обернулася — резону утримуватися від цього тепер не малося, оскільки двері причинилися — і побачене нею в тьмяному світлі, що просочувалося крізь тріщини між старими дошками, вирвало крик з її зазвичай тихого горла. У певний момент, коли вона перебувала в зосередженому стані, якийсь труп приєднався до неї в реманентному сарайчику. Його усміхнене, хиже обличчя було сирим білувато-зеленим зіпсованим авокадо. Очі його, на позір, майже звисали з очниць. Його костюм вкривали плями древньої плісняви, проте різнокольорове конфеті, що іскрилося в нього на плечах, було свіжим.

— Чудова вечірка, хіба ні? — промовив він, і в усмішці розсунулися його губи.

Вона закричала знову і ввігнала серп йому в ліву скроню. Криве лезо увійшло глибоко і там застрягло, але ніякої крові не було.

— Подаруй нам поцілунок, дорогенька, — промовив Горес Дервент. З-поміж губ вивалилися білі рештки його язика. — Так багато часу минуло відтоді, як я востаннє був з жінкою.

Коли клоччя сяючих гнилизною губ Гореса Дервента злилися з губами Сарі, його пальці зімкнулись навкруг її горла.