Доктор Сон

2

Після «Отче наш», піци і шоколадного пирога з великою цифрою XV на ньому Ден провів Кейсі й допоміг йому сісти до його «Тундри»406. Вже почав падати сльотавий дощ.

— Весна у Нью-Гемпширі, — промовив кисло Кейсі. — Ну хіба не чудесна?

— Хлюща спадає й гряззю каляє, — промовив Ден декламаторським голосом. — А вітрило, як баран, буцає! Бус ослизає й нас обливає. Чорти б її, співаймо, чорти б її взяли!

Кейсі вирячився на нього.

— Ти оце щойно таке склав?

— Та де там. Це Езра Паунд407. Коли ви перестанете врешті ухилятися і зробите собі заміну кульшового суглоба?

Кейсі всміхнувся:

— Наступного місяця. Я так собі вирішив, коли ти розкажеш свій найбільший секрет, тоді й я зроблю собі операцію заміни того суглоба. — Він помовчав. — А не таким вже й к чорту великим був той твій секрет, Денно.

— Для мене це теж стало відкриттям. Я гадав, люди тікатимуть від мене з криками. Натомість вони стояли поруч і довкола, їли піцу і балакали про погоду.

— Якби ти розповів їм, що вбив сліпу бабцю, вони б так само їли і піцу, й пиріг. Безплатне є безплатним. — Він відкрив двері машини. — Підсади мене досередини, Денно.

Ден його підсадив.

Кейсі важко посовався, вмощуючись зручніше, потім ввімкнув двигун і «двірники», щоб змахували сльоту.

— Все меншає, коли виходить назовні, — сказав він. — Сподіваюся, ти передаси це далі, своїм молодикам.

— Так, О Мудрий Ви.

Кейсі сумно подивився на нього.

— Іди ти в сраку, душенько.

— Саме так, — відповів Денні. — Гадаю, повернусь-но я туди та допоможу прибирати стільці.

І саме так він і зробив.

406 «Tundra» — повнорозмірний пікап, який з 1999 р. виробляється компанією «Toyota» на її американських заводах для американського ринку.

407 Ezra Pound (1885—1972) — поет, критик, перекладач, культуролог, одна з найбільших фігур в англомовній літературі першої половини ХХ ст.; Ден цитує вірш Паунда «Ancient Music» («Древня музика», 1912), який є пародією на англійський канон XIII ст. «Summer Is Icumen In» («Літо настало»).

Поки ти не спиш

1

Ані повітряних кульок, ані фокусників не було на дні народження Абри в цьому році. Їй виповнилося п’ятнадцять.

Натомість була гуркотлива рок-музика, від якої трусило весь сусідній квартал, з надвірних аудіобоксів, що їх, за компетентної допомоги Біллі Фрімена, встановив Дейв Стоун. Дорослі пригощалися пирогом, морозивом і кавою в кухні Стоунів. Діти панували у вітальні на першому поверсі й на задній галявині. І, судячи з їх голосів, «відривалися по повній». Близько п’ятої гості почали розходитися, але Емма Діні, найближча подружка Абри, залишилася на вечерю. Абра, розкішна у червоній спідниці й селянській блузі з відкритими плечима, вирувала чудовим настроєм. Вона захоплено зойкнула над гарним браслетом, подарованим їй Деном і, обнявши дядька, розцілувала його в обидві щоки. Він пах парфумом. От це вже було новиною.

Коли Абра пішла проводжати додому Емму й дівчата весело теревенили, віддаляючись по доріжці, на Дена напосілася Люсі. Губи зціплені, нові зморшки з’явилися навкруг її рота, а у волоссі перші доторки сивини. Скидалося на те, що Абра викинула Правдивий Вузол геть собі з голови, залишивши його минулому; але Люсі цього ніколи не зможе, подумав Ден.

— Ти побалакаєш з нею? Про ті тарілки?

— Я хочу піти надвір, подивитися, як сонце сідає за річку. Скажи їй, мабуть, щоб прилучилася до мене, коли вона повернеться від Дінів.

На обличчі в Люсі відбилося полегшення, і Ден подумав, що і в Девіда також. Для них вона завжди залишатиметься загадкою. Чи допомогло б їм, якби він сказав, що для нього вона теж завжди буде загадкою? Напевно, ні.

— Щасти, командире, — промовив Біллі.

На задньому ґанку, де Абра колись лежала в тому стані, що не був непритомністю, до нього приєднався Джон Далтон:

— Я б запропонував тобі моральну підтримку, але, гадаю, ти мусиш зробити це сам.

— А ти вже намагався побалакати з нею?

— Так. На прохання Люсі.

— Без пуття?

Джон знизав плечима:

— Вона відразу закривається, щойно торкнешся цієї теми.

— Я теж таким був, — сказав Ден. — У її віці.

— Але ж ти ніколи не розбивав геть усі тарілки в антикварному креденсі своєї матері, хіба не так?

— У моєї матері ніколи не було креденса, — відповів Ден.

Він пішов униз на край спадистого заднього подвір’я Стоунів і задивився на Сако, яка, красно дякувати призахідному сонцю, перетворилася на осяйну пурпурову змію. Скоро гори поглинуть останні промені сонця і річка обернеться сірою. Там, де колись стояла сітчаста огорожа — для убезпечення від потенційно загрозливих розвідок малих дітей, — тепер ріс ряд декоративних чагарників. Девід прибрав огорожу в жовтні минулого року, сказавши, що Абра і її друзі більше не потребують протекції; всі вони тепер вміли плавати, як риби.

Але, звісно, існували й інші небезпеки.