Доктор Сон

5

У публічній бібліотеці Енністона проводився щорічний День книжкового розпродажу, і, коли Абра попросилася туди, Люсі радо відклала свої домашні справи і вирушила разом з дочкою по Центральній вулиці. Завалені різноманітними пожертвуваними томами складані столи були розставлені на галявині, і поки Люсі на столі книжок в паперових обкладинках (кожна $1, шість за $5 на ваш вибір) вишукувала щось, чого вона ще не читала авторства Джоді Піколт187, Абра перевіряла збиранину на столах з табличками ДЛЯ ПОВНОЛІТНЬОЇ МОЛОДІ. Сама ще дуже далека від повноліття, навіть найюнішого зразка, вона була невситимою (і над свої літа розвинутою) читачкою з особливою любов’ю до фентезі й наукової фантастики. На її улюбленій майці була зображена якась велетенська складна машина, під якою містилася декларація: СТІМПАНК188 ПРАВИТЬ.

Якраз коли Люсі вирішувала, що, мабуть, зупиниться на одній старій книжці Діна Кунца і трохи новішій Ліси Гарднер189, до неї підбігла Абра. Вона усміхалася.

— Ма! Мамуню! Його звуть Ден!

— Кого звуть Деном, любонько?

— Батька Тоні! Він побажав мені гарного літнього дня!

Люсі роззирнулася навкруги, майже впевнена, що побачить якогось незнайомого чоловіка поряд із хлопчиком Абриного віку. Незнайомців там було повно — літо ж, врешті-решт, — але таких пар жодної.

Абра зрозуміла, що вона шукає, і захихотіла.

— Ой, та він не тут.

— То де ж тоді він?

— Я не знаю напевне, але близько.

— Ну… гадаю, це добре, любонько.

У Люсі вистачило часу якраз на те, щоби скуйовдити доні волосся, перш ніж Абра побігла назад, аби відновити свої пошуки астронавтів, мандрівників крізь час і магів. Люсі стояла, дивлячись на неї, забувши про затиснуті в опущеній руці книжки. Розповісти про це Девіду, коли він дзвонитиме з Бостона, чи ні? Вона подумала, що краще ні.

Химерне радіо, ото й усе.

Хай само минеться.

187 Jodi Picoult (нар. 1966 р.) — авторка десятків романів-бестселерів, володарка Премії книгопродавців Нової Англії 2003 р.

188 Steampunk (паровий панк) — жанр фантастики, де події відбуваються у світах, технології яких базуються на складних машинах доелектронної ери; популярний рух у моді та стилі життя серед шанувальників цієї літератури.

189 Dean Koontz (нар. 1945 р.) — автор численних трилерів, які ним друкувалися також під багатьма різними псевдонімами, включно з жіночими; Lisa Gardner — авторка багатьох популярних детективних романів, також пише під псевдонімом Аліша Скотт, живе в Нью-Гемпширі.

6

Ден вирішив заскочити до «Джава-експресу», купити пару порцій кави, щоби принести одну з них у Тінітавн Біллі Фрімену. Хоча Денова робота на муніципальні служби Фрейжера й була дуже короткою, обидва чоловіки протягом останніх десяти років залишалися друзями. Почасти тут важила їх спільна пов’язаність із Кейсі — босом Біллі та спонсором Дена, — але основою була взаємна симпатія. Денові подобався позбавлений всякого фальшу характер Біллі.

А ще йому подобалося кермувати «Гелен Рівінгтон». Чи не ховалася тут та сама «внутрішня дитина»; він був певен, що якийсь психіатр так би й сказав. Біллі зазвичай радо передавав управління, а в літній сезон він часто робив це й з полегшенням. Між Четвертим липня і Днем праці «Ріва» робила свою десятимильну петлю до Клауд-Гепа і назад десять разів на день, а Біллі аж ніяк не молодшав.

Переходячи моріжком до Кренмор-авеню, Ден помітив Фреда Карлінга, той сидів у холодку на лавці між основним «Рівінгтон Хаусом» і флігелем «Рівінгтон-2». Санітар, який колись залишив низку слідів від своїх пальців на бідному старому Чарлі Хейзі, все ще працював у нічну зміну і був таким самим сварливим ледащем, як завжди, але принаймні він навчився триматися подалі від Доктора Сну. І Денові цього було досить.

Карлінг, якому невдовзі треба було на зміну, жував «біг-мак», тримаючи на колінах весь у масних плямах пакет із «МакДоналдсу». На якусь мить вони з Деном зустрілись очима. Ні той, ні інший не привітався. Ден подумав, що Карлінг — курваль ледащий із садистичними нахилами, а Карлінг подумав, що Ден — святіший-за-бога проноза, отже, баланс зберігся. Поки вони уникатимуть перетинатися на одній доріжці, все буде гаразд і навіть краще, бо все навкруги буде гаразд.

Ден купив каву (для Біллі з чотирма порціями цукру), а потім пішов через толоку, де в золотавому надвечірньому світлі юрмилися люди. Літали тарілочки-фризбі. Татусі й матусі штовхали гойдалки з малюками на сидіннях або ловили їх, коли ті з’їжджали з гірок, унизу. У розпалі була гра на софтбольному полі, діти з Християнської асоціації молоді Фрейжера змагалися з командою, на помаранчевих майках гравців якої містився напис РЕКЦЕНТР Енністон. Він побачив Біллі на залізничній станції, той стояв на стільці, натираючи хромовані деталі «Ріви». Тут все здавалося гарним. Тут відчувалося, ніби вдома.

«Якщо це й не дім, — подумав Ден, — це найближче до того, що я міг би мати. Тепер мені залишається тільки завести собі дружину на ім’я Саллі, дитину на ім’я Піт і собаку на ім’я Ровер».

Він вирушив по тінітавнській версії Кренмор-авеню у затінок, що створював залізничний вокзал Тінітавн.

— Агов, Біллі, я приніс тобі того цукру із запахом кави, як ото ти любиш.

Перший, хто сказав Дену у Фрейжері привітне слово, обернувся на звук його голосу.

— Ого, ну хіба ти не добрий товариш. Я ж якраз саме думав, що гарно було… от курва, оттакої.

Картонна таця випала з рук Денні. Він відчув тепло, коли кава виплеснулася йому на тенісні туфлі, але це було таким далеким, неважливим.

Там були мухи, вони повзали по обличчю Біллі Фрімена.