Доктор Сон

13

Ден сіпнувся, як то бува з людиною, чимсь раптом наляканою на межі сну. Рука в пікніковому кошику спазматично смикнулась, «Ґлок» вистрелив, і спурхнула хмара решток лозаника. Куля пішла бозна-куди, але люди з «Віннебаго» здригнулися, і сонливість відлетіла геть з Денової голови, як ілюзія, якою вона й була. Жінка з татуюванням змії і чоловік з кумедно-старосвітським чубчиком сивого волосся зіщулено поткнулися назад, але той, що тримав чудного вигляду пістолет, кинувся вперед з криками: «Хапаймо його! Хапаймо його!»

— Оце хапайте, людолови уїбанські! — заволав Девід Стоун. Виступивши з лісу, він почав розсівати кулі. Більшість з них полетіли ген в нікуди, але одна поцілила в шию Горіху, і лікар Правдивих повалився на соснову підстилку, шприц викотився йому з пальців.

14

Лідерство в Племені накладало обов’язки, але також дарувало приємні бонуси. Одним з таких був Розин гігантський «ЕрфКрузер», імпортований з Австралії за запаморочливо шалені гроші, а потім ще перероблений на ліве кермо. Іншим було ексклюзивне, коли їй того хотілося, користування дамським душем у кемпінгу «Пролісок». Після місяців у дорозі нічого не було кращого за довгий гарячий душ у великій, облицьованій кахлями кімнаті, де можна розчепірити руки і навіть кружляти, танцюючи, якщо найде такий душевний стан. Де гаряча вода не закінчується за чотири хвилини.

Роза любила вимкнути світло і приймати душ у темряві. Вона з’ясувала, що так їй найкраще думається, і саме з цієї причини вона поспішила в душ, щойно отримала тривожний дзвінок собі на мобільний о першій дня за Гірським часом348. Вона ще вірила, що все йде добре, але вже почали проростати деякі сумніви, як ті кульбабки на перед тим бездоганному моріжку. А якщо та дівчина ще кмітливіша, ніж їм гадалося… або якщо вона запевнить собі чиюсь допомогу…

Ні. Не може такого бути. Вона духоголова, це напевне — духоголовіша за всіх духоголових, — але ж вона всього лиш дитина. Мугирська дитина. У будь-якому разі, все, що могла наразі зробити Роза, це чекати розвитку подій.

Після п’ятнадцяти освіжаючих хвилин вона вийшла, висушилася, обмоталася пухнастим лазневим простирадлом і вирушила назад до автодому зі своїм одягом в руках. Едді Коротун і Велика Мо прибирали на барбекю-майданчику після чергового прегарного обіду. Не їх провина, що ні в кого нема апетиту після того, як ще у двох Правдивих з’явилися ті кляті червоні плямки. Вони їй помахали. Роза було задерла руку, щоб помахати їм у відповідь, та тут в її голові вибухнув динамітний заряд. Вона повалилася, штани і сорочка випали їй з руки. Її лазневе простирадло розчахнулося.

Роза це ледь зауважила. Щось трапилося з рейдерською командою. Щось погане. Щойно почало прояснюватися їй в голові, вона почала ритися в кишені своїх зжужмлених штанів, нашукуючи мобільний. Ще ніколи в житті вона не шкодувала так сильно (і так гірко), що Татко Крук не здатний до дальньої телепатії, але — за кількома винятками, такими, як вона сама — цим даром, схоже, володіли тільки духоголові мугирі, такі, як та дівчина в Нью-Гемпширі.

Едді й Мо кинулися до неї. Слідом за ними бігли Довгий Пол, Тиха Сарі, Мітка Чарлі й Арфіст Сем. Роза вдарила по клавіші швидкісного набору на телефоні. За тисячі миль звідси Крук озвався вже на половині гудка.

— Алло, ви подзвонили Генрі Ротмену. Я не можу поговорити з вами зараз, але якщо ви залишите свій номер і коротке повідомлення…

Трясця її курві-матері, голосова пошта. Що означало — його телефон або вимкнутий, або поза доступом. Роза могла закластися, що останнє. Гола, навколішках на землі, п’яти уп’ялися їй ззаду в кульші, рукою, вільною від телефону, вона ляснула себе по лобі.

«Круче, де ти? Що ти робиш? Що відбувається?»

348 Зона Гірського часу охоплює кілька провінцій Канади і штатів США, відстаючи взимку від Гринвіча на 7 годин, а влітку на шість.