Доктор Сон

2

Коли Правдиві знову викотилися на І-80, взявши курс на захід у напрямку того верховинного містечка в Колорадо, де вони проведуть це літо (завжди маючи на думці можливість добрати собі великого духу, якщо такий десь трапиться поблизу), Татко Крук їхав на пасажирському сидінні Розиного «ЕрфКрузера». Круковим «Еффініті»176 наразі кермував Джиммі Арифметика, тямовитий бухгалтер їхнього Племені. Супутниковий радіоприймач Рози був налаштований на «Позазаконне кантрі»177, де молодший Генк якраз співав свою «Схильний до віскі, спрямований до пекла»178. Добра була пісня, і Крук дозволив їй дограти до кінця, перш ніж натиснув кнопку ВИМК.

— Ти казала, ми побалакаємо пізніше. Пізніше вже настало. Що там таке було трапилося?

— За нами дехто назирав, — відповіла Роза.

— Справді? — злетіли вгору брови Крука. Він прийняв стільки ж духу того хлопця, Тревора, як і кожний з них, але не помолодшав на вигляд. З ним рідко це траплялося після їжі. А з іншого боку, він рідко виглядав старішим між сеансами харчування, якщо тільки паузи не були надто довгими. Роза гадала, що це гарний обмін речовин. Можливо, щось таке в його генах. Припускаючи, що в них іще є гени. Горіх казав, що вони їх майже напевне мають. — Хтось духоголовий, ти маєш на увазі?

Вона кивнула. Перед ними під де-не-де поцяткованим купчастими хмаринками небом кольору линялих джинсів стелилася І-80.

— Багатий дух?

— О, так. Величезний.

— Як далеко?

— Східне узбережжя. Гадаю, десь там.

— Ти хочеш сказати, що хтось підглядав аж… тобто, з відстані майже півтори тисячі миль179?

— Може бути, що навіть із більшої. Може бути, що звідкись, чортам знати як здалеку, десь аж ген із Канади.

— Хлопець чи дівчина?

— Ймовірно, що дівчинка, але там був лише проблиск. Три секунди, не довше. Це має якесь значення?

Значення це не мало.

— Скільки балонів ти могла б заповнити з дитини, в якої так багато духу в баняку?

— Важко сказати. Три щонайменше.

Цього разу свідомо применшувала Роза. На її здогад, невідомий споглядач міг заповнити десять балонів, а можливо, навіть і дюжину. Його присутність тривала коротко, але була потужною. Він (або вона) побачив, що вони там робили, і її (якщо це була вона) жах був достатньо сильним, щоби в Рози заклякли руки і вона на мить відчула огиду. Це було не її власне відчуття, звісно — тельбушіння якогось мугиря було не огиднішим за тельбушіння оленя, — а щось на кшталт психічного рикошету.

— Може, нам варто було б розвернутися, — промовив Крук. — Дістати її, поки добро не пропало.

— Ні. Я гадаю, ця дитина все ще набирається сили. Дозволимо їй трохи доспіти.

— Це те, що ти знаєш, чи просто інтуїція?

Роза покрутила в повітрі пальцями.

— Настільки сильна інтуїція, що дозволяє нам ризикнути, що її тим часом не зіб’є якийсь скажений водій або не викраде якийсь збочений ґвалтівник дітей? — Крук промовив це без жодної іронії. — А як щодо лейкемії чи ще якогось раку? Знаєш, вони вразливі на такого роду болячки.

— Якщо попитаєшся в Джиммі Арифметики, він тобі скаже, що статистика смертності промовляє на нашу користь, — усміхнулася Роза, поблажливо поплескавши його по стегну. — Ти забагато хвилюєшся, Татку. Ми їдемо до Сайдвіндера, як і планувалося, а потім на південь, у Флориду, на пару місяців. І Баррі, і Дідо Флік, обидва вважають, що цей рік обіцяє бути щедрим на урагани.

Крук скривився:

— Це як ритися у сміттєвих баках.

— Нехай так, але в деяких з тих сміттєвих баків трапляються доволі смачні з’їдини. І поживні. Я й досі себе картаю, що ми пропустили той торнадо в Джопліні180. Але ж, звісно, ми менш здатні передбачати наперед такі раптові буревії.

— Та дитина. Вона бачила нас?

— Так.

— І що ми тоді якраз робили?

— А самому здогадатися, Круче?

— Вона не зможе нас здати?

— Любасику, якщо їй зараз більше одинадцяти років, я готова з’їсти мого капелюха, — Роза постукала по своєму циліндру для переконливості. — Її батьки, мабуть, і не знають, що вона за таке чи на що вона здатна. А якщо навіть і знають, вони, либонь, з усіх бісових сил мінімізують це у своїй уяві, щоби самим не доводилося думати про це надто багато.

— Або вони покажуть її психіатру і той почне годувати її пігулками, — додав Крук. — Які її приглушать, і тоді її буде важче знайти.

Роза усміхнулась:

— Якщо я правильно зрозуміла, а я цілком упевнена, що так воно й є, то давати їй «Паксіл»181 — це все одно, що накинути целофан на військовий прожектор.

— Ну, якщо ти так кажеш. Ти бос.

— Саме так, медовий мій. — Цього разу, замість поплескати його по стегну, вона стиснула йому яєчка. — Омаха цієї ночі?

— Готель «Ла Квінта Інн». Я зарезервував весь дальній кінець першого поверху.

— Добре. Маю план погасати на тобі, як на американських гірках.

— Побачимо ще, хто на кому гасатиме, — сказав Крук. Він почувався гарячим після хлопчика Тревора. Так само й Роза. Так само всі вони. Він знову увімкнув радіо. Там «Кросс Кенедіан Реґвід»182 співали про хлопців з Оклахоми, які геть неправильно скручують собі косяки.

Правдиві котилися на захід.

176 «Affinity» — автодім класу «А», який випускається заснованою 1968 р. в Орегоні корпорацією «Country Couch».

177 «Outlaw country» — піджанр музики кантрі 1950—1970-х, виконавці якого своїм надто блюз-роковим звучанням і відвертими текстами не вписувалися в її класичний романтичний канон; найпотужнішим транслятором цієї музики, яка вже сама стала класикою, є однойменна супутникова радіостанція, що має офіційну назву «Sirius XM».

178 Hank Williams, Jr. (нар. 1949 р.) — гітарист-співак-композитор, син одного з найвизначніших авторів-виконавців в історії музики кантрі Генка Вільямса (1923—1953); «Whiskey Bent and Hell Bound» — його хіт 1979 р.

179 1500 миль = 2414 км.

180 Багатовихровий торнадо зруйнував місто Джоплін у штаті Міссурі 22 травня 2011 р., вбивши близько 160 осіб, понад тисячу отримали поранення.

181 «Paxil» — одна з торгових назв антидепресанта протитривожної дії «Paroxetine».

182 «Cross Canadian Ragweed» (1994—2010) — оклахомський гурт у стилі кантрі-рок; «Boys from Oklahoma» — їх пісня 2001 р.