Доктор Сон

3

Були легкі спонсори в АА, і були важкі спонсори в АА, а ще були такі, як Кейсі Кінгслі, який терпів нуль лайна від своїх «молодиків». На самому початку їхніх стосунків Кейсі дав Дену настанову відбути «дев’яносто з дев’яноста» і щоранку йому телефонувати о сьомій годині. Коли Ден відбув дев’яносто щоденних зборів поспіль, йому було дозволено перестати дзвонити вранці. Відтоді вони тричі на тиждень зустрічалися за кавою в «Сонячному» кафе.

Одного липневого дня 2011 року Кейсі вже сидів за столиком кафе, коли туди прийшов Ден, і хоча Кейсі поки ще не досяг пенсійного віку, на око Дена його непохитний спонсор АА (і перший роботодавець у Нью-Гемпширі) дуже постарішав. Більша частина волосся вже зникла з його голови, і ходив він помітно накульгуючи. Йому потрібно було протезувати кульшовий суглоб, але він постійно це відкладав.

Ден промовив «привіт», сів і склав руки, чекаючи на те, що Кейсі називав «Катехізисом».

— Ти тверезий сьогодні, Денно?

— Так.

— Як трапилося це чудо витримки?

Він процитував:

— Завдяки програмі Анонімних Алкоголіків та Богу мого розуміння. Мій спонсор, мабуть, теж зіграв свою маленьку роль.

— Гарний комплімент, але не кади мені в очі, тож і я не кадитиму тобі.

Підійшла з кавником Петті Нойз і, не питаючись, налила Денові.

— Як ти, красунчику?

Ден їй посміхнувся:

— Я в порядку.

Вона скуйовдила йому волосся і вирушила назад до шинкваса, додавши свінгу своїй ході. Чоловіки провели очима ті делікатні гойда-гойда її стегон, як це властиво чоловікам, а потім Кейсі знову вперся поглядом у Дена.

— Маєш якийсь прогрес з цією штукою — з Богом твого розуміння?

— Недалеко я просунувся, — відповів Ден. — Мені так здається, що це робота на все життя.

— Але ти кожного ранку просиш допомогти тобі утриматися від випивки?

— Так.

— Уклінно?

— Так.

— Кажеш «дякую тобі» ввечері?

— Так, і також на колінах.

— Чому?

— Бо мені треба пам’ятати, що пияцтво мене на них ставило, — відповів Ден. Це була абсолютна правда.

Кейсі кивнув:

— Це перших три кроки. Нумо, скажи мені коротку формулу.

— Я не можу, Бог може, і думаю, я Йому дозволю. — А потім додав: — Бог мого розуміння.

— Якого ти не розумієш.

— Правильно.

— Тепер скажи мені, чому ти пив.

— Бо я п’яниця.

— Не тому, що мама не дарувала тобі своєї любові?

— Ні.

Венді мала свої недоліки, але її любов до нього — і його до неї — залишалася непохитною.

— Тому що тато не дарував тобі своєї любові?

— Ні. «Хоча він якось зламав мені руку, а наприкінці мало не вбив мене».

— Тому що це спадкове?

— Ні. — Ден сьорбнув кави. — Хоча так. Ви ж самі це знаєте, правильно?

— Звісно. Я також знаю, що це не має значення. Ми пили, бо ми є п’яницями. Ми ніколи не виправимося. Ми отримуємо щоденний перепочинок, опертий на нашому душевному стані, ото й усе.

— Так, командире. Ми вже покінчили з цією частиною?

— Майже. Ти думав про випивку сьогодні?

— Ні. А ви?

— Ні, — Кейсі вишкірився. Усмішка наповнила його обличчя світлом, зробила його знову молодим. — Це чудо. Назвав би ти таке чудом, Денні?

— Так. Назвав би.

Повернулася Петті з великою тарелею ванільного пудингу — не одна вишенька згори, а дві — і поставила її перед Деном.

— Їж. За рахунок закладу. Щось ти дуже схуд.

— А мені, красунечко?

Петті фиркнула:

— Ти як той кінь. Якщо хочеш, я принесу тобі сосновий десерт. Це зубочистка у склянці води.

Забезпечивши собі останнє слово, вона павою пішла геть.

— Ти все ще пристрілюєшся? — спитав Кейсі, коли Ден почав їсти свій пудинг.

— Чарівно, — промовив Ден. — Дуже делікатно, чисто Нью-Ейдж183.

— Дякую. Ти все ще пристрілюєшся?

— Кейсі, ми мали деякі стосунки, це тривало місяці чотири, і це було три роки тому. Петті заручена з дуже гарним хлопцем з Графтона184.

— Графтон, — промовив Кейсі зневажливо. — Гарні краєвиди, місто лайно. Вона поводиться не надто зарученою, коли ти тут.

— Кейсі…

— Ні, не зрозумій мене неправильно. Я б ніколи не порадив своєму молодику сунути свого носа — або прутня — у серйозні відносини. Це пречудова передумова для того, щоб випити. Але… ти зустрічаєшся бодай з кимсь?

— Це ваша справа?

— Виходить, так.

— Наразі ні. Була одна медсестра з «Рівінгтон Хаусу»… я вам про неї колись казав.

— Сара якось-там-її.

— Олсон. Ми з нею балакали, щоб нам з’їхатися, жити разом, а потім вона отримала суперову роботу в Массачусетському загальному185. Ми листуємося іноді електронкою.

— Жодних таких відносин у перший рік, це правило великого пальця, — сказав Кейсі. — Дуже мало хто з алкоголіків, що почали приходити до тями, сприймають це серйозно. Ти не такий. Але, Денно… вже час тобі налагодити щось постійне з кимсь.

— Оце так-так, мій спонсор раптом перетворився на доктора Філа186, — сказав Ден.

— Життя в тебе стало кращим? Кращим, аніж тоді, коли ти з’явився тут, щойно з автобуса, ледь тягнучи свою сраку, з повними страждання очима?

— Ви самі знаєте, що так. Кращим, аніж я будь-коли собі міг уявити.

— Тоді подумай про те, щоб розділити його з ким-небудь. Це й усе, що я кажу.

— Я візьму це до уваги. А тепер ми можемо поговорити про інші речі? Про «Ред Сокс», скажімо?

— Спершу мені, як твоєму спонсору, треба спитати в тебе ще про дещо. А вже тоді ми знову можемо стати просто друзями при каві.

— Гаразд… — боязко подивився на нього Ден.

— Ми ніколи до пуття не говорили про те, що ти робиш у хоспісі. Як ти допомагаєш людям.

— Так, — промовив Ден, — і я радо залишив би це на тому ж рівні. Ви ж знаєте, як то кажуть в кінці кожних зборів, еге ж? «Все, що ви бачили тут, все, що ви чули тут, коли ви звідси підете, тут воно нехай і залишиться». Так само я ставлюся й до тієї частини мого життя.

— На скільки частин твого життя вплинуло твоє пияцтво?

Ден зітхнув:

— Ви знаєте на це відповідь. На всі.

— Отже? — А коли Ден не сказав нічого: — Персонал «Рівінгтону» називає тебе Доктор Сон. Поголоска йде, Денно.

Ден мовчав. Залишилося ще трохи пудингу, і Петті смикатиме його за те, що не доїв, але весь апетит відлетів геть. Він мусив би розуміти, що така розмова настане, так само як розумів, що після десяти років без чарки (і вже з парою власних молодиків, за якими він тепер наглядав) Кейсі поважатиме накреслені йому межі, але все одно її не бажав.

— Ти допомагаєш людям померти. Не закриваючи подушкою їм обличчя чи щось таке інше, ніхто так не думає, а просто… ну, я не знаю. Ніхто, схоже, не знає.

— Я з ними сиджу, от і все. Балакаю з ними трішки. Якщо їм цього хочеться.

— Ти проробляєш ті Кроки, Денно?

Якби Ден вважав, що це такий новий трюк у їх розмові, він би його вітав, але він знав, що це не так.

— Ви ж знаєте, що проробляю. Ви мій спонсор.

— Йо, ти просиш про допомогу вранці й кажеш «дякую» ввечері. Ти робиш це на колінах. Це перших три. Четвертим є реєстр всього того морального лайна. А як щодо кроку номер п’ять?

Їх загалом було дванадцять. Наслухавшись, як їх зачитують вголос на початку кожних відвідуваних ним зборів, Ден знав їх напам’ять.

— Визнати перед Богом, собою та іншими людьми істинну природу власних кривд.

— Ага. — Кейсі підняв свою чашку, відсьорбнув кави і подивився на Дена понад її вінцями. — Це ти проробив?

— Здебільшого. — Ден відчув, що йому хотілося б опинитися деінде. Будь-де майже. А ще — чи не вперше за довгий час — він відчув, що йому захотілося випити.

— Дозволь мені здогадатися. Ти розказав сам собі про всі свої кривди, і Богові ти розказав про своє нерозуміння всіх своїх кривд, і ще розказав одній людині — це буду я — про більшість своїх кривд. То як, зробив я бінго?

Ден не відповів нічого.

— Ось що я думаю, — продовжив Кейсі, — і, будь ласкавий, поправ мене, якщо я помиляюся. Кроки восьмий і дев’ятий кажуть про виправлення тих кривд, яких ми наробили в минулому, коли бували в сраку п’яними, і то доволі часто цілодобово сім днів на тиждень. Я гадаю, бодай почасти твоя робота у хоспісі, важлива її частина, і є такими правками. І ще, я гадаю, є одна кривда, з якою ти не здатен упоратися, бо тобі до всирачки соромно про неї розказувати. Якщо справа в цьому, ти не перший, повір мені.

Ден подумав: «Мама».

Ден подумав: «Цукейки».

Він побачив червоний гаманець і зворушливу пачку харчових купонів. Сімдесят доларів, вистачить на чотириденну пиятику. П’ятиденну, якщо їх акуратно поділити на частки, а витрати на їжу звести до елементарного мінімуму. Він побачив ті гроші спершу в своїй руці, а потім як вони зникають в його кишені. Він побачив хлопчика у майці «Брейвз», з обвислим підгузком.

Він подумав: «Хлопчика звали Томмі».

Він подумав, не вперше і не востаннє: «Я ніколи нікому про це не розкажу».

— Денно? Є щось таке, про що ти хотів би мені розказати? Я думаю, що є. Не знаю, як давно ти тягаєш за собою ту гидотну херню, але ти можеш залишити її зі мною і піти звідси, полегшавши на сто фунтів. Саме так це працює.

Він подумав про те, як хлопчик подріботів до матері…

(«Діні, її ім’я було Діні»)

і як, навіть глибоко у своєму п’яному сні, вона його обняла і пригорнула до себе. Вони лежали лицем до лиця у сонячних променях, які пронизували брудне вікно спальні.

— Нічого такого немає, — сказав він.

— Відпусти його, Дене. Кажу тобі як твій друг, а разом і як твій спонсор.

Ден упевнено дивився на чоловіка навпроти і не казав нічого.

Кейсі зітхнув:

— Скільки разів на своїх зібраннях ти чув, як хтось казав, що людина хвора рівно тією ж мірою, як її таємниці? Сто разів? Чи, либонь, цілу тисячу? З усіх старезних банальностей АА це, мабуть, найстаріша.

Ден не казав нічого.

— Кожен з нас має дно, — сказав Кейсі. — Одного дня тобі доведеться розказати комусь про власне. Якщо ти цього не зробиш, десь далі на своєму шляху ти врешті-решт опинишся в якомусь барі з чаркою в руці.

— Пророцтво прийнято, — сказав Ден. — Ну, а тепер ми вже можемо поговорити про «Ред Сокс»?

Кейсі поглянув собі на годинник.

— Іншим разом. Мені треба йти додому.

«Правильно, — подумав Ден. — До свого собаки і золотих рибок».

— Гаразд, — він вхопив чек раніше, ніж це встиг зробити Кейсі. — Іншим разом.

4

Повернувшись до своєї кімнати в баштиці, Ден ще довго дивився на чорну дошку, перш ніж взятися неспішно витирати те, що було на ній написано:

Вони вбивають хлопчика-бейсболіста!

Коли дошка стала знову чистою, він запитав:

— Що це за хлопчик-бейсболіст такий?

Відповіді не було.

— Абро? Ти ще тут?

Ні. Але ще недавно вона тут була; якби він повернувся зі своєї ніякової зустрічі з Кейсі на десять хвилин раніше, він міг би побачити її ефемерний силует. Та чи приходила вона до нього? Ден так не думав. Це здавалося категорично божевільним, але він гадав, що вона приходила до Тоні. Котрий колись, у старі часи, був його невидимим другом. Тим, який інколи приносив видіння. Тим, який інколи застерігав. Тим, який потім виявився глибшою і мудрішою версією його самого.

Для хлопчика, який намагався вижити в готелі «Оверлук», Тоні був старшим братом-захисником. Іронія полягала в тому, що тепер, із залишеним позаду пияцтвом, Деніел Ентоні Торренс став уже цілком дорослим, а Тоні так і був дитиною. Можливо, навіть тим легендарним «внутрішнім дитятком», про якого безустанно торочать гуру руху Нью-Ейдж. Ден мав підозру, що ідеєю внутрішньої дитини послуговуються для того, щоби виправдати величезний егоїзм і деструктивну поведінку (те, що Кейсі називав синдромом «хочу оце, й відразу»), але водночас він не сумнівався, що дорослі чоловіки і жінки зберігають десь у глибині себе всі стадії свого розвитку — не тільки внутрішню дитину, але й внутрішнє немовля, внутрішнього підлітка і внутрішнього повнолітнього юнака. І якщо ця таємнича Абра приходить до нього, чи не природно, що вона прослизає повз його дорослий розум, шукаючи когось свого віку?

Товариша в іграх?

Чи навіть захисника?

Якщо так, то Тоні раніше вже виконував таку роботу. Але чи потребує вона захисту? Безумовно, був присутній душевний біль

(«вони вбивають хлопчика-бейсболіста»)

у цьому її посланні, але душевний біль — природна річ поряд із сяйвом, як це відкрилося Денові багато років тому. Звичайним дітям не було властивим знати й бачити так багато. Він міг би її розшукати, можливо, спробувати дізнатися більше, але що він скаже її батькам? «Привіт, ви мене не знаєте, але я знаю вашу дочку, вона вряди-годи відвідує мою квартиру і ми з нею стали нівроку приятелями».

Дену не вірилося, що вони нацькують на нього окружного шерифа, але він не ганив би їх, якби вони так і зробили, а маючи за собою таке пістряве минуле, він не горів бажанням з’ясовувати це достеменно. Краще нехай Тоні залишається її віддаленим другом, якщо так воно вже насправді і є. Нехай Тоні й невидимий, але він принаймні більш-менш підхожого віку.

Він зможе відновити потрібні йому імена і номери палат на дошці пізніше. А поки що він узяв з жолобка уламок крейди і написав:

Абро, ми з Тоні зичимо тобі гарного літнього дня! Твій ІНШИЙ друг, Ден

Він ще якусь мить роздивлявся на свій напис, потім кивнув і пішов до вікна. Чудовий літній день, до того ж для нього вихідний. Він вирішив піти прогулятися, заодно спробувавши викинути собі з голови ту бентежну розмову з Кейсі. Так, він припускав, що квартира Діні у Вілмінгтоні і є його дном, але якщо він ховав у собі те, що там колись трапилося, і це не завадило йому десять років прожити в тверезості, він не вважав, що приховування цього в собі й надалі може йому завадити прожити так само ще десять. Або двадцять. Та навіщо взагалі думати про якісь роки, коли гасло АА — один день за раз?

Вілмінгтон був ген-ген давно. Та частина його життя завершилася.

Ідучи, він, як завжди, замкнув на ключ свою кімнату, але замок не утримає Абру, якщо вона схоче навідатися. Коли він повернеться, на дошці може бути нове повідомлення від неї.

«Можливо, ми зможемо стати друзями за листуванням».

Авжеж, так само можливо, як те, що змовницький гурт моделей, які рекламують білизну «Вікторія Сікрет», гакнуть секрет термоядерного синтезу.

Усміхаючись, Ден пішов надвір.

183 New Age (Нова ера) — культурно-філософський рух, заснований на синтезі різноманітних релігій і віри в науку, відзначається містико-гуманістичним ставленням до природи в цілому.

184 Grafton — засноване 1761 р. місто в однойменному окрузі, яке наразі має трохи більше ніж тисячу мешканців.

185 «Massachusetts General Hospital» — заснований 1811 р. базовий лікувально-навчальний шпиталь Медичної школи Гарвардського університету; найбільший у світі науково-дослідний медичний центр.

186 Phillip McGraw (нар. 1950 р.) — психолог, автор кількох книг-бестселерів, з 2002 р. ведучий популярного ток-шоу «Доктор Філ», яке продюсується синдикатом Опри Вінфрі.