Доктор Сон

Розділ одинадцятий

Thome 25

1

Замість запаху освіжувача повітря з сосновим ароматом і сигар «Alcazar»297, цього ранку «Флітвуд» Діда Фліка смердів лайном, хворобою і смертю. А ще в ньому було повно людей. Туди набилося не менш ніж дванадцять членів Правдивого Вузла, дехто з них тіснився біля ліжка старого, більшість стояли або сиділи у вітальні, пили каву. Решта скупчилися надворі. Всі мали стривожений, ошелешений вигляд. Правдиві не звикли до смертей між своїми.

— Вимітайтеся, — оголосила Роза. — Крук і Горіх залишаються.

— Поглянь на нього, — пролепетала Петті Хінка тремтячим голосом. — Отії на нім плями! І він зациклюється, як скажений! Ох, як же се шшахливо, Розі!

— Іди, — ласкаво мовила Роза, втішливо потискаючи Петті плече, тоді як насправді їй дуже хотілося витурити цю кокні298 за двері копняком під її жирний зад. Лінива пліткарка, ні на що на здатна, окрім як гріти постіль Баррі, та й у цій справі, либонь, не вельми вправна. Роза гадала, що уїдливість — єдине, в чому Петті справжня спеціалістка. Коли вона не перелякана на смерть, тобто.

— Нумо, народе, — закликав Крук. — Якщо він дійсно помирає, нема йому потреби робити це перед публікою.

— Він виборсаєцця, — сказав Арфіст Сем. — Він жилавіш’ за того ввареного коняку, цей Дідо Флік. — Утім, він обняв Бабу Росіянку, яка мала вельми прибитий вигляд, і на мить міцно притиснув її до себе.

Усі пішли на вихід, дехто, перш ніж зійти східцями і приєднатись до решти, кидав останній погляд через плече. Коли вони залишилися втрьох, Роза підійшла до ліжка.

Дідо Флік дивився вгору на неї, нічого не бачачи. Розчепірені губи оголили його ясна. Подушку рясно вкривало його м’яке біле волосся, яке вилазило цілими жмутками, через що він скидався на хворого на чумку пса. У його великих, вологих очах плавав біль. Він лежав голий, тільки в сімейних трусах, і його кощаве тіло було поцятковане червоними плямками, схожими на пухирці від комашиних укусів.

Обернувшись до Волоського Горіха, Роза спитала:

— А оті цятки, що то ще за чортівня така?

— Плями Копліка299, — відповів той. — На них принаймні вони найбільше схожі, як мені здається. Хоча зазвичай плями Копліка з’являються тільки всередині рота.

— Говори людською мовою.

Горіх обома долонями пригладив своє сивіюче волосся.

— Я гадаю, у нього кір.

Шокована Роза застигла з роззявленим ротом, а тоді вибухнула гаркітливим реготом. Їй не хотілося стояти тут, слухати це лайно; їй хотілося прийняти аспірину, вгамувати руку, яка відгукувалася болючим імпульсом на кожний удар її серця. Їй не виходили з голови руки персонажів коміксів, якими їх зображують після удару молотком.

— До нас не чіпляються мугирські хвороби!

— Ну… вони до нас не чіплялися зазвичай.

Вона дивилася на нього розлючено. Їй хотілося зараз мати на голові свого капелюха, вона почувалася голою без нього, але той залишився в «ЕрфКрузері».

Горіх продовжував:

— Я кажу тобі тільки те, що бачу, а бачу я ознаки кору, також відомого як краснуха.

Мугирська хвороба називається краснухою. Як же це нахер влучно.

— Це суще… собаче лайно!

Він зіщулився, а чому ні? Крик її прозвучав пронизливо навіть для її власних вух, але… ох, Господи-Ісусе, кір? Найстарший член Правдивого Вузла помирає від дитячої хвороби, яка більше не чіпляється навіть до дітей?

— Той хлопчик, що грав у бейсбол, з Айови, на ньому було кілька плямок, але я ніколи не міг би подумати… тому що, ну так, саме як ти й сказала. Тому що до нас не чіпляються їхні хвороби.

— Та це ж було хтозна-скільки років тому!

— Я знаю. Єдине, що приходить мені на ум — воно було в його духові, і воно там залишалося, типу в сплячому стані. Є такі хвороби, що так роблять, ти ж знаєш. Лежать пасивно, іноді роками, а потім зриваються.

— Можливо, серед мугирів! — трималася вона свого.

Волоський Горіх лише похитав головою.

— Якщо Дідо нею заразився, чому тоді у всіх нас її нема? Бо всі ж ці дитячі хвороби — вітрянка, краснуха, свинка — пролітають крізь мугирських дітей, як лайно крізь гусака. Нема в цьому жодного глузду. — А тоді, повернувшись до Татка Крука, сама собі заперечила: — Чим ти лишень тільки думав, дозволивши всій отій зграї стирчати тут і дихати одним з ним повітрям?

Крук лише знизав плечима, очі його не відривалися від тремтячого старого на ліжку. Вузьке, вродливе обличчя Крука було печальним.

— Речі міняються, — сказав Горіх. — Просто те, що ми мали імунітет проти мугирських хвороб п’ятдесят чи сто років тому, не означає, що ми маємо його й зараз. Наскільки нам відомо, це може бути частиною якогось природного процесу.

— Ти мені кажеш, що в цьому є щось природне? — показала вона на Діда Фліка.

— Поодинокий випадок — це ще не епідемія, — сказав Горіх. — До того ж це може бути чимсь іншим. Але якщо таке трапиться знову, ми мусимо того, з ким воно трапиться, піддати повноцінному карантину.

— Це допоможе?

Він доволі довго зважував.

— Я не знаю. Можливо, ми вже заражені, всі ми. Може, це як заведений будильник або бомба з годинниковим механізмом. Згідно з найновішою науковою думкою, отаким десь чином старішають мугирі. Вони собі живуть і діють, весь час майже однакові, а потім щось ніби вимикається в їхніх генах. Починають з’являтися зморшки, а тоді раптом, щоб ходити, їм уже потрібні й костури.

Крук так само дивився на Діда.

Шкіра Діда Фліка набула молочного кольору. Потім почала прозорішати. Чим далі вона прозорішала, тим краще ставало видно Розі його печінку, зморщені чорно-сірі мішечки його легень, червоний пульсуючий вузол його серця. Вона ясно бачила його вени й артерії, немов штатні шосе і платні автомагістралі у Джи-Пі-Ес в себе на приладовій панелі. Вона бачила його зорові нерви, які поєднували очі з мозком. Вони були схожі на примарні нитки.

Потім він повернувся назад. Очі його ворухнулися, впіймали погляд Рози, вчепилися в нього. Він потягнувся рукою і взяв її неушкоджену долоню. Першим її імпульсом було вирвати свою руку — якщо в нього саме те, про що казав Горіх, він заразний, — але нехай йому грець. Якщо Горіх правий, вони всі вже встигли цього набратися.

— Розі, — прошепотів він. — Не кидай мене.

— Я не покину. — Вона сіла біля нього на ліжко, переплівши свої пальці з його. — Круче?

— Тут, Розі.

— Той пакет, що ти послав у Стербридж… вони його там триматимуть, авжеж?

— Звісно.

— Гаразд. Ми потім доведемо цю справу до кінця. Але ми не можемо дозволити собі чекати занадто довго. Та дівчинка набагато небезпечніша, ніж я вважала. — Вона зітхнула. — Ну чому проблеми завжди з’являються пачками?

— Це вона наробила тобі отакого з рукою, чи як?

Це було те запитання, на яке їй не хотілося відповідати прямо.

— Я не зможу поїхати разом з вами, тому що вона тепер мене знає. — «А також, — подумала, проте не промовила Роза, — тому що, якщо це те, про що каже Горіх, решта наших потребуватимуть мене тут у ролі Матінки Кураж»300. — Але ми мусимо її дістати. Це стало тепер іще важливішим.

— Бо?

— Якщо в неї був кір, вона має мугирський імунітет проти зараження ним наново. Це робить її дух корисним у всіх можливих сенсах.

— Тепер дітей вакцинують проти всього цього лайна, — сказав Крук.

Роза кивнула.

— Це теж може бути помічним.

Дідо Флік почав зациклюватися знову. На це було важко дивитися, але Роза себе примусила. Коли вона вже не могла більше бачити внутрішні органи старого крізь його стончену шкіру, вона підняла очі на Крука і простягнула до нього свою розпухлу, подряпану руку.

— А також… її треба провчити.

297 Нікарагуанські сигари.

298 Cockney — традиційне прізвисько мешканців бідняцького лондонського району Іст-Енд, які розмовляють власною, граматично неправильною, часто римованою говіркою.

299 Henry Koplik (1858—1927) — американський педіатр, який одним із перших описав симптоми кору 1896 р.; в Україні цей симптом називається «плями Бельського-Філатова-Копліка».

300 Героїня п’єси німецького драматурга Бертольда Брехта (1898—1956) «Матінка Кураж та її діти» (1939) — маркітантка, що разом із синами і донькою подорожує фургоном під час Тридцятилітньої війни в Європі XVII ст.