Доктор Сон

5

(«дівчиною, з якою приємно провести час»)

Це повернуло на думку Абрі тих трьох секс-маніяків біля басейну, що лизалися й прицмокували під старозавітну музику диско. Беее. Дехто має вельми дивні уявлення щодо приємного проведення часу.

— Абро? — це була місіс Дін. — Твоя черга, серденько.

Якщо їй доведеться підтримувати це надто довго, у неї станеться нервовий зрив. Значно легше їй було б робити це вдома, самій. Вона навіть була запустила таку ідею батькові, але він і слухати про таке не схотів. Ні та й годі, навіть під наглядом містера Фрімена.

Вона скористалась чиєюсь чужою літерою Й на дошці й виклала ЗБІЙ.

— Дякую, Аббочко, я теж сюди піду, — сказала Емма. Розвернувши дошку, вона почала її вивчати пронизливим поглядом із вартим випускного іспиту зосередженням, яке триватиме щонайменше хвилин п’ять. Можливо, навіть десять. А потім викладе щось абсолютно калічне, типу БІК або ЛОБ.

Абра повернулася до «Ріви». Те, що розповідав там батько, було доволі цікавим, хоча вона вже знала про все це набагато більше, аніж він собі уявляв.

(«Аббі? Чи ти…»)

6

— Аббі? Чи ти слухаєш?

— Звичайно, — відповів Ден. «Мені тільки треба взяти невеличкий тайм-аут, щоби викласти слово». Це цікаво.

— Отже, Момо в той час жила на Мангеттені, і коли Алессандра у липні того року приїхала до неї в гості, вона вже була вагітною.

— Вагітною мамою?

— Саме так, Абба-Доцю.

— Тож мама народилася поза шлюбом?

Тотальне здивування, либонь, лише на крихту надто фальшиво наївне. Ден у своїй химерній ролі учасника і водночас підслуховувача діалогу зрозумів дещо, що здалося йому зворушливим і заразом ніжно-кумедним: Абра чудово знала, що її мати незаконнонароджена. Люсі їй про це розповіла ще рік тому. Те, що Абра робила зараз, було дивним, але правдивим — вона оберігала невинність свого батька.

— Так і є, серденько. Але це не злочин. Подеколи люди потрапляють … ну, я не знаю, як сказати… у бентежні ситуації. Сімейні дерева вирощують на собі дивовижні гілки, і нема причин, щоб тобі про це не знати.

— Бабуся Сенді загинула за пару місяців після того, як народилася мама, так же? В автокатастрофі.

— Так і є. Люсі того дня залишили на Момо, а закінчилося це тим, що вона її виростила. Ось де причина того, що вони такі близькі й чому старіння й хвороба Момо так важко сприймаються твоєю мамою.

— Хто був той чоловік, від якого завагітніла бабуся Сенді? Вона коли-небудь казала?

— Як тобі сказати, — мовив Дейв, — це цікаве питання. Якщо Алессандра бодай колись і розповідала, Момо про це ніколи не розводилася. — Він показав рукою вперед, на просіку в лісі. — Дивися, серденько, ми вже майже на місці!

Вони проїжджали повз щит з написом:

КЛАУД-ГЕП. ПІКНІКОВА ГАЛЯВИНА. 2 МИЛІ.

7

Ватага Крука зробила коротку зупинку в Енністоні, щоб заправити «Віннебаго», але на Нижній Головній вулиці, десь за милю від Ричленд-корт. Коли вони виїжджали з міста — тепер за кермом сиділа Зміїне Жало, а в DVD-плеєрі крутилася епічна картина «Свінгерський дамський клуб» — Баррі покликав до свого ліжка Джиммі Арифметику.

— Вам, хлопці, варто піддати газу, — сказав Баррі. — Вони вже майже на місці. Це місце зветься Клауд-Геп. Я вже вам це казав?

— Так, казав, — Джиммі мало не поплескав Баррі по руці, але вчасно схаменувся.

— Вони ось-ось вже розстелять свою пікнікову скатертину. От тоді-то вам їх і треба запопасти, поки вони там сидітимуть і їстимуть.

— Так ми і зробимо, — пообіцяв Джиммі. — Встигнемо вичавити з неї достатньо духу, щоб допомогти тобі. Роза не заперечуватиме.

— Вона б ніколи не була проти, — погодився Баррі, — але для мене занадто пізно. А от для тебе, можливо, ні.

— Га?

— Подивися на свої руки.

Джиммі подивився і побачив перші плямки, що розквітли в нього на ніжній білій шкірі нижче ліктів. Червона смерть. У нього пересохло в роті від їх вигляду.

— О Боже, я вже йду, — простогнав Баррі, і раптом його одяг спав на тіло, якого там більше не було. Джиммі побачив, як він ковтає… і враз його горло пропало.

— Посунься, — сказав Горіх. — Пусти мене до нього.

— Йо? Що ти збираєшся робити? Він спікся.

Джиммі пройшов уперед і впав у пасажирське крісло, звільнене Круком.

— Їдь по шосе 14-А понавкруги Фрейжера, — сказав він. — Це швидше, ніж через центр міста. Там ти потрапиш на Сако-рівер-роуд…

Зміїне Жало постукала пальцем по Джи-Пі-Ес:

— Маю тут все це запрограмоване. Ти вважаєш, що я сліпа чи просто дурепа?

Джиммі її майже не чув. Єдине, що він розумів: він не може померти. Він ще занадто молодий, щоб помирати, тим більше з усім цим неймовірним комп’ютерним прогресом просто зразу за обрієм. А думка про зациклення, про нищівний біль кожного разу, як повертаєшся назад…

Ні. Ні. Абсолютно ні. Неможливо.

Надвечірнє сонце скоса зазирало у великі передні вікна «’Баго». Гарне осіннє світло. Осінь була улюбленою порою року Джиммі, і він мав намір залишатись живим і подорожувати з Правдивим Вузлом, коли вона настане знову. І знову. І знову. На щастя, він зараз із правильним гуртом, щоби це собі забезпечити. Татусь Крук хоробрий, винахідливий, хитромудрий. Правдиві потрапляли в халепи й раніше. Він витягне їх і з цієї.

— Дивись, буде вказівник, де повертати на пікнікову зону Клауд-Геп. Не пропусти його. Баррі каже, вони вже майже там.

— Джиммі, у мене від тебе голова болить, — сказала Зміїне Жало. — Піди сядь. Ми будемо там за годину, можливо, раніше.

— Вщипни мене за гузно, — промовив Джиммі Арифметика.

Енді Зміїне Жало вишкірилася і зробила, як він просив.

Вони якраз завертали на Сако-рівер-роуд, коли Баррі Хінець вициклився нанівець, залишивши по собі лише одяг. Той був іще теплим від гарячки, що його спекла.