Доктор Сон

10

Сюди вона приїхала своєю «Такомою»225 (старенькою, але надійною) з високогірного табору західніше Сайдвіндера, і зараз, щойно сівши до її кабіни, дістала з сумочки телефон і натисла швидкісний набір. На тому кінці встигло продзвонити лише один раз.

— Що трапилося, Розі-дівчинко? — Татко Крук.

— Ми маємо проблему.

Звичайно, це також була знахідка. Дитина з таким вибуховим потенціалом у своєму чані, яка дала таку відсіч — не лише викрила Розу, а й змусила її поточитися, — не проста духоголова, а знахідка століття. Роза почувалася, як капітан Ахав226, який уперше бачить свого білого кита.

— Розкажи мені, — тепер абсолютно діловим тоном.

— Трохи більше двох років тому. Хлопчик в Айові. Пам’ятаєш його?

— Звісно.

— Також ти мусиш пам’ятати, як я казала, що за нами дехто назирав.

— Атож. Східне узбережжя. Ти ще тоді сказала, що, на твою думку, це дівчинка.

— Саме так, там і була дівчинка. Щойно вона мене знайшла знову. Я була в «Семі», просто собі скуплялася, аж тут раптом гульк — і вона.

— Навіщо, ще й через такий довгий час?

— Не знаю, і це мені байдуже. Але ми мусимо її дістати, Круче. Ми мусимо її дістати.

— Вона знає, хто ти така? Де всі ми?

Роза думала про це, поки ішла до свого пікапа. Ця зайда її не бачила, в цьому вона була принаймні впевнена. Дівчинка дивилася зсередини неї зовні. І що ж їй вдалося побачити? Прохід у супермаркеті. Скільки їх таких тут, в Америці? Мільйон, не менше.

— Я так не думаю, але це не важлива деталь.

— Яка ж тоді важлива?

— Пам’ятаєш, я тобі казала, що в неї великий дух? Величезний дух? Так от, він у неї ще більший того. Коли я спробувала її скерувати по-своєму, вона здунула мене геть, як кульбабкову пушинку. Нічого подібного до цього зі мною не траплялось ніколи. Раніше я б сказала, що таке неможливе.

— Вона потенційна Правдива чи потенційний харч?

— Не знаю. — Проте вона знала. Вони потребували духу — запасів духу — набагато більше, аніж свіжих рекрутів. Крім того, Розі не бажала, щоб серед Правдивих з’явився хтось з такою потужною силою.

— Гаразд, як нам її знайти? Є якісь ідеї?

Роза подумала про те, що встигла побачити крізь очі дівчинки, перш ніж та безцеремонним копняком відкинула її назад до «Сема» у Сайдвіндері. Небагато, але була там одна крамничка…

Вона промовила:

— Діти її називають «Вдух-і-Дунув».

— Га?

— Ні, нічого, не переймайся. Мені треба все обдумати. Але ми мусимо її дістати, Круче. Ми таки мусимо її дістати.

Залягла пауза. Коли Крук знову заговорив, голос у нього звучав обережно:

— Судячи з того, як ти про це розказуєш, духу там мусить стачити, щоб наповнити не менш ніж дюжину балонів. Тобто якщо ти й справді не хочеш спробувати її Навернути.

Роза пронизливо, гавкуче розреготалася.

— Якщо я права, у нас немає стільки балонів, щоб закачати туди дух з цієї одної. Якби вона була горою, вона була б Джомолунгмою. — Крук мовчав. Розі не потрібно було його бачити або промацувати його мозок, щоби знати, що він приголомшений. — Можливо, нам не варто робити ні того, ні іншого.

— Я щось не второпаю.

Звісно, куди ж йому. Бачення наперед ніколи не було спеціальністю Крука.

— Можливо, нам не варто ні Навертати, ні вбивати її. Подумай про корів.

— Корів?

— Можна зарізати корову й отримати стейків і фаршу на два місяці. Але якщо ти триматимеш живу корову, доглядатимеш її, вона даватиме тобі молоко шість років. Можливо, навіть вісім.

Тиша. Довга. Вона дозволила їй затягтися. Коли він заговорив, то тоном іще обережнішим, аніж до того.

— Я ніколи про таке не чув. Ми вбиваємо їх зразу ж по тому, як виточили їхній дух, або якщо в них мається щось нам корисне і вони достатньо сильні, щоб витримати Навернення, ми їх Навертаємо. Так, як ми Навернули Енді тоді, у вісімдесятих. Дідо Флік може казати різне — якщо йому вірити, він пам’ятає часи, коли Генріх Восьмий227 убивав своїх дружин, але я не думаю, щоби Правдиві коли-небудь пробували утримувати духоголових. Якщо вона дійсно така сильна, як ти кажеш, це може бути небезпечним.

«Розказав би мені щось, чого я не знаю. Якби ти відчув з нею те, що відчула я, ти б назвав мене божевільною тільки за самі ці думки. Може, я й є божевільною. Але…»

Але вона втомилася витрачати так багато свого часу — часу всієї їхньої сім’ї — на здобування живлення. Втомилася жити, як цигани десятого століття, тоді як вони мусили б жити, як королі й королеви творіння. Якими, властиво, вони й є.

— Поговори з Дідом, якщо він уже краще почувається. І з Важкою Мері, вона на світі вже майже так само довго, як Флік. З Енді Зміїне Жало. Вона новенька, але голову на плечах добру має. Подумай сам, з ким ще, хто може щось цінне додати.

— Господи, Розі. Я не знаю…

— Я теж, поки що. Я поки що тільки прокручую це в голові. Все, чого я в тебе зараз прошу, це помахати лопатою, тобто розпочати роботу. Ти ж, врешті-решт, у нас передовик.

— Окей.

— О, і не забудь побалакати з Волоським Горіхом. Спитай у нього, якими наркотиками можна довгий час утримувати мугирську дитину в лагідному, слухняному стані.

— Як на мене, ця дівчинка не вельми нагадує мугирку.

— Ой, та мугирка вона. Велика, жирна, мугирська молочна корова.

«Не зовсім правда. Великий білий кит, ось хто вона».

Проте Ахав полював на свого кита не заради того, що Мобі міг забезпечити його тоннами ворвані й безліччю бочок олії, і Роза хотіла дістати цю дівчинку не тому, що та могла — за умови правильних наркотичних коктейлів і регулярного, потужного парапсихологічного заспокоювання — забезпечити майже безкінечне постачання духу. Причини були більш особистими. Навернути її? Ввести її в сім’ю Правдивого Вузла? Ніколи. Ця дитина витурила Розу Циліндр зі своєї голови так, наче вона була якоюсь дурнуватою набридливою сектанткою, що ходить від дверей до дверей, нав’язуючи брошури про скорий кінець світу. Ніхто й ніколи раніше не випихав її таким чином під сраку. Нехай хоч як вона там потужна, але її належить провчити.

«І я саме та жінка, що годиться для цієї роботи».

Роза Циліндр завела свій пікап, виїхала зі стоянки супермаркету і взяла курс на кемпінг «Пролісок», яким володіла її сім’я. Місцина була дійсно чарівною, а як інакше? Один із найславетніших у світі курортних готелів колись стояв там.

Але ж, звісно, «Оверлук» згорів давним-давно.

225 «Toyota Tacoma» — компактний пікап, що з 1995 р. виробляється в США.

226 Герой роману «Moby-Dick» (1851) класика американської і світової літератури Германа Мелвіла (1819—1891), Ахав, поклав власне життя і життя своєї команди на те, щоб уполювати білого кита на прізвисько Мобі Дік, який у результаті знищує їх усіх.

227 Генріх VIII Англійський — король, який мав послідовно шістьох дружин, різними способами позбавляючись від попередніх.