Доктор Сон

10

Завдяки ранньому старту — четверта ранку, задовго до першого світла, — Ден Торренс і Біллі Фрімен почали бачити затягнутий хмарою обрій вже о дев’ятій. Десь по годині, коли сіро-синя хмара розчинилася, набувши форми гірського хребта, вони зупинилися в колорадському містечку Мартенвілл. Там, на короткій (і здебільшого пустельній) головній вулиці, Ден побачив те, на що сподівався, ба навіть краще: крамницю дитячого одягу під назвою «Дитячі товари». За півкварталу далі, між ломбардом і запилюженого вигляду закладом «Відео Експрес» із приклеєним до вітрини оголошенням «ЗАКРИВАЄМОСЯ. РОЗПРОДАЄМО ГЕТЬ УСЕ ЗА НАЙНИЖЧИМИ ЦІНАМИ», стояла аптека «Мартенвілльські ліки & тощо». Ден послав туди Біллі, щоб той купив собі сонячні окуляри, а сам переступив поріг «Дитячих товарів».

Усередині вчувалися безщасні вібрації втрачених надій. Він був єдиним клієнтом. Ось вона, чиясь гарна ідея, що пішла прахом, либонь, завдяки тим великим коробкам торговельних центрів у Стерлінгу і Форт-Моргані396. Навіщо купувати в містечку, коли перед початком навчального року ти можеш проїхатися трішки машиною і знайти дешевші штанці чи сукенки. Ну то й що з того, що їх пошито в Мексиці або Коста-Риці? Втомленого вигляду жінка з утомленого вигляду зачіскою вийшла з підсобки за прилавок і всміхнулася Дену втомленого вигляду посмішкою. Запитала, чи може вона йому чимсь допомогти. Ден сказав, що може. Коли він розповів цій жінці, що йому потрібно, очі в неї зробилися круглими.

— Я розумію, це незвична річ, — сказав Ден, — але згляньтеся на мене наразі. Я заплачу готівкою.

Він отримав те, що хотів. У маленьких, відлеглих від великих автомагістралей крамничках втрачених надій слово на «Г» може провести далеко.

396 Sterling та Fort Morgan — заcновані у XIX столітті міста, через які сьогодні проходить траса I-76 Колорадо — Небраска.

11

Коли вони наближалися до Денвера, Ден сконтактувався з Аброю. Він заплющив очі й візуалізував їм обом знане колесо. У містечку Енністон те саме зробила Абра. Цього разу було легше. Коли він знову розплющив очі, вони дивилися поза спадисту галявину за будником Стоунів на блискучу під полуденним сонцем річку Сако. Абра розплющила свої на панораму Скелястих гір.

— Вау, дядьку Біллі, вони такі красиві, правда ж?

Біллі поглянув на чоловіка, що сидів з ним поруч. Ден сидів, схрестивши ноги абсолютно невластивим йому манером, погойдуючи ступнею. Колір повернувся йому на щоки, і в очах світилася така яскрава ясність, якої там не спостерігалося всю їхню дорогу на захід.

— Авжеж, так, красиві, серденько, — промовив він.

Ден посміхнувся і заплющив очі. Коли він їх розкрив знову, здоровий рум’янець, що його була принесла на його обличчя Абра, поблякнув. «Мов троянда без води», — подумав Біллі.

— Щось було?

— Попискування, — відповів Ден. Він усміхнувся знову, але цього разу втомлено. — Як протипожежний детектор, коли в ньому треба поміняти батарейку.

— Ти гадаєш, вони його почули?

— Я дуже сподіваюся на це, — відповів Ден.

12

Роза міряла кроками простір вздовж свого «ЕрфКрузера», коли бігом прибіг Мітка Чарлі. Цього ранку Правдиві прийняли духу, на це пішли всі балони, окрім одного, що залишився в її сейфі, і тепер, додавши до того, що вона впродовж останньої пари днів приймала сама, Роза почувалася занадто наелектризованою, щоб навіть думати про те, аби сидіти.

— Що? — запитала вона. — Розкажи мені щось хороше.

— Я вловив її, як тобі це, хороше? — Сам наелектризований, Чарлі вхопив Розу за руки і закружляв, аж спурхнуло її волосся. — Я її вловив! Всього лиш на кілька секунд, але це була вона!

— Ти бачив її дядька?

— Ні, вона дивилася крізь лобове скло на гори. Сказала, що вони красиві…

— Вони красиві, — погодилась Роза. Усмішка розповзалася на її губах. — Хіба ти з цим не згодний, Чарлі?

— …і він також сказав, що вони красиві. Вони їдуть сюди, Розі! Вони насправді їдуть!

— Вона взнала, що ти там був?

Чарлі її відпустив, насуплений.

— Напевне я сказати не можу… Дідо Флік, той, либонь, міг би…

— Скажи мені просто, як ти вважаєш.

— Мабуть, ні.

— Цього мені наразі достатньо. Піди кудись у тихе місце. Кудись, де ти зможеш зосередитися і ніхто тобі не заважатиме. Сиди й слухай. Якщо — коли — ти вловиш її знову, дай мені знати. Я не хочу втрачати її слід, якщо можу цьому зарадити. Якщо тобі потрібно ще духу, тільки скажи. Я трішки приберегла.

— Ні, ні, мені нормально. Я слухатиму. Я прислухатимуся щосили!

Мітка Чарлі видав доволі дикий регіт і чкурнув геть. Роза подумала, що він не має уявлення, куди саме побіг, та їй це було байдуже. Аби лише він слухав.