Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

59

Кара нетерпляче чекала по той бік щита, поки Рікка із залізною майданчики обережно зазирала в кімнату крізь червоне мерехтливе світло. Обидві вони разом обернулись, почувши кроки Річарда. Він зауважив мішки і ковдри, акуратно складені в купу по той бік дверей і, відшукавши свій мішок, запхав туди дві книги.

— Значить ми йдемо? — Запитала Кара.

Річард зав'язав мішок і закинув його на спину.

— Так, і думаю, нам не варто втрачати час.

Він підняв лук і сагайдак зі стрілами, всі інші теж почали розбирати свої речі.

Як виявилося, Кара, бажаючи щоб Ніккі була поруч з Річардом для допомоги і захисту, зібрала і речі чарівниці теж. Хотів би Річард знати, чим присутність Ніккі може захистити від тієї загрози, про яку попереджала Шота.

Він бачив, що Рікка теж зібрала свій мішок, і мало не запитав її що, на її думку, вона затіяла, Але й без того Річард знав, що вона скаже: вона — Морд-Сіт і її місце — поруч з ним. Довгий час його захищала тільки одна Кара, і тепер здавалося трохи дивним, що в його оточенні з'явилася ще одна Морд-Сіт.

— Всі готові? — Запитав він, і побачив, що все затягнули паски і застібнули пряжки.

Після того, як кожна жінка кивнула, Річард дав знак групі з похмурими обличчями відправлятися в дорогу. Він знав, що Кара буде слідувати за ним без питань, але не стане сліпо виконувати вказівки Ніккі або когось ще без вагомої причини, так що, припустив він, Кара напевно задала купу уточнюючих питань — що-що, а звичка ставити питання у Морд-Сіт не зникне ніколи — і, звичайно ж, з'ясувала, чому їм доводиться так терміново тікати.

На майданчику Річард вхопився руками за залізні поручні і вже почав підніматися по сходинках, але раптове відкриття привело його в замішання. Решта чекали, спостерігаючи за ним, бажаючи знати, чому він раптом зупинився.

Річард подивився в загадкові блакитні очі Ніккі.

— Вони не збиралися повністю довіритися тобі в цій справі.

— Про що ти? — Запитала Ніккі.

— Це для них занадто важливо. Вони не залишили б тебе одну виконувати їх інструкції. Вони допускають, що ти можеш втратити мужність або потерпіти невдачу і дозволити мені вислизнути.

Кара підійшла ближче.

— Тобто ви хочете сказати, що вони будуть стежити за вами?

— Ну, не те, щоб стежити, — сказав Річард. — Але готовий посперечатися, десь між цим місцем і виходом з Замку вони влаштували засідку, на випадок якщо я вислизну від Ніккі і спробую втекти. Якщо ми наткнемося на них не очікуючи цього — може виявитися занадто пізно.

— Лорд Рал, — сказала Рікка, — Ми з Карою не дозволимо нікому нашкодити вам.

Річард підняв брову.

— Сподіваюся до цього не дійде. Ті троє думають що мені необхідна допомога. Вони не збираються заподіювати мені шкода, ну, принаймні, навмисно. Я не хочу, щоб ви з ними влаштували битву.

— Але якщо вони застануть нас зненацька використавши свою магію проти вас, ви не можете чекати, що ми їм це дозволимо.

Річард на мить зустрів її пильний погляд.

— Як я вже сказав, я не хочу, щоб дійшло до цього.

— Лорд Рал, — тихо сказала Кара, — я просто не можу дозволити нікому з них створити з вами таке, навіть якщо вони вважають, що це принесе вам користь. Ви не зможете вибратися з ситуації, подібної цій. Якщо вони атакують вас, їх потрібно зупинити, і крапка. Якщо дозволити їм домогтися успіху, ви вже ніколи не будете колишнім. Ви більше не будете тим лордом Ралом, якого ми знаємо, тим, хто ви є.

Кара нахилилася трохи ближче і зміряла його поглядом, тим характерним поглядом Морд-Сіт, який завжди змушував його покриватися потом.

— Якщо вони нападуть на вас і у них буде шанс на успіх тільки тому що ви боїтеся їм нашкодити, то коли вони закінчать, ви більше не згадаєте ту жінку, Келен. Ви цього домагаєтеся?

Річард зціпив щелепи і випустив глибокий вдих.

— Ні, не цього. Давайте спробуємо уникнути подібного результату. Але якщо до цього дійде, то думаю, ти права. Не можна дозволити їм зробити те, що вони затіяли. Але раз вже ми повинні їх зупинити, давайте не будемо використовувати більше сили, ніж необхідно.

— Нерішучість — це помилка, яка призводить до поразки, — сказала Кара. — Я не була б Морд-Сіт, якби не вагалася тоді, в дитинстві.

Річард знав, що вона права. Зрештою, Меч Істини теж багато чому його навчив. Танець зі смертю не допускав компромісів між життям і смертю.

Він поклав руку Карі на плече. — Я розумію.

Ніккі пильно дивилася в бік, її блакитні очі оглядали все навколо. — Як ти думаєш, де вони будуть нас чекати?

— Не знаю, — сказав Річард, зачепивши великими пальцями за плечові ремені свого мішка. — Замок Чарівників величезний, але вийти звідси можна тільки через єдині ворота. Але туди веде безліч шляхів, так що, думаю, це станеться, коли ми будемо ближче до внутрішнього дворику, там, де підйомна решітка.

— Лорд Рал, — заговорила Рікка. Йому виявилося нелегко дивитися їй в очі, — Є ще один вихід.

Річард похмуро глянув на неї. — Про що ти говориш?

— З Замку є ще один вихід, крім головного. Туди можна потрапити через проходи в підвалах Замку.

— Звідки ти знаєш?

— Ваш дідусь показав мені його.

У Річарда не було часу дивуватися таким речам. — Думаєш ти змогла б знайти його знову?

Рікка мить подумала. — Думаю так, — нарешті сказала вона. — Само собою, я не хочу, щоб ми заблукали в підземеллях, але впевнена, що зможу знайти дорогу. Прийшовши сюди, ми вже виконали частину шляху, так що це буде не так вже й важко.

Річард поклав руку туди, де, як він пам'ятав, повинне було бути руків'я меча. Але меча там не було. Замість цього він потер руки.

— Напевно буде краще якщо ми спробуємо вибратися цим шляхом.

Рікка розвернулася і пішла попереду, її світла коса шльопала її по спині, коли та повертала голову. — Тоді йдіть за мною.

Річард пропустив Ніккі вперед, сам пішов слідом, залишивши Кару прикривати тил. Не зробивши й дюжини кроків він зупинився, розвернувся і подивився назад.

Кожен кинув короткий погляд в бік, куди подивився він, потім все витріщилися на нього, гадаючи про що він думає.

— Цим шляхом ми теж не можемо піти. — Він повернувся до Рікки. — Той шлях зі Сховища показав тобі Зедд. Він знає Морд-Сіт. Знає, що як би добре ви з ним не ладнали, якщо доведеться вибирати, то ваша відданість дістанеться мені.

— Зедд обожнює трюки. Він дозволить Енн і Натану охороняти головного вхід в Замок, а сам охоронятиме шлях, який показав тобі, Рікка.

— Ну, якщо є тільки два виходи, — сказала Ніккі, — це означає, що їм доведеться розділитися, щоб переконатися, що обидва шляхи заблоковані. Це у тому випадку, якщо Зедд буде мислити так, як ти це уявив. Він міг забути, що розповів Ріккі про інший вихід, або міг подумати, що вона тобі не розкаже. Шлях все ще може бути вільний.

Річард повільно похитав головою, коли втупився на щось ще — широкий майданчик трохи нижче місця, де вони стояли, біля круга стоячої води на дні вежі.

— Нерозумно розраховувати, що Зедд зробить таку стратегічну помилку.

Ніккі виглядала злегка схвильованою.

— Ну, ти, звичайно, не можеш використовувати свою силу, щоб не привернути увагу гончої Крові, зате я можу використовувати свою. І в моєму розпорядженні більше сили, ніж у Зедда. Якщо вони розділяться, як ти гадаєш, нам не доведеться битися зі всіма трьома відразу.

— Ні, але я б не хотів це перевіряти, особливо в Замку. Можливо тут є щити, які створені для захисту Першого Чарівника в разі атаки. Ти можеш просто спробувати зв'язати його клубком заклинань, щоб перешкодити діяти, поки ми втечемо. І цього цілком повинно вистачити для початку, перш ніж застосовувати щось смертельно небезпечне. Крім того, навіть якщо у тебе і вийде, він все одно зможе піти за нами.

Ніккі обхопила себе руками. — Тоді що конкретно ти нам пропонуєш?

Він розвернувся і знову зустрів погляд її блакитних очей. — Я пропоную вибрати шлях, по якому вони не зможуть піти за нами.

Вона злегка покривила носом. — Який?

— Сильфіду.

Всі озирнулися, ніби Сильфіда стояла позаду них, чекаючи, коли вони відправляться з нею подорожувати.

— Ну звичайно, — сказала Кара. — Ми можемо вислизнути так, що вони навіть не дізнаються, куди ми поділися. Слідів не залишиться. Більш того, вона може віднести нас на величезну відстань, подалі від небезпеки. Вони навіть не посміють сподіватися, що зможуть нас переслідувати.

Точно. — Річард поплескав її по плечу. — Ходімо.

І вони всі пішли за ним, коли він кинувся до зруйнованого дверного отвору. У кімнаті Сильфіди, за допомогою магії Ніккі запалила смолоскипи на стінах, коли всі зібралися довкола колодязя. І завмерли, дивлячись по сторонах.

— Тільки є одна проблема, — голосно сказав Річард, ніби нова думка прийшла до нього, поки він дивився в чорну безодню колодязя. Він подивився на Ніккі. — Мені доведеться скористатися магією, щоб розбудити Сильфіду.

Ніккі глибоко вдихнула і видихнула з пригнічений виглядом. — Це проблема.

— Не обов'язково, — сказала Кара. — Шота говорила, що використання вашої магії потенційно здатне викликати гончу Крові. Але вона діє випадково. Коли ви використовуєте магію, логічно що вона таким чином знайде вас, але Гонча Крові не завжди підкоряється логіці. Вона може прийти, коли ви використовуєте магію, сказала Шота, а може і не прийти. Цього передбачити не можна.

— І ми в значній мірі впевнені, що не виберемося з цього місця не зіткнувшись обличчям до обличчя з іншими, — звернула увагу всіх Ніккі.

— Спроба втекти підносить нам дві проблеми, — сказав Річард, — обдурити їх і потім триматися подалі від їх здібностей, щоб запобігти спробам «зцілити мене». У цьому є сенс. Сильфіда була б вірним способом ушитися не залишивши Зедду, Енн і Натану можливості переслідувати мене або хоча б дізнатися, куди я пішов. Таким чином я зможу уникнути зіткнення з ними лицем до лиця — а мені б цього дуже хотілося. Я люблю свого діда; мені не хотілося б захищатися від нього.

— Мені майже ненависно говорити таке, — сказала Кара, — але я теж думаю, що в цьому є сенс.

— Згодна, — сказала Рікка.

— Буди Сильфіду. — Ніккі відпустила пасмо свого волосся, і знову заглянула в колодязь. — І поквапся, поки вони не вирішили перевірити, чому я затрималася.

Річард більшене вагався. Він розпростер свої руки над колодязем, стиснув долоні в кулаки. Йому треба було пробудити свій власний дар, щоб закликати Сильфіду, а викликати власний дар — це не те, в чому він був сильний. Але він робив це раніше, і йому потрібно зробити це знову.

Він дозволив напрузі покинути його. Він знав, що йому доведеться зробити все, щоб не втратити шанс взагалі коли-небудь знайти жінку, яку любить більше життя. На мить горе через розлуку з нею, страждання від її відсутності затопило його душу ниючий болем.

З щирою необхідністю, пекучим бажанням зробити що завгодно щоб допомогти Келен, його бажання розгорілася глибоко всередині. Він відчув дар, ревучий в самій серцевині його істоти, так, що захоплювало подих. Він напружився насилу утримуючи ті сили і почуття, що вирували всередині нього.

Між його схрещеними руками заблищали іскри. Він впізнав відчуття, що виникали, коли він робив це раніше. Він схрестив руки, з'єднавши оббиті срібною шкірою браслети, які носив на зап'ястях. У перший раз у нього їх не було, але Сильфіда говорила, вони знадобляться щоб закликати її знову. Срібні символи виблискували так яскраво, що Річард крізь свою плоть і кістки міг бачити іншу сторону браслетів.

Він зосередився тільки на своєму бажанні. Йому більше нічого не було потрібно крім того, щоб прийшла Сильфіда і він зміг допомогти Келен. Він жадав цього. Він потребував цього.

Прийди до мене!

Спалах світла, супроводжуваний звуком, схожим на крик, палаючою ниткою спрямувався по центру колодязя, як блискавка, але замість удару грому у повітрі і потріскування розряду світло просто помчало з неймовірною швидкістю в надра темряви.

Всі, стоячи навколо кам'яної стіни неспокійно дивилися в глибину колодязя, освітленого спалахами світла. Ніккі мигцем оглядала кімнату, очевидно побоюючись появи Гончої Крові. Відлуння сили, спрямованої Річардом в колодязь, поступово згасало. Нарешті все стихло.

У мовчазній купі мертвого каменю навколо них і над ними почувся віддалений, глибокий гуркіт.

Щось поверталося до життя.

Підлога почала тремтіти з все зростаючою силою, поки з тріщин і щілин не почав підніматися пил. Маленькі камінчики танцювали на кам'яній підлозі.

Глибоко внизу в надрах колодязя зародився рух, щось піднімалося по шахті з великою швидкістю, заповнюючи її з ревучим пронизливим звуком. Рев посилився — це Сильфіда прийшла на поклик.

Ніккі, Кара і Рікка зробили крок назад від колодязя, коли срібляста пелена появилася поверх нього. І, дивна річ, незважаючи на лякаючий ефект цієї появи, видовище мимоволі зачаровувало своєю незвичайною красою.

Посеред переливчастого срібного потоку піднявся блискучий металевий горбок, нависаючи над краєм кам'яної стінки колодязя. Він тягнувся, ріс, поступово приймаючи чітку форму. Блискуча поверхня, немов рідке дзеркало, відображала все, що знаходилося в кімнаті, спотворюючи зображення. Вона росла і змінювалася.

Сильфідаа виглядала як ожила ртуть.

Зростаюча форма продовжила спотворювати відображення, згинаючись, приймаючи форми гострих кутів і площин, кривих і складок, поки не перетворилося на жіноче обличчя.

Обличчя розпливлося в срібній посмішці, що означало впізнавання. — Господарю, ви мене кликали?

Моторошний, але при цьому жіночний голос Сильфіди луною рознісся по кімнаті, її губи при цьому залишалися нерухомими.

Річард ступив ближче, не звертаючи увагу на Ніккі і Рікку, застиглих з широко відкритими від подиву очима. — Так, Сильфідо, спасибі що прийшла. Ти мені потрібна.

Задоволена срібна посмішка. — Бажаєте подорожувати, господарю?

— Так, я бажаю подорожувати. Всі ми. Всі ми бажаємо подорожувати.

Посмішка зробилася ширше. — Тоді вирушаємо. Ми будемо подорожувати.

Річард підштовхнув всіх ближче до стіни. Рідкий метал прийняв форму руки, яка доторкнулася до кожної з трьох жінок по черзі.

— Ти раніше подорожувала, — сказала Сильфіда Карі після короткого контакту з її лобом. — Ти можеш подорожувати.

Блискуча рука ніжно пройшла поперек брів Ніккі, затримавшись на мить довше. — У тебе є те, що мені потрібно. Ти можеш подорожувати.

Рікка задерла підборіддя, намагаючись не думати про свою неприязнь до магії, і твердо стояла, коли Сильфіда доторкнулася до її чола.

— Ти не можеш подорожувати, — сказала Сильфіда.

Рікка виглядала обуреною. — Але… але, якщо Кара може, чому я не можу?

— Ти не володієш необхідними двома сторонами магії, — сказав голос.

Рікка зухвало склала руки, — я повинна йти з ними. Я теж іду. Ми всі тут для цього.

— Це твій вибір, але якщо ти спробуєш подорожувати в мені, ти помреш, і все одно більше не будеш з ними.

Річард поклав руку на плече Рікки перш ніж вона встигла сказати що-небудь ще.

— Кара одного разу захопила силу того, хто володів часткою необхідної магії, ось чому вона може подорожувати. З цим нічого не поробиш. Тобі доведеться залишитися тут.

Рікка не виглядала щасливою, але кивнула.

— Тоді вам слід відправлятися.

— Ходімо, — сказала Сильфіда Річарду, — ми будемо подорожувати. В яке місце ви хочете потрапити?

Річард майже сказав це вголос, але все-таки зупинив сам себе. Він повернувся до Рікки.

— Ти не можеш іти з нами. Я думаю тобі краще піти зараз, щоб не чути назви місця призначення. Я не хочу залишати ані найменшої можливості будь-кому дізнатися куди ми прямуємо. Те що будеш знати ти, можуть дізнатися і інші. Мій дід буває дуже хитрим, коли того захоче, і відколювати дивовижні номери, щоб домогтися свого, це цілком в його дусі.

— Вам немає необхідності мені це говорити. — Рікка покірно зітхнула. — Напевно, ви маєте рацію, лорд Рал. — Вона посміхнулася Карі. — Захищай його.

Кара кивнула.

— Я завжди його захищаю. Без мене він абсолютно безпорадний.

Річард проігнорував хвастощі Кари.

— Рікка, я хочу, щоб ти передала дещо від мене Зедду. Повідомлення для нього.

Рікка насупилася, уважно слухаючи.

— Скажи йому, що чотири Сестри Тьми захопили Келен, справжню Мати-сповідницю, а не тіло, поховане в Ейдіндрілі. Скажи ще, що я планую повернутися як можна швидше, і принести йому докази. Коли я повернуся, то прошу його, перш ніж знову намагатися зцілити мене, дозволити представити йому докази, які я принесу. І скажи, що я люблю його і розумію його занепокоєння, але чиню так, як повинен поступати Шукач. Як він сам учив мене діяти в той день, коли вручив Меч Істини.

Коли Рікка пішла, Кара запитала, — Які докази?

— Не знаю, я їх ще не знайшов. — Річард повернувся до Ніккі. — Не забувай того, що я тобі казав раніше. Ти повинна вдихнути Сильфіду як тільки ми погрузимося. Спочатку тобі захочеться затримати дихання, але це неможливо. Як тільки ми прибудемо на місце і вийдемо з Сильфіди, ти повинна випустити її зі своїх легенів і вдихнути повітря.

Ніккі виглядала більш ніж трохи схвильованою. Річард взяв її за руку.

— Я буду з тобою, і Кара теж. Ми обидва вже робили це раніше, і не відпустимо твою руку. Важко змусити себе дихати в Сильфіді в перший раз, але як тільки ти це зробиш, ти побачиш, що це приголомшливе відчуття. Це насолода — дихати Сильфідою.

— Насолода. — Більше ніж з легкою недовірою повторила Ніккі.

— Лорд Рал правий, — сказала Кара. — Ось побачиш.

— Просто пам'ятай, — додав Річард, — коли це закінчиться, ти не захочеш виходити з Сильфіди і знову дихати повітрям, але ти повинна. Інакше — помреш. Зрозуміла?

— Звичайно, — сказала Ніккі, кивнувши.

— Тоді давайте відправлятися, — Річард почав підійматися на парапет, потягнувши за собою Ніккі.

— Куди бажаєте подорожувати, господар?

— Я думаю нам варто відправитися в Народний Палац в Д'харі. Ти знаєш це місце?

— Звичайно. Народний Палац — це головне сховище.

— Головне сховище?

Жива ртуть, можна сказати, виглядала здивованою цим питанням. Сильфіда розгубилася.

— Так, головне сховище. Як і це місце; тут теж розташоване головне сховище.

Річард не зрозумів, але не вважав це істотним, а тому не розпитував далі.

— Розумію.

— Чому саме Народний Палац? — Запитала Ніккі.

Річард знизав плечима.

— Нам же треба кудись відправитися. Ми будемо в безпеці в Палаці. І що більш важливо, там є бібліотеки з рідкісними стародавніми книгами. Я сподіваюся, що можливо ми зможемо знайти що-небудь про Вогняний Ланцюг. З тих пір як Келен опинилася у Сестер, я думаю, що саме Вогняний Ланцюг робить щось з деякими видами магії.

— З того, що ми чули, Д'харіанська армія десь поблизу, по дорозі на південь. Більш того, останній раз я бачив Бердіну, ще одну Морд-Сіт, там. Вона залишалася в Ейдіндрілі, так що, можливо, зараз вона з нашою армією або в Палаці. Мені потрібна її допомога, щоб перевести дещо з книги, яку я взяв з собою. Крім того, у неї з собою щоденник Коло, і вона вже могла дізнатися що-небудь корисне.

Він мигцем глянув на Кару.

— Можливо ми зможемо побачити генерала Мейфферта і дізнатися, як йдуть справи в битві.

Обличчя Кари засяяло від здивування, вона широко посміхнулася.

Ніккі задумливо кивнула.

— Думаю в цьому є сенс; це місце підійде так само, як і будь-яке інше. Воно віддалить тебе від безпосередньої небезпеки, а це на даний момент найважливіше.

— Добре, Сильфідо, — сказав Річард, — ми бажаємо опинитися в Народному Палаці Д'хари.

Рука з рідкого срібла обвила всіх трьох разом. Річард відчув теплий пульсуючий стиск, який ставав все твердішим, нагадуючи тепер тверді лещата. Ніккі стиснула руку Річарда смертельної хваткою.

— Лорд Рал? — Запитала Кара.

Річард виставив вільну руку, щоб зупинити Сильфіда, перш ніж вона затягнула їх в колодязь.

— Що?

Кара прикусила губу перш ніж почати говорити.

— Ви тримаєте руку Ніккі. — Може, ви візьмете за руку й мене? Я маю на увазі… я… не хотіла б, щоб нас розділило під час прибуття.

Річард постарався не посміхнутися через неспокій на її обличчі. Незважаючи на те, що вона вже подорожувала раніше, магія все ж лякала Кару…

— Звичайно. — Сказав Річард, взявши її за руку. — Я б теж не хотів, щоб ми розділилися.

Несподівана думка немов ударила його.

— Стривайте-но! — Сказав він, знову зупиняючи Сильфіду, перш ніж вона встигла почати переміщення.

— Так, хазяїне?

— Ти знаєш жінку на ім'я Келен? Келен Амнелл, Мати-сповідницю?

— Це ім'я мені незнайоме.

Річард розчаровано зітхнув. Він не очікував, що Сильфіда справді згадає Келен. Ніхто не згадував.

— Ти часом не знаєш місце під назвою Долина Небуття?

— Я знаю декілька місць в Долині Небуття. Деякі були знищені, але деякі все ще існують. Я можу перенести вас туди, якщо ви бажаєте.

Серце Річард швидко забилося від подиву. — Які-небудь з цих місць в Долині Небуття є головними сховищами?

— Так, одне з них, — сказала Сильфіда. — Каска, в Долині Небуття є головним сховищем. Бажаєте подорожувати туди?

Річард швидко глянув на Ніккі і Кару. — Хтось із вас знає що це за місце, Каска?

Ніккі труснула головою.

Кара насупила брови.

— Мені здається я щось чула про нього, коли була маленькою. Пробачте, лорд Рал, але я не пам'ятаю, що саме я чула — тільки те, що це пов'язано зі старовинними легендами.

— Що ти маєш на увазі, кажучи про легенди?

Кара знизала плечима. — Старі Д'харіанські легенди. Здається Каска — це якась місцевість з давніх переказів.

Стародавні часи. Чародії сновидінь. Річард згадав, що коли гортав сторінки книги Gegendrauss, яку він знайшов в кімнаті за щитами, він бачив щось про магію сновидінь, але не зміг перевести уривок. Хоча Річард і був владикою Д'харіанської Імперії, він знав дуже мало про таємничу Д'хару.

Хоча Кара нічого більше не знала, Річард відчув, що на крок наблизився до того, щоб знайти Келен.

— Ми бажаємо подорожувати, — сказав він Сильфіді. — Ми бажаємо подорожувати в Каску, в Долину Небуття.

Багато часу пройшло з моменту, коли Річард востаннє подорожував в Сильфіді і він був трохи переляканий. Але хвилювання через те, що він ось-ось знайде відповіді, які так довго вислизали від нього, повністю поглинуло його увагу, відсунувши на другий план інші проблеми.

— Тоді ми будемо подорожувати в Каску, — сказала Сильфіда. Її голос луною розносився по кімнаті, де колись помер Коло, охороняючи її, поки не закінчилася велика війна. Тобто, всі думали, що вона закінчилася. Але ті давні конфлікти так легко не закінчуються, і зараз вони знову прокинулися до життя.

Рука підхопила їх зі стінки і занурила в срібну піну. Ніккі сильніше стиснула руку Річарда і глибоко вдихнула перш ніж зануритися.