Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

11

Підштовхувана хвилюванням і цікавістю, Енн негайно почала спускатися по курних щаблях, Дженнсен послідувала за нею по п'ятах. Підземелля повернуло направо, там перед ними знову відкрився довгий сходовий проліт. Треті сходи повертала наліво. Припалі пилюкою кам'яні стіни були розташовані незручно близько один до одного, стеля була низькою навіть для Енн, а Дженнсен взагалі була змушена просуватися низько зігнувшись. Енн відчувала себе похованою в самій глибині цього покинутого кладовища.

Біля кінця сходів вона зупинилася і озирнулася, не вірячи своїм очам. Дженнсен легенько присвиснула. Це була не темниця, а дивної форми викривлена кімната. Енн в житті не доводилося бачити нічого подібного. Кам'яні стіни хилилися кожна під своїм кутом незалежно від інших, подекуди виднілися сліди штукатурки. Хитромудрі вигини приміщення губилися серед нагромадження всіляких кутів і виступів.

Це був дивний організований безлад, що викликав тривожне почуття. То тут то там в оштукатурених стінах траплялися темні ніші, навколо яких можна було розгледіти вицвілі сині символи і місцями облуплений розпис. Подекуди на стінах були написані слова, але фарба була такою старою і вицвілою, що розібрати їх можна було, тільки вдивляючись дуже уважно. У декількох місцях за поворотами стін виявлялися стародавні книжкові полиці і не менш древні дерев'яні столи, покриті товстим шаром пилу.

Важка павутина, вкрита товстим шаром пилу, висіла всюди немов драпірування, прикрашаючи цю кімнату під кладовищем. Безліч свічок стояли на столах і в порожніх нішах, висвітлюючи приміщення м'яким нереальним світлом, немов мерці, що лежали зараз над головою Енн, час від часу спускалися сюди обговорити свої важливі для мертвих справи і вітати нових членів їх вічного співтовариства.

Серед прозорих завіс із забитої пилом павутини стояв Натан. Навколо нього на столах височіли безладні стоси книжок.

— А, ось і ви, — гукнув їх Натан з цього книжкового розвалу.

Енн скоса глянула на Дженнсен.

— Мені б і в голову не прийшло, що тут є таке місце, — відповіла дівчина на невисловлене питання Енн. В її синіх очах відбивалися вогні свічок. — Я навіть припустити не могла, що такі місця взагалі існують.

Енн знову огледілася.

— Сумніваюся, що хтось за останні кілька тисячоліть знав про існування цього місця. Цікаво, а як він-то знайшов його.

Натан згорнув книжку і поклав в одну з купок позаду себе. Коли він обернувся, його пряме біле волосся розсипалося по плечах. Напівзакриті очі зупинилися на Енн.

Енн вловила невисловлене значення цього погляду і повернулася до Дженнсен. — Чому б тобі не піднятися до Тома, дорога. Нести караул на кладовищі має бути дуже самотньо.

Дженнсен виглядала розчарованою, але, здавалося, розуміла, що їм необхідно зайнятися справою. Вона посміхнулася. — Так, звичайно. Я буду нагорі, якщо вам що-небудь знадобиться.

Коли звук кроків Дженнсен віддалився, і луна затихла, Енн змахнула покрив запорошених павучих мереж.

— Натан, що це за місце?

— Немає ніякої необхідності говорити пошепки, — сказав він. — Подивися, на стіни — вони утворюють найрізноманітніші кути. Це зменшує відлуння.

Енн здивувалася, але, прислухавшись, зрозуміла що він правий. Зазвичай, луна в кам'яних приміщеннях дратує, але в цій дивній кімнаті стояла мертва тиша.

— У формі цього місця є щось дивно знайоме.

— Приховуюче заклинання, — недбало кинув пророк.

Енн насупилася. — Що?

— Конфігурація цього місця нагадує форму приховуючого заклинання. — Побачивши її спантеличений погляд, він вказав в декількох напрямках. — Не розташування цього місця, не розміщення кімнат і напрямок залів, як, наприклад, в Народному Палаці, який сам є заклинанням. Тут, швидше за все, сама форма стін становить заклинання, ніби хтось накреслив заклинання на землі, а потім просто побудував стіни вздовж ліній і вирізав середину. Товщина стін скрізь однакова, і це означає, що зовнішня сторона стіни теж має форму заклинання, посилюючи його. Дійсно, дуже розумно.

Ймовірно, це заклинання працює за допомогою людської крові і кісток, яких тут цілком достатньо.

— Хтось вплутався у великі неприємності, — сказала Енн, ще раз оцінююче оглядаючи це місце. Цього разу вона почала впізнавати форми деяких кутів. — Для чого конкретно призначене це місце?

— Я до кінця не впевнений, — зітхнувши зізнався він. — Не знаю. Може, ці книги назавжди поховали разом з небіжчиками, а може їх просто заховали. Але можливо все було зроблено з якоюсь іншою метою. — Натан жестом підкликав її. — Мені потрібно показати тобі дещо.

Енн пішла за ним, минаючи кілька поворотів і безліч поличок заставлених курними книгами. Вони підійшли до увігнутої ділянки стіни з трьома рядами ніш, розташованими одна над іншою.

Натан сперся ліктем об стіну. — Подивися он туди, — вимовив він, вказуючи довгим пальцем на нижній ряд отворів.

Енн нахилилася і зазирнула всередину. Там колись лежало тіло.

Все, що тепер залишилося від нього — був скелет у запорошених залишках одягу. На талії уцілів шкіряний пояс, одне плече перетинала перев'язь. Руки скелета були складені на грудях. Шию обвивали золоті ланцюги. По блиску медальйона, що висів на одному з ланцюгів, Енн зрозуміла, що Натан брав його в руки, мабуть, для того щоб ближче розглянути, і його пальці стерли пил з золота.

— Як ти думаєш, хто б це міг бути? — Запитала вона, випрямляючись і складаючи руки на животі.

Натан схилився до неї.

— Я вважаю, що він був пророком.

— Я думала, що немає необхідності говорити пошепки.

Він вигнув брову і випростався на весь свій чималий ріст. — Тут поховано багато людей. — Він махнув рукою в темряву. — Вихід — там.

Натан знову нахилився і знову прошепотів. — Пророцтва.

Вона спохмурніла і озирнулася туди, звідки вони прийшли. — Пророцтва? Ти хочеш сказати… Всі ці книги — пророцтва?

— Більшість із них.

Вона була готова вибухнути від хвилювання. Книги пророцтв були безцінні. Це були найрідкісніші зі скарбів. Такі книги направляли; давали відповіді, яких вони потребували; дозволяли уникати даремних зусиль; заповнювали прогалини в їхніх знаннях. А зараз ці знання були потрібні більше, ніж в будь-які інші часи. Вони повинні більше дізнатися про ту останню битву, в яку поведе їх Річард.

До цих пір було незрозуміло, коли відбудеться цей бій. Каприз пророцтва полягав у тому, що воно могло сповнитися і через багато років. Втім, можливо, що воно і не повинно було відбутися, поки Річарду не стане старше. За кілька останніх років відбулося стільки страшних подій, що вони сподівалися, у них буде достатньо часу для підготовки. І пророцтва могли в цьому допомогти.

Колись сховища Палацу Пророків були заповнені тисячами томів пророцтв, але всі вони були знищені разом з Палацом, щоб перешкодити Імператору Джегану захопити їх. Краще вже було втратити назавжди ці документи, ніж дозволити їм служити злу.

А про це місце ніхто не знав. Воно було приховано заклинанням. Від можливостей, що відкрилися, у Енн закрутилася голова.

— Натан… Це ж чудово.

Вона повернулась і глянула на пророка. Він дивився так, що їй стало не по собі. Вона потягнулася і своєю рукою накрила його руку.

— Натан, на таке ми навіть не могли сподіватися.

— І навіть більше того, — прокашлявся й дуже серйозно відповів він. — Тут є книги, які змушують мене сумніватися чи в здоровому я розумі, — сказав він, похмуро розводячи руками.

— Ах, — уїдливо зауважила Енн, рухаючись слідом за ним. — Повірив, нарешті.

Він зупинився і пильно глянув на неї. — Не варто жартувати на цю тему.

Енн відчула, що по її руках побігли мурашки. — Тоді покажи мені, — спокійним тоном сказала вона. — Що ти знайшов?

Він струснув головою, відганяючи миттєвий напад нервового сміху. — Я навіть не впевнений, — просуваючись між столів він втратив всю свою звичайну самовпевненість, немов він змушував себе рухатися. Його настрій став ще більш похмурим. — Я розібрав книги.

Енн дуже хотілося поквапити його і скоріше добратися до суті його відкриття, але вона знала, що коли він в такому неспокійному настрої, краще всього дозволити йому пояснити все по-своєму, особливо якщо справа стосувалася його роздумів.

— Розібрав?

Він кивнув. — Ось ця купка, схоже, не має до нас ніякого відношення. В основному, це давно застарілі пророцтва, вони містять записи, що не відносяться до справи або написані на невідомих мовах. Наприклад, ось ця.

Він повернувся і поклав руку на іншу купку. Піднялася хмарка пилу. — Ось тут книги, які були і у Палаці. — Він обвів рукою купки книг, складені на столі позаду нього. — Ось вони, складені на цьому столі.

Широко розкритими очима Енн дивилася на полиці і ніші в цьому дивному приміщенні. — Але крім цих, на столі, тут ще дуже багато інших книг. Це все — тільки невелика частина.

— Так і є. Я не зміг навіть переглянути їх усі. Зрештою, я вирішив послати Тома за тобою, щоб показати свою знахідку. Ну, і щоб допомогти мені переглянути все це. Я переглядав їх і розкладав купками на цих столах.

Енн задавалася питанням, скільки книг збереглося досить добре, щоб їх можна було прочитати. Адже вони могли пролежати в цьому підземеллі не одну тисячу років. Вона пошукала на книгах сліди руйнування, впливу води, плям цвілі. Вона озирнулась навколо, оглядаючи стіни і стелю, але не виявила там жодних ознак води.

— На перший погляд книги не піддавалися впливу вологи. Як може підземеллі бути таким сухим? Вода повинна була просочитися через тріщини в камені і всюди повинна б з'явитися цвіль. Я ледве можу повірити, що книги, здається, знаходяться у відмінному стані.

— «Здається» — вірне слово, — зітхнувши, сказав Натан.

Вона спохмурніла і повернулася до нього. — Що ти маєш на увазі?

Він роздратовано відмахнувся. — Почекай хвилину. Всього декілька хвилин. Цікавий той факт, що стеля і стіни покриті свинцем, щоб запобігти потраплянню води; навколо цього місця встановлений магічний щит для ще більшого захисту. Вхід теж був закритий щитом.

— Але люди Бандакара не мають магічного дару, та й земля їх була під охороною магічної печатки. Тут не було від кого ставити захист.

— Тим не менше, та печатка в один прекрасний день звалилася, — нагадав їй Натан.

— Правильно, так і було. — Енн задумливо постукував пальцями по підборіддю. — Цікаво, як це трапилося.

Натан знизав плечима. — Я б теж не проти це дізнатися, хоча зараз це не так вже й важливо. Він клацнув пальцями, немов відкидаючи геть несуттєві проблеми. — Зараз важливо тільки те, що це відбулося. Хто б не заховав тут книги, він хотів приховати їх і захистити. Він пішов на великі затрати, щоб бути впевненим у тому, що книги залишаться лежати тут в недоторканності. Магічні щити — не перешкода для необдарованих, їм більше зашкодила би вага кам'яного пам'ятника. Але у них не було причин припускати, що тут щось приховано. Та й що могло б змусити їх запідозрити щось подібне? Той факт, що підземелля залишалося недоторканим протягом тисяч років, доводив, що вони ніколи і не думали знайти тут що-небудь незвичайне. Мабуть, щити були встановлені для охорони від загарбників, які могли одного разу захопити Бандакар, як це зробили люди Джегана.

— Думаю, в цьому є сенс, — пробурмотіла вона, обдумуючи почуте. — Дійсно, ніхто не міг очікувати, що печатка Бандакара буде коли-небудь зруйнованана. Щити були всього лише ще однією пересторогою.

— Або пророцтвом, — додав Натан.

Енн підняла очі. — Можливо. — Щоб справитися з такими щитами, був потрібен чарівник, що володів здібностями Натана. Навіть Енн з її досвідом не змогла б пройти деякі з них. Вона читала, що в стародавні часи бували щити, пройти які можна було лише за допомогою магії Збитку.

— Але можливо, ці книги були складені тут просто для збереження. На випадок, якщо що-небудь станеться з іншими екземплярами.

— Ти й справді думаєш, що вони пішли б на такі труднощі тільки заради цього? — Запитала вона.

— Ось подивися: усі книги з Палацу Пророків загинули, чи не так? А книги пророцтв дуже небезпечні. Деякі з них знищені, деякі потрапили у ворожі руки, деякі просто зникли. У місці такому як це зберігалися резервні екземпляри таких книг, особливо якщо пророцтво пророкує можливість таких непередбачених обставин.

— Може ти і правий. Мені доводилося чути про пророцтва, які були заховані, щоб зберегти їх і не дати непосвяченим їх побачити. — Вона струснула головою, обводячи кімнату пильним поглядом. — Однак я ніколи не чула про знахідки, подібних до цієї.

Натан вручив їй книгу. Її древній шкіряний перепліт колись був червоного кольору, але зараз збляклий колір прийняв коричневий відтінок. У ній було щось знайоме, ніби вона вже не раз бачила цей потертий позолочений корінець. Вона відкрила обкладинку і перевернула перший суто сторінку.

— Оце так. Ну треба ж! — Енн задумливо дивилася на назву. — Книга Глендхілла по Теорії Відхилень. Як чудово знову тримати її в руках. — Вона закрила книгу і притиснула її до грудей. — Немов старий друг воскрес із мертвих.

Ця книга була однією з її улюблених серед розгалужень пророцтв. Це був основний том, що містив цінні відомості про Річарда. Безліч разів за останні століття вона перечитувала її, поки чекала його народження. Фактично, вона знала її зміст напам'ять, і те, що книга загинула разом з Палацом Пророків, завдало їй справжнього горя. Вона містила безцінну інформацію про те, що має статися.

Натан ривком зняв з полиці інший том і похитував ним перед нею, лукаво вигнувши брову. — Теорія Роздвоєнь і Подвійних Вузлів.

— Ні, — Вона вихопила книгу з його рук. — Цього не може бути.

Ніколи жодне повідомлення не підтверджувало напевно, що цей невловимий фоліант дійсно існує. Енн і сама на прохання Натана розшукувала його всякий раз, коли їй доводилося подорожувати. Та й Сестри, за її спеціальному наказом, шукали його, коли відправлялися в поїздки. Вони зустрічали стільки згадок про цю книгу, але жодна підказка не давала результату. Всі пошуки заходили в тупик.

Вона дивилася на високого пророка знизу вгору. — Це справді вона? Багато старих записів заперечують, що вона взагалі коли-небудь існувала.

— А деякі стверджують, що вона зникла. А хтось вважає її міфом, всього лише вигадкою. Я читав дещо з неї — вона доповнює гілки пророцтва. Це може бути тільки оригінал… або блискуча фальшивка. Мені необхідно вивчити її краще, щоб зрозуміти це, але поки я схиляюся до того, щоб вважати її справжньою. Крім того, який сенс ховати фальшивку? Зазвичай фальшивки роблять для того, щоб обмінювати їх на золото.

Це було досить схоже на правду. — І вона весь час була тут. Захована під цими кістками.

— Підозрюю, що тут можна знайти і інші книги, які представляють настільки ж велику цінність.

Енн поцокала язиком і знову втупилася на всі ці томи. Відчуття побожного трепету наростало в ній з кожною секундою. — Натан, ти знайшов скарб. Безцінний скарб.

— Можливо, — відповів він. Піймавши її спохмурнілий, спантеличений погляд, він зняв з вершини купки ще один величезний том. — Ти не повіриш, що це таке. Ось. Прочитай сама.

Енн неохоче випустила з рук Теорію Роздвоєнь і Подвійних Вузлів, щоб взяти у Натана важку книгу. Вона прилаштувала її на столі і нахилилася над нею. З великою обережністю вона відкрила обкладинку. Моргнула і випросталась.

Сьоме видання Селлерона! — Вона в подиві дивилася на пророка. — Але я знаю, що з неї була зроблена тільки одна копія, та й та загинула.

Натан криво посміхнувся однією стороною рота. Він підняв ще одну книгу. — Дванадцять Слів для розсудливості. А ще я знайшов Близнюка Долі. Він вказав пальцем на купу книг. — Десь там.

Намагаючись заговорити, Енн кілька разів розкривала рот, але не могла знайти слів. — Я думала, що ці пророцтва ми втратили назавжди. — Натан спостерігав за нею з легкою посмішкою на губах. Вона потягнулася і схопила його за руку. — Невже нам так пощастило, що хтось зробив ці копії?

Натан кивнув, підтверджуючи її припущення. Його посмішка розтанула.

— Енн, — сказав він, вручаючи їй книгу Дванадцять Слів, — подивися в неї і скажи, що ти про це думаєш.

Здивована похмурим виразом на його обличчі, вона поклала книгу ближче до світла і почала старанно перевертати сторінки. Чорнила трохи вицвіли, але не більше, ніж у будь-якій іншій книзі такого віку. Для такої старої книги вона була в дуже хорошому стані, рядки були вельми чіткими.

Дванадцять Слів була книгою, що містила дванадцять основних пророцтв і безліч допоміжних гілок. Ці допоміжні гілки з'єднували фактичні події з безліччю інших книг пророцтв, хронологію яких інакше було б неможливо визначити. Фактично, ці дванадцять пророцтв не були найважливішими. Але це були ті допоміжні гілки, які пов'язували інші стовбури та гілки в течії пророцтв, і це зробило Дванадцять Слів настільки неоціненними.

Часто саме хронологія була основною проблемою, що стояла перед тими, хто працював з пророцтвами. Найчастіше було неможливо зрозуміти, здійсниться пророцтво на наступний день чи в наступному столітті. Події, немов потік, змінювалися постійно. І прочитання пророцтва в контексті часу було суттєво не лише щоб зрозуміти, коли кожне конкретне пророцтво здійсниться, але й тому, що подія, що має величезну важливість у наступному році, могла виявитися всього лише незначним випадком роком пізніше. Якщо не знати, який рік згаданий в пророцтві, неможливо зрозуміти, пророкує воно небезпеку або ж є всього лише уточнюючою приміткою.

Багато пророків, записавши свої видіння, залишали їх для наступних поколінь, які повинні будуть знайти їм відповідність в подіях реального світу. Чому це було так? Хіба пророки не розуміли, наскільки важливо для майбутнього хронологічно правильно визначити його пророцтво, і як важко буде зробити це в більш пізні часи? Але, спілкуючись з Натаном, Енн часто помічала, що пророки абсолютно ясно розуміли власні бачення, тому не звертали уваги, наскільки важко буде іншій людині розібратися в них і правильно розгадати цю загадку в реальному житті.

— Зачекай, — сказав Натан, коли вона перевертала сторінки. — Повернися назад.

Енн глянула на нього і перевернула лист пергаменту назад.

— Ось, — сказав Натан, тицяючи пальцем в сторінку. — Подивися сюди. Тут відсутні декілька рядків.

Енн дивилася на невеликий проміжок між рядків, але не думала, що він може бути настільки значущим. У книгах часто зустрічалися пропуски, що пояснювалося різними причинами.

— І що?

Замість відповіді він жестом попросив її продовжувати. Вона знову стала перевертати сторінки. Натан торкнув її за руку, щоб зупинити і обвів пальцем іншу чисту ділянку, щоб показати їй. І знову запропонував їй продовжити.

Енн помітила, що чисті ділянки стали зустрічатися частіше і, нарешті, всі сторінки стали повністю чистими. Але навіть в цьому не було нічого дивного, часто траплялося, що книги просто закінчувалися на середині. Можливо, пророк, який робив ці записи, помер, а його послідовники не захотіли продовжити те, що робив він. А може вони захотіли зайнятися іншими, більш цікавими їм гілками пророцтва.

— Дванадцять Слів для розсудливих — одна з небагатьох книг, яка є хронологічною. — М'яким голосом нагадав він.

Звичайно ж, вона це знала. І це робило книгу такою цінною. Тим не менш, вона ніяк не могла зрозуміти, чому він так підкреслює саме цю обставину.

— Ну добре, — із зітханням промовила Енн, перегорнувши книгу до кінця. — Готова погодитися, що це дивно. Про що говорять ці прогалини?

Замість відповіді він вручив їй ще одну книгу. — Розбиття Основи Кореня Беркетта. Дивись.

Енн гортала сторінки ще однієї безцінної знахідки, шукаючи щось незвичайне. Вона натрапила на три чистих сторінки, що завершували довге пророцтво.

Гра Натана початку її турбувати. — І що я повинна побачити?

Натан затримався з відповіддю. Коли він нарешті заговорив, від його голосу по її спині пробігла дрож.

— Енн, ця книга була у нас в сховищі.

Вона все ще не могла простежити за його думками, які очевидно мають величезне значення. — Так, була. Я добре її пам'ятаю.

— У нашій копії не було чистих сторінок.

Вона спохмурніла і знову взялася за книжку, гортаючи її знову, поки не натрапила на порожні сторінки.

— Припустимо, — вимовила вона, вивчаючи сторінки, де пророцтво переривалося і потім після порожніх сторінок продовжувалося повністю новою гілкою. — Той, хто робив цю копію, з якихось причин вирішив не включати в неї частину тексту. Можливо, він мав вагомі причини вважати, що ця гілка була тупиком. І щоб не включати мертву гілку в древо пророцтва, він просто пропустив її. У цьому немає нічого незвичайного. А щоб не створювати враження, що він намагається ввести в оману можливих читачів, він залишив чисті сторінки, щоб позначити таким чином вилучені місця.

Вона дивилася вгору. Блакитні очі пророка дивилися нерухомо. Енн відчувала, як цівка поту стікає у неї по спині.

— Подивися у Книгу Глендхілла по Теорії Відхилення, — тихо сказав він, не відводячи від неї пильного погляду.

Енн вирвалася з цього погляду і потягнула ближче Теорію Відхилення. Вона гортала сторінки цієї книги, так само, як і в попередніх, хіба що трохи швидше.

Велика частина сторінок була чистою. Вона знизала плечима.

— Я б сказала, не надто точна копія.

Натан простягнув довгу руку і закрив книгу так, щоб була видна перша сторінка.

Там, на першій сторінці був єдиний запис — позначка автора.

— О, Творець, — прошепотіла Енн, побачивши невеликий символ. Він злегка мерехтів від магії, яку автор вклав в неї. Вона відчула, як вся, до кінчиків пальців ніг, покрилася мурашками. — Це — не копія. Це — оригінал.

— Правильно. Якщо пам'ятаєш, у нас в сховищі була копія.

— Так, пам'ятаю. Наша книга була копією.

Вона припустила, що цей екземпляр був однією з багатьох копій. Багато які з книг були копіями, хоча це нітрохи не зменшувало їх цінності. Вони були перевірені шановними вченими, які залишили на них власні позначки, щоб засвідчити точність копій. Книги пророцтв цінувалися за точність і правдивість їх змісту, а зовсім не тому, що це були оригінали. Цінність представляли самі пророцтва, а не руки тих, хто їх записав.

Однак, у тому, щоб побачити своїми очима оригінал книги, було незабутнє враження. Цю книгу тримав у руках пророк давнини, її писав той, від кого виходили ці дорогоцінні одкровення.

— Натан… що можна сказати. Для мене це справжня насолода. Ти знаєш, що ці книги означають для мене.

Натан зітхнув. — А чисті сторінки?

Енн стенула плечима. — Я не знаю. У мене навіть немає жодних припущень. А що думаєш ти?

— Подивися туди, де прогалини вписуються в текст.

Енн знову взялася уважно розглядати книгу. Вона прочитала частину тексту перед однією з чистих областей, потім те, що за нею слідувало. Це було пророцтво про Річарда. Навмання вона вибрала інше чисте місце, читаючи текст до і після пробілу. Там теж згадувався Річард.

— Мені здається, — промовила вона, вивчаючи третій пробіл, — чисті ділянки з'являються там, де йдеться про Річарда.

Погляд Натана моментально став настороженим. — Це так, але це просто тому, що Книга Глендхілла по Теорії Відхилення вся про Річарда. Якщо переглянути інші книги, ця закономірність не зберігається.

Енн розвела руками. — Тоді я здаюся. Я не бачу того, що бачиш ти.

— Це те, чого не бачимо ми. Ці чисті місця і є проблема.

— І що змушує тебе так думати?

— А те, — вимовив він міцніючим голосом, — що в цих порожніх областях є щось дуже дивне.

Енн поправила пасмо, що вибилося, заправивши його в пучок на потилиці, це була зачіска, яку вона зазвичай носила. Вона раптом відчула втому.

— Що наприклад?

— Це ти скажи мені. Тримаю парі, ти знаєш Книгу Глендхілла по Теорії Відхилення практично напам'ять.

Енн знизала плечима. — Можливо.

— Гаразд, я скажу. У нашому сховищі в будь-якому випадку була копія. Я перегорнув тут цю книгу, щоб перевірити свою пам'ять. — Від занепокоєння у Енн починав боліти живіт. Вона раптом злякалася, що копія, яка зберігалася в Палаці Пророків, можливо, була підробкою, створеною шахраєм, який заповнив місця, які автор залишив чистими. Це припущення було настільки жахливим, що не хотілося навіть думати про таку можливість.

— І що ти знайшов, — запитала вона.

— Те, що я можу точно стверджувати: це — оригінал. Ні більше, ні менше.

Енн безпорадно зітхнула. — Натан, але це ж чудово. Це означає, що наша копія не була підробленим пророцтвом. Не можна ж так турбуватися, що ти не можеш згадати порожні місця. Вони не містять нічого, вони порожні. Там немає нічого, щоб запам'ятовувати.

— У копії, яка була у Палаці, не було ніяких чистих місць.

Енн мигнула, пригадуючи. — Ні, не було. Я це добре пам'ятаю. — Вона тепло посміхнулася пророку. — Але подивися, якщо ти знаєш її зміст і впізнав його з нашої копії, це може означати, що той, хто робив цю копію, просто писав текст, опускаючи всі ці безглузді чисті місця, залишені пророком-автором. Ймовірно, автор залишав пропуски на випадок, якщо в нього з'являться подальші видіння і доведеться щось додати до того, що він вже записав. Але цього не сталося, і прогалини залишилися незаповненими.

— Але в нашій копії сторінок було більше. Я це знаю.

— Тоді я не можу встежити за твоїми міркуваннями.

На цей раз Натан розвів руками. — Енн, хіба ти не бачиш? Ось, подивись. — Він повернув книгу в її бік. — Подивися ось на цю гілку передостаннього пророцтва. Воно займає одну сторінку, а потім наступні шість чистих. Ти можеш згадати хоч одну гілку пророцтва в нашій копії Книги Глендхілла по Теорії Відхилення, яке займало б всього одну-єдину сторінку? Жодне з них не було таким коротким, вони були занадто складні для цього. Ти знаєш, що це пророцтво займало більше місця, і я теж це знаю. Так звідки взялися ці чисті сторінки? Їх зміст не тільки відсутній в книзі, він відсутній також і в моїй пам'яті. І якщо ти не можеш процитувати ту частину пророцтва, яка, як тобі відомо, була там, значить, воно пропало і з твоєї пам'яті теж.

— Натан, це не тільки… Це значить… Не бачу як… — бурмотіла Енн в розгубленості.

— Ось, — сказав він, вихоплюючи з-за себе ще одну книгу. — Незмінні Витоки. Ти повинна пам'ятати її.

Енн шанобливо взяла книгу з його рук. — О, Натан, звичайно, я її пам'ятаю. Хто може забути її, таку коротку, але таку незвичайну.

Незмінні Витоки було надзвичайно рідкісним пророцтвом, написаним у формі закінченого переказу, а Енн дуже любила перекази. Вона мала слабкість до романів, хоча не дозволяла цього іншим. А раз вже ця романтична історія фактично була пророцтвом, вона просто була зобов'язана знати його.

Відкриваючи обкладинку маленької книги вона посміхалася.

Сторінки були чистими.

Всі.

— Скажи мені, — наказав Натан спокійним, глибоким голосом Рала. — Про що була ця книга?

Енн відкрила рот, але не змогла вимовити ні слова.

— Ну, тоді згадай, — продовжував Натан тим же спокійним голосом, від твердості якого, здавалося, камені могли розсипатися на порох, — хоч одну стрічку з твоєї улюбленої книги. Хоч якусь: — першу, останню, з середини.

Її пам'ять була немов абсолютно чистий аркуш.

Вона втупилася в гострі, пильні очі Натана, він ближче нахилився до неї. — Скажи мені хоч щось, хоч єдиний образ з цієї книги.

— Натан, — нарешті зуміла прошепотіти вона, її очі були широко розкриті, — ти часто забирав цю книгу в свої покої. Ти знаєш її краще за мене. Що ти пам'ятаєш про Незмінні Витоки?

— Ні… єдиного… слова.