Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

12

Енн сковтнула. — Натан, як можемо ми обидва зовсім не пам'ятати улюблену книгу? І як те, чого ми не можемо згадати, пов'язане з чистими сторінками?

— Дуже добре запитання.

Раптово її обпік здогад. — Заклинання. Можливо, все через те, що книги були під впливом заклинання.

Натан скривився. — Що?

— На багато книг накладають заклинання, щоб захистити інформацію. Я не стикалася з цим у відношенні книг-пророцтв, але це звичайна практика для магічних книг. Це місце створене, щоб використовувати його як схованку. Можливо, це зроблено і для захисту інформації, що міститься в книгах.

Це заклинання могло активізуватися, коли чарівник, що володіє необхідною силою, відкрив сховище. Заклинання такого роду іноді можуть бути налаштовані навіть на певну людину. Звичайний метод захисту від непосвячених — заклинання стирає з їхньої пам'яті все, що вони можуть прочитати в заборонених книгах. Сторонній, навіть якщо і прочитає щось з неї, негайно забуде все прочитане. Заклинання зітре прочитаний текст з його пам'яті.

Натан не відповів, але його похмурий вигляд трохи пом'якшав, поки він обмірковував її ідею. Судячи з виразу його обличчя, він сумнівався в правильності цієї теорії, але, очевидно, не хотів відразу відкидати таку можливість, тому що збирався сказати ще щось дуже важливе.

Він рішуче вказав пальцем на невелику купку книг, що лежали окремо. — Ці книги, — вагомо вимовив він упівголоса, — в основному присвячені Річарду. Більшості з них я раніше не бачив. Мене дуже турбує, що саме вони були так надійно заховані і в них найбільше порожніх сторінок.

Вже одне те, що так багато книг пророцтв, згадуючих Річарда, були відсутні в Палаці Пророків, викликало тривогу. Протягом п'ятисот років вона збирала по всьому світу будь-які книги, які можна було знайти, і які містили яку-небудь, саму незначну замітку, пов'язану з Річардом.

Енн почухала брову, обдумуючи те, що відбувається. — Ти зміг дізнатися що-небудь?

Натан взяв верхній том і ривком розкрив книгу. — Ну, взагалі-то один символ, ось цей, дуже мене турбує. Це надзвичайно рідкісна форма пророцтва. Воно записано в момент, коли пророк був у владі свого видіння. Такі графічні пророцтва складалися в момент дуже потужного осяяння, коли звичайні записи можуть зайняти занадто багато часу і розірвати потік образів, що проходять через його розум.

Енн мала туманне уявлення про такий вид пророцтв. Вона згадала про деякі з них в сховищах Палацу Пророків. Натан ніколи не розповідав, що там знаходилося, а крім нього цього ніхто не знав. Ще один з невеликих тисячолітніх секретів Натана.

Вона нахилилася, уважно вивчаючи хитромудрий малюнок, який займав більшу частину сторінки. У ньому не було ні однієї прямої лінії, тільки химерні спіралі і дуги — всі вони оберталися, немов у вирі, який здавався майже живим. То тут то там перо з такою силою натискати на поверхню пергаменту, що лінія являла собою дві паралельні риси там, де під тиском розходилися половинки пера. Енн піднесла книгу ближче до свічки і ретельно розглядала цікавий фрагмент малюнка, де лінії були нанесені особливо грубо. Вона помітила в стародавній лінії висохлих чорнил гострий шматочок металу — одна сторона пера надломилася, пошкодивши сторінку. Осколок все ще залишався на тому ж місці. Лінія продовжилася більш чистою — автор узяв нове перо — але не стала від цього менш лютою.

У малюнку не було ніяких нерозпізнаних предметів, він здавався абсолютно беззмістовним. І все ж вселяв таку серйозну тривогу, що волосся ставало дибки. Здавалося, сенс малюнка ось-ось відкриється їй, але це значення було поза її свідомим розумінням.

— Що це? — Вона поклала книгу на стіл, розкриту на сторінці з дивним малюнком. — Що це означає?

Натан провів пальцем по сильному підборіддю. — Це досить важко пояснити. Складно підібрати точні слова, щоб описати ту картину, яка виникає в моїй свідомості, коли я дивлюся на нього.

— Ти думаєш, — перебільшено терпляче запитала Енн, стискаючи руки, — що міг би зробити зусилля і описати мені те, що ти бачиш?

Натан скоса розглядав її. — Єдині слова, які я можу підібрати, дивлячись на це — Звір йде.

— Звір?

— Так. Я не знаю, що це означає. Пророцтво частково приховане. Можливо — навмисно, а можливо тому, що розповідає про те, з чим я досі жодного разу не стикався. А може це пов'язано з чистими сторінками і без відповідного тексту малюнок не може бути повністю зрозумілий для мене.

— А що це за звір і куди він іде?

Натан різко закрив книгу, щоб вона могла бачити назву — Камінь в ставку.

Холодний піт виступив у неї на лобі.

— Це — графічне попередження. — Сказав він.

Пророцтва часто називали Річарда «камінь у ставку». Текст цієї книги являв собою особливу цінність. Якби тільки текст на сторінках не був відсутній.

— Ти хочеш сказати, що це — попередження Річарду, що йде якийсь звір?

Натан кивнув. — Так, наскільки я міг зрозуміти. І ще неясне відчуття жахливої небезпеки від нього.

— Від звіра.

— Так. Текст, що передував малюнку міг би допомогти точніше зрозуміти його, можливо він пояснював природу цього Звіра, але текст відсутній. Опис наслідків — теж, так що немає ніякої можливості зв'язати попередження з уже відомими подіями, або визначити його хронологічне положення. Хто знає, можливо, він вже зіткнувся з ним і переміг, а може ця подія чекає його в глибокій старості і переможе його. Без, щонайменше, частини пояснюючого тексту немає ніякої можливості зрозуміти що-небудь.

Хронологія була життєво важлива для розуміння пророцтв. Але розглядаючи малюнок, Енн відчула такий страх, що сподівалася — Річарду не доведеться зіткнутися лицем до лиця з чимось подібним.

— Але можливо, це — всього лише метафора. Солдати армії Джегана поводяться як тварини і заслуговують такого жахливого опису. Вони вбивають все живе на своєму шляху. Для будь-якої вільної людини, і особливо для Річарда, Імперський Орден і є звір, що йде знищити все, що йомум дороге.

Натан знизав плечима. — Це може бути дуже хорошим поясненням, але я справді не знаю.

Після невеликої паузи він продовжував. — І ще один тривожний факт — чисті прогалини можна знайти не тільки в цій книзі, але і в інших, — він значимо глянув на неї — в книгах, яких я ніколи раніше не бачив.

У Енн теж було безліч причин для занепокоєння, коли вона дізналася, що існують всі ці книги, заховані в дивному підземному сховку під кладовищем.

Натан знову вказав на книги, складені на чотирьох величезних столах. — Хоча тут, безумовно, зустрічаються знайомі книги, але більшість з них мені незнайома. Для будь-якої бібліотеки наявність цінних видань — явище безпрецедентне, хоча кожна має кілька рідкісних книг. Але це місце, що й казати, абсолютно унікальне. Майже кожен том тут — дивне відкриття.

В думках Енн зазвучав застережливий сигнал. У неї з'явилося дивне відчуття, що Натан нарешті досяг центру лабіринту, в якому блукали його думки і тільки що вимовлена ним фраза знову спливла в її пам'яті.

— Тривожний факт? — Вона підозріло насупилася. — Який?

— Вони радять читачам, коли їх інтерес не носить загального характеру і вони шукають щось більш визначене, переглянути відповідні томи, збережені під кістками.

Брови Енн напружено піднялися. — Збережені під кістками?

— Так. Це місце там названо Головне сховище. — Натан знову зігнувся, немов праля під вантажем брудної білизни. — Згадки про Головні сховища зустрічаються в багатьох джерелах, але я зміг обчислити тільки одне з таких місць — катакомби під сховищами Палацу Пророків.

Енн розкрила рот. — Катакомби… Що за безглуздя. Під Палацом Пророків не було нічого подібного.

— Не було того, про що б ми знали, — серйозно промовив Натан. — Але це не означає, що їх не існувало.

— Але… але… — Енн запнулася. — Це просто неможливо. Виключено. Ми не могли цього не помітити. Сестри жили там стільки часу — ми б про це знали.

Натан знизав плечима. — Весь цей час ніхто не знав про схованку під кістками.

— Але ніхто не жив тут на поверхні.

— А що, якщо про існування катакомб під Палацом не було широко відомо? Зрештою, ми знаємо не надто багато про чарівників того часу, та й про тих, хто будував Палац Пророків відомо не так вже багато. Можливо, у них була причина приховувати той тайник, також як було приховане і це місце.

Натан вигнув брову. — Що, якщо мета існування Палацу — навчання молодих чарівників — була лише частиною складної задумки, щоб приховати існування такого секретного місця?

Енн відчула, як кров кинулася їй в обличчя. — Ти хочеш сказати, що наше покликання не мало сенсу? Та як ти смієш навіть припускати, що всі наші життя були присвячені обману і порятунок життів тих, хто народився з даром не…

— Я не припускаю нічого подібного. І я не хотів сказати, що Сестри були обдурені і що не слід було рятувати життя обдарованих хлопчиків. Я тільки повторюю висловлені в книгах припущення, що все могло бути саме так. Що, якщо був намір не тільки створити житло для Сестер, але і втілити ще один великий задум під прикриттям місця, де вони служили своєму покликанню? Зрештою, подумай про кладовище над нами — воно має важливу причину для існування, але заразом забезпечує і зручне прикриття для схованки.

— А може катакомби були засипані багато тисяч років тому? Якщо так, то зрозуміло, чому ми не знали про їх існування. А якщо це був тайник, то тим більше ніяких згадок і бути не може.

— Ось таке враження залишилося у мене від різних посилань в деяких книгах. Крім того, були книги, які містили настільки тривожні пророцтва, що це ставало небезпечним. І в мене є причини припускати, що одного разу було вирішено заховати такі книги в декількох центральних сховищах, щоб вилучити їх з обігу, де з них легко можна зняти копії. Ну а оскільки я кілька разів зустрічав згадку про книги, збережених під кістками, я запідозрив, що Головне сховище може перебувати в катакомбах під Палацом Пророків.

Енн повільно хитала головою, немов намагалася укласти в ній все почуте і зрозуміти, наскільки все це може бути правдою. Вона знову глянула на стіл зі стосами книг, які були в основному про Річарда і які вона ніколи раніше не бачила.

Енн вказала туди. — Це вони, тут?

— Вони. Я майже шкодую, що прочитав їх.

Енн схопила його за рукав. — Чому? Що ти прочитав?

Здавалося, він сам потрапив у власну пастку. Натан відмахнувся від неприємних думок, коротко посміхнувся і змінив тему розмови.

— Я виявив, що більшість прогалин в книгах мають спільну тему. Хоча не всі відсутні тексти знаходяться в пророцтвах про Річарда, все ж вони мають щось спільне.

— І що ж?

Натан підняв палець, підкреслюючи свої слова. — Кожна з відсутніх частин знаходиться в пророцтвах, що відносяться до часу після того, як народився Річард. Жодне з пророцтв, що написане до народження Річарда, чистих сторінок не має.

Енн ретельно склала руки, намагаючись знайти розгадку цієї таємниці.

— Гаразд, — мовила нарешті, — є одна річ, яку ми можемо перевірити. Я можу попросити Верну відправити посильного в Замок Чарівника в Ейдіндрілі. Там Зедд, він охороняє це місце від армій Джегана. Верна повинна попросити його перевірити певні місця в його копіях книг — так ми побачимо, чи є в них ті ж самі пропуски тексту.

— Чудова ідея, — погодився Натан.

У бібліотеці Замку повинні бути багато з класичних пророцтв, які ми не бачимо тут.

Лице Натана прояснилося. — А ще краще, якби Верна послала когось у Народний Палац, в Д'харі. Коли я жив там, я багато часу провів у бібліотеках Палацу. Там зібрано величезну кількість копій книг. Якби можна було перевірити це, як ти пропонуєш, ми могли б зрозуміти — обмежується проблема тільки цими примірниками або тут криється щось інше. Потрібно зробити так, щоб Верна відразу ж послала туди кого-небудь.

— Це просто. Верна повинна зараз рухатися на південь. Без сумніву, її шлях буде пролягати недалеко від Народного Палацу.

Натан поглядом змусив її замовкнути. — Ти отримала звістку від Верни? Що вона рухається на південь? Чому?

Настрій Енн впав. — Я отримала повідомлення сьогодні ввечері, прямо перед тим, як відправилася сюди.

— І що повідомляє наша юна аббатиса? Чому вона їде на південь?

Енн скрушно зітхнула. — Боюся, це не кращі новини. Вона пише, що Джеган розділив армію. Він відправив частину своєї орди в обхід гір, щоб зайти в Д'хару з півдня. Верна їде з силами Д'хари, щоб стримати натиск армії Ордена.

Кров відринула від лиця Натана.

— Що ти сказала? — Прошепотів він.

Його широко розплющені очі привели Енн в замішання. — Ти про те, що Джеган розділив армію?

Вона не думала, що це можливо, але обличчя пророка зблідло ще більше.

— Хай оберігають нас добрі духи, — прошепотів він. — Це занадто скоро. Ми ще не готові.

Енн відчула, як від страху починає поколювати пальці, по ногах біжать мурашки, стегна покриваються гусячою шкірою. — Про що ти говориш, Натан? Що трапилося?

Він повернувся і відчайдушно вдивлявся в корінці книг, розкладених на столах. Нарешті в середині однієї купки він знайшов те, що шукав, і висмикнув книгу, від чого решта звалилися на підлогу. Він взявся поспішно гортати сторінки, бурмочучи щось про себе.

— Ось тут. — Сказав він, притискаючи пальцем сторінку. — У цих книгах я знайшов пророцтва, яких раніше ніколи не бачив. Ці пророцтва відносяться до заключного бою і поки що закриті для мене. Я не можу бачити їх у своїх видіннях, але описи інших пророків лякають достатньо. Вони настільки ж ясні, як і видіння.

Він нахилився ближче і при світлі свічки прочитав. — У році цикад, коли захисник принижених і страждаючих під прапором Світла і людяності нарешті розколе свою зграю, це послужить знаком того, що пророцтво пробуджено і вирішальна заключна битва близька. Будьте обережні, всі істинні розгалуження та їх похідні в цьому корені поплутані. Істинним є тільки основний стовбур цього пророцтва. Якщо fuer grissa ost drauka не очолить цей фінальне бій, світ, який вже стоїть на краю тіні, впаде в жахливу темряву.

Fuer grissa ost drauka було одним з тих імен, якими в пророцтвах позначався Річард. Ця назва зустрічалося в одному відомому пророцтві на древнєд'харіанській мові і означало Несучий смерть. Позначення його під цим ім'ям в даному пророцтві було засобом з'єднати два пророцтва в сполученій вилці.

— Якщо цикади з'являться в цьому році, — сказав Натан, — це буде знак, що пророцтво не тільки справдилось, але й активувалось.

Коліна Енн стали ватяними. — Сьогодні я бачила, що вони з'явилися.

Натан пильно дивився на неї з видом Творця, оголошує свою волю. — Значить хронологія встановлена. Всі пророцтва завершуються. Подія здійснилася. Кінець близький.

— Дорогий Творець, захисти нас, — шепотіла Енн.

Натан сунув книгу в кишеню. — Ми повинні дістатися до Річарда.

Вона кивнула. — Ти маєш рацію. Ми не можемо втрачати часу.

Натан озирнувся. — Звичайно, ми не можемо забрати з собою всі ці книги, і у нас немає часу переглянути їх усі. Потрібно запечатати це місце так, яким воно було до нашого приходу і негайно вирушати в дорогу.

Перш ніж Енн встигла хоч якось виразити свою згоду, Натан витягнув руку. Всі свічки погасли. Тільки ліхтар на розі одного з столів висвітлював приміщення. Проходячи мимо, він підхопив його своєю великою рукою.

— Пішли, — сказав він.

Енн заквапилася слідом за ним, намагаючись не відставати від маленького кола світла в цьому химерному, зануреному в пітьму приміщенні. — Ти впевнений, що ми не повинні взяти з собою ніяких книг?

Пророк стрімко рухався у бік вузьких сходів. — Ми не можемо нести їх — це нас затримає. Крім того, яку з них ми візьмемо? — Він замовк на мить і озирнувся через плече назад. У різкому світлі ліхтаря його обличчя наче складалося з кутів і гострих ліній. — Ми вже знаємо, про що свідчить пророцтво, і тепер ми вперше знаємо його хронологію. Ми повинні дістатися до Річарда. Він повинен бути з армією, коли відбудеться зіткнення, інакше все буде втрачено.

— Так, і ми повинні будемо упевнитися, що він там, щоб завершити пророцтво.

— Домовилися, — сказав він, повернувся і помчав вгору по сходах. Прохід був таким низьким і тісним, що просувався він насилу.

Нагорі ніч спалахнула пронизливою піснею цикад. Натан окликнув Тома і Дженнсен. Поки вони чекали відповіді, гілки дерев м'яко колихалися під вологим вітерцем. Здавалося, минула вічність. Насправді Том і Дженнсен з'явилися з темряви майже одразу.

— Ну, що? — Запитала Дженнсен, затамувавши подих.

За нею тінню височів Том. — Є проблеми?

— І серйозні, — підтвердив Натан.

Енн подумала, що йому треба б бути обережніше, але становище було настільки складним, що бути обережним було безглуздо. Він витягнув з кишені книгу і відкрив на чистій сторінці, де було відсутнє пророцтво.

— Скажи, що тут написано, — скомандував він, простягаючи її Дженнсен.

Вона спохмурніла і подивилася на нього.

— Що написано? Натан, це чиста сторінка. — Натан невдоволено забурчав.

— Значить, сюди залучена Магія Збитку, магія підземного світу, магія смерті. Тебе вона зачіпає так само, як і нас.

Натан обернувся до Дженнсен. — Ми знайшли пророцтво, яке відноситься до Річарда. Ми повинні відшукати його або Джеган переможе у війні.

Дженнсен навіть задихнулася. Том тихенько свиснув.

— Ти знаєш, де він? — Запитав Натан.

Не роздумуючи, Том повернувся і простягнув руку, вказуючи напрямок. Його узи зробили те, чого не міг зробити їх дар.

— Він — в тій стороні. Не дуже далеко, але і не поруч.

Енн вдивилась в темряву.

— Ми повинні зібрати речі і на світанку вирушити в дорогу.

— Але він рухається, — сказав Том. — Сумніваюся, що ви знайдете його в тому напрямку, коли доберетеся туди.

Натан потихеньку вилаявся. — От би дізнатися, куди прямує цей хлопець.

— Я б припустила, що він повертається в Алтур-Ранг, — сказала Енн.

— Так, але якщо він не залишиться там? — Він поклав руку на плече Тома. — Нам потрібно, щоб ти пішов з нами. Ти — один з таємних захисників лорда Рала. Це важливо.

Енн побачила, як рука Тома міцно схопилася за ніж у нього на поясі. Срібне руків'я ножа прикрашав малюнок у вигляді літери «Р», знак приналежності до Дому Ралів. Такі ножі зустрічалися рідко, також як і люди, озброєні ними. Вони непомітно виконували свою роботу — захищали життя лорда Рала.

— Вирішено, — відповідав Том.

— Я теж їду, — рвучко додала Дженнсен. — Мені тільки треба…

— Ні, — сказав Натан, змушуючи її замовчати. — Нам потрібно, щоб ти залишалася тут.

— Але чому?

— Так треба, — заговорила Енн більш м'яким тоном, ніж Натан. — Ти — сполучна ланка між Річардом і цими людьми. Їм потрібна допомога, щоб зрозуміти величезний світ, який тільки що відкрився перед ними. Вони дуже вразливі перед Імперським Орденом, який може знову використати їх проти нас. Вони тільки що зробили свій вибір і стали частиною Імперії Д'хари. Річарду потрібно, щоб ти поки що залишалася з ними. А зобов'язання Тома перед Річардом змушують його бути поряд з нами.

З очима повними паніки вона обернулася до Тома. — Але я…

— Дженнсен, — вимовив Натан, обіймаючи її за плечі, — подивися туди. Він вказав вниз на вузькі сходи. — Ти знаєш, що там знаходиться. Якщо щось станеться з нами, Річард теж повинен про це дізнатися. А ти повинна бути тут, щоб охороняти це місце для нього. Це важливо, так само, як важливо, щоб Том пішов з нами. Ми не хочемо применшувати небезпеку; але можливо, твоє завдання більш ризиковане, ніж наше.

Дженнсен перевела погляд з Натана на Енн і неохоче визнала всю серйозність ситуації. — Ну, якщо ви думаєте, що Річарду потрібно, щоб я залишалася тут, тоді я, звичайно ж, повинна залишитися.

Енн кінчиками пальців доторкнулася до підборіддя дівчини. — Спасибі, дитино, що розумієш важливість всього цього.

Ми повинні закрити це місце так само, як було, коли я знайшов його, сказав Натан, нервово жестикулюючи — Я покажу тобі, де знаходиться механізм і як привести його в дію. Потім ми повернемося в місто і зберемо речі. Ми зможемо поспати тільки пару годин до світанку, але тут вже нічого не поробиш.

— Нам доведеться довго вибиратися з Бандакара, — сказав Том. А там, за перевалом, ми повинні будемо знайти коней, якщо хочемо наздогнати лорда Рала.

— Значить так і вирішимо, — сказав пророк. — Давайте закриємо цю могилу і в дорогу.

Енн насупилася. — Натан, цей тайник з книгами переховувався під могильним каменем тисячі років. За весь цей час ніхто не міг виявити, що під ним щось є. Як же ти зумів відшукати його?

Натан підняв брову. — Насправді це було зовсім не важко. — Він обійшов навколо величезного кам'яного пам'ятника і чекав, коли Енн підійде ближче. Як тільки вона наблизилася, він підняв ліхтар вище.

Там, на древньому камені були вирізані всього два слова: