Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

14

Річард клацнув пальцями.

— Магія. Точно. Пам'ятаєте, я казав вам, що Келен прийшла в Хартленд, де я жив, щоб знайти Першого Чарівника?

— Ну і що з того? — Запитала Ніккі.

— Келен шукала Першого Чарівника, тому що Зедд покинув Серединні Землі ще до мого народження. Даркен Рал згвалтував мою матір, і Зедд хотів відвезти її кудись, де вона буде в безпеці.

Кара підозріло підвела брову. — Зовсім як Ви, коли розповідали про те, що забрали цю жінку, свою дружину, в ті далекі гори, щоб забезпечити їй безпеку, після того, як на неї напали?

— Ну так, це схоже, тільки…

— Ти що не розумієш, що робиш, Річард? — Вигукнула Ніккі. — Ти згадуєш те, що колись чув і вкладаєш це в свій сон. Бачиш загальну нитку цих двох історій? Це абсолютно звичайно явище, коли люди сплять. Думки повертаються до того, що вони знають або чули.

— Ні, це не те. Просто вислухайте мене.

Ніккі поступилася, кивнувши, але вона зціпила руки замком за спиною і підняла підборіддя, подібно непохитній вчительці, яка розмовляє з упертим учнем.

— Я думаю, тут є схожість, — нарешті поступився Річард, відчуваючи себе ніяково під всезнаючим поглядом Нікі, — але в певному сенсі, в цьому сама суть. Бачиш, так само, як я залишив спроби врятувати людей, які вірили в брехню Імперського Ордена, Зедд, коли йому набридло сперечатися з Радою Серединних Земель, просто пішов. Різниця в тому, що Зедд пішов, залишивши їх самих розбиратися з наслідками того, що вони накоїли. Він не хотів, аби хтось із них зміг прийти до нього, просячи про допомогу, щоб чарівник врятував їх від бід, винуватцями яких були вони самі. Коли він залишив Серединні Землі і пішов у Вестланд, то приховав свої сліди за допомогою магії, щоб ніхто не міг його пригадати.

Він думав, що вони зрозуміють, але обидві жінки тільки безмовно дивилися на нього. — Зедд сплів спеціальне магічне заклинання, щоб змусити усіх забути його ім'я, забути, ким він був, щоб ніхто не зміг його знайти. Напевно, те ж саме сталося і з Келен. Хтось забрав її і використав магію не тільки щоб стерти її сліди, але також стерти у всіх пам'ять про неї. Тому-то ви і не можете її згадати. Тому і ніхто інший не може її згадати.

Кара виглядала здивованою. Вона глянула на Ніккі. Та, облизнувши губи, важко зітхнула.

— Я думаю, що це відбулося саме так, — Річард збільшив натиск. — І правий я.

— Річард, — тихо сказала Нікі, — тут відбувається щось зовсім інше, в цьому немає жодного сенсу.

Річард не міг зрозуміти, як Ніккі, чаклунка, не може побачити цього.

— Ні, є. Магія змусила всіх забути Зедда. Після того як я зустрів Келен в лісі тим днем, вона сказала, що шукає Першого Чарівника, але ніхто не може пригадати ім'я старого, тому що мережа чарівника змусила всіх забути його ім'я. Була використана схожа магія, і всі точно так само забули Келен.

— Крім тебе? — Запитала Ніки, вигнувши брову. — Здається, заклинання не вдалося, якщо ти ще не помітив, ти без будь-яких труднощів згадуєш її.

Річард чекав подібного заперечення. — Це могло бути через те, що я один володію особливою формою дару, і заклинання не подіяло на мене.

Нікі знову глибоко терпляче зітхнула. — Ти говориш, ця жінка, Келен, прийшла, щоб знайти зниклого чарівника, «старого», вірно?

— Вірно.

— Бачиш неув'язку, Річард? Вона знала, що шукає стару людину, зниклого чарівника.

Річард кивнув. — Це так.

Ніккі нахилилася до нього. — Таке заклинання досить важко створити, і там є кілька тонкощів, про які потрібно пам'ятати, але, тим не менш, у ньому немає нічого чудного або дивного. Важко — так, дивовижно — ні.

— Тоді можливо це і сталося з Келен. Хтось, можливо один з чарівників Ордена, який був у групі розвідників, забрав її і сплів заклинання, щоб змусити нас всіх забути її, щоб ми не стали переслідувати його.

— Навіщо комусь все так ускладнювати? — Запитала Кара. — Чому б просто не вбити її? Який сенс її викрадати, а потім змушувати всіх забути її?

— Я поки не впевнений. Може, вони просто хотіли мати можливість втекти, ніким не переслідувані. Може, мали намір забрати її, і у вирішальний момент пред'явити свою полонянку, щоб показати свою силу, показати, що вони можуть схопити будь-кого, хто протистоїть їм. Але факт залишається фактом, вона зникла і ніхто не пам'ятає її. Це змушує мене думати, що було використано заклинання, подібне до того, що сплів Зедд, щоб змусити людей забути його.

Ніккі стиснула пальцями перенісся з таким виглядом, що Річард відчув себе йолопом, ніби його ідея була настільки дурною, що в неї розболілася голова. — Всі шукали цього старого, цього мага. Вони пам'ятали навіть коли він покинув Серединні Землі, що він був Першим Чарівником, що він був дуже велика і розумна людина. Вони тільки не пам'ятали його ім'я і, можливо, як він виглядав. Так без точного імені та опису, було дуже важко його знайти.

Річард кивнув: — Це так.

— Розумієш, Річард? Вони знали, що він існував, знали, що він був старим чарівником і, можливо, пам'ятали всі його справи, але просто не могли пригадати ім'я — через закляття. Тільки ім'я. Вони не могли пригадати ім'я, хоча пам'ятали, що він існує.

— А цю твою дружину ніхто крім тебе не пам'ятає. Ми не знаємо її імені або щось ще про неї. У нашій пам'яті немає нічого про неї чи про її справи. Ми взагалі нічого про неї не знаємо. Нічого. Вона існує тільки в тебе в голові.

Річард бачив ці відмінності, але не хотів поступатися. — Але, можливо, це просто було більш сильне закляття. Напевно, щось подібне, але тільки більш потужне, і тому всі забули не тільки ім'я, але і її саму теж.

Ніккі ніжно обійняла його за плечі, повна якогось майже хворобливого співчуття.

— Річард, я розумію що ти виріс далеко від магії, і тобі може здаватися, що в цьому є сенс, — і це досить винахідливо, правда — але насправді магія так не працює.

— Для того, хто не розуміє, як діють магічні сили, це повинно виглядати абсолютно логічним, принаймні, на перший погляд. Але якщо ти заглянеш глибше, то побачиш, що різниця між заклинанням, яке змушує всіх забути тільки ім'я людини, і заклинанням, яке змушує забути абсолютно все про існування конкретної особистості, можна порівняти з різницею між розведенням багаття і запалюванням сонця на небі.

Річард в розпачі скинув руки: — Але чому?

— Тому що перше змінює тільки одну річ, пам'ять про ім'я конкретної людини — і я повинна визнати, що подібне заклинання, що здається таким простим на перший погляд, надзвичайно важке, і знаходиться за межами можливостей деяких навіть найобдарованіших чарівників, навіть якщо вони знають по ньому абсолютно все. Тим не менш, багато хто знав, що одразу забувають ім'я Першого Чарівника, і що це стається через заклинання, яке здійснює це певне й обмежене завдання. Труднощі з подібними заклинаннями полягають в тому, яку глибоку зміну повинно викликати заклинання, а в даному випадку зміна невелика.

Якщо в першому випадку магія впливає тільки на одну річ, ім'я зниклого чарівника, у другому вона діє майже на все. Це робить заклинання не просто складним, це робить його неможливим.

— Я все одно не розумію. — Річард міряв кроками платформу статуї і жестикулював, розмовляючи, — я думав, ці речі, грубо кажучи, однакові.

— Будь-які думки про людину, особливо про таку важливу особистість, як Мати-сповідниця, відвідують майже всіх людей. Добрі духи, Річард, вона правила Радою Серединних Земель. Вона приймала рішення, які впливали на життя всієї країни.

Річард наблизився до чаклунки.

— Яка різниця? Зедд був Першим Чарівником. Він був також важливий, і він торкався життя багатьох.

— І люди забули його ім'я; але не забули самої людини. Спробуй на мить уявити, що може статися, якщо всі раптом забудуть ім'я простої людини. — Ніккі відійшла на кілька кроків, а потім несподівано розвернулася. — Скажімо, Фаваль, вугляр. Нехай всі забудуть не тільки ім'я, але і людину. Забудуть, що він коли-небудь існував, зовсім так, як ти думаєш, що забули і цю жінку, Келен.

— Що тоді станеться? Що буде робити сім'я Фаваля? Що будуть думати діти про те, хто їх батько? Що буде думати його дружина, про те, від кого вона завагітніла і народила дітей, якщо вона не зможе згадати Фаваля? Де цей таємничий чоловік, який дав потомство родині? Чи придумає вона іншого чоловіка, щоб позбутися від паніки і заповнити порожнечу? Як їй повірять її друзі? Як всі їхні думки переплетуться з її? Як кожен зможе вірити, не маючи можливості підтвердити свої думки? Що станеться, коли люди зроблять латочки в своїй пам'яті, які приховають діри в їх пам'яті, і ці заплатки не будуть сходитися? З вуглевипалювальними ямами навколо будинку, що будуть думати дружина і діти про те, звідки взялося все це вугілля? Що трапиться в ливарним цехом, якому Фаваль продавав своє вугілля? Що подумає Пріска — що кошик вугілля сама по собі магічним чином з'явилася в комірчині його ливарної?

Я навіть не намагаюся описати інші виникаючі складнощі, які це фантастичне забудь-мене заклинання накладене на Фаваля викличе у відношенні грошей, обсягу роботи, угод з лісорубами та іншими робітниками, документами, обіцянками, які він давав і всього іншого. Подумай про плутанину і безладдя, які подібна річ може викликати, і це всього лише з одною маловідомою людиною, що живе в крихітному будиночку на відокремленій дорозі.

Ніккі підняла руку подібно диригентові, — Але якщо говорити про жінку, яка є Матір'ю-сповідницею — Вона впустила руку, — Я не можу навіть смутно уявити собі ту плутанину наслідків, якщо станеться це незбагненне явище.

Світле волосся Ніккі яскраво виділялися на тлі темних дерев та пагорбів, що знаходилися далеко за широким трав'янистим полем. Довжина її волосся, її пишні локони, які ніби мимоволі розсипалися по плечах, доповнювали і робили її витончений вигляд досконалим в цьому чорному платті, але не потрібно було недооцінювати її могутність. Вона стояла, освітлена променями призахідного сонця. Це був захоплюючий подих образ проникливого розуму і влади, яка володіє вичерпними знаннями, образ сили, яка знаходиться за межами будь-яких непорозумінь.

— Існує цілий ряд зв'язків з особливими випадками, які зроблять подібне заклинання просто неможливим. Навіть незначна річ, яку Мати-сповідниця коли-небудь здійснила, викликає щось подібне до сніжної лавини, тому що на цю подію будуть накручуватися пов'язані з цим дії, в яких вона навіть не буде брати персональнї участі, і які викличуть ще безліч подій, на які подібне заклинання повинне буде вплинути. Сила і складність, астрономічна величина цього закляття знаходяться за межами можливостей.

Ці труднощі витягнуть силу з заклинання. Все буде залежати від потужності застосовуваної магії, яка прагне виконати завдання, характеру самого заклинання. У якомусь сенсі, заклинання без достатньої сили, щоб компенсувати цю лавину змін, розсіється і згасне як свічка під дощем.

Ніккі підійшла ближче і вперлася пальцем в його груди.

— І ми не розглядаємо найбільш помітну неузгодженість твого сну. У маренні, в цьому твоєму сновидінні існує цілий комплекс складнощів. Ти вигадав не тільки цю жінку, жінку, яку ніхто крім тебе не пам'ятає, але в своєму ірраціональному світі фантазій ти пішов далі, багато далі, навіть не розуміючи фатальних наслідків. Бачиш, це не просто якась сільська дівчина, яку ніхто не знає, яку ти вигадав сам. Ні, ти зробив її відомою особистістю. У контексті сну це може здаватися дуже простим, але в реальному світі це створює дилему. Але ти все одно не зупиняєшся! З менш відомою персоною не було б так складно здійснити те, що ти нафантазував.

Але у своєму маревному стані ти мрієш про саму Матір-Сповідницю, про майже міфічну особистість, про жінку з найбільшою владою, але в той же час про жінку, якої не знає ні Кара, ні я, ні Віктор. Ніхто з нас не приїхав з Серединних Земель, так що у нас немає фактів, щоб надати тобі, які були б просто несумісні з твоїми фантазіями. Це могло мати сенс для тебе уві сні, тому що вирішує проблему незбіжності твоїх марень, але в реальному світі це створює для тебе непереборну проблему. Подібна жінка широко відома. Це тільки питання часу, поки твій ретельно вибудуваний світ зіткнеться з реальним і почне розвалюватися. Взявши настільки відому особистість, ти прирік свою ідилічну мрію на руйнування.

Ніккі підняла його підборіддя і змусила його подивитися собі в очі.

— У твоєму маревному стані, Річард, ти придумав собі когось, хто б заспокоював тебе. Ти віч-на-віч зустрівся з безоднею смерті, ти відчайдушно потребував когось люблячого, того, хто б допоміг тобі пережити страх, жах і самотність. Це досить просто зрозуміти. Я не думаю про тебе погано, я не можу, тому що ти придумав подібне рішення для себе, коли був занадто наляканий і дуже самотній, але все вже скінчилося, і тобі доведеться змиритися з цим.

Якби ти вигадав для себе невідому жінку, тоді твоя мрія була б нічим іншим, як просто повітряною абстракцією. Але ти необережно пов'язав її з реальністю, адже Мати-сповідниця відома величезній кількості людей. Якщо ти навіть повернешся в Серединні Землі або випадково зіткнешся з людьми з Серединних Земель, твої фантазії лицем до лиця зіткнутися з незаперечною реальністю. Для тебе кожен з цих людей — це противник, що затаївся в тіні, готовий випустити стрілу, але в цей раз стріла вже точно вразить твоє серце. Може навіть бути ще гірше. Що якщо справжня Мати-сповідниця мертва?

Річард ступив назад.

— Але це не так.

— Лорд Рал, — сказала Кара, — я пам'ятаю, як кілька років тому, Даркен Рал посилав Кводи за сповідницями. Кводам завжди вдається впоратися зі своїм смертельним завданням.

Річард витріщився на Морд-Сіт. — Їм не вдалося убити її.

— Річард, — ніжно вимовила Ніккі, повертаючи намагаючись спіймати його погляд, — що буде, якщо коли-небудь ти повернешся в Серединні Землі і виявиш, що справжня Мати-сповідниця зовсім не така, як ти собі уявляв, але, наприклад, літня вже жінка. Зрештою, їх не називають Матерями-сповідницями в такому юному віці, як ця твоя кохана. Що, якщо ти виявиш, що реальна жінка вже стара, або гірше того, давно померла? Відповідай чесно. Що ти будеш робити, якщо зіткнешся з цим, і це буде реально?

Губи Річарда пересохли, йому довелося облизнути їх, щоб бути в змозі говорити.

— Я не знаю.

Ніккі тужливо посміхнулася.

— Чесна відповідь, принаймні. — Ця посмішка була лише миттєвою, і вона одразу зникла з її обличчя. — Я боюся за тебе, Річард, боюся, що станеться з твоїм розумом, якщо ти будеш продовжувати чіплятися за це марення, якщо дозволиш йому керувати твоїм життям, і, врешті-решт, повіриш в нього. Рано чи пізно тобі доведеться зіткнутися лицем до лиця з холодною стіною реальності ситуації.

— Ніккі, тільки тому, що ти не можеш побачити…

— Річард, — вона обережно обірвала його, — Я чаклунка. Я була Сестрою Світла і Сестрою Тьми. Я дещо знаю про магію. Я кажу тобі, що подібне заклинання, про яке ти думаєш, знаходиться за межами магії будь-якої сили, яку я знаю. Це можливо для доведеної до відчаю людини, яка марить, але це не спрацює в реальному світі. Ти навіть не можеш собі уявити все жахливі наслідки подібної спроби, це неможливо.

— Ніккі, я ціную твої величезні пізнання в цій області, але ти не знаєш усього. Просто тому що ти не знаєш, як зробити щось, це не означає, що це неможливо. Це означає тільки те, що ти не знаєш, як це може бути зроблено. Ти просто не хочеш визнати, що можеш бути неправа.

Моргнувши, вона вперлася руками в боки.

— Ти думаєш я хочу з тобою сперечатися? Ти так думаєш? Що я насолоджуюся, намагаючись змусити тебе побачити правду? Ти думаєш, що мені подобається у всьому йти проти тебе?

— Я знаю, що якось якимось чином хтось змусив вас забути, що Келен існувала. Я знаю, що вона реальна, і я маю намір знайти її. Навіть якщо вам це не подобається.

Очі Ніккі наповнилися слізьми, вона відвернулася від нього і стала дивитися на статую, що підносилася над нею. — Річард, я б з радістю обдарувала тебе твоєю мрією, якби це було в моїх силах. Ти не можеш собі уявити, чого б я не віддала, щоб ти отримав те, що хочеш, щоб ти був щасливий.

Річард спостерігав за фіолетовими хмарами на горизонті, який ставав все темніший. Було так тихо, що все здавалося нереальним. Ніккі стояла нерухомо, склавши руки і дивлячись в інший бік. Кара була поруч, не спускаючи очей з людей, які блукали по фундаменту колишнього палацу.

— Ніккі, — Нарешті вимовив Річард в незручній тиші, що заповнила широку мармурову площу, — чи є у тебе яке-небудь інше пояснення, крім того, що це було марення? Чи є щось у твоїх знаннях, що хоч яким-небудь чином може бути причиною цього? Чи є взагалі якась річ, якесь чарівництво, яке допоможе вирішити цю проблему?

Він дивився на її спину, гадаючи чи відповість вона. Довга тінь лягла на бронзову лінію, яка була циферблатом годинника, і оточувала горду фігуру, повідомляючи йому про те, що він і так знав, — що день вмирав, що цінний час було втрачено. Зрештою, Ніккі обернулася. Здавалося, гнів покинув її.

— Річард, мені шкода, але я не можу зробити це реальним для тебе. — Вона змахнула сльозинку, що скотилася на щоку. — Мені дуже шкода, але я змушена тебе розчарувати. — З похмурим виразом обличчя Кара зустрілася поглядом з Ніккі.

— Я думаю, це у нас спільне.

Річард обережно торкнувся Сильної Духом кінчиками пальців. Її піднята голова, її гордий погляд, поміщений в мармур, втрачали своє сяйво в променях сонця, що сідало за пагорби.

— Ніхто з вас мене не розчарував, — сказав він. — Ви обидві говорите те, чому вірите. Але Келен — це не марення. Вона така ж реальна, як і її дух, висічений в цьому камені.