Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

34

— Шлях туди дуже заплутаний, — попередив Зедд. Рікка вигнула брову.

— Хіба вам доводилося розшукувати мене в Башті? Або, може, я колись заблукала в Замку, патрулюючи його переходи?

Зедд знав, що вона права. Він дуже добре уявляв, наскільки легко загубитися в залах Замку Чарівників. Фактично, це була одна із захисних пасток його творців.

Щоб пройти Замок з кінця в кінець, необхідно минути більше тисячі кімнат. У ньому не було коридорів, тільки сходові прольоти, по яких потрібно було спускатися і підніматися. Щоб пройти через ці багаторівневі лабіринти, потрібно було подолати кілька магічних щитів. Навіть люди, які виросли в Замку, легко могли заблукати в його приміщеннях, що вже говорити про новачків, що вперше потрапили сюди. Вони ризикували назавжди залишитися в нескінченних переходах.

Загарбники, не знайомі з розташуванням кімнат і які занадто далеко ввійшли в цей лабіринт, виявилися б перед дивним вибором: відступити тим же шляхом або ж рухатися вперед, щоб пройти Замок наскрізь. Однак, і той і інший шляхи не обіцяли нічого хорошого. Варто тільки пройти через кілька дверей, як приміщення приймають дивовижний вигляд — в них не стає жодного вікна. Просуватися далі можна лише покладаючись на удачу, оскільки орієнтуватися стає просто неможливо. Після довгих блукань по всіх цих кімнатах людина, не знайома з планом розташування приміщень, починає турбуватися, чи проходила вона вже через це приміщення, чи ще ні, тому що кожна нова кімната сильно нагадує, щонайменше, дюжину попередніх. У минулому в Замок не раз проникали шпигуни, які так і згинули в лабіринті його кімнат. Деякий час по тому в одній з них просто знаходили мертве тіло.

Однак, треба визнати, що не всі, хто прагнув заподіяти шкоду Замку і його мешканцям, були новачками. Серед ворогів були і зрадники з числа жителів Замку.

— Згоден, ти ще жодного разу тут не заблукала, — нарешті визнав Зедд. — Але ти живеш тут не надто довго, і, мабуть, просто не встигла почати досліджувати віддалені куточки. Тут таїться кілька видів небезпеки, і можливість загубитися в приміщеннях Замку — лише одна з них. Те місце, куди ми прямуємо, дуже схоже на лабіринт, і загубитися там простіше простого. Ти повинна будеш докласти всі свої здібності, щоб запам'ятати шлях туди. Я ж зроблю все, що зможу, щоб тобі допомогти.

Рікка кивнула з безтурботним виглядом. — Я цілком здатна запам'ятати кілька поворотів. Під час патрулювання мені доводиться займатися цим кожен день.

— Не варто бути занадто самовпевненою. Це набагато складніше, ніж просто «запам'ятати кілька поворотів». Я виріс в Замку, але і я можу заблукати тут. Не існує одного прямого шляху до нашої мети. Іноді обраний напрям не призведе нікуди, тому, що ти можеш помилитися і опинитися на більш низькому поверсі, ніж розраховувала. Крім того, деякі магічні щити мають властивість переміщатися від одного проходу до іншого. Це — частина їх магії, покликана перешкодити шпигунові, якому вдалося роздобути карту приміщень Замку.

Сказане не справило на Рікку великого враження, вона знизала плечима.

— Зрозуміло. Дуже схоже на Народний Палац. Там теж є приміщення, куди публіка не допускається. Ці частини Палацу час від часу змінюються, їх теж неможливо пройти прямим шляхом, навіть якщо станеться так, що всі проходи будуть відкриті. От тільки такого ніколи не трапляється.

— Пам'ятаю, я був там. Правда, я побував тільки в громадських приміщеннях, але і вони досить заплутані. Це було після того, як Даркен Рал захопив Річарда. Хоча, у мене була деяка перевага — я ж знав, що Народний Палац побудований у формі заклинання, розташованого на величезній ділянці землі. Крім того, я знаю, як написати таке заклинання, тому зміг розібратися, де розташовані його сполучні ланки.

— Чудово, — сказала Рікка, — Ми повинні знайти кілька шляхів до потрібного місця, щоб бути в змозі потрапити куди слід, навіть якщо Замок захоплять вороги. А якщо доведеться когось переслідувати, ми повинні мати можливість випередити ворога. Нам потрібно більше, ніж просто запам'ятати ряд поворотів. Ми повинні запам'ятати всі приміщення, де будемо проходити. Кожен поворот, який ми робимо, складає в моїй голові частину карти цього місця. Кожен новий поворот додає нові деталі до загальної картини. З цією картиною, що складається в моїй голові, я зможу дістатися до потрібного місця різними шляхами, тому що весь час буду тримати в пам'яті загальну картину і пам'ятати, які частини її складають.

Зедд здивовано кліпнув. — Здається, у тебе є чудовий талант.

— Ці речі я завжди розуміла легше, ніж людей.

Зедд коротко хрюкнув від сміху.

— Думаю, ти розумієш людей набагато більше, ніж хочеш зізнатися.

Вона тільки посміхнулася.

— Гаразд. А тепер послухай мене, — сказав він. — Цієї ночі ти повинна будеш запам'ятати не тільки безліч поворотів. Більш того, єдиний шлях у те місце закінчується безліччю щитів. Якщо у тебе немає дару, єдиний спосіб для тебе потрапити туди — допомога обдарованого, який здатний пройти їх. Якщо коли-небудь це стане необхідним, Річард проведе тебе через них так, як сьогодні це зроблю я. Але незалежно від того, як точно ти запам'ятаєш дорогу, запам'ятаєш розташування щитів і шляху їх переміщення, ти ніколи не зможеш подолати жодного з них сама. Це означає, що ти ніколи не зможеш повторити наш сьогоднішній шлях.

Він помахав пальцем перед її обличчям, щоб підкреслити свої слова. — Навіть не намагайся пройти через щити. Це буде останнє, що ти спробуєш зробити у житті.

Рікка кивнула.

— Я зрозуміла. У мене немає причини ходити туди без вас або лорда Рала.

Зедд ще ближче схилився до неї. — Поклянись своїм життям.

— Я вже дала слово і вже присягнулася своїм життям. Зараз я підтверджую свою клятву.

Зедд вклонився, знову беручи її клятву. — Добре. Йдемо.

Він швидко попрямував наліво по вузькому кам'яному проходу, Рікка слідувала за ним ледь не наступаючи на п'яти. Жовтава куля в руках чарівника освітлювала їм шлях. Скляні сфери укріплені на вмонтованих у стіни скобах позначали їх шлях, яскраво спалахуючи, коли подорожні наближалися, і знову стаючи тьмяними, коли вони проходили далі. Біля перших же сходів Зедд зупинився, пригадавши, що перш ніж спускатися, їм необхідно обійти деякі зруйновані приміщення Башти. Для цього потрібно було піднятися вище.

Тепер вони йшли по широкому коридору, обробленому витонченими дерев'яними панелями і візерунчастими кам'яними плитами. На шляху попалося кілька кімнат, що служили приміщеннями для роботи по сусідству з бібліотеками.

Вони були вистелені м'якими килимами, там стояло безліч зручних стільців, лампи освітлювали приміщення м'яким яскравим світлом. Все було готово для зручної роботи з книгами.

Зедду все це було знайоме — колись він провів тут, читаючи фоліанти, чимало часу.

Пройшовши через декілька простих кам'яних залів у різних частинах Вежі, вони, нарешті, досягли головного проходу, що вів до мети їх подорожі. Це був величезний зал заввишки близько сотні футів, його стіни нахилялися, немов прагнучи з'єднатися десь у височині. У тих, хто знаходився в цьому залі виникало відчуття, що він стоїть на дні глибокої ущелини, прихованої в надрах гори, на якій побудований Замок.

Сонце вже сіло, тому високі отвори, пробиті в камені та замінюючі вікна, давали зовсім мало світла. Зате вони зовсім не перешкоджали кажанам проникати сюди під покровом ночі, і зараз тисячі цих створінь чекали повної темряви під високими склепіннями залу.

Дійшовши до позолоченого дверного отвору, Зедд обернувся.

— Цей прохід захищений. Візьми мене за руку, і ти зможеш тут пройти.

Рікка без коливань підкорилася. Першим через щит пройшов Зедд. Присутність щита дало знати про себе легким поколюванням — площина щита як би утворювала другі двері. Коли він обернувся і потягнув її до себе через дверний проріз, вона здригнулася.

Поки я тебе тримаю, з тобою нічого поганого не станеться, — запевнив чарівник. — Продовжувати?

Вона кивнула. — Нічого страшного. Просто я відчула холод, а я цього не чекала. Ось і все.

Міцно стиснувши її руку, чарівник пройшов через поріг. Звільнившись, вона енергійно потерла руку.

— Що могло статися, якби я спробувала пройти без вас?

— Важко сказати. Різні щити діють по-різному. Давай зупинимося на тому, що пройти тобі не вдалося б. У цього щита немає попереджень, тому, думаю, ти могла б залишитися в живих. Нам доведеться проходити через щити, які можуть миттєво відокремити плоть від кісток.

Вона дивилася мовчки, не протестуючи. Знаючи наскільки Морд-Сіт не люблять магію, він бачив, яких зусиль коштувало їй подолати свій природний опір.

Позолочені двері вивели їх у зал, в якому все: і підлога, і стеля, і стіни були зроблені з білого мармуру. Це було частиною заклинання, що перешкоджає ворожим чарівникам знешкодити щити за допомогою заклинань, що використовують колір. Захисні бар'єри були встановлені в обох кінцях залу. У дальньому кінці Зедд провів Рікку через другий щит — на цей раз вона відчула страшний жар. Вийшовши із залу вони спустилися на кілька прольотів по чорній мармуровій драбині, біля основи якої виявилася розвилка з трьох вузьких коридорів. Вони знову повернули в лівий. Сфера в руках чарівника утворювало навколо них кільце світла, поки вони швидко йшли по грубо висіченому кам'яному тунелю, який підходив до кількох однакових кімнат, стіни яких були складені з необроблених кам'яних блоків.

У деяких кімнатах було по два бокових виходи, у деяких по три або чотири. Ці виходи вели в інші схожі приміщення, розташовані на одному рівні, але щоб потрапити в деякі, доводилося долати кілька сходинок.

Кімнати розрізнялися за розмірами, в деяких попадалися навіть меблі. Десь стіни були оштукатурені і навіть пофарбовані, хоча облуплена фарба була настільки старою, що визначити її колір часами було зовсім неможливо. З першого погляду можна було подумати, що стіни мають однаковий брудно-сірий колір, якого надавала їм пилюка, що осіла за багато століть.

Дитиною Зедд любив на цілий день загубитися в лабіринтах кімнат. У цих приміщеннях настільки рідко хто-небудь бував, що часом на підлозі можна було розгледіти старі сліди, відмінно помітні на брудній підлозі.

Пройшовши незліченний ряд кімнат, вони, нарешті, вийшли в широкий коридор з сірих гранітних блоків. Хоча коридор і був широким, стеля його нависала так низько, що вони були змушені пригнутися, щоб не битися об нього головою. У цьому порожньому коридорі відчувалося щось зловісне. Одного разу їм попалося кілька скоб з укріпленими на них світними сферами. Кілька разів їм траплялися грубо висічені кам'яні сходи, що виходять в цей коридор. Іноді відкривалися проходи в більш високі бічні зали.

В кінці низького коридору вони, нарешті, увійшли в прохід, оштукатурений і пофарбований фарбою пісочного кольору. Ряд колон уздовж стін надавав йому деяку урочистість. Пройшовши приблизно половину шляху, Зедд, нарешті, зупинився. Він вказав вгору.

— Он там… Ця решітка пропускає повітря в підвали Башти.

Рікка роздивлялася виту решітку. — Ось ця книжка?

Решітка, викувана з товстих залізних брусків, і правда мала форму розкритої книги. Мабуть, це повинно було означати, що призначена вона була для приміщень, де розташовувалися бібліотеки.

— Саме так. Ця решітка допоможе тобі запам'ятати місце, де потрібно повернути. Цей коридор із гратами — головний прохід. Сюди, до цього місця, можна потрапити кількома шляхами, також як і звідси можна дістатися в будь-яку частину Замку. Але тільки з цього місця, під гратами, ти можеш побачити потрібний нам зал. — Він вказав у бік маленького непомітного проходу. — Це — єдиний спосіб дістатися туди, куди ми йдемо.

Зедд спостерігав, як Рікка уважно оглянулася навколо і ще раз глянула вгору на решітку. Нарешті, вона впевнено кивнула, і вони рушили в бік маленького залу.

Зал являв собою ряд кімнат. Зедд припускав, що колись вони використовувалися для зберігання різного роду запасів, і в одній з них все ще лежало безліч якихось інструментів. Зовні, в дальньому кінці розташовувалися декілька невеликих комірок, видовбаних прямо в скелі, до них вели квадратні проходи. У центрі починалося кілька коротких, але звивистих коридорів, що вели ще нижче. Вони йшли повз порожні кімнати, іржаві двері були зачинені. Місцями стіни були повністю покриті шаром павутини. Подекуди в підлозі траплялися ями, заповнені гнилою водою, в якій плавали давно зогнилі трупи щурів. Вони мовчки пробиралися через всі перешкоди, щоб скоріше добратися до більш високої і рівної підлоги.

Вийшовши з лабіринту, вони наткнулися на спіральні кам'яні сходи, що йшли в непроглядну пітьму. Магічна сфера, відкидаючи різкі тіні, розігнала темряву, не порушувану вже багато сотень років. Сходинки були зовсім вузькі — лише одна людина з великою обережністю могла спускатися по них. Вся конструкція нагадувала стравохід величезного кам'яного монстра.

Внизу, біля основи драбини, виявилися невеликі отвори, що служили вентиляційними шахтами Замку Чарівників. Шматочки кварцу поблискували в променях світла, немов зірки, коли промені світла падали на них. Зедд повів Рікку до однієї з блискучих стін, де починалися чергові вузькі сходи. Перед тим, як почати спускатися, вони деякий час дивилися вниз у темряву.

Спустившись, вони послідували по вузькому коридору, немов по розлому, що прорізував фундамент Замку. Іскристий кварц в темному коридорі надавав навколишньому приміщенню схожість із зоряним небом. Раптово частина стіни праворуч обрушилася, і якби коридор складався з більш м'якого матеріалу, вони обидва були б вже поховані живцем. Без всякої надії на порятунок, бо знайти їх у цьому місці не зміг би ніхто.

Фундамент цієї частини башти був зведений трохи осторонь від сусідніх скель, що складалися з більш м'якої породи, на випадок, якщо б важкі плити почали зміщуватися. Ці плити були врізані в тверду скелю, на якій і стоялв Замок. Прохід, хоч і вузький, давав можливість пройти там, якщо виникала необхідність оглянути споруду зовні. Зедд кожен раз дивувався, коли бачив, у якому відмінному стані знаходилися кам'яні блоки — йому жодного разу не вдавалося знайти жодної вади. Звичайно за тисячі років існування Замку на деяких плитах з'явилися тріщини, однак жодна з них не загрожувала серйозними проблемами. В кінці проходу їм відкрився ще один сходовий марш. Вони знову взялися спускатися в чорну, як смола, темряву.

— Чи буде цьому край коли-небудь? — Запитала Рікка.

Зедд озирнувся через плече, піднявши палаючу сферу, від чого вона засяяла різким жовтим світлом. — Ми глибоко всередині гори, поруч з одним із схилів. Нам ще йти і йти.

Вона лише мовчки приречено кивнула.

— Думаєш, ти змогла б зайти так далеко без мене або Річарда, минаючи всі ці щити?

Проходити через щити їй зовсім не сподобалося. Навіть за допомогою Зедда. Вони доставляли масу неприємних відчуттів, а вже проходити їх наодинці, без захисту магії…

— Думаю, ні — промовила вона.

Проминувши низькі проходи, вони потрапили в круговий тунель, викладений плиткою. При необхідності ці проходи і тунель могли служити в якості каналізації. Зедд рухався, напружуючи пам'ять, щоб пригадати якою дорогою він ішов тут, коли був дитиною. Звуки капаючої води луною відгукувалися в проходах. Ставало холодно, у вологому повітрі вони могли бачити власне дихання. Між плитками тунелю сочилася вода, від цього підлога місцями була слизькою.

Тут їм кілька разів зустрілися потужні щити, через які навіть Зедд проходив з труднощами. Присутність деяких відчувалося задовго до того, як подорожні підходили до них, настільки сильними вони були. Щоб захистити Морд-Сіт, Зедд міцно обіймав її всю дорогу.

— Тут повно щурів, — зазначила Рікка.

Зедд теж чув писк сотень звірків, поки вони йшли по переходах. Верткі тварини встигали сховатися до того, як на них впаде рухомий круг світла, тому звуки були єдиним свідченням їхньої присутності. Поки що на шляху їм траплялися тільки їх трупики.

— Та вже. Ти боїшся щурів?

Вона зупинилася і спохмурніла.

— Ніхто не любить щурів.

— Не буду сперечатися.

На кожному повороті Зедд показував їй напрямок, в якому вони підуть. Він не міг уявити, що вона зможе правильно запам'ятати дорогу. Йому залишалося лише сподіватися, що така необхідність ніколи не виникне. Він сподівався, що зможе колись провести сюди Річарда. Тоді, в дитинстві, Зедд відзначав свій шлях магічними відмітками, пробираючись тут. Рікка уважно розглядала кожен поворот, кожен перетин темних коридорів. Чарівник був упевнений, що вона переоцінила свої сили і не зможе згадати заплутаний маршрут. Про себе він вирішив, що, можливо, проведе її цим шляхом кілька разів, щоб допомогти. Може навіть він дозволить їй слідувати попереду. Для перевірки.

Їх нескінченний шлях вів все нижче і нижче. Нарешті вони увійшли в величезне приміщення, що нагадувало гігантський зал. Саме тут добували гранітні плити, використані для фундаменту Башти. Коли будівництво було закінчено, тут і утворився цей величезний зал.

У деяких місцях будівельники Вежі зміцнили стелю кам'яними колонами. Стіни приміщення рясніли широкими пластами обсидіану. Цей чорний гладкий камінь не підходив для будівництва. Зедд пам'ятав, що його використовували для облицьовки. У промені світла стали видні сліди долота, що додавали поверхні схожості з риб'ячою лускою.

У центрі гігантського приміщення висота зводу становила більше двохсот п'ятдесяти футів. Мабуть, робітники почали брати камінь саме звідти, на рівні того, що зараз було високою стелею. Вони спускалися все нижче, поки всередині гори не утворилася величезна печера. Навколишні приміщення галереї, розташовані на різній висоті, були досить просторі, щоб по них можна було протягнути здоровенні квадратні кам'яні блоки. Галереї закінчувалися скатами, по яких, схоже, плити скидали вниз, до основи замку.

— Подивися туди. Бачиш? — Запитав Зедд, вказуючи на величезний темний коридор, до якого вели скати. — Спочатку було побудовано ось це. Тут проходить головний коридор, по якому звідси витягали весь цей камінь. Подивися, як витерто підлогу.

І справді, підлога, що прямувала в темний морок, була гладкою, немов полірованою.

— А чому ми не прийшли цим шляхом? Це було б набагато ближче.

Він був вражений тим, як вірно вона визначила напрям, в якому йшов цей коридор. Кам'яні блоки неможливо було б протягнути тим обхідним шляхом, якимувони прийшли.

— Ти права, цей шлях коротший. Але там є щити, через які я не можу пройти. Ну а раз я не можу туди потрапити, я не знаю, що знаходиться в тих приміщеннях. Однак, підозрюю, що там зберігаються якісь магічні предмети, які необхідно було захистити. Не бачу інших причин, для встановлення таких потужних щитів.

— А чому ви не можете їх пройти? Ви ж Перший Чарівник.

— Стародавні чарівники володіли обома сторонами дару. За останні кілька тисяч років Річард — єдиний, хто від народження володіє як Магією Збитку, так і Магією Приросту. Щити з Магією Збитку смертельно небезпечні, зазвичай їх використовували для захисту найнебезпечніших місць, таких, які необхідно захистити в першу чергу.

Зедд повів Рікку уздовж зовнішньої стіни величезної кімнати. У цьому приміщенні він бував рідко, тому повинен був на ходу уважно роздивлятися стіну. Коли вони досягли потрібного місця, він схопив Рікку за руку, змушуючи зупинитися.

— Це тут.

Рікка моргнула озираючись. На погляд необізнаного ця частина кімнати нічим не відрізнялася від решти приміщення.

— Що — це?

— Секретне місце.

Як і в інших частинах печери, тут були стіни, порізані кирками і долотами — інструментами, які здавна використовувалися для обробки каменю.

Зедд підняв скляну сферу, щоб вона могла краще розгледіти те, що він показував. — Ось. Бачиш цей слід від долота? Ось він — проходить трохи під кутом, відразу після цієї тріщини. Той, більш широкий посередині. Просунь туди ліву руку. За слідом від долота, в глибині, є розколина.

Рікка, насупившись, глянула на нього, піднялася навшпиньки і засунула руку в тріщину. Її кисть помістилася туди майже повністю.

— Тут на камені є виступ, — сказав чарівник. Я користувався ним, коли був менше зростанням. Якщо тобі важко дотягнутися, ти можеш встати на нього.

— Ні, я дістану і так, — сказала вона. — Що далі?

— Ти поки ще тільки на півдорозі. Засунь руку глибше.

Вона обережно просунула руку майже до зап'ястя. — Мабуть, це все. Мої пальці вперлися у щось тверде.

— Проведи пальцями вгору і вниз, поки не намацаєш отвір.

Скорчивши гримасу, вона порухала пальцями.

— Є.

Зедд взяв її праву руку і вставив в схожу отвір, але вже нижче, приблизно на рівні талії.

— Знайди там схожий отвір. Коли знайдеш — міцно вхопися за обидва.

Зосередившись, вона голосно сковтнула.

— Знайшла. Я відчуваю обидва. Тягнути?

— Добре. А тепер, коли почнеш пальцями тягнути, постав праву ногу сюди, на стіну, з іншого боку щілини, і різко штовхни.

Вона, насупившись, глянула на нього, але зробила все, як він сказав. Нічого не сталося.

— Хіба ти не можеш тягнути трохи сильніше? Тільки не кажи, що ти слабша худого старого діда.

Вона вистрілила в його бік сердитим поглядом. Потім схопилася за отвори, хрокнувши від зусилля, і сильно вдарила стіну ногою. Раптово, частина скелі почала переміщатися. Зедд ривком змусив Рікку відступити назад. Вони мовчки спостерігали, як частина стіни, подібно масивних дверей, безшумно ковзала геть. Незважаючи на велику вагу, брила була абсолютно урівноважена — достатньо було сильного поштовху, щоб камінь прийшов в рух.

— Добрі духи, — прошепотіла Рікка, нахиляючись, щоб зазирнути в темну глибину. — Як ви взагалі змогли знайти це місце?

— Як всі діти знаходять що-небудь. Власне, я підійшов сюди з іншого кінця. Проникнувши сюди, я зрозумів, де перебуваю, тому залишив деякі позначки, щоб зуміти знайти це місце знову. Перші кілька разів я так і не зміг відшукати свої відмітки, тому мені довелося знову проникати сюди вже відомим мені шляхом.

— І що ж це таке?

— Для хлопчака це був порятунок. Цим шляхом я міг потихеньку повертатися в Замок, не проходячи по мосту, як всі інші.

Вона підозріло вигнула брову.

— Схоже, у дитинстві з вами було багато клопоту.

Зедд посміхнувся.

— Мушу визнати, в той час багато хто погодився б з тобою. Але це знання послужило мені хорошу службу. Цим шляхом я проник в Вежу, коли її захопили Сестри Тьми, адже вони охороняли тільки головний вхід. Вони — та й ніхто з живучих нині — не знають про існування цього місця.

— Значить, саме це ви хотіли показати мені? Таємний шлях у Вежу?

— Безумовно, це — важливо, але це не головне. Йдемо, я все тобі покажу.

Її підозра спалахнула знову. — Так що ж це за місце?

Зедд підняв кулю, що світилася, нахилився до неї і прошепотів.

— Там, далі — вічна ніч. Це — прохід у світ мертвих.