Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

21

Кара рушила слідом за Річардом, але Ніккі спіймала Морд-Сіт за руку, щоб поговорити так, щоб не чув Річард.

— Як ти, Кара? Насправді?

Кара твердо зустріла прямий пильний погляд Ніккі. — Трохи втомилася, але тепер все добре. Лорд Рал зробив все просто чудово.

Ніккі задоволено кивнула. — Кара, можу я задати особисте питання?

— Але я не обіцяю, що відповім на нього.

— У тебе є коханий по імені Бенджамін Майфферт?

Навіть у нічній темряві Ніккі побачила, що обличчя Кари стало таким же червоним, як її шкіряний одяг. — Хто розповів тобі про це?

— Ти хочеш сказати, це таємниця? Про це ніхто не знає?

— Ну… не зовсім так… — Кара зам'ялася. — Я хочу сказати… Ти ж змушуєш мене говорити те, чого я не збиралася.

— Я не прошу тебе говорити того, що ти не бажаєш. Я всього лише запитала про Бенджаміна Майфферта.

Кара зрушила брови. — Хто сказав тобі про це?

— Річард, — вигнула брову Ніккі. — Так це правда?

Кара напружено стиснула губи. Відвівши очі від Ніккі, вона вдивлялася в сліпу темряву. — Так.

— І ти розповідала Річарду, що закохана в цього солдата?

— З розуму зійшла? Я ніколи б не стала розповідати про це Лорду Ралу. Звідки він міг дізнатися?

Ніккі з хвилину слухала спів цикад, роздивляючись Морд-Сіт.

— Річард сказав, що йому про це говорила Келен.

Рот Кари здивовано розкрився. Потім вона торкнулася пальцями чола, щоб зібратися з думками.

— З глузду з'їхати… Напевно я випадково проговорилася. Можливо… не пам'ятаю… Важко пам'ятати все, що я могла розповісти йому. Думаю, я дійсно згадала щось одного разу, коли ми базікали про подібні речі. Тоді я і могла сказати йому про Бенджаміна. Дивно, я-то думала, що відсунула особисті почуття на задній план… Потрібно вчитися тримати рот на замку.

— Ти можеш говорити Річарду про все на світі. У світі в тебе немає кращого друга, ніж він. І тобі не треба боятися, що я теж щось знаю про тебе. Він розповів мені про це, коли відчував нестерпне горе. Він хотів, щоб я зрозуміла, що ти не просто Морд-Сіт, що в тебе є своє особисте життя. Він хотів, щоб я бачила в тобі хорошу людину. Він говорив про це з великою повагою. Я не стану ні з ким обговорювати твої почуття, Кара. У мене твої секрети в повній безпеці.

Кара в роздумі потеребила кінець коси. — Здається, я ніколи не дивилася на це з такої точки зору, я маю на увазі, що він виявив повагу до мене, розповівши це тобі. Це так… мило.

— Любов — це коли все своє життя поділяєш з іншою людиною. Коли любиш когось, завжди вважаєш, що саме він — самий чудовий чоловік на світі. Це є твоє найглибше визнання цінності цієї людини, а ця людина є відображення того, що ти найбільш цінуєш в житті. Істинна любов — це найбільша цінність, яку тільки може дати життя. Тобі не потрібно соромитися цього почуття, якщо ти справді любиш цього свого Бенджаміна.

З хвилину Кара обмірковувала її слова. — Я не соромлюсь цього, я — Морд-Сіт. — Її плечі трохи розслабилися. — Але я не впевнена, чи любов це. Я не знаю, що думати про все це. Можливо, це — всього лише перші кроки на шляху до любові. Мені складно говорити про такі речі. Я не звикла, що когось цікавить те, що я думаю або відчуваю.

Ніккі кивнула і повільно пішла через нічний морок. — Більшу частину життя я теж не розуміла, що таке любов. Іноді Джегану подобалося думати, що він любить мене.

— Серйозно? Джеган? Любить тебе?

— Насправді ні, він тільки думає, що це так. Вже тоді я знала, що це не було коханням, навіть коли не могла зрозуміти, чому я так вважаю. Він висловлював своє ставлення всіма способами — від ненависті до бажання. Він зневажає і оголошує порочним все, що в житті є хорошого, тому ніколи не зможе відчути справжню любов. Можливо, він в змозі розрізнити це — як слабкий аромат чогось загадкового і недосяжного, але ніколи не зможе цього отримати.

— Він уявив, що може одержати любов, коли брав мене силою, утримуючи за волосся. Можливо, своє скотиняче задоволення він і вважав любов'ю. Він вважав, що я повинна бути настільки вдячна йому за такі сильні почуття, звернені на мене, що повинна забути про все інше. Він вважав, що раз насильство є вираженням його любові, я повинна приймати його як велику честь.

— Йому б сподобався Даркен Рал, — пробурмотіла Кара. — Вони б чудово порозумілися. — Вона глянула, спантеличена раптовою думкою. — Але ж ти — чаклунка. Чому не використовувала свою силу, щоб знищити негідника?

Ніккі глибоко зітхнула. Як можна кількома словами пояснити ціле життя, отруєне ідеологією?

— Не думаю, що прийде день, коли у мене не буде бажання знищити цього мерзотника. Але оскільки я виховувалася, як і він за законами Братства Ордена, то звикла думати, що чесноти можна досягти тільки шляхом самопожертви. Основа їх вчення в тому, що всі зобов'язані задовольняти потреби інших, правда, прикриті гучними гаслами про суспільне благо, користі для людства чи покірності Творцеві.

За законами Ордену, кожен повинен присвятити себе не тому, що вважаєш кращим для себе, а служінню тим, кому гірше, ніж іншим. І зовсім не тому, що вони цього заслуговували, а лише тому, що не хотіли нічого робити. А раз цього вимагає Орден, значить це — єдиний спосіб заслужити перебування в світлі Творця і вічне блаженство в загробному житті. Таким чином, доброчесність потрапляла в рабство до гидоти. Але вся ця красива балаканина прикриває страшну правду — це не що інше, як неприхована жадібність до незаслуженого.

— Мирські потреби Джегана зосередилися в нього між ніг. Я давала йому те, в чому він потребував — була тією жертвою, яка задовольняла його потреби. Тим більше що він — вождь, який несе язичницькому світу світло вчення Ордена.

— Коли Джеган бив мене так, що я майже втрачала свідомість, а потім кидав на ліжко, щоб оволодіти мною, я вважала, що заслужила таке відношення. Це було не тільки правильно, це був мій моральний обов'язок. Я почала вважати, що стала злою тільки для того, щоб ненавидіти свою недосконалісь.

А якщо вже я вважала, що стала злою за такою особистої причини, то вирішила, що заслуговую всю цю біль, що ці страждання — покарання за мій егоїзм. Я не могла вбити людину, яка викладала мені вчення Братства Ордена, і яка на цій підставі була вище мене. Як могла я завдати шкоди тому, кому зобов'язана була служити? Як могла я заперечувати проти того, що зі мною робили, якщо заслуговувала набагато більшого покарання? Я сама завела себе в нескінченну пастку брехливого вчення про суспільне благо.

Якийсь час вони йшли мовчки, страшні спогади проносилися в голові Ніккі.

— Що змінилося? — Нарешті запитала Кара.

— Річард, — м'яко промовила Ніккі. Вона була рада, що навколо темно. Вона трималася прямо, незважаючи на сльози. — Вчення Ордена можна прийняти лише відмовившись від людяності. Річард показав мені, що ніхто не може пред'являти права на моє життя, ні повністю, ні частково. Він довів, що моє життя належить тільки мені.

Кара дивилася на неї з симпатією і розумінням.

— Все це дуже нагадує правила Морд-Сіт, встановлені Даркеном Ралом. Життя в Д'харі було дуже схоже на те, що веде Імперський Орден. Річард не просто знищив Даркена Рала, він створив нову Д'хару. Для нас він зробив те ж, що і для тебе — він повернув нам наші життя.

— Підозрюю, що лорд Рал зміг зрозуміти нас, тому що одного разу він побував на нашому місці.

Ніккі не була впевнена, що правильно зрозуміла Кару. — На нашому місці?

— Він був бранцем Морд-Сіт. Її звали Денна. У той час нашим обов'язком було мучити до смерті ворогів Даркена Рала. Денна була кращою з кращих. Дарка Рал особисто вибрав її, щоб захопити Річарда і відповідати за його навчання. Даркен Рал довго полював на нього, тому що Річард знав щось важливе про скриньки Одена. А ця інформація була дуже потрібна Даркену Ралу. Робота Денни полягала в тому, щоб Річард охоче відповів на будь-яке питання, яке би не задав Даркен Рал.

Кара сповільнила крок і Ніккі помітила в її очах сльози. Вона взяла ейдж і катала його пальцями. Ніккі знала про Денну дещо, але зараз зрозуміла, що найкраще помовчати і просто слухати — деякі речі люди розповідають більше собі, ніж іншим. Ймовірно, після перебування так близько від смерті, для Кари настав саме такий момент.

— Я теж була там, — ледь чутно сказала Кара, не зводячи погляду з ейджа. — Він мене не пам'ятає, Денна тортурами довела його майже до божевілля. Я бачила його там, у Народному Палаці, я бачила частину того, що вона робила з ним… того, що ми всі з ним робили.

Дихання Ніккі перервалося. Вона з острахом глянула на Кару. — Що ви всі… Ти хочеш сказати…

— Морд-Сіт завжди робили так — обмінювалися полоненими. Це ще важче, ніж виносити тортури тільки від однієї людини. Так бранці перебували в більшому страху, адже страх — невід'ємна частина тортур. Перше, чого навчають Морд-Сіт, це вселяти страх іншим. А невідомість робить будь-яку біль сильнішою. В основному, Денна дозволяла навчати Річарда своїй подрузі Констанції, але іноді дозволяла займатися ним і іншим.

Кара стояла нерухомо, втупившись на ейдж незрячим поглядом. — Це було після того, як він потрапив в Народний Палац. Річард цього не пам'ятає. Я не думаю, що в той час він міг згадати навіть власне ім'я — Денна тримала його в стані марення. Від того, що вона з ним робила він був на межі божевілля… І я провела з ним один день. Цього Ніккі не знала. Вона застигла, боячись вимовити хоч слово. Вона поняття не мала, що тут можна сказати.

— Денна взяла Річарда за чоловка, — сказала Кара. — Не думаю, що вона розуміла любов інакше, ніж Джеган або Даркен Рал. Тим не менш, вона відчула глибоку і справжню любов до Річарда. Я бачила, як вона змінювалася. Вона змогла оцінити його, як людину. Вона відчувала щиру пристрасть до нього. Вона полюбила його настільки, що дозволила йому вбити себе, щоб він зміг звільнитися.

— Але поки Денна мучила його, я не раз бачила, як він висів там, безпорадний, весь в крові, і благав вбити його. — По щоці Кари скотилася сльоза. — Милостиві духи, я теж змушувала його благати про смерть, як інші.

Раптово Кара усвідомила те, що тільки що вимовила вголос. Паніка затопила її очі. — Прошу тебе, не кажи йому нічого. Це було так давно — все кінчено, тепер все змінилося. Я не хочу, щоб він знав… що я теж… — Сльози потекли по її обличчю. — Прошу тебе…

Ніккі обома руками взяла руку Кари. — Звичайно, я нічого не скажу. Я розумію, що ти відчуваєш, адже я теж чинила йому зло, тільки набагато довше, ніж хто-небудь ще. Ти вже сказала, що все скінчилося. — Ніккі глибоко зітхнула. — Гадаю, ми втрьох тепер трохи знаємо про те, що таке любов… І що не є нею.

Кара кивнула, дякуючи не тільки за допомогу, але й оцінюючи щирість Ніккі.

— Потрібно наздогнати лорда Рала.

Ніккі жестом вказала у бік стайні. — Річард говорить з родичами загиблих із загону Віктора. — Вона легенько постукала себе по лобі. — Я відчуваю його за допомогою мого дару. — Вона потягнулася і витерла сльози зі щік Кари. — У нас є час привести в порядок наші обличччя, перш ніж підемо туди.

Коли вони повільно рушили в бік стайні, Кара запитала.

— Ніккі, можна тебе запитати… про щось особисте?

Воістину, це була ніч несподіванок.

— Звичайно.

— Ну… — насупилася Кара, підбираючи слова. — Коли лорд Рал прийшов щоб зцілити мене, він був так близько.

— Тобто?

— Я хочу сказати, що він лежав зі мною в ліжку, обіймав мене, захищаючи і зігріваючи. — Вона потерла руку, немов від спогаду знову замерзла. — Мені було так холодно, — вона скоса швидко глянула на Ніккі, — І мені здається, ну, в загальному, я теж обіймала його.

Ніккі підняла брову. — І що?

— І коли його розум з'єднався з моїм, увійшов до мене… Якщо ти скажеш йому хоч щось, я вб'ю тебе. Клянуся.

Ніккі посміхнулася і кивнула погоджуючись.

— Ми обидві турбуємося про нього. Думаю, якщо ти говориш мені все це, то тільки тому, що піклуєшся про нього.

— Вірно. — Кара знову потерла руки і продовжувала. — Коли він прийшов, щоб повернути мене, чи що там ще, він був у мені, в сенсі, в моєму розумі. Це теж була свого роду близькість.

— Одного разу лорд Рал вже лікував мене. Тоді я теж була серйозно поранена, але все було по-іншому. Деякі з відчуттів були схожі, було те ж почуття його щирої доброти і турботи, але все ж не так. Тоді він зціляв фізичну рану. — Кара нахилилася ближче, прагнучи краще передати свої думки. — На цей раз зло було в мені, отруювало мене, позбавляло бажання жити.

Вона випросталася, засмучена тим, що не знає, як краще все пояснити.

— Я знаю, що ти хочеш сказати, — допомогла їй Ніккі. — На цей раз зв'язок між вами був інтимний.

Кара кивнула, задоволена, що Ніккі зрозуміла її.

— Правильно, інтимний. Більш тісний. Набагато більш тісний, — видихнула вона. — Було схоже, що поряд з ним лежала моя оголена душа. Частково це було схоже… ну добре, не важливо.

Далі Кара йшла мовчки. Ніккі намагалася зрозуміти, чи сказала вона все, що хотіла, але вона продовжила.

— Вся справа в тому, що він відчував більшу частину моїх найпотаємніших думок. Ніхто ніколи…

Кара знову замовкла, на цей раз очевидно засмучена тим, що не може підібрати слів, щоб пояснити те, що відчувала.

— Я розумію, Кара, — підбадьорила її Ніккі. — Правда, розумію. Я лікувала людей, і знаю, як це буває, хоча можливо і не так глибоко, як було в тебе. Я ніколи б не змогла зробити те, що зробив Річард, але відчувала схожий стан, коли лікувала когось. Особливо, коли намагалася зцілити Річарда.

— Це добре. Значить, ти знаєш, що я хочу сказати. — Кара ніяково покопувала камінчики, йдучи по дорозі. — Не думаю, що лорд Рал здогадується про це, але коли він міг відчувати мої думки, я також вловила те, що відчуває він. — Вона обірвала себе. — Я не повинна була говорити цього. — Вона махнула рукою. — Забудь про те, що я говорила.

Ніккі не була впевнена, що вона закінчила. — Кара, якщо ти не хочеш говорити мені, то не треба. Ти знаєш, як я дбаю про добробут Річарда, але якщо ти думаєш, що, сказавши щось, вийдеш за межі ваших з ним стосунків, тоді, можливо, тобі варто довіритися своїй інтуїції.

Кара зітхнула.

— Можливо, ти права.

Ніккі ніколи не бачила Кару настільки схвильованою. Якщо і було щось непорушне — то це її рішуча впевненість. У будь-яких обставинах вона завжди точно знала, що потрібно робити. Ніккі не завжди вважала, що Кара чинить правильно, вона знала, що і Річард погодився б з нею, але вони завжди могли розраховувати на Кару. Вона завжди чинила так, як було необхідно для блага Річарда. Якщо вона відчувала, що це необхідно для захисту лорда Рала, наслідки не мали значення — будь це її загибель або його незадоволення.

Коли вони йшли по темній доріжці, Ніккі за допомогою свого дару чула віддалені голоси людей. Вона не намагалася розрізнити слова, просто чула звуки бесіди. Це говорили люди, які зібралися в стайні. Ніккі розрізняла м'який голос Річарда, який відповідав на питання. Деякі з людей плакали.

На розі, де доріжка повертала до дверей стайні, Кара різко схопила Ніккі за руку, змусивши зупинитися, поки вони були в тіні.

— Ти і я, ми обидва намагалися погубити лорда Рала.

Спантеличена, Ніккі було подумала, що не зовсім підходящий час, щоб вдаватися в такі подробиці.

— Ти права.

— Може навіть більше, ніж ти думаєш. Адже коли той, кому ти завдавала шкоди змушує тебе побачити, наскільки ти був неправий, змушує переглянути твоє життя… ну… це змушує турбуватися про таку людину набагато більше.

— Не можу не погодитися з тобою.

Кара вказала на доріжку, що вела до колишнього палацу, де тепер була Площа Свободи. — Коли почалося повстання, і лорд Рал був поранений, багато хто не хотів дозволити тобі лікувати його. Вони боялися, що ти заподієш йому шкоду. Тоді я попросила їх довіряти тобі. Я зрозуміла, як ти змінилася, тому що пройшла майже через те ж саме. Я єдина знала, що ти в той момент відчуваєш. Я просила їх дозволити тобі врятувати його. Вони побоювалися, що ти можеш замість цього відняти у нього життя. Лише я знала, що цього не буде. Я була впевнена, що ти врятуєш його.

— Ти права, Кара. У нас перед ним особливі зобов'язання.

— Ось саме. Особливі. Не такі, як у всіх інших.

Заінтригована тим, чого домагається Кара, Ніккі розвела руками. — Ти хочеш мені щось сказати?

Кара кивнула, втупившись на свої чоботи. — Коли ми з лордом Ралом були так близькі, я змогла відчути деякі його почуття. Він відчуває неймовірну, спалюючу його самотність. Думаю, це через його мрії про цю жінку, Келен.

Ніккі глибоко вдихнула і повільно видихнула, намагаючись розібратися в природі того, що відчула Кара. — Думаю, частково це може все пояснити.

Кара прочистила горло. — Ніккі, коли ось так тримаєш людину в обіймах, і ви так близькі, то дійсно починаєш відчувати те ж, що і він.

Ніккі засунула особисті почуття подалі.

— Не сумніваюся, Кара, що ти права.

— Я хочу сказати, що дуже хотіла б заспокоїти його, щоб він не відчував себе настільки самотнім.

Ніккі скоса крадькома глянула на Морд-Сіт. Кара кривила губи, уважно дивлячись в землю. Ніккі мовчала, очікуючи продовження.

— Тільки не думаю, що саме я можу зробити це для лорда Рала.

Ніккі обережно сформулювала питання.

— Ти хочеш сказати, що ти — не та жінка, яка може… позбавити його самотності?

— Так, думаю, я — не та.

— Бенджамін?

Вона знизала плечима. — І через те теж. — Вона підняла очі і зустріла пильний погляд Ніккі. — Я люблю лорда Рала, я життя віддам за нього. Мушу зізнатися, що перебуваючи в його обіймах, я відчула що… Подумала, що можливо могла б стати чимось більшим, ніж друг і охоронець. Лежачи в ліжку, обіймаючи його, я намагалася уявити, що значить бути його… — Її голос зірвався.

Ніккі сковтнула.

— Зрозуміло.

— Все ж я не думаю, що я — та жінка. Не знаю чому. Я звичайно не експерт в сердечних справах, просто відчуваю, що йому потрібна не я. Якби він попросив, я зробила б це не замислюючись… але не тому, що хочу цього. Ти розумієш, що я хочу сказати?

— Ти хочеш сказати, що зробила б це з глибокої поваги, симпатії і турботи про нього, але не через своє бажання бути його коханою?

— Саме так, — підтвердила Кара, полегшено зітхнувши від того, що хтось інший голосно вимовив ці слова. — Крім того, не думаю, щоб лорд Рал відчував до мене щось подібне. Коли ми були в обіймах один одного, я б зрозуміла, хоче він цього чи ні. Я знаю, він любить мене, але не так.

Ніккі обережно видихнула.

— І ти хотіла, щоб я дізналася про це? Про те, що ти вважаєш, що його фантазії виникають через самотність?

Кара кивнула. Так… І дещо ще.

Ніккі мигцем глянула на вулицю, зауваживши людей, що прямують до стайні. — І що це?

— Думаю, ти могла б стати тією жінкою.

Серце Ніккі немов застукало в горлі. Вона обернулася і побачила, що Кара дивиться прямо на неї.

— Що?

— Я думаю, ти могла б стати тією жінкою для лорда Рала. — Вона взяла її за руки, щоб запобігти запереченню. — Не кажи нічого. Не хочу, щоб ти назвала мене божевільною. Не говори поки нічого, просто подумай. Ми їдемо, але незабаром ти приєднаєшся до нас, у тебе буде час усе обміркувати. Я зовсім не хочу, щоб ти жертвувала собою або що-небудь в цьому дусі.

— Я тільки хочу сказати, що лорду Ралу потрібна близька людина, жінка, і ти могла б стати нею, якби захотіла. Я — не те, що йому потрібно. Я — Морд-Сіт, а лорд Рал — чарівник. Добрі духи, я ненавиджу магію, а у нього є дар. У нас стільки відмінностей. Але у тебе з ним багато спільного. Ти — чаклунка. Хто зможе зрозуміти його краще тебе? Хто може допомогти і підтримати його краще, ніж ти?

— Пам'ятаєш ту ніч у притулку, коли ви говорили про творчість і магію. Я не зрозуміла і половини із сказаного, але мене вразило, як легко ви говорили, як вловлювали думки один одного — немов дуже близькі люди. Тоді мені здалося дуже правильним, якщо ви будете разом.

— А ще я пам'ятаю, як ти дивилася на нього, коли ми лежали так близько, намагаючись зігрітися — як жінка, яка поруч з людиною, у якого закохана. Я майже очікувала, що він тебе поцілує, і це здавалося чомусь абсолютно природним.

Ніккі ніяк не могла змусити серце заспокоїтися.

— Кара, я… — голос підвів її.

Кара відколупувала шматочки фарби від стіни будівлі. — Крім того, ти — найкрасивіша жінка з усіх, кого я бачила. У лорда Рала повинна бути дружина, гідна його, і я не можу уявити нікого, більш гідного, ніж ти.

— Дружина…?

— Хіба ти не бачиш сенсу в цьому? Це заповнило б ту порожнечу, яку я відчула. Це доставило б йому радість, позбавило від страждання. У нього з'явився б хтось, хто б допоміг йому опанувати його дар, позбавив від самотності. Ти тільки подумай.

— Але, Кара, адже Річард мене не любить.

Кара дивилася так довго і оцінююче, що вона відчула незручність. Ніккі згадала, що Річард розповідав одного разу, який параліч охоплює людей під поглядом Морд-Сіт, а зараз одна з Морд-Сіт вивчала її. Тільки тепер Ніккі зрозуміла, що він хотів тоді сказати.

— Може зараз він цього і не відчуває, але коли ти приєднаєшся до нас, ти могла б дати йому зрозуміти, що не проти вашого зближення. Іноді людину необхідно підштовхнути до якоїсь ідеї, щоб вона серйозно задумалася про неї. І тому я подумала, що повинна сказати тобі все це. Можливо, якщо він дізнається, що ти відкрита для любові, він теж зацікавиться і подивиться на тебе в іншому світлі.

Всі відчувають любов в якийсь момент, люди не народжуються вже закоханими. Ти повинна допомогти йому досягти такого моменту, коли він почне думати про тебе. Можливо, він просто думає, що така жінка, як ти, розумна і красива, ніколи не захоче звернути на нього увагу. Іноді чоловіки бувають соромливими по відношенню до красивої жінки.

— Кара, я не думаю, що він…

Кара нахилилася ближче.

— А може він думає, що ти ніколи ним не зацікавишся, тому і вигадав ту іншу жінку, щоб заповнити порожнечу.

Ніккі облизала губи.

— Думаю, нам пора рухатися до стайні, інакше він може поїхати без тебе. Схоже, всі вже розходяться.

Кара злегка посміхнулася.

— Ти права. Знаєш, Ніккі, якщо хочеш, можеш забути те, що я наговорила. Бачу, що тобі ніяково від усього цього. Що до мене, навіть не знаю, чи потрібно мені було говорити про це.

— Тоді навіщо ти це зробила?

Кара задумливо дивилася вдалину.

— Напевно, тому, що відчула всю глибину його самотності. Це розриває мені серце. — Її пильний погляд повернувся до Ніккі. — А у Морд-Сіт не буває розбитих сердець.

Ніккі мало не відповіла, що у чарівниць такого теж не буває.