Річард уважно досліджував тіні, перед тим, як піти поглянути на коней, яких купив для нього Іцхак. У стійлах було тихо. Він згадав тишу в своїй кімнаті в готелі перед тим, як сталося те, що проломило стіни. Важко було не бачити нічого загрозливого у раптово насталій тиші. Він хотів би вміти визначати, чи поруч Звір, чи готовий він напасти. Він хотів би знати, як боротися з таким супротивником. Його пальці торкнулися руків'я меча. Якщо нічого не допоможе, принаймні, у нього є меч і притаманна йому сила.
Він чудово пам'ятав безжальні обіцянки страждань і мук, таємно залишені у свідомості Кари щоб він знайшов їх. Його починало нудити, голова йшла обертом, варто було тільки згадати той безсловесний шепіт. Йому довелося на мить зупинитися і спертися рукою об огорожу, щоб не втратити рівноваги.
Поглянувши на Кару, він знову відчув велику радість від того, що вона жива і здорова. Його серце радісно забилось, коли вона відповіла на його погляд. Він відчував глибокий зв'язок, що з'явився завдяки тому, що він її зціляв. Йому здавалося, що він дізнався трохи більше про ту жінку, що ховалася під бронею Морд-Сіт.
Тепер він повинен був допомогти Келен, щоб побачити її живою і здоровою.
Двоє коней вже були осідлані, інших ще тільки готували. На слово Іцхака можна було покластися як завжди. Увійшовши в стайню, Річард провів рукою по боці великої кобили, відчуваючи її м'язи і даючи їй знати, що він позаду, щоб не налякати її. Одне вухо обернулося в його бік.
Після всього, що сталося, у повітрі витав запах крові, і коні нервувалися. Кобила струснула головою і невдоволено вдарила копитом, відчувши поруч незнайомця. Перш ніж прикріпити сідло, він ласкаво погладив її по шиї і прошепотів щось. Потягнувшись, він обережно поплескав її за вухом, із задоволенням зауваживши, що вона нарешті заспокоїлася.
Вийшовши з стійла з конем, він побачив Ніккі, яка чекала його. Вона виглядала погано і самотньо.
— Ти будеш обережний? — Запитала вона.
— Не турбуйся, — вимовила Кара, проходячи мимо, несучи щось зі своїх речей. Входячи в стійло і тримаючи за вуздечку меншого з осідланих вже коней, вона сказала, — я прочитаю йому довгу лекцію на тему дурості необдуманих вчинків сьогоднішньої вночі.
— Яких необдуманих вчинків? — Запитав Віктор.
Кара поклала руку на шию свого коня, безцільно пробігаючи пальцями по її гриві, і обернулася до коваля.
— У нас в Д'харі є один вираз. Ми сталь проти сталі, а лорд Рал — магія проти магії. Це означає, що для лорда Рала нерозумно марно ризикувати своїм життям в битві на мечах. Ми самі це можемо. Але ми не в змозі боротися з магією. Це може робити тільки він. Щоб це було можливо, він повинен бути живий. Наш обов'язок — захистити життя лорда Рала від зброї зі сталі, щоб він зміг захистити нас від магії. Це обов'язок лорда Рала. Це частина його зобов'язань.
Віктор вказав на меч Річарда. — Я б сказав, що він вміє поводитися з клинками.
Кара вигнула брову.
— Іноді йому щастить. Чи повинна я нагадати, що він мало не загинув через звичайну стрілу? Без Морд-Сіт він зовсім безпомічний, — стримано додала вона.
Річард мовчки закотив очі, коли спіймав стурбований погляд Віктора. Іцхак теж виглядав стурбованим, розглядаючи Річарда так, ніби той був незнайомцем і він бачив його вперше. Ці чоловіки знали його близько року просто як Річарда, людину, які розвантажувала вози для транспортної компанії Іцхака і поставляла залізо в кузню Віктора. Тоді вони думали, що він одружений на Ніккі, і навіть не підозрювали, що весь цей час він був її бранцем.
Той факт, що насправді він лорд Рал, майже міфічний борець за свободу з півночі, і досі збивав з пантелику їх обох. Вони звикли бачити в ньому лише одного зі своїх, хто повстав, щоб боротися з тиранією. Таким вони його знали. Коли ж хто-небудь згадував про те, що він лорд Рал, вони починали нервувати, ніби не знали, як себе вести.
Коли Кара закінчила укладати речі в сідельні сумки, Ніккі поклала руку на плече Іцхака.
— Якщо ти не проти, мені треба поговорити з Річардом наодинці, перш ніж він виїде.
Іцхак кивнув — Віктор і я будемо зовні. Нам потрібно дещо обговорити.
Коли двоє чоловіків попрямували до виходу, Ніккі кинула на Кару короткий погляд. Кара злегка шльопнула свою кобилу по боці і послідувала за чоловіками назовні, закривши за собою двері. Річард був здивований і стурбований тим, що Кара пішла без заперечень.
Ніккі стояла перед ним в м'якому світлі ліхтарів, зчепивши пальці. Йому здавалося, що вона чимось стурбована.
— Річард, я турбуюся за тебе. Я повинна бути з тобою.
— Ти почала сьогодні вночі одну справу, і я думаю, тобі доведеться довести її до кінця.
Вона зітхнула.
— Ти маєш рацію.
Річард не знав, що вона буде робити, що було в неї на умі, але він квапився виїхати. Хоча він і переживав про безпеку Ніккі, набагато більше він турбувався про Келен. Йому не терпілося почати діяти.
— Але я все одно…
— Коли ти допоможеш цим людям усунути загрозу у вигляді прямуючих сюди солдатів, то тоді зможеш мене наздогнати, — сказав їй Річард. — Через цього чарівника, Кроноса, який веде їх сюди, люди тут безсумнівно потребують твоєї допомоги.
— Я знаю. — Вона кивнула, не знаючи, що ще заперечити. — Повір мені, я хочу знищити цю загрозу, що насувається на Алтур-Ранг. Я лише не хочу витрачати на це надто багато часу, щоб потім я могла виїхати звідси і наздогнати тебе.
Страх крижаною хвилею облив його, коли він несподівано зрозумів суть її плану. Він хотів сказати, щоб вона забула про це, але змусив себе мовчати. Він і сам повинен був зайнятися важливою і дуже небезпечною справою. Він не хотів би почути від неї, що не може робити те, що запланував.
Крім того, вона чаклунка, яка відмінно знає, що робить. Вона була Сестрою Тьми — однією з шести жінок, яким вдалося стати його наставницями у Палаці Пророків. Коли одна з них спробувала вбити його, щоб вкрасти його дар, Річард сам позбавив її життя. Це стало початком битви, через яку палац був зруйнований. У кінцевому рахунку, Джеган полонив інших, включаючи Сестру Юлію, їх лідера. Щоб врятувати життя Келен, Річард одного разу прийняв у п'ятьох з них посвяту, щоб завдяки узам вони могли уникнути влади сноходця. Ніккі тоді не було з ними. Ще одна загинула в Сильфіді. Залишилося лише чотири Сестри Тьми, не рахуючи Ніккі, які не були у владі Джегана.
Без сумніву Ніккі стане загрозою для будь-якого, хто виступить проти неї. Він тільки сподівався, що вона не скористається будь-якою, нехай навіть самої невеличкою можливістю, щоб швидше повернутися і захищати його.
Річард заткнув великі пальці рук за пояс, не зовсім розуміючи, що вона хоче. — Я з радістю зустріну тебе після того, як ти завершиш справи тут. Я тобі це вже говорив.
— Я знаю.
— Маленька порада. — Він чекав, поки вона не підняла на нього очі. — Не важливо, наскільки ти могутня, щось таке просте, як звичайна стріла може вбити тебе.
Легка усмішка з'явилася на її обличчі. — Це порада для нас обох, чарівник.
Несподівана думка прийшла йому в голову.
— Як ти знайдеш мене?
Вона потягнулася і, вигнувшись, схопила його за комір сорочки. — Тому я й хотіла залишитися наодинці з тобою. Мені потрібно торкнутися тебе магією, щоб я могла знайти тебе.
Тривога Річарда спалахнула з новою силою — Якою магією?
— Я б сказала, це нагадує узи між тобою і людьми Д'хари, які дозволяють їм знаходити тебе. Зараз немає часу, щоб пускатися в пояснення.
Необхідність залишитися з нею наодинці для чогось незрозумілого почала непокоїти Річарда. Продовжуючи стискати в кулаках його сорочку, вона притулилася до нього, її очі зажмурились.
— Просто стій спокійно, — прошепотіла вона.
Вона здавалася нерішучою і неначе не була впевнена в тому, що хотіла зробити. Вона виглядала і говорила так, ніби знаходилася в трансі.
Річард міг би заприсягтися, що раніше ліхтарі горіли яскравіше. Тепер стайня потонула в мороці, лише трохи освітлювана м'яким помаранчевим світлом. Сіно запахло солодше. Повітря стало тепліше.
Річард подумав, що можливо, він не повинен дозволяти їй робити те, що вона мала намір, але, врешті-решт, він вирішив, що довіряє їй.
Ліва рука Ніккі відпустила сорочку і потягнулася за його плечі до шиї. Її пальці ковзнули по його потилиці. Рука стиснулася, захопивши його волосся, змушуючи стояти спокійно.
Тривога Річарда зросла. Несподівано він зрозумів, що не хоче, щоб вона торкалася його своєю магією. Він уже кілька разів відчував її магію, і це не було те, що він сильно хотів би відчути знову.
Він хотів відсунутися, але чомусь не зміг.
Ніккі притулилася сильніше і ніжно поцілувала його в щоку.
Це було щось більше, ніж поцілунок.
Світ навколо нього розчинився. Стайня, вологе повітря, солодкий аромат сіна, здавалося, перестали існувати. Єдине, що залишилося, це його зв'язок з Ніккі, як ніби вона була єдиним, що не дозволяло йому так само зникнути.
Його віднесло в світ, повний захоплюючою дух радості від самого життя. Це було всепоглинаюче, дезорієнтує, чудове відчуття. Все, що він відчував завдяки цьому зв'язку з нею, починаючи від її тепла і дихання, і закінчуючи красою всього світу, затопило його, наповнюючи і просочуючи собою, зводячи з розуму приголомшуючим радісним збудженням.
Всі приємні миті, які він коли-небудь випробував, пронеслися крізь нього з неймовірною захоплюючою силою. Охоплений солодким блаженством, він ловив ротом повітря, на очах виступили сльози.
Коли Ніккі перервала поцілунок, світ всередині стайні, обертаючись, повернувся на місце. Але тепер все здавалося більш інтенсивним, ніж раніше. Предмети і запахи стали більш живими, ніж він пам'ятав. Було тихо, лише шипіла найближча лампа, а один з коней тихенько іржав. Тіло Річарда ще тремтіло від відчуття її довгого поцілунку.
Він не знав, тривало це секунду або годину. Це була така магія, якої Річард ніколи ще не відчував. Подія захопила дух, і йому довелося нагадати собі, що потрібно дихати.
Він моргнув, дивлячись на неї.
— Що… що ти зробила? — Легка посмішка розцвіла в вигині її губ і в сліпучо голубих очах.
— Я злегка торкнулася тебе своєю магією, тепер я завжди зможу знайти тебе. Я впізнаю свою магію. І зможу слідувати за тобою.
Не бійся, ефект буде досить довгим, щоб я змогла знайти тебе.
— Я думаю, ти зробила щось більше, Ніккі.
Її усмішка випарувалася. Роздумуючи, вона звела брови. Їй треба було трохи часу, щоб підібрати слова. Нарешті, вона глянула на нього. Сила її погляду сказала йому, як для неї важливо, щоб він це зрозумів.
— Раніше, Річард, я своєю магією завжди завдавала тобі страждання: коли забрала тебе, коли силою утримувала, навіть коли зцілювала. Це завжди було для тебе болісно. Прости мене, але я захотіла хоча б раз в житті подарувати тобі такий доторк магії, який би не завдав тобі болю або не змушував би ненавидіти мене.
Її погляд вислизнув від його очей.
— Я хотіла, щоб ти пам'ятав про мене краще, ніж коли я торкалася тебе болем магії. Я хотіла замість цього, хоч раз, подарувати тобі маленьку частинку чогось приємного.
Він не міг навіть уявити собі, що може бути більше цієї «маленької частинки». Він підняв її обличчя за підборіддя, примушуючи подивитися в очі.
— Я не ненавиджу тебе, Ніккі. Ти знаєш це. І я знаю, що коли ти зцілювала мене, то повертала мені життя. Лише це має значення.
Тепер настала його черга відвести погляд від її блакитних очей. Йому раптом стало ясно, що Ніккі, можливо, найкрасивіша жінка з тих, кого він коли-небудь бачив.
Не рахуючи Келен.
— Все одно, спасибі, — він впорався з собою, все ще відчуваючи млосної ефект її магії.
Вона ніжно стиснула його руку. — Ти зробив хороший вчинок сьогодні ввечері, Річард. Я подумала, трохи приємної магії поверне тобі твою силу.
— Я бачив так багато страждаючих і вмираючих людей. Я не міг змиритися з думкою, що помре маленька дівчинка.
— Я мала на увазі порятунок Кари.
— А… Ну, я не міг змиритися з думкою, що й велика дівчинка помре теж.
Ніккі посміхнулася.
Він вказав на коней. — Мені пора їхати.
Вона кивнула, а він підійшов до коней і перевірив упряж. Ніккі відкрила двері стайні. Ледве вона зробила це, як увійшла Кара, щоб взяти свого коня.
До світанку залишалося лише пара годин. Річард усвідомив, що він моторошно втомився, особливо після емоційної напруги через використання свого меча, але після того, що зробила Ніккі, йому стало трохи краще. Крім того, він знав, що деякий час у них не буде можливості виспатися. Їх чекав довгий шлях, і він мав намір проробити його як можна швидше. Маючи з собою свіжих коней, у них буде можливість пересуватися в швидкому темпі, змінюючи тварин, а потім знову скакати щодуху. Він хотів пересуватися з максимально можливою швидкістю.
Ніккі притримувала його коня за вуздечку, а він вставив чобіт в стремено і скочив у сідло. Кобила махнула хвостом і почала пританцьовувати, бажаючи швидше покинути стайню, незважаючи на те, що на дворі все ще стояла ніч. Річард поплескав її по шиї, щоб заспокоїти, у неї ще буде достатньо часу, щоб показати йому свій норов.
Кара, вмить опинившись у сідлі, насупившись, обернулася до нього. — До речі, лорд Рал, куди це ми прямуємо в такому поспіху?
— Я повинен побачити Шоту.
— Шоту! — У Кари відвисла щелепа. — Ми їдемо до жінки-відьми? Ви зійшли з розуму?
Ніккі раптово кинулася до нього. — Подорож до жінки-відьми — це безумство, якщо навіть не згадувати про солдатів Імперського Ордена, що заполонили весь Новий Світ. Ти не можеш зробити це.
— Я повинен. Я думаю, Шоті вдасться допомогти мені знайти Келен.
— Річард, вона відьма! — Ніккі вийшла з себе. — Вона не стане тобі допомагати!
— Раніше вона мені допомагала. Вона подарувала Келен і мені весільний подарунок. Я думаю, вона зможе це згадати.
— Весільний подарунок? — Запитала Кара. — Ви з глузду з'їхали? Шота вб'є вас, як тільки у неї з'явиться така можливість.
У словах Кари було багато правди. Його стосунки з Шотою завжди були напруженими.
Ніккі поклала руку на його ногу. — Що ще за весільний подарунок? Про що ти говориш?
— Шота хотіла смерті Келен, оскільки боялася, що ми зможемо зачати дитину, яка, на думку Шоти, буде монстром: обдарованим сповідником. На нашому весіллі, на знак перемир'я вона подарувала Келен ланцюжок з маленьким темним каменем. Він володів якоюсь магією, яка запобігла б можливій вагітності Келен. Ми з Келен тоді вирішили, що на деякий час, поки відбувається багато такого, про що слід турбуватися в першу чергу, варто скористатися подарунком Шоти.
Потім шими вирвалися на свободу, і вся магія початку гинути. Деякий час ми нічого не знали про це, але той чарівний амулет перестав діяти. Тоді Келен і завагітніла. Чоловіки побили її тієї моторошної ночі так, що вона не тільки втратила дитину, але і сама вижила лише дивом.
Також можливо, що через тимчасове згасання магії, природа всього світу піддалася фундаментальним незворотним змінам, що, в кінцевому рахунку, може призвести до загибелі магії взагалі. У всякому разі, Келен вважала, що так воно і є. Сталася низка подій, які ніяк не можна пояснити іншими причинами. Зедд називав це каскадним ефектом. Він сказав, що, розпочавшись одного разу, цей процес не може бути зупинений.
Річард не знав, чи правда те, що магія згасає.
— Шота згадає ланцюжок, який подарувала Келен. Вона згадає свою магію, також як ти будеш пам'ятати свою, щоб мати можливість знайти мене. Якщо хто-небудь і може згадати Келен, то це Шота. У нас в минулому були деякі розбіжності, але я також кілька разів допоміг їй. Вона винна мені. І вона допоможе мені. Їй доведеться це зробити.
Ніккі аж сплеснула руками.
— Звичайно, цей ланцюжок, має носити Келен, а не ти. Невже ти знову не бачиш, що робиш? Твій розум знову винайшов те, що не можна негайно перевірити. Все, про що ти говориш — десь далеко або це щось таке, що ми не можемо побачити. Ланцюжок також вигаданий тобою. — Ніккі стиснула руками скроні. — Річард, ця відьма не згадає Келен, тому що ніякої Келен не існує.
— Шота зможе допомогти мені. Я знаю, що зможе. Я знаю, що вона зробить це. Я не бачу інших можливостей, щоб отримати відповіді. Час іде. І чим далі, тим в більшій небезпеці перебуває Келен, хто б її не викрав, і тим менше у мене шансів повернути її назад. Я повинен відправитися до Шоти.
— А що якщо ти помиляєшся? — Вимогливо запитала Ніккі. — Що якщо жінка-відьма відмовиться допомагати тобі?
— Я зроблю все, щоб змусити її допомогти мені.
— Річард, будь ласка, зачекай з цим день або два. Ми можемо поговорити про це. Дозволь мені допомогти тобі, ретельно зваживши твої можливості.
Річард струснув поводи, понукаючи свого і прив'язаного коня прямувати до виходу. — Шлях до Шоти — мій єдиний шанс знайти відповіді. Я їду.
Річард пригнувся в дверному отворі і виїхав в ніч. Навколо співали цикади.
Він розвернув коня, щоб побачити силует Ніккі, яка стояла на порозі дверей, освітлена ззаду світлом ліхтаря.
— Будь обережна, — сказав він їй. — Якщо не заради себе, то заради мене.
Тоді вона нарешті посміхнулася. А потім покірно кивнула головою.
— Як накажете, лорд Рал.
Він махнув рукою Віктору і Іцхаку.
— Щасливої дороги, — гукнув Іцхак, знімаючи свій капелюх.
Віктор відсалютував, ударивши кулаком по грудях. — Повертайся якомога швидше, Річард.
Річард пообіцяв, що так і буде.
Коли вони виїхали на дорогу, Кара струснула головою.
— Я не знаю, навіщо ви утрудняли себе порятунком мого житті. Все одно ми скоро помремо.
— Я думав, що якщо ти поїдеш зі мною, то не допустиш цього.
— Лорд Рал, я не знаю, чи зможу я захистити вас від відьми. Я ніколи ще не стикалася з її силою, також як і жодна з Морд-Сіт. Магія сповідниць смертельна для Морд-Сіт, також можливо, що і магія відьми виявиться для мене фатальною. Я зроблю все можливе, але, думаю, ви повинні знати: немає впевненості, що мені вдасться захистити вас від жінки-відьми.
— О, я б не турбувався про це, Кара, — сказав Річард, стискаючи коліна і переміщаючи вагу, спонукаючи свого коня пуститися галопом. — Наскільки я знаю Шоту, вона не підпустить тебе близько до себе.