Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

42

Цього разу, коли в нижній частині дверей відкрився маленький лаз. Верна була готова. Впавши на живіт, вона відкинула піднос в сторону і притиснулася обличчям до підлоги, намагаючись визирнути назовні.

— Хто тут? Хто це? Що відбувається? Чому мене тут тримають? Відповідайте!

— Верна бачила жіночі черевики і поділ сукні. Напевно, одна з сестер, що відповідає за хворих. Верна піднялася на ноги. — Будь ласка! Мені потрібна ще одна свічка! Ця вже майже догоріла!

Вона почула лише кроки, які віддаляються по коридору, потім гуркіт дверей, що закриваються і скрегіт великого засува. Рипнувши зубами, вона вдарила кулаком об двері і опустилася на матрац, потираючи відбиту руку. Останнім часом вона щось занадто часто стала бити у двері. Не можна, щоб роздратування взяло гору над здоровим глуздом.

У позбавленій вікон кімнаті вона вже давно втратила уявлення про час і не знала, коли день, а коли ніч. Мабуть, їжу приносять вдень, так що можна спробувати стежити за часом, виходячи з цього. Але іноді їй здавалося, що проміжки між годівлею всього лише в кілька годин, а іноді вона ледь не вмирала з голоду, чекаючи, поки принесуть поїсти. А ще Верна мріяла, щоб хто-небудь спорожнив горщик.

Їжа, втім, була мізерна. Сукня вже стала досить вільною в стегнах і в грудях. Останні кілька років Верна все думала, як би схуднути і стати такою ж стрункою, як двадцять років тому. В юності її вважали привабливою, і надмірна вага здавалася їй нагадуванням про втрачену молодість та красу.

Вона голосно розреготалася. Може, сестри теж вирішили, що їх аббатисі не заважає трошки покращити фігуру? Але сміх помер у неї на губах. Як їй хотілося, щоб Джедідія бачив її сутність, а не тільки оболонку, а тепер її теж турбує зовнішність, як і його. По щоці Верни скотилася сльоза. А Уоррен завжди бачив її суть. Якою ж вона була дурепою!

— Я молюся, щоб ти був у безпеці, Уоррен, — прошепотіла вона стін.

Присунувши піднос до свічки, Верна взяла чашку і вже хотіла випити її залпом, але зупинилася, нагадавши собі, що воду треба економити. Води завжди приносили мало. І вона дуже часто випивала всю відразу, а потім весь день лежала на матраці, мріючи про те, як пірне в озеро і буде пити, пити, пити…

Піднісши чашку до губ, Верна зробив крихітний ковток. Поставивши її назад на піднос, вона виявила на ньому дещо новеньке. Миска супу.

Верна піднесла миску до обличчя і вдихнула аромат. Це був ріденький цибульний супчик, але їй він здався царським частуванням. Ледь не розплакавшись від радості, вона з'їла ложку, насолоджуючись смаком. Потім відламала шматок хліба і вмочила його в суп. Це було найсмачніше, що вона коли-небудь їла! Верна покришити в миску весь хліб, і коли він розбухнув, його виявилося так багато, що вона було подумала, що стільки не з'їсть. Але все-таки з'їла все.

На хвилинку відвернувшись від супу, Верна дістала з потайної кишені дорожній щоденник. Нових послань не було, і надія знову зів'яла. Вона розповіла Енн про те, що сталося, і отримала у відповідь лише одну стрічку, написану на швидку руку. «Ти повинна втекти і відвести звідси сестер». І після цього послань більше не було.

Вичистивши миску до дна, Верна погасила свічку, щоб її вистачило якнайдовше.

Півчашки води вона поставила біля свічки, щоб випадково не пролити в темряві, а потім лягла на матрац, насолоджуючись відчуттям ситості.

Верна прокинулася від того, що рипнули двері, і прикрила очі рукою від яскравого світла. Двері зачинилися, і вона відкотилася до стіни. В кімнаті стояла жінка з лампою в руках. Верна примружилася.

Жінка поставила лампу на підлогу і, випроставшись, схрестила руки на грудях.

Вона дивилася на Верну, але не вимовляла ні слова.

— Хто це? Хто тут?

— Сестра Леома Марсик, — була сухою відповідь.

Очі Верни нарешті адаптувалися до світла. Так, це була Леома. Верна розрізняла її зморшкувате обличчя і довге сиве волосся.

Леома була серед тих, хто чекав її в кабінеті. Серед тих, хто засунув її в цю будку.

Верна кинулася вперед, націлившись пальцями в горло Леоми.

І усвідомила, що сидить на матраці, не в силах поворушити навіть ногою.

Вона не могла встати. Це було жахливе відчуття. Верна насилу втрималася, щоб не закричати. Вона зробила глибокий вдих і постаралася взяти себе в руки.

Страх зник, але неприємне відчуття впливу Рада-Хань залишилося.

— Досить, Верна!

Перш ніж заговорити, Верна переконалася, що голос їй не змінить.

— Що я тут роблю?

— Ти чекала рішення суду. — Суду? Якого ще суду? Ні вже, питати вона не буде. Такого задоволення вона Леомі не доставить.

— Що ж, тоді це правильно. — Верна пошкодувала, що не може встати. Дуже принизливо дозволяти Леомі дивитися на неї зверху вниз. — І рішення прийнято?

— Саме тому я тут. Я прийшла, щоб повідомити тобі рішення суду.

Верна проковтнула отруйну репліку. Звичайно ж, ці зрадниці визнали її винною в якомусь жахливому злочині.

— І яке ж воно?

— Ти визнана винною в тому, що являєшся сестрою Тьми.

Верна на мить втратила дар мови. Дивлячись на Леому, вона не могла зрозуміти, як сестри повірили цим звинуваченням. Вона майже все життя провела, служачи Творцеві. У Верни скипіла лють, але вона стрималася, пригадавши, що говорив Уоррен з приводу її темпераменту.

— Сестрою Тьми? Зрозуміло. І як же мене могли визнати винною без доказів?

— Не будь дурною, Верна, — розсміялася Леома. — Не думаєш ти, що можна зробити такий злочин і не залишити слідів?

— Та ні, я вважаю, що ви напевно щось сфабрикували. Ти збираєшся розповідати чи прийшла лише похвалитися, що примудрилася нарешті стати аббатисою?

— А я і не аббатиса, — вигнула брову Леома. — Аббатисою обрали Юлію.

Верна здригнулася.

— Юлію! Але ж Юлія — сестра Тьми! Вона втекла з п'ятьма своїми підручними!

— Зовсім навпаки. Сестри Тові, Цецилія, Ерміна, Ніккі і Мерісса повернулися і зайняли належне їм місце серед сестер Світла.

Верна безуспішно намагалася вискочити.

— Їх бачили, коли вони напали на аббатису Аннеліну! Юлія вбила її! Вони втекли!

Леома зітхнула з таким виглядом, ніби їй доводиться пояснювати найпростіші речі неосвіченій послушниці.

— А хто їх застав, коли вони напали на аббатису Аннеліну? — Вона помовчала.

— Ти. Ти і Річард. Шість сестер засвідчили, що на них напала сестра Тьми. Після того, як Річард убив сестру Ліліану, вони змушені були втекти і ховатися до тих пір, поки ми не вирвали Палац з твоїх лап. Але тепер це непорозуміння розв'язалося. Це ти, сестра Тьми, сфабрикувала обвинувачення. Ви з Річардом були єдиними свідками. Це ви вбили аббатису Аннеліну, ти і Річард Рал, якому ти допомогла втекти. Ми заслухали свідків — сестер, що чули, як ти говорила стражникові Кевіну Андельмеру, що він повинен бути вірний Річарду, твоєму спільникові, а не імператору.

Верна недовірливо похитала головою:

— Отже, ви прислухалися до слів шістьох прибічниць Володаря і на цій підставі винесли мені вирок?

— Зрозуміло, ні. Свідчення свідків заслуховувалися не один день. Насправді доказів було так багато, що суд над тобою тривав два тижні.

Ми повинні були переконатися повністю — в інтересах правосуддя, — що приймаємо правильне рішення. Багато хто прийшов розповісти, як далеко ти зайшла в своєму руйнівному старанні.

— Та що ти несеш?! — Сплеснула руками Верна.

— Ти методично підривала роботу Палацу. Тисячолітні традиції ледь не впали через твої підступи. Люди в місті збунтувалися, тому що ти відмовилася платити жінкам, що завагітніли від наших чарівників. Ці діти наша надія збільшити кількість хлопчиків, що мають дар. Завдяки тобі це джерело ледь не вичерпалося. Ти заборонила нашим юнакам ходити в місто, де вони могли задовольнити свої природні потреби і зачати дітей з даром. Минулого тижня бунт довелося придушувати за допомогою військ. Люди збиралися взяти Палац штурмом через твою жорстокість, ти прирекла молодих матерів і їх дітей на голодне животіння. Багато хто з наших молодих чарівників приєдналися до бунтівників, тому що ти відмовилася давати їм золото.

Верна здогадувалася про дійсне джерело цього «бунту», тим більше що в ньому брали участь юні чарівники. Втім, навряд чи Леома зволить повідомити їй правду. Верна знала, що серед вихованців є хороші люди, і побоювалася за їх долю.

— Наше золото розкладає всіх, хто до нього доторкнеться, — заявила Верна, хоча розуміла, що захищатися — порожня трата часу. Цій жінці не потрібні ні правда, ні розумні доводи.

— Воно прекрасно працювало протягом тисячоліть, але тобі, звичайно ж, це не подобалося. Ці накази скасовано, як і інші твої вказівки подібного ж роду. Крім того, ти не бажала, щоб ми могли визначити, чи готові молоді люди вийти у великий світ, оскільки хотіла, щоб вони зазнали поразки, і скасувала випробування болем. Цей наказ теж анульовано. Ти порушувала всі основні принципи існування Палацу з першого дня, як стала аббатисою.

Спочатку ти вбиваєш аббатису Аннеліну, а потім звертаєшся до трюку, щоб самій стати аббатисою і знищити нас усіх. Ти ніколи не прислухалася до слів своїх радників, бо в твої наміри не входило, щоб Палац взагалі існував. Ти перестала читати доповідні, доручивши це недосвідченим сестрам, а сама закривалася в своєму притулку, щоб говорити з Володарем.

— Так он воно що! — Зітхнула Верна. — Моїм помічницям не сподобалася їхня робота? А деякі особливо жадібні незадоволені тим, що я відмовилася давати їм золото з палацової скарбниці за те, що вони вважали за краще завагітніти заради наживи замість того, щоб створити нормальну сім'ю? Деякі сестри незадоволені, тому що я змушую наших молодиків стримувати пожадливість? Слова шістьох сестер, які боягузливо втекли, були прийняті за чисту монету? А одну з них ви навіть обрали аббатисою! І все це без найменших речових доказів?

На тонких губах Леоми нарешті з'явилася усмішка.

— О, але у нас є речові докази. Верна! Дійсно є!

Вона полізла в кишеню і дістала листок паперу. — У нас є просто неспростовні докази, Верна. — Урочисто розгорнувши папір, сестра Леома похмуро глянула на Верну. — І ще один свідок. Уоррен.

Верна здригнулася, ніби її вдарили по обличчю. Вона згадала послання, отримані від аббатиси і Натана. Натан наполегливо вимагав, щоб Уоррен покинув Палац. Енн теж веліла Берні простежити, щоб Уоррен негайно забрався геть.

— Знаєш, що це таке, Верна? — Верна боялася навіть моргнути, не те що слово сказати. — Думаю, знаєш. Це пророцтво. Тільки сестра Тьми може бути настільки самовпевненою, щоб залишити без нагляду документ, який викриває її повністю. Ми знайшли його в сховищі, гортаючи книгу. Може, ти його забула?

Тоді дозволь, я прочитаю. «Коли аббатиса і Пророк підуть до Світла в священному обряді, на тому вогні скипить котел обману, і піднесеться лжеаббатиса, яка буде правити до самої загибелі Палацу пророків. — Звернувши листок, Леома сунула його назад в кишеню. — Ти знала, що Уоррен — пророк, і все ж зняла з нього нашийник. Ти дозволила пророку вільно розгулювати на волі, що само по собі досить грубе порушення.

— А чого ти взяла, що це пророцтво зробив Уоррен? — Обережно запитала Верна.

— Уоррен сам зізнався. Хоча йому знадобився деякий час, щоб зважитися на це визнання.

— Що ви з ним зробили? — Гнівно вигукнула Верна.

— Ми вдалися до Рада-Хань, як велить нам обов'язок, щоб дізнатися правду. Врешті-решт він зізнався, що це пророцтво належить йому.

— До Рада-Хань? Ви знову одягли на нього нашийник!

— Звичайно. Пророк повинен бути в нашийнику. Твій обов'язок, до речі, полягав у тому, щоб простежити за цим. Уоррен знову в нашийнику, за щитами і під охороною, в резиденції пророка, де йому і місце. У Палаці пророків знову встановлений відповідний порядок. І це пророцтво було останнім, вирішальним доказом. Воно доводить твою лукавість і виявляє твої справжні наміри. На щастя, ми почали діяти раніше, ніж ти встигла здійснити пророцтво. Ти програла, Верна.

— Ти прекрасно знаєш, що все це брехня!

— Пророцтво Уоррена доводить твою провину. У ньому ти прямо названа лжеаббатисою і говориться про твій намір знищити Палац пророків. — До Леоми знову повернулася посмішка. — Ну і шум ж піднявся, коли його зачитали суду!

Досить-таки очевидний «речовий доказ», повинна визнати.

— Ти злобна сука! Я ще побачу, як ти будеш здихати!

— Нічого іншого я від тебе і не чекала. На щастя, ти не в змозі здійснити свої погрози.

Дивлячись Леомі прямо в очі, Верна поцілувала палець, на якому зазвичай носила кільце.

— Чому б тобі, сестра Леома, не поцілувати кільце і не випросити у Творця допомоги в настільки тяжкі для Палацу пророків часи?

Леома зі знущальною посмішкою розвела руками.

— Ці часи минули. Верна!

— Поцілуй кільце, Леома, — нехай наш коханий Творець переконається, що ти дбаєш про благополуччя сестер Світла.

Леома не піднесла палець до губ. Вона не могла цього зробити, і Верна це прекрасно знала.

— Я прийшла сюди не для того, щоб молитися Творцеві.

— Звичайно, ні, Леома! Ми з тобою обидві знаємо, що ти сестра Тьми, як і новоявлена аббатиса. Юлія і є лжеаббатиса з пророцтва.

Леома знизала плечима:

— Ти, Верна, перша сестра, викрита в подібному злочині. У цьому більше немає ніяких сумнівів. Вирок не підлягає оскарженню.

— Ми з тобою одні, Леома. Ніхто нас не чує за цими щитами, крім тих, хто володіє магією Збитку, а їх ти можеш не побоюватися. Ніхто з справжніх сестер Світла не може почути нашу розмову. Якщо я спробую комусь розповісти, мені ніхто не повірить. Так що перестань прикидатися, Леома. Нам з тобою обом відома правда.

Леома ледь помітно посміхнулася:

— Продовжуй.

Верна зітхнула глибше, заспокоюючись, і склала руки на коліна.

— Ти мене не вбила на відміну від Юлії, яка вбила Аннеліну. І ти б не потрудилася прийти сюди, якби мала намір вбити мене. Ти цілком могла це зробити і в мене в кабінеті. Значить, тобі щось потрібно. Що? — Леома усміхнулася:

— Ах, Верна, ти завжди приступаєш прямо до справи. Ти ще досить молода, але я змушена визнати, що дуже розумна.

— Ага, просто геніальна. Саме тому я тут. Так що ж твій повелитель, Володар, хоче від мене?

Леома стиснула губи.

— В даний момент ми служимо іншому повелителю. І важливо те, чого хоче він.

— Джеган? — Насупилася Верна. — Йому ти теж дала обітницю?

Леома на мить відвела погляд.

— Не зовсім так, але це не важливо. Якщо Джеган щось хоче, він це отримає. І мій обов'язок простежити за цим.

— І що ж він хоче цього разу?

— Ти повинна відмовитися від вірності Річарду Ралу.

— Так ти просто бачиш сон наяву, якщо думаєш, що я це зроблю!

На обличчі Леоми з'явилася іронічна посмішка.

— Так, я дійсно бачила сон, але це теж не має значення. Ти повинна відректися від Річарда.

— Чому?

— Річард здатний перешкодити імператору. Бачиш, вірність Річарду не дозволяє Джегану впливати на тебе. Він бажає дізнатися, чи можна в принципі розірвати ці пута, щоб він зміг проникнути в твій розум. Свого роду експеримент. І моє завдання — його провести.

— Нічого подібного я не зроблю! Ти не зможеш змусити мене зрадити Річарда! — Посмішка Леоми стала жорсткою.

— О ні. Я можу і примушу. У мене є на те дуже вагома причина. До приїзду Джегана сюди, де він збирається влаштувати свою штаб-квартиру, я порву узи, що зв'язують тебе з його ворогом.

— Це яким же чином? Відсічеш мій Хань? І ти сподіваєшся таким чином зламати мою волю?

— Як ти легко все забуваєш, Верна. Забула про інший спосіб застосування Рада-Хань? Забула про випробування болем? Рано чи пізно ти на колінах станеш благати мене дозволити тобі присягнути імператору! Ти робиш величезну помилку, вважаючи, що я відмовлюся від цього завдання, або сподіваючись знайти в мені хоча б краплю співчуття. До приїзду Джегана ще кілька тижнів. Часу у нас достатньо.

Ці тижні випробування болем здадуться тобі роками, поки ти не покоришся. А покоришся ти неодмінно.

Верна злегка зблідла. Вона й справді забула про випробування болем. Звичайно, їй доводилося бачити, як молодих чарівників піддають цьому випробуванню за допомогою Рада-Хань, але воно ніколи не тривало більше години, і між випробуваннями проходили роки.

Леома відкинула чашку з водою і підійшла до Верни впритул.

— Ну що, приступимо, сестра Верна?