Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

30

Верна обурено міряла кроками притулок аббатиси. Як тільки у Енн вистачило совісті так вчинити? Верна веліла їй повторити сказані колись слова — повторити на доказ того, що Аннеліна — це дійсно Аннеліна.

Повторити, що вона вважає Верну нічим не примітною сестрою. Верна хотіла, щоб аббатиса, ще раз сказавши ті жорстокі слова, зрозуміла, що вона, Верна, знає, що її використовують, і, на думку Аннеліни, без особливої користі для Палацу.

І якщо її знову хочуть змусити сліпо виконувати вказівки аббатиси, на цей раз Верна буде знати, навіщо це потрібно.

До цього часу Верна взяла себе в руки. Відтепер вона не стане стрибати, варто лише аббатисі повести пальчиком! Не для того Верна все своє життя присвятила тому, щоб стати сестрою Світу. Тепер вона не дозволить поводитися з собою так зневажливо.

Але найбільше її обурювало, що вона знову попалася на вудку. Верна хотіла сама встановити правила гри: або доведи, що це ти, або… А аббатиса натомість повела пальцем, і Верна слухняно стрибнула.

Треба було дійсно шпурнути щоденник у вогонь і подивитися, як тоді аббатиса спробує її використати! Тоді б вона переконалася, що Верні набридло бути маріонеткою!

Так, саме так слід було вчинити, але Верна не стала. Щоденник як і раніше був в потаємному кишені. Незважаючи на біль і розчарування, Верна все ж залишалася сестрою Світла. Спочатку вона повинна все перевірити. Аббатиса ще не привела прямих доказів, що вона дійсно жива і другий щоденник у неї. Ось коли Верна в цьому переконається, тоді вона і спалить щоденник.

Верна зупинилася і подивилася у вікно. Місяць вже зійшов. Що ж, цього разу вона не стане церемонитися, якщо її вимогу не буде виконано! Верна дала собі слово: або аббатиса виконає її умови і доведе, що це дійсно вона, або зошит згорить. У неї залишився останній шанс.

З вівтаря, покритого білою, розшитою золотом тканиною Верна взяла свічник і поставила на столик. Чаша, де Верна знайшла щоденник, як і раніше стояла на вівтарі. Але тепер у ній клубочився вогонь. Якщо аббатиса знову проігнорує її слова, дорожний щоденник опиниться там.

Верна дістала щоденник з кишені, поклала на стіл і присунула табурет ближче. Вона поцілувала перстень аббатиси, набрала в груди побільше повітря і, помолившись Творцеві, відкрила щоденник. Там був запис. Причому дуже довгий. «Мила моя Верна…», — починався він. Верна закусила губу. От вже дійсно «мила», нічого не скажеш! «Мила моя Верна, почну з самого легкого. Я попросила тебе прийти в притулок з міркувань безпеки. Ми не можемо дозволити собі ані найменшого ризику.

Якщо хтось інший прочитає моє послання і дізнається, що ми з Натаном живі, це буде повна катастрофа. Притулок — єдине місце, в безпеці якого я впевнена, і тільки тому не виконала відразу твою справедливу вимогу.

Звичайно, ти вправі чекати від мене доказів, і тепер, коли я впевнена, що ти одна і за тобою ніхто не стежить, я їх приведу.

Не забудь, до речі, покидаючи притулок, кожен раз ретельно стирати всі записи в щоденнику.

Отже, ось доказ, якого ти просила. Як ти просила, я повторюю те, що сказала тобі після твого повернення з поїздки за Річардом.

«Я вибрала, тебе. Верна, бо ти стояла в самому кінці списку. Але головним чином тому, що ти абсолютно нічим не примітна. Я сумнівалася, що ти можеш бути однією з сестер Тьми. Аж надто ти непримітна. Я впевнена, що Грейс і Елізабет опинилися на чолі списку тому, що той, хто керує сестрами Тьми, порахував їх придатними для своїх цілей. Я керую сестрами Світла. І вибрала тебе з тих же причин. Є сестри, цінність яких виключно велика для досягнення наших цілей. Я не могла ризикувати ними.

Хлопчик, звичайно, представляє певну цінність, але він не так важливий, як інші стоячі перед нами завдання. Він може виявитися корисним. Але він являє собою всього лише певну можливість, якою я вважала за краще не нехтувати. Якби виникли проблеми і ніхто з вас не повернувся назад… ну, ти ж розумієш, що ніякий мало-мальськи грамотний генерал не стане ризикувати головними силами для досягнення малозначущої мети».

Відштовхнувши щоденник, Верна закрила обличчя руками. Ніяких сумнівів — це дійсно аббатиса Аннеліна. Вона жива, і швидше за все Натан теж.

Вона глянула на весело танцюючий в чаші вогник, і в неї защеміло серце. Тремтячими пальцями Верна знову присунула до себе щоденник і продовжила читання.

Верна, я знаю, як боляче тобі було чути ці слова. Але повір, що мені було теж не менш боляче їх вимовляти, тому що це неправда. Зрозуміло, тобі мало здаватися, що тебе просто використовують. Брехати негарно, але ще гірше дозволити ворогам перемогти тільки тому, що правда для тебе дорожче здорового глузду. Якби сестри Тьми запитали мене про мої плани, я б їм збрехала. Тому що вчинити інакше означає дати злу перемогти.

Але тепер я можу сказати тобі правду — розуміючи при цьому, що цього разу у тебе немає підстав вважати, що це дійсно правда. Але я вірю в твій розум і знаю, що, ретельно зваживши мої слова, ти побачиш, що я говорю щиро.

Насправді я вибрала тебе для поїздки за Річардом тому, що з усіх сестер ти — єдина, кому я могла довірити долю нашого світу. Тепер ти знаєш про ту битву, яку Річард виграв у Володаря. Не будь його, ми всі б пропали, зникли б у світі мертвих. Твоє завдання аж ніяк не було малозначущим. Це була найважливіша подорож з усіх, коли-небудь зроблених сестрами Світла. І довірити її я могла тільки тобі.

За триста років до твого народження Натан попередив мене про загрожуючі світу живих небезпеки. За п'ятсот років до того, як Річард з'явився на світ, ми з Натаном вже знали, що в цьому світі має народитися бойовий чарівник. У пророцтвах було сказано, що нам слід робити. Перед нами стояло неймовірно складне завдання.

Коли Річард народився, ми з Натаном вирушили в подорож, обігнувши на кораблі великий бар'єр. У замку Чарівника, який знаходиться в Ейдіндрілі, ми взяли одну чарівну книгу, щоб вона не потрапила в руки Даркену Ралу, і віддали її вітчиму Річарда, заручившись його обіцянкою, що він змусить хлопчика вивчити її напам'ять. Тільки завдяки цьому і особливим подіям, що сталися у нього вдома, цей юнак зміг стати тією людиною, якій вдалося впоратися з Даркеном Ралом, його справжнім батьком, а потім відновити рівновагу, порушену цим чарівником. За останні три тисячі років, ймовірно, не народжувалося жодної людини, вплив якої на долю світу був би таким великим.

Річард — бойовий чарівник, який поведе нас в останню битву. Так говорять пророцтва. Але тільки в тому випадку, якщо ми зробимо правильно те, що потрібно від нас. Зараз йде битва за існування людства. Першою запорукою нашої перемоги треба було подбати про те, щоб Річард виріс хорошою людиною. Бачиш, в нашій битві магія, звичайно, важлива, але нею має керувати добре серце.

Я відправила за ним саме тебе, бо ти була єдиною, кому я могла це довірити. Я знаю твоє серце і твою душу і була впевнена, що ти не сестра Тьми.

Здогадуюся, що ти зараз дивуєшся, чому я змусила тебе шукати його більше двадцяти років, хоча прекрасно знала, де саме знаходиться Річард.

Звичайно, я могла б почекати і відправити тебе за ним, коли він уже став би дорослим, або вказати точне місце. Мені соромно зізнатися, але я використовувала тебе точно так само, як використовувала Річарда.

Для того щоб ти змогла впоратися із прийдешніми випробуваннями, було необхідно, щоб ти, як і Річард, пізнала те, чому не можна навчитися у Палаці пророків. Ти повинна була навчитися жити своїм розумом, а не слідувати сліпо по давно встановлених правилах. Було необхідно дати тобі можливість розвинути свій розум і здібності в цьому світі — адже майбутня битва відбудеться там, а замкнутий маленький світ Палацу пророків не те місце, де можна пізнати справжнє життя.

Я не чекаю від тебе прощення. І це теж тягар, який повинна була нести на собі аббатиса: знати, що її ненавидить та, кого вона любить, як рідну дочку.

І ті жахливі слова я теж сказала тобі не без причини. Мені потрібно було остаточно зламати твою залежність від того, чого тебе вчили все твоє життя, змусити тебе зневажати правила, які зобов'язують сліпо слідувати будь-якому наказу. Я повинна була розлютити тебе настільки, щоб ти зробила те, що вважаєш правильним. Втім, з самого твого дитинства я завжди могла покластися на твій характер.

Я не могла сподіватися на те, що вислухавши пояснення, ти все зрозумієш і зробиш те, що потрібно. Це був би теж наказ, а ти повинна була діяти за велінням серця. Так сказано в пророцтві. Я вірила, що ти віддасиш перевагу справедливості, аніж нав'язаним тобі правилам і сама прийдеш до потрібного рішення.

Інша причина моєї тодішньої поведінки полягала в тому, що я підозрювала в одній зі своїх помічниць сестру Тьми. І знала, що встановлений мною щит не заважає їй чути мої слова. Я свідомо видала себе, щоб спровокувати її напад, підштовхнула її до цього. Я розуміла, що можу загинути, але часом і аббатисі доводиться жертвувати собою.

До цього часу ти виправдала всі мої очікування, Верна. З твоєю допомогою успіх поки що супроводжує нас.

Коли я вперше побачила тебе, то усміхнулася, тому що твої оченята сяяли від люті. А чи пам'ятаєш ти, чому ти сердилась? Я тобі нагадаю.

Кожна нова послушниця піддавалася якомусь випробуванню. Рано чи пізно ми звинувачували її в провині, якої вона не скоювала. Як правило, всі починали плакати. Деякі ображалися. Хтось стоїчно терпів звинувачення. І тільки ти приходила в лють. Саме так ми зрозуміли, що ти та, яка нам потрібна.

Свого часу Натан виявив одне пророцтво, де говорилося, що та, яка нам потрібна, з'явиться не з посмішкою, не з надутими губками, не з відвагою на обличчі. а з сердитим поглядом. І коли я побачила твої очі і стислі в кулаки руки, то зраділа. Нарешті ти прийшла! З цього дня я почала вести тебе і готувати до того, щоб ти зробила своє найважливіше діяння в ім'я Творця.

Я вибрала тебе на роль аббатиси після моєї уявної смерті, бо ти як і раніше залишається єдиною сестрою, якій я можу довіряти. Існує висока ймовірність, що в здійснюваній мною і Натаном подорожі мене вб'ють, і якщо це станеться, ти станеш справжньою аббатисою. Я так хочу.

Твоя ненависть, на яку ти, безумовно, маєш право, тяжким гнітом лежить у мене на серці, але для мене важливо лише прощення Творця, а його, я впевнена, я отримаю. Я буду нести тягар твоєї ненависті, і не тільки твій. Від цієї ноші немає порятунку. Така ціна за посаду аббатиси Палацу пророків.

Не в силах читати далі. Верна відсунула зошит і, опустивши голову на руки, розридалася. Вона вже забула, яким саме було пред'явлене їй обвинувачення, про яке говорила аббатиса, але добре пам'ятала свою образу і злість.

А найяскравіше пам'ятала посмішку аббатиси, від якої світ знову став світлим.

— О Творець, — крізь сльози прошепотіла Верна, — ти обрав собі в слуги тупу дурепу!

І так же як раніше у неї розривалася серце при думці про те, що аббатиса використовувала її, так зараз у неї щеміло в грудях від усвідомлення тягаря, з яким жила Аннеліна всі ці роки. Впоравшись нарешті зі сльозами. Верна присунула до себе щоденник.

«Але що було, те було. А тепер ми повинні робити те, що від нас вимагається.

Пророцтва свідчать, що нам знову загрожує велика небезпека. Недавні події могли назавжди знищити світ живих в останньому жахливому спалаху. Але Річард впорався з випробуваннями і відвів від нас цю загрозу.

Але тепер нам знову загрожує небезпека. На цей раз її джерело лежить не в Підземному світі, а в нашому власному. Це буде битва за майбутнє нашого світу, майбутнє всього людства. І за майбутнє магії. Нам належить вести тривалу війну, оскільки тінь поневолення повільно насувається на світ і одну за одною гасить іскри чарівництва, що дарує нам світло Творця.

Давня війна спалахнула знову. Захищаючи наш світ від Володаря, ми мимоволі послужили тому причиною. Але цього разу нам не доводиться сподіватися на зусилля сотень чарівників. Зараз у нас є тільки один бойовий чарівник. Річард.

Я не можу зараз розповісти тобі все. Дещо мені і самій невідомо, а крім того, як би не було мені боляче залишати тебе в невіданні, ти повинна зрозуміти, що я роблю так через наявні в пророцтвах вилки. Для того щоб обрати вірний шлях, необхідно, щоб ключові фігури, згадані в пророцтвах, діяли інтуїтивно, а не за інструкцією. Інакше нічого не вийде. Частина нашої роботи полягає в тому, щоб підготувати людей до того, щоб, коли прийде пора випробувань, вони прийняли потрібне рішення, виходячи з особливостей своєї натури. Пробач, Верна, але я знову змушена покластися на милість долі.

Сподіваюся, ставши аббатисою, ти зрозуміла, що не завжди можна все пояснити. Деколи доводиться просто наказувати.»

Верна зітхнула. Цю істину вона вже засвоїла і давно перестала намагатися всім все пояснювати, а почала просто віддавати розпорядження.

«Але дещо я можу і повинна тобі розповісти. Ми з Натаном вирушили в дорогу, щоб виконати одну життєво важливу місію. Поки тільки ми з ним знаємо, в чому вона полягає.

Якщо я виживу, то повернуся до Палацу. Але до цього часу ти повинна достеменно з'ясувати, хто з сестер Світу, послушниць і молодих чарівників відданий нам, а хто віддав свою душу Володарю.»

— Що?! — Вигукнула Верна. — Та як же я це зроблю?!

«Як з цим впоратися, придумай сама. Але в тебе мало часу. Це дуже важливо, Верна. Ти повинна зробити це до того, як до вас завітає імператор Джеган.

Ми з Натаном вважаємо, що Джеган — той, кого під час давньої війни називали «Соноходцем».

По спині у Верни потекла цівка холодного поту. Вона згадала, як сестра Симона скрикувала від жаху при одному згадуванні імені Джегана, згадала, що говорив про Соноходців Уоррен. Невже це правда?

«Але перш за все пам'ятай ось про що. Що б не сталося, твоє єдине спасіння — зберігати відданість Річарду. Соноходець здатний заволодіти чужим розумом і підпорядкувати собі будь-яку людину, причому на тих, хто володіє чарівним даром, йому впливати навіть простіше, ніж на інших. Єдина твоя надія Річард. Один з його предків створив чари, що захищають його і тих, хто йому відданий, від могутності Соноходців. Їх успадковують всі нащадки Ралів, народжені з даром. Натан, безумовно, теж володіє ци захистом, але наш вождь — не він.

Він Пророк, а не бойовий чарівник.»

Верна прекрасно зрозуміла прихований сенс останніх слів: стати відданим послідовником Натана може лише божевільний. Ця людина — справжній вулкан в нашийнику.

«З власної волі порушивши розпорядки Палацу і посприявши втечі Річарда, ти стала пов'язана з ним чарівними узами. Ці узи можуть захистити тебе від Соноходця, але не від його поплічників. Ще й тому, до речі, я ввела тебе в оману в той день. В результаті ти добровільно прийняла рішення допомогти Річарду всупереч усім наказам.»

Руки Верни вкрилися гусячою шкірою. Якби тоді вона змусила аббатису розкрити свої плани, то зараз вона, Верна, виявилася б так само безсила перед Соноходцем, як і Симона.

«Так що Натан, природно, захищений, а я віддана Річарду… надовго. Я зв'язала себе з ним, як тільки побачила. Зі свого боку я дозволила йому встановлювати власні правила в цій грі. Іноді, повинна відверто зізнатися, змиритися з його методами досить важко. Хоч він і робить все, щоб захистити невинних, але діє по-своєму і часто здійснює вчинки, яких я, будь на те моя воля, ніколи б не дозволила йому зробити. З часом він може принести не менше клопоту, ніж Натан. Таке життя.

Ну, ось я і сказала тобі все, що потрібно. Я сиджу в кімнаті крихітного заїжджого двору і чекаю, коли ти це прочитаєш. Не поспішай, перечитуй стільки раз, скільки тобі потрібно, я буду чекати на випадок, якщо у тебе виникнуть питання.

Зрозумій, я працювала над цим сотні років, читала пророцтва і за одну ніч просто не в змозі передати тобі всі свої знання. Але я постараюся відповісти на все, що зможу.

Ти також повинна зрозуміти, що є речі, про які я не вправі тобі розповідати з побоювання порушити природний хід подій. Кожне сказане мною слово тягне за собою таку можливість, але деякі речі тобі просто необхідно знати.

Отже, я чекаю твоїх питань. Питай.»

Верна втупилася на останню сходинку. Питати? Та на те, щоб дізнатися про все, що вона хоче, підуть сторіччя! З чого ж почати? О Творець, що ж найголовніше?

«Моя дорога Мати, молю простити мене за все те, що я про тебе думала. Я вражена твоєю силою, і мені соромно за мою дурну гординю. Будь ласка, бережи себе. Я не вартую того, щоб бути аббатисою. Це все одно що осла попросити заспівати так, як співає пташка.»

Верна випросталася, дивлячись, як на сторінці з'являється відповідь аббатиси.

«Спасибі тобі, дитино. Ти зняла тягар з моєї душі. Питай, і якщо зможу, я відповім. Я готова сидіти тут всю ніч, якщо буде потрібно, щоб допомогти тобі.»

Вперше за багато днів Верна посміхнулася. І сльози на її віях були солодкими, а не гіркими.

«Аббатиса, ви дійсно живі? Чи все в порядку з Вами і Натаном?»

«Верна, тобі, може, й подобається, коли тебе називають аббатисою, але я цього не люблю. Будь ласка, називай мене по імені, як всі мої справжні друзі.»

Верна розсміялася. Вона теж терпіти не могла, коли її називали аббатисою.

Аннеліна продовжувала писати:

«Так, зі мною все в порядку. З Натаном теж. Зараз він зайнятий. Сьогодні він купив собі меч і тепер бореться зі стіною. Він вважає, що з мечем при боці виглядає «чудово». Натан — дитина, якій тисяча років, і в дану хвилину він сяє, рубаючи голови невидимим ворогам.»

Верна двічі перечитала цей абзац, бажаючи переконатися, що все правильно зрозуміла. Натан з мечем?! Ця людина ще більше не в собі, ніж вона думала. Можна уявити, скільки з ним турбот у аббатиси!»

«Емм, ти сказала, що я повинна виявити тих, хто служить Володарю. Я уявлення не маю, як це зробити. Чи не можеш ти допомогти?»

«Верна, якби я знала як, я б тобі сказала. Дехто викликав у мене підозри. але більшість — ні. Я так і не знайшла способу визначити, хто з них прихильник Володаря. Переді мною зараз стоять інші, не менш важливі завдання, тому це тобі доведеться вирішувати самій. Тільки пам'ятай, що вони можуть бути хитрі, як сам Володар. Деякі, в яких я підозрювала ворогів, виявилися вірними нам. А тим, хто втік на кораблі, я готова була довірити своє життя. І була б зараз мертва, якщо б це зробила.»

«Енн, я в повній розгубленості. Я навіть не знаю, з чого почати! Раптом у мене нічого не вийде?»

«У тебе повинно вийти. Верна витерла об поділ змоклі долоні.»

«Але навіть якщо я знайду спосіб їх вирахувати, що мені робити потім? Я не можу битися з цими сестрами, враховуючи, якою силою вони володіють.»

«Як тільки ти впораєшся з першою частиною завдання, я скажу, що робити далі. Знай, що пророцтва можуть піддаватися спотворенню і їм теж загрожує небезпека. Точно так само як ми з Натаном скористалися ними, щоб повернути події в потрібне русло, точно так само і наші вороги здатні це зробити.»

Верна сердито зітхнула.

«Енн, ти ж, напевно, уявляєш собі, наскільки я зайнята? Від цих доповідних записок у мене вже голова йде обертом, але ж все від мене залежать, всі чекають мого рішення. І де тільки ти знаходила час на все інше, враховуючи таку кількість паперової роботи?»

«Ти читаєш доповідні? Верна, та ти, я дивлюся, пихата! Або набагато більше свідома аббатиса, ніж я!»

У Верни відвисла щелепа.

«Ти хочеш сказати, що доповідні читати не треба?!»

«Ну, Верна, іноді в них трапляються і важливі відомості. З доповідної ти дізналася про зникнення коней. Ми могли б легко купити коней в будь-якому іншому місці, але взяли їх з палацових стаєнь для того, щоб залишити тобі знак. Ми могли б заплатити за тіла, замість того щоб йти по такому складному шляху, але тоді ти не змогла б поговорити з могильником. Ми подбали про те, щоб залишити тобі досить слідів, щоб ти виявила правду. Деякі з цих слідів були заплутаними, але ти виконала відмінну роботу і прийшла до вірного висновку.»

У Верни спалахнули щоки. Вона ні разу не задумалася про те, що тіла аббатиси і Натана були виявлені в кімнаті вже загорнуті в савани і готові до поховання. Цієї підказки вона не помітила. Енн продовжила:

«Але повинна зізнатися, що я не обтяжувала себе читанням доповідних. Для цього існують помічники. Я просто сказала їм, що вони повинні виходити з власних суджень і здорового глузду, а потім час від часу брала деякі доповідні, з якими вони працювали, і перевіряла, які заходи ними прийняті. Це змушувало їх з належною увагою ставитися до роботи, побоюючись, що я вважатиму незадовільним рішення, прийняте ними від мого імені.»

Верна була ошелешена.

«Ти хочеш сказати, що я можу просто-напросто роз'яснити моїм помічницям або радникам свою політику, а потім віддати доповідні їм? Мені не обов'язково їх читати? Не обов'язково їх візувати?»

«Верна, ти — аббатиса. Ти вільна робити все, що хочеш. Ти правиш Палацом, а не він — тобою.»

«Але сестри Леома і Філіпа, мої радники, і Дульче, одна з моїх помічниць, навперебій твердять мені, що я повинна це робити. Вони настільки досвідченіші за мене! Вони дали мені зрозуміти, що я не впораюся зі своїми обов'язками, якщо не буду особисто приймати рішення з доповідними.»

Енн негайно відписала.

«Так-так! Гадаю, будь я на твоєму місці, Верна, то я б не стільки слухала, скільки говорила. У тебе непогано виходить метати грізні погляди. Ось і користуйся цим.»

Верна посміхнулася, на мить уявивши собі сценку, яка розіграється сьогодні вранці в приймальні аббатиси!

«Енн, а що у вас за завдання? Що ви маєте намір зробити?»

«Мені належить провернути одне невелике діло в Ейдіндрілі, а потім, сподіваюся, я зможу повернутися до Палацу.»

Ясно, що на це питання Енн відповідати не збирається. Верна подумала, про що ще потрібно запитати і про що повідомити аббатису. Їй згадалася одна важлива річ.

«Уоррен побачив пророцтво. Його перше, він сказав.»

Настала довга пауза. Верна терпляче чекала. Коли ж відповідь прийшла, то слова були виписані трохи акуратніше, ніж раніше.

«Ти пам'ятаєш його дослівно?»

Навряд чи Верна коли-небудь зможе його забути.

«Так.»

Не встигла вона почати писати відповідь, як поперек сторінки з'явився напис розгонистим і швидким почерком.

«Прибери хлопчиська з Палацу! Прибери негайно!»

Лист перетнула звивиста риса. Верна випросталась. Ясно, що Натан вихопив у Енн стилос і написав наказ, а тепер вона намагається знову відібрати в нього стилос. Так пройшла майже хвилина. Потім на сторінці з'явився почерк Енн.

«Вибач, Верна, якщо ти впевнена, що пам'ятаєш пророцтво точно, напиши його. Якщо сумніваєшся хоч в одному слові, скажи мені. Це дуже важливо.»

Верна швидко відписала:

«Я пам'ятаю його дослівно, оскільки воно стосується мене, ось воно: «Коли аббатиса і Пророк підуть до Світла в священному обряді, на тому вогні скипить котел обману, і піднесеться лжеаббатиса, яка буде правити до самої загибелі Палацу пророків. На півночі ж оперезаний мечем залишить його заради срібної сильфіди, яку поверне до життя, і вона ввергне його в обійми зла.»

Знову пауза.

«Почекай, будь ласка, ми з Натаном його обміркуємо.»

Верна відкинулася на стільці і почала чекати. За вікном квакали жаби.

Верна встала, поглядаючи на щоденник, і, позіхнувши, потягнулася. Відповіді досі не було. Вона знову сіла, підперши підборіддя рукою. Очі злипалися. Нарешті з'явився напис.

«Натан говорить, що пророцтво незріле, тому він не може його повністю розшифрувати.»

«Енн, лжеаббатиса — це я. І мене дуже турбує, що пророцтво говорить, ніби я буду правити до загибелі Палацу.»

Відповідь послідувала негайно.

«Лжеаббатиса в цьому пророцтві. — Не ти.»

«Тобто?»

Цього разу їй знову довелося трохи почекати.

«Ми не знаємо точного значення пророцтва, але впевнені, що згадана в ньому лжеаббатиса — це не ти. Слухай уважно. Верна. Уоррен повинен покинути Палац. Йому небезпечно там залишатися. Якщо він поїде вночі, його можуть помітити. Вранці відправ його в місто під приводом прогулянки. В натовпі за ним стежити буде важче. Дай йому з собою побільше золота, щоб у нього не виникло зайвих складнощів.»

Притиснувши долоню до серця. Верна судорожно сковтнула.

«Але, аббатиса, Уоррен — єдиний, кому я можу довіряти! Він мені потрібен. Я не розбираюся в пророцтвах так, як він, і без нього запутаюся.»

Верна не стала писати, що Уоррен — її єдиний у Палаці друг.

«Верна, пророцтвам загрожує біда. Якщо ворогам в лапи попадеться пророк…» Запис раптово обірвався. Через деякий час Енн продовжила:

«Він повинен виїхати. Ти зрозуміла?

Так, аббатиса. З ранку я займуся цим в першу чергу. Уоррен зробить, як я скажу. Я вірю тобі на слово, що для нього набагато важливіше виїхати звідси, ніж допомагати мені.»

«Спасибі, Верна.»

«Енн, а яка небезпека загрожує пророцтвам?»

Новий запис з'явився не відразу.

«Так само як ми намагаємося, щоб пророцтва пішли по потрібному нам шляху, так і ті, хто хоче поневолити людство, роблять все, щоб направити пророцтва в потрібне їм русло. Якщо нашим ворогам це вдасться, ми потерпимо поразку. Якщо в їх розпорядженні буде пророк, вони зможуть краще розібратися в пророцтвах і зрозуміти, як добитися свого. Спотворення в тлумаченні пророцтв може привести до хаосу, якого не очікують навіть вони і з яким не зможе впоратися ніхто. Це дуже небезпечно. У своїй жадобі влади вони можуть загнати нас всіх на край прірви.»

«Енн, ти хочеш сказати, що Джеган спробує захопити Палац, пророків і пророцтва, які зберігаються там?»

Пауза.

«Так.»

Верна задумалась. Вона зрозуміла, що попереду нелегка боротьба.

«Як ми можемо йому перешкодити?»

«Палац пророків не впаде так легко, як думає Джеган. Хоч він і Соноходець, ми повністю володіємо Хань. А ця сила — теж зброя. Хоча ми завжди користувалися нашим даром заради збереження життя і для того, щоб нести Світло Творця людям, може настати час, коли нам доведеться використовувати його, щоб битися. А для цього необхідно знати, хто зберіг нам вірність. Ти зобов'язана з'ясувати, хто ще не піддався спокусі.»

Перш ніж продовжити розмову, Верна ретельно обдумала свої слова.

«Енн, невже ти збираєшся закликати нас стати воїнами і використовувати наш дар для вбивства?»

«Я лише намагаюся пояснити тобі, Верна, що тобі доведеться скористатися всім своїм умінням, щоб не дати світові потрапити під вічний гніт тиранії. Хоча ми і рятуємо життя чадам Творця, але також носимо і дакрил, вірно? Мертві ми не в змозі допомагати людям.»

Верна розім'яла затерплі ноги. Їй доводилося вбивати людей, і аббатисі було про це відомо. Вона вбила Джедіді. Верна пошкодувала, що не принесла з собою води. В горлі у неї пересохло, як вжаркий день в пустелі. Нарешті вона написала:

«Зрозуміла. І зроблю все як треба.»

«Мені хотілося б більше допомогти тобі, люба Верна, але в даний час мені не вистачає відомостей. Події несуться стрімким потоком. Без всякого керівництва і, цілком ймовірно, інстинктивно, Річард вже зробив деякі досить необачні кроки. Ми не зовсім розуміємо його прагнень, але він вже перевернув Серединні Землі вверх дном. Цей хлопчик ні хвилини не всидить на місці. І по ходу подій встановлює власні правила.»

«Що він накоїв?»

Написала Верна, з побоюванням чекаючи відповіді.

«Він якимось чином став правителем Д'Хари і захопив Ейдіндріл. Розігнав Серединні Землі і зажадав, щоб всі входячі в співдружність країни здалися Д'Харі.»

Верна ахнула.

«Але Серединні Землі повинні боротися з Імперським Орденом! Він що, здурів! Ми не можемо дозволити йому утягнути Серединні Землі у війну з Д'Харою!»

«Він уже це зробив.»

«Серединні Землі йому ні за що не здадуться.»

«Наскільки мені відомо, Галєя і Кельтон вже у нього в руках.»

«Його потрібно зупинити! Імперський орден — ось справжня загроза! Це з ним треба боротися! Не можна допустити, щоб Річард розв'язав війну в Новому світі, це диверсія, яка може виявитися фатальною!»

«Верна, з Серединних земель магія сочиться як жир зі смаженої баранини. Імперський Орден з'їсть цю баранину по шматках, як це зробив у Старому світі. Невпевнена в собі співдружність візьметься роздумувати, чи варто вступати в конфлікт через один шматок, і просто віддасть його, потім пожертвує наступним заради миру і спокою, потім ще одним, послаблюючи себе і посилюючи Орден. Поки ти подорожувала, Імперський Орден підкорив весь Старий світ, підкорив його менше ніж за двадцять років. Річард — бойовий чарівник. Він слідує своїм інстинктам, і все, що він дізнався, тільки зміцнює його рішучість. У нас немає іншого вибору, крім як вірити йому. В минулому загроза виходила від однієї особи — від Даркена Рала. А зараз ми маємо справу з натовпом. Навіть якщо нам якимось чином вдасться прибрати Джегана, його місце тут же займе інший. Нинішня битва — це зіткнення вірувань, страхів і долі багатьох людей, а не тільки вождів. Це приблизно те ж саме, що страх людей перед Палацом пророків. Навіть якщо у них з'являється вождь, ми не можемо відвернути загрозу, просто прибравши його, тому що страх все одно залишиться в серцях людей. І усунення вождя тільки посилить їхню віру в те, що їхні страхи обгрунтовані.»

Верна написала:

«О Творець, що ж нам робити?»

Енн довго не відповідала.

«Як я вже сказала, дитя моє, у мене немає відповідей на всі питання. Але скажу тобі ось що: у цій фінальній драмі кожен з нас грає свою роль, але центральний персонаж — Річард. Річард — наш вождь. Я згодна не з усім, що він робить, але він — єдиний, хто здатний привести нас до перемоги. Якщо ми хочемо перемогти, то повинні слідувати за ним. Я не кажу, що ми не можемо намагатися радити йому, направляти його, допомагати нашими знаннями і вмінням, але він бойовий чарівник і народжений саме для цієї війни.

Натан попереджав, що в пророцтвах згадується щось, іменоване «великої порожнечею». Якщо ми підемо не по тому шляху, то, на думку Натана, у магії не залишиться майбутнього, і жодне пророцтво не говорить, що станеться тоді зі світом. Людство рушить в невідомість без магії. Джеган хоче відправити світ по цій дорозі.

Головне, пам'ятай ось що: що б не сталося, ти повинна зберігати вірність Річарду. Ти можеш намагатися переконати його, давати йому поради, але ні в якому разі не повинна з ним боротися. Твоя вірність Річарду — єдине, що не дає Джегану проникнути в твій розум. А як тільки Соноходець захопить твій розум, ти будеш втрачена для нашої спільної справи.»

Верна відкашлялась. Стилос тремтів у неї в руці.

«Я зрозуміла. Можу я чимось допомогти вам?»

«Поки зроби те, що я сказала. І поспішай. Війна вже йде, а ми відстаємо. Я чула, що в Ейдіндрілі з'явилися мрісвізи.»

Після цього рядка Верну пробрала дрож.

— О Благий Творець, — прошепотіла вона вголос, — даруй Річарду сил!