Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

27

Повільно і поступово до неї повертався зір. Спочатку вона побачила жаровні, потім — смолоскипи, потім — темні кам'яні стіни і, нарешті, людей.

На мить все її тіло ніби заніміло, але чутливість тут же повернулася до нього тисячами болючих уколів, і Юлія ледь не задихнулася від болю.

Джеган відламав ніжку від смаженого фазана і ткнув нею на Юлію.

— Знаєш, у чому твоє слабке місце? — Запитав він, не припиняючи жувати. — Ти користуєшся магією зі швидкістю думки. — На жирних губах знову з'явилася посмішка. — А я, як ти знаєш, Соноходець. Я використовую той проміжок часу, коли між думками порожнеча. Я прослизають туди, куди не може потрапити більше ніхто.

Він відкусив від ніжки і знову наставив її на Юлію.

— Бачиш, в цьому проміжку час для мене безмежний, і я можу робити все, що захочу. З тим же успіхом ви могли бути кам'яними статуями і намагатися мене зловити.

Юлія як і раніше відчувала єднання з сестрами. Зв'язок залишався на місці.

— Слабо. Дуже слабо, — підбив підсумок Джеган. — Мені доводилося бачити, як інші робили це набагато краще. Втім, у них був досвід. Я залишив зв'язок між вами. Поки що. Бо хочу, щоб ви продовжували відчувати один одного.

Потім я його розірву. І так само, як я можу розірвати цей зв'язок, я здатний зламати ваш розум. — Він сьорбнув вина. — Але це непродуктивно. Як можна дати людям урок, якщо їх розум його не сприймає?

Юлія відчула, що Цецилія обмочилася.

— Як? — Почула вона свій хрипкий голос. — Як ти можеш користуватися проміжком між думками?

Джеган, взявши ніж, відпиляв шматок від куска смаженого м'яса, що лежав перед ним на срібному підносі. Нанизавши його на кінчик ножа, він поставив лікті на стіл.

— Що таке ми? — Він махнув ножем, розбризкуючи навколо жир. — Що таке реальність? Реальність нашого існування?

Джеган відправив м'ясо в рот і продовжував:

— Ми — це наші тіла? Значить, людина невеликого зросту і статури менш значна, ніж великої? І, втративши руку або ногу, ми починаємо зникати?

Ні. Ми залишаємося собою. — Він прожував м'ясо і відрізав собі ще. — Ми — це не наші тіла. Ми — це наші думки. Оформившись, вони створюють реальність нашого буття. А між цими думками — ніщо, тільки наше тіло, яке чекає, коли наші думки зроблять нас тими, хто ми є.

І в цьому проміжку з'являюся я. У цьому проміжку час для вас не має значення, але має значення для мене. — Він запив м'ясо неабияким ковтком вина. Я — тінь, що прослизає в тріщини вашого існування.

Юлія відчула, як її подруг починає бити дрож.

— Це неможливо, — прошепотіла вона. — Твій Хань не може розтягнути час або розірвати його на частини!

Джеган поблажливо посміхнувся, і від цієї усмішки її серце ухнуло кудись вниз.

— Маленький дерев'яний клин, вставлений в тріщину величезного каменю, розламує його на частини. Руйнує його. Я і є такий клин. І тепер цей клин вбитий в тріщини вашого розуму.

Юлія мовчки дивилася, як Джеган розриває пальцями смажене порося.

— Коли ви спите, ваші думки розпливаються і ви стаєте уразливі. Тоді мої думки вповзають в тріщини. Ті проміжки, коли ви випадаєте з існування, — мої мисливські угіддя.

— Чого ти від нас хочеш? — Запитала Ерміна. Джеган відправив в рот солідний шматок свинини. — Ну, по-перше, у нас з вами є спільний ворог — Річард Рал. Вам він відомий як Річард Сайфер. — Імператор підняв брову над темним пронизливим оком. — Шукач. До нинішнього моменту він був просто незамінний.

Він надав мені величезну послугу, зруйнувавши бар'єр, який утримував мене в Старому світі. У всякому разі, моє тіло. Ви, сестри Тьми, Володар і Річард Рал дали мені можливість підпорядкувати собі все людство.

— Нічого цього ми не робили! — Промекала Тові.

— Що ви, як же не робили! Бачте, Творець і Володар змагаються в цьому світі. Творець прагне перешкодити Володареві поглинути світ живих, який той хоче прибрати до рук тому, що у нього ненаситні апетити. Борючись за визволення Володаря, ви збільшили його владу в цьому світі. Це, в свою чергу, змусило Річарда Рала прийти на допомогу живучим. Він відновив рівновагу. І в цю рівновагу, так само, як в проміжок між вашими думками, вклинився я.

Джеган обвів сестер поглядом своїх нелюдських очей.

— Магія — провідник для тих, хто з Підземного світу. Вона дає їм владу тут, у світі живих. Зменшивши кількість магії в цьому світі, я зменшу вплив як Володаря, так і Творця. Творець буде, як і колись, розкидати іскри життя, Володар буде їх забирати, коли прийде час, але в усьому іншому світ буде належати людині. Магія стане надбанням історії і в кінцевому підсумку перетвориться на міф. Я — Соноходець. Я бачив сни людей і знаю, на що здатна звичайна людина. Але магія пригнічує ці здібності. А без неї розум людини, її уява, вирветься на свободу, і тоді вона стане всемогутньою. Ось чому в мене така армія. Коли магія помре, армія в мене залишиться. Я добре підготував свої війська до цього дня.

— Так чому ж все-таки Річард Рал став твоїм ворогом? — Запитала Юлія, намагаючись потягнути час в надії знайти якийсь вихід.

— Зрозуміло, він повинен був зробити те, що зробив, інакше б ви, дорогенька, віддали наш світ Володарю. Мені його втручання допомогло, але тепер він не вписується в мої плани. Річард молодий і не знає своїх здібностей. А я двадцять років розвивав свій талант.

Джеган помахав ножем перед своїми очима.

— Очі мої повернулися лише в минулому році. Вони — відмітна ознака Соноходця. Тільки тепер я отримав право називатися тим, хто наводив жах на предків. Стародавньою мовою «Соноходець» — синонім слова «зброя». І чарівники, які створили цю зброю, врешті-решт пошкодували про це. Він облизав жирний ніж.

— Велика помилка — створювати зброю, здатну мислити самостійно. Ви відтепер — моя зброя. І я чужих помилок не повторюю. Моя могутність дозволяє мені проникати в розум людей, коли вони сплять. На тих, хто не володіє чарівним даром, мій вплив дещо обмежений, і мені від них користі мало, а ось з тими, хто ним володіє, на зразок вас шістьох, я можу робити все, що мені заманеться. Як тільки я проникаю в ваш розум, він перестає належати вам. Він мій. Магія Соноходців була дуже сильною, але нестабільною. За останні три тисячоліття, після того як з'явився бар'єр, не народжувалося жодного Соноходця. Але тепер Соноходець знову загрожує світу. — Він зловісно засміявся, і його тоненькі вусики застрибали. — І цей Соноходець — я.

Юлія по звичці ледь не гаркнула, щоб він переходив ближче до справи, але вчасно прикусила язик. Насправді вона не відчувала ні найменшого бажання швидше закінчити цю розмову. Їй потрібен час, щоб спробувати знайти вихід.

— Звідки тобі все це відомо? — Підійшов раб і наповнив келих Джегана вином.

— У себе на батьківщині, в Алтур'Ранзі, серед руїн одного стародавнього міста я знайшов старовинний архів. Забавно, що книги здатні принести користь воїну на зразок мене. У Палаці пророків теж є дуже цінні книги, якщо знати, як ними користуватися. Шкода, що Пророк помер, але в моєму розпорядженні є інші чарівники. Осколок древньої магії, свого роду щит, перейшов від мага, що створив його, до нащадків цього мага, тобто до всіх нащадків Дому Ралів, що мають дар. Він захищає їх від мого впливу. Річард Рал теж успадкував цю магію і почав нею користуватися. Тому його необхідно підпорядкувати перш, ніж він дізнається дуже багато про свої здібності. А також підпорядкувати і його наречену. — Імператор помовчав, спрямувавши погляд кудись удалину. — Мати-сповідниця злегка завадила моїм планам, але мої маріонетки там, на півночі, про неї подбають. Ці дурні в своєму завзятті створили деякі складності, і мені доведеться вжити заходів. Але коли я це зроблю, вони будуть повністю танцювати під мою дудку. Свій клин я вбив глибоко. Я доклав багато зусиль, щоб повернути хід подій на свою користь і домогтися того, щоб Річард Рал і Мати-сповідниця виявилися у мене в руках. Він стиснув кулак. — Бачите, він — природжений бойовий чарівник, перший за три тисячі років. Втім, ви це знаєте. Такий чарівник — безцінна зброя для мене.

Ви всі разом узяті не здатні на те, на що здатний цей хлопчисько. Тому я не маю наміру його вбивати. Я хочу ним управляти. А от коли я перестану відчувати ньому потребу, тоді його доведеться вбити. Джеган злизнув жир з пальців.

— Розумієте, керувати людьми набагато вигідніше, ніж їх вбивати. Я міг би вбити вас шістьох, але яка від цього користь? Поки ви в моїй владі, ви не являєте для мене ні найменшої загрози, а от використовувати вас можна, і я скористаюся нагодою це зробити.

Він вказав кінчиком ножа на Меріссу.

— Ви всі поклялися помститися Шукачеві, але ти, дорогенька, дала клятву скупатися в його крові. Що ж, може бути, я надам тобі таку можливість.

— Звідки… звідки ти знаєш? — Мерісса побіліла як полотно. — Я не говорила про це, коли спала.

Джеган хихикнув:

— Якщо не хочеш, щоб я щось дізнався, дорогенька, постарайся, щоб у твоїх снах не відбивалося те, про що ти говориш днем.

Юлія відчула, що Ерміна на межі непритомності.

— Звичайно, спочатку вас шістьох потрібно обробити. Ви повинні твердо усвідомити, хто відтепер розпоряджається вашим життям. — Джеган тицьнув ножем у бік мовчазно стоячих рабів. — Ви станете такими ж слухняними, як вони.

Тут, вперше за весь цей час, Юлія як слід придивилася до рабів і ледь не скрикнула. Всі жінки були сестрами. Гірше того, в більшості своїй сестрами Тьми. Вона швидко прикинула. Ні, тут не всі. Чоловіки ж були в основному молодими чарівниками — тими, хто, закінчивши навчання, приніс клятву Володарю.

— У мене є і сестри Світла. Вони добре служать — з боязні, що я відвідаю їх у сні, якщо вони чимось мені не догодять. — Джеган погладив золотий ланцюжок, що йшов від носа до вуха. — Але сестри Тьми мені подобаються набагато більше. Я всіх їх підпорядкував, навіть тих, що залишилися в Палаці. — Юлії здалося, що підлога тікає у неї з-під ніг. — У мене є одна справа у Палаці пророків. Дуже важлива справа.

Джеган розвів руки, і золоті ланцюжки у нього на грудях заграли в світлі вогню.

— Вони надзвичайно послужливі. — Він повернувся до рабів, що стоять біля стіни. Правда, дорогенька?

Джанет, сестра Світла, поцілувала кільце у себе на руці. По щоках її текли сльози. Джеган розсміявся. Блиснувши перснями, він вказав на неї пальцем:

— Бачите? Я дозволяю їй це робити. Нехай тішиться марною надією. Якби я заборонив, вона, чого доброго, покінчила б з собою, бо не боїться смерті на відміну від тих, хто присягнув Володареві. Чи не так, Джанет, дорогенька?

— Так, Ваше Превосходительство, — покірно відповіла Джанет. — Моє тіло належить вам, але, коли я помру, душа моя буде належати Творцеві.

Джеган вибухнув неприємним скреготливим сміхом. Юлії вже доводилося чути його, і вона розуміла, що почує цей сміх ще не раз.

— Ось бачите? Це все, що я їй дозволяю, щоб не втратити над нею контроль. Звичайно, тепер їй в покарання доведеться тиждень відпрацювати в наметах.

— Під його поглядом Джанет відсахнулася. — Але ж ти розуміла це, перш ніж розкрити рот, правда, дорогенька?

— Так, Ваше Превосходительство. — Голос Джанет тремтів.

Затягнуті похмурим серпанком очі Джегана знову звернулися до шістьом сестер.

— Сестри Тьми мені подобаються більше, тому що у них є вагомі причини боятися смерті. — Імператор розламав фазана навпіл. — Вони обдурили надії Володаря, якому поклялися віддати свої душі. І якщо вони помруть, то порятунку їм немає. Якщо вони помруть, то Володар їм помститься за обман. — Він знущально зареготав. — Він отримає і вас шістьох, якщо моє невдоволення вами змусить мене позбавити вас життя. Юлія судорожно сковтнула.

— Ми все зрозуміли… Ваше Превосходительство. Темний погляд Джегана позбавив її здатності дихати.

— О ні, Юлія! Не думаю, що ви дійсно зрозуміли. Але, коли урок закінчиться, зрозумієте.

Не зводячи кошмарного погляду з Юлії, він засунув руку під стіл і витягнув звідти за волосся мініатюрну жінку. Та скривилася від болю. Одягнена вона була так само, як інші. Крізь прозору тканину Юлія розгледіла старі, вже пожовклі синці і зовсім свіжі, лілові. На правій щоці виднілася довга подряпина, а ліва перетворилася на суцільний синець з чотирма глибокими порізами, залишеними перснями Джегана.

Це була Крістабель, одна з сестер Тьми, залишених Юлією у Палаці пророків. Вони повинні були все підготувати до її повернення. Схоже, тепер вони ведуть підготовку до прибуття Джегана. Ось тільки що йому потрібно в Палаці пророків, Юлія ніяк не могла збагнути.

— Встань переді мною, — звелів Крістабель Джеган.

Сестра Крістабель бігом обігнула стіл і встала перед імператором. Вона швидко пригладила волосся, витерла губи і вклонилася.

— Чим можу служити, Ваше Превосходительство?

— Бачиш, Крістабель, мені необхідно викласти цим сестрам перший урок. — Він відірвав від фазана другу ніжку. — А для цього ти повинна вмерти.

Вона вклонилася:

— Слухаю, Ваше Прево… — І застигла, усвідомивши, що саме він вимовив. Юлія бачила, як у неї затремтіли ноги, але нещасна не наважилася видати ні звуку.

Джеган жестом наказав сидячим на шкурах жінкам забратися, і ті швидко відповзли в сторону.

— Прощай, Крістабель.

Скрикнувши, вона змахнула руками і звалилася на підлогу. В наступну мить вона закричала так несамовито, що у Юлії заклало вуха. Спинивши дихання шість сестер дивилися на Крістабель. Джеган вп'явся зубами в фазанячу ніжку.

Несамовиті крики не припинялись. Крістабель відчайдушно трясла головою, тіло її вигиналося в конвульсіях.

Джеган ліниво обгризав ніжку і запивав вином. Ніхто не вимовив ні слова, поки він не покінчив з м'ясом і не потягнувся за виноградом.

Нарешті Юлія не витримала:

— Коли вона помре?

— Коли помре? — Вигнув брову Джеган, відкинувши голову, він гучно зареготав. Ніхто в залі навіть не посміхнувся. Потужне тіло імператора стрясалось від сміху. Тоненький ланцюжок на щоці подьоргувався. Нарешті він заспокоївся.

— Та вона померла раніше, ніж торкнулася підлоги!

— Що?!. Але ж вона… Вона ще кричить! Крістабель раптово замовкла.

Груди її більшене здіймалася.

— Вона померла миттєво, — знизійшов до пояснення Джеган. Не зводячи кошмарного погляду з Юлії, він повільно усміхнувся. — Той клин, про який я тобі вже казав. Такий же, що я вбив у ваш розум. Це кричала її душа. У світі мертвих. Схоже, Володар здорово незадоволений цією сестрою Тьми.

Джеган звів палець, і Крістабель знову забилася в крику.

— І коли… — Юлія насилу сковтнула. — Коли це припиниться? — Джеган облизався.

— Коли її зжеруть черви.

Юлія відчула, як у неї затремтіли коліна, і відчула, що решта п'ятеро сестер готові заволати від жаху, як волає Крістабель. Так, якщо їм не вдасться відновити владу Володаря в світі живих, помста його буде жахлива!

Джеган клацнув пальцями.

— Сліт! Еріс!

На стіні промайнула світла пляма. Юлія ахнула, коли наче з каменю матеріалізувалися дві фігури в плащах.

Дві покритих лускою істоти ковзнули до столу і вклонилися.

— С-слухаємо, Соноходець. Джеган тицьнув товстим пальцем в жінку, яка корчилася на підлозі.

— Киньте її в колодязь.

Мрісвізи, відкинувши плащі за спини, нахилилися і підняли тіло жінки, яке сіпалося в конвульсіях, і яку Юлія знала більше ста років, жінки, яка багато чим їй допомогла і була слухняною виконавицею волі Володаря. Крістабель повинна була бути винагороджена за свої старання. Вони всі повинні були бути винагороджені.

Коли мрісвізи забрали труп, Юлія глянула на Джегана:

— Чого ти від нас хочеш? — Джеган підняв руку і жестом звелів одному з солдатів підійти.

— Ці шестеро належать мені. Окільцюйте їх. Кремезний солдат, з ніг до голови обвішаний зброєю, вклонився. Підійшовши до найближчої з сестер, якою виявилася Ніккі, він брудними пальцями безцеремонно відтягнув їй нижню губу. У блакитних очах Ніккі плескався жах. Юлія скрикнула одночасно з нею, завдяки зв'язку відчувши біль, коли тупе іржаве шило проткнуло Ніккі губу. Солдат діловито засунув шило за пояс і дістав з кишені золоту каблучку.

Зубами розтиснувши його, він відтягнув Ніккі губу, вставив кільце в рану і, теж зубами, з'єднав кінці.

Солдат підійшов до Юлії в останню чергу. До цього часу вона вже ледве стояла на ногах, відчувши на собі все, що зазнали інші. Солдат відтягнув їй губу, і від болю з очей Юлії бризнули сльози.

Джеган, з усмішкою дивлячись на стікаючу по підборіддю сестер кров, витер рукою масні губи.

— Тепер ви мої рабині. Якщо ви не дасте мені приводу вас вбити, я знайду вам справу в Палаці пророків. А коли Річард Рал стане мені більше не потрібен, можливо, навіть віддам вам його на розтерзання.

Він знову пильно подивився на них, і Юлія мимоволі затамувала подих. В чорних вирах його очей не залишилося ні найменших ознак веселощів, лише смертельна загроза.

— Але спочатку я повинен закінчити урок.

— Ми всі вже зрозуміли, — поспішно запевнила його Юлія. — Будь ласка… У тебе немає підстав сумніватися в нашій вірності.

— О, я це прекрасно знаю, — прошелестів Джеган. — І все ж урок ще не закінчений. Це був тільки початок. Але продовження вам не доведеться чекати довго.

Юлію била дрож. З тих пір як Джеган вперше з'явився в її снах, життя перетворилося на суцільний кошмар. Повинен же бути спосіб покінчити з цим!

Біда була тільки в тому, що їй нічого не приходило в голову. Вона уявила собі, як повертається до Палацу пророків, одягнена в цей прозорий одяг, повертається рабинею Джегана.

Джеган подивився кудись за її спиною.

— Ви, хлопці, все добре чули? — Юлія почула голос капітана Блейка, який підтвердив, що так, чули. І застигла. Вона зовсім забула про тридцять моряків, що стояли позаду неї.

Джеган жестом звелів матросам наблизитися.

— Вранці ви можете відпливати. Але я подумав, що на ніч вам, можливо, знадобляться ці шість дам. Сестри Тьми завмерли.

— Але…

Погляд кошмарних очей змусив Юлію замовкнути.

— Відтепер, якщо ви посмієте вдатися до магії без мого дозволу, навіть для того, щоб вилікувати нежить, вас спіткає доля Крістабель. У ваших снах я дав вам лише трохи відчути те, що я можу з вами зробити наяву. Що зробить з вами Володар, якщо ви помрете, сподіваюся, теж вам ясно. Ви за крок від смерті. І на вашому місці я б дуже уважно дивився, куди ставити ноги.

Він знову звернувся до моряків:

— На цю ніч вони ваші. Маючи уявлення про цих жінок з їх снів, я вважаю, у вас з ними залишилися деякі рахунки. Можете робити з ними все, що хочете.

Моряки радісно загмикали.

Юлія відчула, як чиясь рука вхопила Ерміну за груди, як хтось відтягнув Ніккі голову за волосся і розв'язує їй корсет. У цей час третій матрос сунув руку їй самій між стегон, і вона не втрималась від крику.

— Але є невеликі правила. — Сказав Джеган, і моряки завмерли. — І якщо ви їх порушите, я вас згодую рибам.

— Що це за правила, імператор? — Запитав один з матросів.

— Вбивати їх вам забороняється. Вони — мої рабині і належать мені. Я хочу отримати їх вранці в досить пристойному стані, щоб вони могли мені прислуговувати. Це означає — жодних зламаних кісток та іншого членоушкодження. Ви їх усіх між собою розіграєте. Я знаю, що станеться, якщо дозволити вам вибирати самим. А я не хочу, щоб хоч одна з них уникла вашої уваги.

Матроси зі сміхом погодилися, що це дійсно буде справедливо, і пообіцяли дотримуватися правил.

Джеган знову звернув свою увагу на шістьох сестер.

— У мене величезна армія, а повій в околицях замало. Від цього мої солдати перебувають в поганому настрої. І до тих пір, поки я не визначу вам інші обов'язки, ви будете догоджати їх щодня. Чотири години на відпочинок, і скажіть спасибі, що у вас моє кільце на губі. Це не дасть їм вас убити.

Сестра Цецилія, невинно посміхнувшись, розвела руки.

— Імператор Джеган, твої солдати молоді і сильні. Боюся, їм буде мало задоволення від такої старої, як я. Мені дуже шкода.

— Упевнений, що вони будуть раді тобі. Ось побачиш.

— Імператор, сестра Цецилія права. Боюсь, я теж для цього занадто стара і товста, — вимовила Тові старечим голосом. — Навряд чи ми зможемо дати насолоду твоїм воїнам.

— Насолода? — Джеган нанизав на ніж шматочок печені. — Ви що, тупі?

При чому тут насолода? Смію запевнити вас, мої солдати із задоволенням насолодяться вашими принадами, але ви мене неправильно зрозуміли.

Він тицьнув у них пальцем. Вимазані жиром персні блиснули у світлі смолоскипів.

— Ви були сестрами Світла, потім — сестрами Тьми. Ви, ймовірно, самі могутні чаклунки в світі. Але ваша робота змусить вас зрозуміти, що ви лише гній у мене під ногами і я можу робити з вами все, що забажаю. Відтепер всі володіючі даром — моя зброя. І ви повинні міцно засвоїти цей урок. Ваша думка нікого не цікавить. І поки я не прийму інше рішення, ви будете розважати моїх солдатів. Якщо їм захочеться викрутити вам пальці і сперечатися на те, хто змусить вас голосніше волати, вони так і зроблять. У них дуже різноманітні смаки, і вони можуть робити з вами все, що побажають, крім вбивства. Він засунув в рот залишки м'яса.

— Але в будь-якому випадку тільки після цих хлопців.

Насолоджуйтесь моїм подарунком, хлопці. Служіть, і в майбутньому я про вас не забуду. Імператор Джеган пам'ятає своїх друзів.

Матроси дружно прокричали «ура». У Юлії підкосилися ноги, і вона б упала, якби чиясь сильна рука не підтримала її за талію.

— Так-так-так, лапуля. Схоже, дамочки, ви все-таки погодилися нас розважити! І це після того, як ви так погано з нами обійшлися!

Юлія почула власні схлипи. Губа оніміла від болю, але вона розуміла, що це тільки початок. Думки в неї плуталися, вона була сама не своя від страху.

— Ах, так. — Джеган зупинив матросів і вказав ножем на Меріссу. — Крім неї. Її віддайте. — Він поманив Меріссу пальцем. — Підійди сюди, дорогенька.

Мерісса зробила два невпевнених кроки. Юлія відчувала, як тремтять її ноги.

— Крістабель належала мені одному. Була моєю фавориткою. Але вона померла, тому що вам потрібен урок. — Він глянув на розв'язаний корсет Мерісси.

— Ти будеш замість неї. Ти, пам'ятається, говорила, що станеш лизати мені ноги, якщо доведеться. — Кошмарний погляд Джегана встромився в неї. — Довелося. — Побачивши подив Мерісси, він посміхнувся своєю мерзенною усмішечкою. — Я ж казав тобі, дорогенька, не варто пускати в сни те, що говориш наяву.

— Так, Ваше Превосходітельство, — слабо кивнула Мерісса.

— Зніми сукню. Тобі вона може знадобитися, якщо я дозволю тобі вбити Річарда Рала. — Мерісса почала роздягатися, а Джеган подивився на інших сестер. — Я залишу вам ваш зв'язок, щоб ви відчули уроки, які отримає кожна. Мені б не хотілося, щоб хтось з вас щось упустив.

Коли Мерісса роздяглася, Джеган вказав вниз кінчиком ножа.

— Під стіл, дорогенька.

Юлія відчула товсту ведмежу шкуру, що лоскоче коліна Мерісси, потім — грубу кам'яну підлогу. Моряки насолоджувалися видовищем.

Силою волі, силою, яку вона черпала з незмірній ненависті до цієї людини, Юлія прогнала страх і сповнилася рішучості. Вона — головна серед сестер Тьми. За допомогою зв'язку вона звернулася до решти.

Ми всі пройшли ритуал. Це було гірше, ніж те, що відбувається зараз. Ми сестри Тьми. Пам'ятайте, хто наш справжній Володар. Зараз ми рабині цього нікчеми, але він помиляється, вважаючи, що управляє нашим розумом. У нього немає своєї сили, він може користуватися тільки чужою. Ми обов'язково щось придумаємо, і тоді Джеган заплатить за все. О, клянусь Володарем, заплатить сповна!

Але що ж нам робити до тих пір? — Схлипнула Ерміна.

— Мовчати! — Гаркнула Ніккі. Юлія відчувала переповнюючу її лють і чорний крижаний холод, який панує в її серці. — Запам'ятайте кожне лице. Вони всі за це заплатять. Слухайте Юлію. Ми самі дамо їм урок, і вони запам'ятають його надовго!

І не здумайте пустити в сни цю нашу розмову, — попередила Юлія. Єдине, чого ми не можемо дозволити Джегану, — це вбити нас. Поки ми живі, у нас є надія повернути прихильність нашого Володаря. Нам обіцяна нагорода, і я твердо маю намір її отримати. Тримайтеся, сестри.

Але Річард Рал — мій! — Прошипіла Мерісса. — І той, хто посміє його вбити, матиме справу зі мною. І з Володарем!

Навіть Джеган, якби він чув Меріссу, зблід би від скаженої злоби подиху в її словах. Юлія відчула, як Мерісса відкинула назад волосся і впізнала смак плоті імператора.

— З вами поки все… — Джеган помовчав і махнув ножем. — Забирайтеся.

Капітан Блейк схопив Юлію за волосся.

— Прийшов час розплачуватися, лапуля.