Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

17

Хоча після повернення Броган виявив, що його палац оточений д'харіанськими солдатами, це не зіпсувало йому настрою. Все йшло чудово. Не зовсім так, як він планував, але все одно чудово. Д'харіанці без затримки пропустили його, але попередили, що йому не варто навіть намагатися знову покинути палац цієї ночі.

Їх нахабство було обурливим, але у Тобіаса не було часу вчити їх ввічливості. Його більше цікавила стара, якою займався Етторе. У генерала був ряд питань, і йому не терпілося отримати відповіді. Зараз стара жаба, мабуть, мріє відповісти на них. Етторе — здібний хлопець. І хоча йому вперше довірили провести підготовку до допиту самостійно, немає сумніву, він впорався якнайкраще.

Навіть не потрудившись струсити сніг з чобіт, Броган попрямував до сходів.

Світло сотень свічок відбивався в полірованих панелях, якими були обшиті стіни.

Стражники в яскраво-червоних плащах вклонилися йому, торкаючись чола кінчиками пальців, але Тобіас не зволив відповісти на привітання.

Він збіг вниз, перестрибуючи через сходинки. Гальтеро з Лунеттою поспішали слідом. На нижніх поверхах панелей не було, і голий камінь здавався холодним як на вигляд, так і на дотик. Втім, у тій кімнаті, куди поспішав Броган, повинно було бути дуже тепло. Навіть жарко.

Потеребивши вуса, генерал скривився від болю в суглобах. Останнім часом ревматизм, зароблений ним за роки похідного життя, все частіше давав про себе знати.

Але Броган нагадав собі, що повинен більше думати про справи Творця і не звертати уваги на дрібні незручності. Сьогодні вночі Творець благословив його дуже істотною допомогою. І не можна допустити, щоб Його зусилля пропали марно.

На верхніх поверхах коридори добре охоронялися, проте нижні пустували. Не було необхідності — підвал був глухим. Через нього не можна було ні зайти всередину, ні вийти назовні. На всякий випадок Гальтеро перевірив довгий коридор, де була кімната для допитів. Лунетта, посміхаючись, терпляче чекала. Тобіас похвалив її, і тепер на душі в неї було спокійно.

Тобіас увійшов до кімнати, і перше, що він побачив, була знайома посмішка Етторе.

Тільки очі його вже вкрили смертна пелена.

Броган застиг.

Етторе висів на мотузці, прив'язаній до кінців металевого штиря, що проходив крізь його вуха. Під ногами у нього натекло велика темна калюжа.

Навколо шиї проходив чіткий розріз, зроблений гострим лезом. Нижче вся шкіра була здерта і валялася на підлозі недбалої купою.

Прямо під ребрами зяяла дірка. А на підлозі перед тілом, що погойдувалося, лежала печінка.

З двох сторін вона була злегка надкушеною. З одного боку виднілися сліди рідких і великих зубів, з іншого — дрібних і цілих.

Завивши від люті, Броган вдарив Лунетту кулаком по спині. Вона відлетіла до стіни і сповзла на підлогу.

— Це твоя вина, відьма! Це ти винна! Ти повинна була залишитися тут і допомогти Етторе!

Броган з ненавистю подивився на труп свого соратника. Не будь Етторе вже мертвий, Броган вбив би його сам, своїми руками, за те, що той дозволив старій жабі уникнути правосуддя. Непростима помилка! Справжній мисливець вбив би її, перш ніж померти самому. Не важливо якою ціною, але вбив би. Глузлива посмішка мерця виводила генерала з себе, і Броган вдарив його по крижаному лицю.

— Ти підвів мене, Етторе! Ти вигнаний з безчестям з лав Захисників пастви! Твоє ім'я буде забуто, і ніхто не наважиться його повторити!

Лунетта піднялася на ноги, притискаючи долоню до закривавленої щоки.

— Я говорила тобі, що мені потрібно залишитися. Я говорила тобі!

Броган кинув на неї лютий погляд:

— Не смій виправдовуватися, стрижена! Якщо ти знала, що від старої жаби можна очікувати неприємностей, ти повинна була залишитися!

— Але я ж сказала тобі, що мені потрібно залишитися! — Лунетта схлипнула. — Ти сам змусив мене піти з тобою.

Тобіас залишив її слова без відповіді і повернувся до Гальтеро.

— Готуй коней, — прошипів він крізь зуби. Він ледь стримувався, щоб не вбити її. Як йому хотілося прикінчити її прямо зараз. Перерізати їй горлянку, і справа з кінцем. Йому до смерті набридло це кодло зла. Стара — тепер Броган в цьому не сумнівався — була джерелом цінних відомостей. І якби не його мерзенна сестриця, він би їх отримав.

— Скільки сідлати коней, пане генерал? — Шепнув Гальтеро.

Броган не відривав погляду від Лунетти. Йому слід вбити її. Ось прямо зараз, цієї секунди.

— Троє, — буркнув він.

Гальтеро, прихопивши з собою палицю, вислизнув за двері, безшумний як тінь, і зник у коридорі.

Так. Цілком очевидно, що варта її не бачила. Втім, коли мова йде про єретиків, це зовсім нічого не означає — але все-таки залишається ймовірність, що стара ще в палаці. Гальтеро не потребує додаткових вказівок взяти її живою, якщо вона знайдеться.

Негайна розправа не принесе ніякої користі. Стару обов'язково треба допитати. Вона заплатить за все, але спочатку викладе те, що знає. Якщо її тільки знайдуть.

Тобіас подивився на сестру:

— Ти не відчуваєш її де-небудь поруч? Лунетта похитала головою. Вона не чесалася. У таку заметіль безглуздо шукати сліди на снігу. До того ж, як не гаряче Броган бажав поквитатися зі старою жабою, ще сильніше йому не терпілося піти по сліду більш небезпечного богохульства. І ще цей Магістр Рал… Якщо Гальтеро зуміє знайти стару — відмінно. Але якщо ні, не варто витрачати безцінний час на важкі і швидше за все марні пошуки. Єретики не така вже й рідкість. Знайдуться інші. У пана генерала, ватажка Захисників пастви, на черзі більш важлива справа. І він виконає її во славу Творця.

Лунетта підійшла до брата і обняла його за талію.

— Уже пізно, Тобіас, — проворкувала вона. — Тобі потрібно спати. У тебе був важкий день. Дозволь Лунетті допомогти, і ти відчуєш себе краще. Тобі сподобається, я обіцяю. — Броган промовчав. — Я наведу чари, — запропонувала вона. — Будь ласка, Тобіас.

Броган подумав. Спокуса була велика.

— Ні, на це немає часу. Ми повинні виїхати негайно. Сподіваюся, ти засвоїла сьогоднішній урок, Лунетта. Більше помилок я тобі не прощу!

Лунетта схилила голову:

— Так, пане генерал. Я буду старатися. Буду робити краще. Побачите.

Він повів її наверх, в кімнату, де розмовляв зі свідками. Перед дверима стояла варта. Зайшовши всередину, Броган взяв з довгого столу свою коробочку з трофеями і пристебнув до пояса. Він уже йшов, але у дверях раптом різко зупинився. Срібна монета, та, що дала йому стара, зникла. Броган обернувся до охорони:

— Після мене сюди ніхто не входив?

— Ні, пане генерал, — виструнчився по стійці «струнко» стражник. — Жодної живої душі не було.

Броган подумки вилаявся. Вона побувала тут. А монету взяла, щоб він про це дізнався. Броган пішов до виходу. Варту немає сенсу опитувати. Зрозуміло, ніхто нічого не бачив. Стара і її внучка зникли. Тобіас викинув їх з голови і заквапився в інше крило палацу, звідки було ближче всього до стайні.

Гальтеро, без сумніву, все вже підготував і осідлав кращих коней. У таку заметіль три людини можуть непомітно вислизнути з палацу, а ось великий загін — навряд чи. Захисники пастви — сильні бійці, однак д'харіанці нітрохи не гірше, якщо не краще, не міг не визнати Броган. До того ж д'харіанців набагато більше.

Якщо почнеться сутичка, вони переможуть. Так що краще залишити загін тут, він відверне увагу д'харіанців. Все одно ніхто не скаже, куди відправився генерал.

Не можна видати того, чого не знаєш.

Броган обережно прочинив важкі двері і виглянув назовні. Нічого підозрілого. Тільки заметіль кружляє, та тьмяно світяться вікна палацу. Броган давно б уже наказав погасити лампи, але йому було потрібно хоч трохи світла, щоб дістатися в заметіль до стайні.

— Тримайся поруч зі мною, — шепнув він Лунетті. — Якщо натрапимо на солдатів, не барися. Вони спробують нас затримати. Цього допустити не можна. Ми повинні їхати по сліду Матері-сповідниці.

— Але, пане генерал…

— Цить! — Гаркнув Броган. — Якщо нас спробують зупинити, роби що хочеш, але ми повинні виїхати звідси. Зрозуміла?!

— Якщо їх буде багато, я зможу тільки…

— Не випробовуй мого терпіння, Лунетта. Ти обіцяла дуже старатися. І я даю тобі шанс. Не здумай підвести мене знову.

Вона щільніше загорнулась у свої «красотулечки».

— Добре, пане генерал.

Броган погасив найближчу лампу і виштовхнув Лунетту в сніжну темряву. Головне — дістатися до стайні. А там д'харіанці не встигнуть їх помітити і не зможуть зупинити.

Попереду замаячили темні обриси стайні. І тут у сніговій пелені замиготіли д'харіанські солдати. На бігу витягаючи мечі, вони стали кликати підмогу. Свист вітру заглушав голоси, але все ж вони були почуті, і тіней стало більше.

Брогана оточили.

— Лунетта, давай же, що ти стоїш! Вона почала вимовляти заклинання, але солдати були насторожі. Броган здригнувся, коли біля самої його щоки просвистіла стріла. Хвала Творцеві, що послав раптовий порив вітру, інакше Тобіасу довелося б туго. Потім стріли посипалися градом, і Лунетта пригнулась, намагаючись сховатися від них.

Броган вихопив меч. Він хотів відступити до палацу, але шлях уже був відрізаний. Д'харіанців виявилося занадто багато, і Лунетта, ухиляючись від стріл, не встигла закінчити заклинання. Від страху вона могла тільки повискувати.

Так само раптово, як почався, обстріл раптом припинився. Крізь шум вітру Броган розчув крики жаху. Схопивши Лунетту за руку, він помчав вперед.

Головне — добігти до стайні. А там їх повинен чекати Гальтеро.

Кілька солдатів спробували перепинити їм шлях, але раптово почали падати на сніг. Броган здивовано дивився, як вони відмахуються мечами від снігових поривів вітру.

Але вітер безжально убив їх всіх до одного.

Тобіас завмер. Він бачив, як падають д'харіанци. Передсмертні крики перекрили завивання вітру. Сніг забарвився кров'ю. Тобіас облизав пересохлі губи. Він не наважувався поворухнутися, боячись, що вітер вб'є і його.

— О Творець! — Голосно заблагав він. — Спаси і сохрани! Я виконую волю Твою!

З усіх боків до стаєнь бігли інші солдати, але їх спіткала та ж доля. На снігу валялося вже не менше сотні трупів — всі з розпоротими животами. Ніколи ще Броган не бачив, щоб людей вбивали з такою швидкістю і жорстокістю.

Настала тиша. Було чути тільки виття вітру. Тобіас в розгубленості озирався, стоячи посеред сотень трупів, і раптово перед ним прямо зі снігу виникла сіра безтілесна тінь. Потім з'явилися й інші.

Шкіра кольору снігу. Гладкі голови, позбавлені волосся і вух, крихітні зміїні очі. Під плащами у істот були надіті щільно обтягуючі тіло шкіряні куртки. В руці у кожного був кинджал з трьома лезами.

Цих істот Броган вже бачив сьогодні. На кілках біля палацу сповідниць.

Мрісвізи. Спостерігаючи, як мрісвізи розправляються з досвідченими д'харіанськими воїнами, Тобіас рішуче не міг зрозуміти, яким чином Магістр Рал чи хтось інший зумів вбити хоча б одного з них, — а трупів перед палацом висіло чимало.

Мрісвіз, схиливши голову набік, подивився на Броган немигаючим поглядом і просичав:

— Тік-кай…

— Що? — Оторопів Броган.

— Тік-кай. — Істота швидко змахнув кинджалом. — Р-рятуйся.

— Але чому? Чому ви це робите? Чому даєте нам втекти?

Безгубий рот розсунувся в подобі посмішки.

— Так хоче С-соноходець. А тепер тік-кай, поки не з'явилися інші люди. Іди.

— Але…

Мрісвіз натягнув на голову капюшон і зник в шелесті вітру. Як не вдивлявся Тобіас у темряву, він не бачив нічого, крім снігу.

Чому ці породження зла допомогли йому? Чому вбили його ворогів? Чому дозволили йому піти живим?

Раптове осяяння наче теплою хвилею омило його. Їх послав Творець! Ну звичайно! Як він міг бути настільки сліпий? Магістр Рал сказав, що вбив мрісвізів. Але Магістр Рал — поплічник Володаря. Якби мрісвізи були породженням зла, він бився б разом з ними, а не проти них.

Мрісвіз сказав, що їх послав Соноходець. А Творець являється Тобіасу уві сні. Ні, сумнівів бути не може, напевно мрісвізів послав Творець.

— Лунетта, — обернувся Броган до сестри. — Мені у сни являється Творець.

Саме його вони мали на увазі, говорячи про Соноходця. Лунетта, Творець послав їх, щоб мене захистити.

Лунетта круглими очима дивилася на брата.

— Сам Творець виступив на твій захист! Сам Творець оберігає тебе! Мабуть, він підготував тобі велике призначення.

Броган підібрав меч, який випустив в страху, і випростався, посміхаючись.

— Сподіваюся, Лунетта. Я завжди виконував його волю, тому Він мене захистив.

Поквапся, ми повинні скоріше виїхати, як Він наказав нам устами свого посланця.

Броган рушив вперед, але дорогу йому перегородила висока постать.

— Так-так, пане генерал. Кудись зібралися? — На обличчі д'харіанця з'явилася загрозлива посмішка. — Хочеш накласти на мене закляття, чаклунка?

Тобіас ще не прибрав меч у піхви, але чудово розумів, що йому не встигнути.

Пролунав сухий удар, і гігант звалився обличчям у сніг до ніг Брогана. Над ним Тобіас побачив Гальтеро з кийком в руках.

— Ну, Гальтеро, цієї ночі ти заслужив підвищення.

Творець знову обдарував його безцінним даром, зайвий раз довівши, що для благочестивої людини немає нічого неможливого. На щастя, Гальтеро вистачило розуму скористатися палицею, а не ножем. Величезний д'харіанець був живий, хоча і стікав кров'ю.

— Ну що ж, в кінцевому підсумку ця ніч виявилася надзвичайно вдалою.

Лунетта, ти вилікуєш цього хлопця, але перед тим тобі доведеться ще попрацювати во славу Творця.

Лунетта схилилася над бездушним тілом, пробігши пальцями по закривавленим волоссю.

— Може, я спочатку його підлічу? Гальтеро вдарив сильніше, ніж він думає.

— А ось це, сестро, було б нерозумно. Лікування почекає. Коні готові?

— Так, пане генерал, — відповів Гальтеро.

Тобіас дістав кинджал, який віддав йому Гальтеро.

— Поквапся, Лунетта. — Присівши навпочіпки, він перекотив безпомічне тіло на спину. — А потім ми рушимо по сліду Матері-сповідниці.

Лунетта, наблизившись, пильно подивилася на оглушеного д'харіанця.

— Але, пане генерал, я ж сказала, що чарівна павутина приховує її від нас. Ми не можемо побачити нитки цієї павутини. Ми не впізнаємо її.

Губи Брогана розтягнулися в злісній усмішці.

— Але одна нитка все ж відома. Ім'я Матері-сповідниці — Келен Амнелл.