Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви

15

Поки Магістр Рал виголошував свою промову, почалася завірюха. Вдивляючись в сніжну темряву, Броган пробирався між заметами.

— Ти точно все зробила, як я наказав?

— Так, пане генерал. Кажу вам, вони зачаровані.

Залишений позаду палац сповідниць і сусідні з ним будинки давно зникли за сніжною пеленою, що обрушилася на місто з гір.

— Тоді де ж вони? Якщо ти їх втратиш і вони замерзнуть до смерті, я буду дуже тобою незадоволений, Лунетта.

— Я знаю, де вони, пане генерал, — впевнено заперечила та. — Я їх не втрачу.

Вона зупинилася на мить і принюхалася.

— Сюди.

Тобіас з Гальтеро, переглянувшись, насупились, але все ж пішли за Лунеттою в темряву. Зрідка крізь заметіль Тобіас бачив тіні палаців в Королівському Ряду і неясне мерехтіння вікон.

Вдалині почулося брязкання зброї. Судячи по звуку, солдат було набагато більше, ніж у звичайному патрулі. Ще до кінця ночі д'харіанці, цілком ймовірно, постараються якомога більше зміцнити свою владу в Ейдіндрілі, подумав Тобіас. На їх місці він так би і зробив: наніс удар перш, ніж противники встигнуть прийти в себе. Втім, не важливо. Сам він не має наміру тут залишатися.

Тобіас струсив сніг з вусів.

— Ти слухала його, так?

— Так, пане генерал, але я кажу: нічого не можу сказати.

— Він такий же, як усі. Ти просто була неуважна. Ти чесала руки і не слухала. Лунетта подивилася на брата через плече.

— Він не такий, як усі. Не знаю чому, але він інший. Я ніколи ще не стикалася з такою магією, як у нього. Я не можу сказати, говорив він неправду або правду. Але думаю, що все-таки правду. — Вона спантеличено потрясла головою. — Я можу пробивати захист. Я завжди могла пробивати захист. Будь-який: повітряний, водяний, вогняний, крижаний. Всякий. Навіть захист духів. Але його — ні.

Тобіас байдуже посміхнувся. Це не мало значення. Йому не потрібен її мерзенний дар. Він і так дізнався те, що хотів.

Лунетта продовжувала щось бурмотіти про дивацтва магії Магістра Рала, і як їй хочеться опинитися від нього подалі, подалі від цього міста, і як по-звірячому свербить у неї шкіра. Тобіас слухав впіввуха. Її бажання опинитися подалі від Ейдіндріла збудеться — тільки спочатку він вирішить деякі питання.

— До чого ти принюхуєшся?! — Прогарчав він.

— До смітників, пане генерал. До кухонних смітників.

Тобіас зловив її за лахміття, яке роздував вітер. — Смітник?! Ти відправила їх на смітник?! — Посміхнувшись, Лунетта рушила далі.

— Так, пане генерал. Ви сказали, що вам потрібне місце, де б ніхто не заважав. Я погано знаю місто, і мені було важко знайти безпечне місце, але по дорозі до Палацу сповідниць я бачила звалище. Навряд чи туди хтось ходить проти ночі.

Звалище. Тобіас хмикнув.

— Пришелепкувата Лунетта, — пробурмотів він. Вона спіткнулася.

— Тобіас, будь ласка, не називай мене…

— Але де ж вони?!

Вказавши рукою напрям, вона прискорила крок.

— Сюди, пане генерал. Побачите. Сюди. Вже недалеко.

Пробираючись по заметах, Тобіас розмірковував. Взагалі то Лунетта непогано придумала. Безумовно непогано. Саме смітник — найбільш відповідне для них місце.

— Лунетта, ти сказала мені правду про Магістр Рале, так? Якщо ти збрехала, я тобі цього ніколи не пробачу.

Зупинившись, Лунетта глянула на нього очима, повними сліз.

— Так, пане генерал. — Вона судорожно смикала свої лахміття. — Прошу вас! Я кажу правду. Я все перепробувала. Старалася, як могла.

Броган довго дивився на неї. По щоці Лунетти скотилася самотня сльоза.

Не важливо. Йому і так все відомо.

Він нетерпляче відмахнувся:

— Гаразд, пішли далі. І спробуй тільки їх втратити!

Миттєво просяявши, Лунетта витерла сльози і рушила далі.

— Сюди, пане генерал. Побачите. Я знаю, де вони.

Зітхнувши, Тобіас пішов за нею. Снігопад тривав і, судячи з усього, заметіль буде ще довго. Не має значення. Все одно все йде, як потрібно йому, Тобіасу. Магістр Рал дурень, якщо уявляє, що генерал Тобіас Броган, ватажок Захисників пастви, як єретик під розпеченим залізом, погодиться на все.

— Туди, пане генерал, — показала Лунетта. — Вони там.

Навіть незважаючи на злющий вітер, Тобіас пронюхав смітник перш, ніж побачив її. Смердюча купа була слабо висвітлена вікнами палаців. Сніг падав на неї і відразу ж танув, відмовляючи їй навіть у видимості чистоти.

— Ну? І де ж? — Запитав Броган, струшуючи сніг з плаща.

Лунетта підійшла ближче, намагаючись сховатися за ним від пронизливого вітру.

— Стійте тут, пане генерал. Вони самі до вас прийдуть.

Озирнувшись, Броган побачив протоптану в снігу стежку.

— Закляття кола?

Лунетта тихенько захихотіла і щільніше загорнулась голову в квітчасту хустку.

— Так, пане генерале! Ви сказали, що не хочете, щоб вони пішли, сказали, що дуже розсердитеся, якщо вони підуть. Я не хотіла, щоб ви розсердилися на Лунетту, тому наклала на них закляття кола. І тепер вони нікуди не можуть піти, як би швидко вони не йшли.

Броган посміхнувся. Так, судячи з усього, день, незважаючи ні на що, закінчується вдало. Були, звичайно, деякі перешкоди, але за допомогою Творця він їх подолає. Тепер все в його руках. Дуже скоро Магістр Рал виявить, що ніхто не сміє наказувати Захисникам пастви.

Спочатку з темряви з'явився роздмухуваний вітром поділ жовтого плаття.

Герцогиня Лумхольц йшла прямо на них. За нею, відставши на півкроку, рухався герцог. При вигляді Брогана обличчя герцогині потемніла під шаром рум'ян. Вона щільніше загорнулась в хутряну накидку.

Тобіас вітав її широкою посмішкою.

— Яка зустріч! Доброго вечора вам, пані. — Він злегка схилив голову.

— І вам теж, герцог.

Герцогиня, гидливо скривившись, зарозуміло підняла підборіддя.

Герцог обдарував їх похмурим поглядом, як би встановлюючи межу, яку вони не мали права порушити. Не кажучи ні слова, пара пройшла далі і зникла в темряві. Тобіас засміявся.

— Бачите, пане генерал? Як я і обіцяла, вони чекають вас.

Броган сунув пальці за пояс і розправив плечі. Червоний плащ майорів на вітрі. Доганяти герцога і герцогиню не було необхідності.

— Ти добре попрацювала, Лунетта, — пробурмотів він.

Незабаром жовта сукня з'явилося знову. На цей раз при вигляді стоячого біля протоптаної доріжки Брогана, Гальтеро і Лунетти герцогиня здивовано підняла очі. Незважаючи на надлишок рум'ян, вона була красивою жінкою. Не дівчинка, але ще досить молода, зі зрілими формами, в самому розквіті жіночності.

Наближаючись до них, герцог загрозливим жестом поклав руку на меч.

Тобіас знав, що цей меч, хоч і багато прикрашений, як і меч Магістра Рала, не був простим брязкальцем. Кельтонські зброярі робили кращі клинки в Серединних Землях, і всі кельтонци, особливо дворяни, дуже пишалися своїм умінням ними володіти.

— Генерал Бро…

— Пане генерал, пані.

Герцогиня окинула його зарозумілим поглядом.

— Пане генерал Броган, ми повертаємося до себе в палац. Пропоную вам припинити переслідувати нас і повернутися в свій. Сьогодні не найкраща ніч для прогулянок.

Гальтеро не зводив очей з її високих грудей. Перехопивши його погляд, вона роздратовано застібнула плащ. Герцог, гнівно блиснувши очима, зробив крок до Гальтеро.

— Не смійте витріщатися на мою дружину, сер, інакше я порубаю вас на шматки і згодую своїм псам!

Гальтеро з неприємною усмішкою глянув на герцога, але промовчав.

— Спокійної ночі, генерал, — кинула герцогиня.

І вони рушила далі, щоб зробити ще одне коло навколо сміттєвої купи, абсолютно впевнені, що йдуть до себе в палац. Броган міг зупинити їх ще в перший раз, але йому хотілося познущатися. Їх затуманений закляттям розум не міг зрозуміти, як Брогану вдається весь час їх обганяти.

Коли герцог і герцогиня з'явилася знову, їхні обличчя спочатку побіліли як полотно, потім спалахнули від гніву.

Герцогиня зупинилася і, підобенчившись, зміряла Брогана нищівним поглядом. Тобіас дивився, як прямо в нього перед носом здіймаються пишні груди.

— Слухайте, ви, нікчемний черв'як, як ви смієте…

Броган простягнув руку і рвонув корсаж герцогині, розірвавши його до пояса.

Проспівавши коротке заклинання, Лунетта виставила перед собою долоню, і герцог завмер з наполовину вийнятим з піхов меча, немов миттєво закам'янів. Він міг лише безпорадно дивитися, як Гальтеро без всякої магії позбавив його дружину можливості чинити опір. Гальтеро з такою силою викрутив герцогині руки, що вона вигнулась дугою. Її оголені соски затверділи на холодному вітрі.

Броган хотів скористатися кинджалом, але передумав і дістав меч.

— Як ти мене назвала, мерзенна повія?

— Ніяк, — з жахом пролепетала вона, замотавши головою. Темне волосся, вибившись із зачіски, впали їй на обличчя. — Ніяк!

— Ой-ой, як легко ми здаємося!

— Що вам від мене треба? — Видихнула вона. — Я не єретичка! Пустіть мене! Я не єретичка!

— Звичайно, не єретичка. Щоб бути єретичкою, ти занадто бундючна. Але від цього ти не стаєш менш мерзенною. І придатною до використання.

— Тоді це він вам потрібний! Герцог! Він — єретик. Пустіть мене, і я розповім про всі його злочини.

— Творцеві немає користі від помилкових визнань, зроблених, щоб врятувати свою шкуру, — крізь зуби просичав Броган. — І все-таки ти послужиш Йому. — Його губи розсунулися в похмурій усмішці. — Ти послужиш Творцеві, а я навчу тебе як.

Ти зробиш те, що накажу тобі я.

— Я ні за що…

Гальтеро сильніше вивернув їй руки.

— Добре, добре, — простогнала герцогиня.

— Все, що завгодно. Тільки не робіть мені боляче. Скажіть, що вам потрібно, і я все зроблю.

Броган нахилився до неї, і їхні обличчя опинилися на одному рівні.

— Ти зробиш все, що я накажу, — прошипів він крізь зуби.

— Так! Зроблю! Даю слово! — Голос герцогині тремтів від страху.

— Я не вірю словами таких повій, як ти, — пирхнув Броган. — Ти готова продати і зрадити все на світі. Ти виконаєш мою волю, тому що в тебе не буде вибору.

Зробивши крок назад, Броган взяв її лівий сосок і відтягнув його. У жаху вона широко розкрила очі. Броган коротко змахнув мечем. Крик герцогині потонув в завиванні вітру.

Броган вклав відрубаний сосок Лунетті в долоню. Вона стиснула пальці і закрила очі, занурюючись в магію. М'які звуки стародавнього заклинання змішалися зі свистом вітру і криками герцогині. Гальтеро міцно тримав її, не даючи впасти в сніг.

Голос Лунетти звучав все голосніше. Піднявши голову до темного неба, вона, не відкриваючи очей, обволікала в магічний кокон себе і стоячу поруч з нею герцогиню. Здавалося, крижаний вітер надає додаткову силу заклинанню, виговорюваному Лунеттою мовою відьом.

«Від крон і коренів, від глибин і вершин, Від світла денного, від тіні нічної, Від льоду і вогню, від витоків душі — З'явись, дух дівиці, станеш мною!

Творця дочка, твої ясні дні нехай стануть чорніше самої чорноти, полонену душу вкрию в тіні, До смертної години моєю будеш ти! Забудеш веселощі, забудеш і страх, Доки не станеш здобиччю черв'яків, Доки сама не розсиплешся в прах, Душа твоя буде у владі моїй!

Голос Лунетти зазвучав нижче:

— Шкурка жаб'яча, кісточка мишача. сухий павучок, трави пучок — все в мій казанок.

Слова розтанули на вітрі. Лунетта наблизилася до герцогині. Відкриту долоню чаклунка тримала над головою жінки, а затиснутий в кулаці відсічений сосок притиснула до свого серця.

Коли щупальця чаклунства завились навколо неї, герцогиня здригнулася, а коли магія торкнулася її душі, забилася в конвульсіях.

Але Гальтеро тримав її міцно, поки вона не затихла і не обм'якла в його руках. Незважаючи на завивання вітру, здавалося, що на місто раптово обрушилася цілковита тиша.

Лунетта розтулила долоню.

— Тепер вона належить мені. Я віддаю своє право на неї тобі. — Чаклунка вклала відрізаний сосок в простягнуту руку Брогана. — Тепер вона ваша, пане генерал.

Герцогиня мляво повисла на руках у Гальтеро. Її трясло від болю і холоду. З рани текла кров.

Броган стиснув кулак.

— Припини трястися!

Герцогиня подивилася йому в очі, і погляд її прояснився. Вона завмерла.

— Так, пане генерал.

— Вилікуй її, — велів Броган сестрі. З хтивим блиском в очах Гальтеро дивився, як Лунетта обхопила обома долонями груди герцогині. Герцог Лумхольц теж не зводив з неї випнутих очей. Лунетта проспівала недовге заклинання.

Поступово кров перестала текти, і рана на грудях герцогині почала затягуватися.

Броган, чекаючи, поки вона закінчить, думав про своє. Творець воістину піклується про своїх чад. Сьогоднішній день в черговий раз довів, що той, хто всією душею вболіває за справу Творця, врешті-решт перемагає. Магістр Рал скоро дізнається, що відбувається з тими, хто поклоняється Володарю, а Імперський Орден зрозуміє, яку цінність представляє для нього генерал Броган, ватажок Захисників пастви. Гальтеро сьогодні теж був на висоті. Його старання заслуговують нагороди.

Плащем герцогині Лунетта обтерла кров і продемонструвала всім абсолютно здорову грудину, бездоганну, як і друга, тільки без соска. Соском тепер володів Броган.

— Зробити з ним те ж саме, пан генерал? — Запитала Лунетта, вказавши на герцога. — Ви хочете отримати їх обох?

— Ні, — відмахнувся Броган. — Ні, мені потрібна лише вона. Але для нього теж є роль у моїй п'єсі.

Він подивився в повні жаху очі герцога — Це небезпечне місто. Як повідомив нам сьогодні Магістр Рал, небезпечні істоти нападають на невинних городян, і нікому ще не вдалося від них врятуватися. Такий жах. І як жаль, що поруч немає Магістра Рала, щоб захистити від них герцога.

— Я подбаю про це, пане генерал, — заявив Гальтеро.

— Не треба, я впораюся сам. Мені подумалося, що, можливо, тобі захочеться розважити герцогиню, поки я займаюся герцогом.

Закусивши губу, Гальтеро окинув герцогиню жадібним поглядом.

— Так, мій пане, і навіть дуже. Дякую. — Він простягнув Брогану кинджал.

— Вам це знадобиться. Солдати говорили, що ці тварюки розпорюють животи своїх жертв кинджалами, у яких три клинка. Не забудьте зробити потрійний розріз.

Кивнувши, Броган подякував Гальтеро. Добре, коли є підлеглий, на якого завжди можна покластися. Герцогиня переводила погляд з одного на іншого, але не вимовила ні слова. — Хочеш, щоб я наказав їй підкорятися тобі?

На зазвичай незворушному обличчі Гальтеро з'явилася зловісна посмішка.

— А який у цьому сенс, пане генерал? Нехай краще вона отримає ще один урок.

— Як побажаєш, — кивнув Броган і подивився на герцогиню. — Дорогуша, я тобі цього не наказую. Ти можеш вільно висловлювати свої почуття.

Гальтеро обійняв її за талію, і герцогиня скрикнула.

— Чому б нам з вами не віддалитися в затишний куточок? Те, що станеться з вашим чоловіком, — видовище не для вас.

— Ні! — Закричала вона. — Я замерзну на снігу! Я повинна виконати наказ пана генерала! А на снігу я замерзну!

— О ні, ти не замерзнеш. — Гальтеро поплескав її по дупі. — Сміття під тобою буде досить теплим.

Герцогиня з вереском спробувала вирватися, але Гальтеро тримав її міцно, а для більшої надійності намотав на кулак пасмо її волосся.

— Тільки будь обережний, постарайся не зіпсувати її красу. І не затримуйся. Їй дійсно потрібно виконати мій наказ. Тільки доведеться позбутися зайвих рум'ян, — хмикнувши, додав він. — Втім, якщо вона без цього не може, я дозволю їй намалювати собі сосок замість відсутнього. Коли я покінчу з герцогом, а ти — з герцогинею, Лунетта накладе на неї ще одне закляття. Особливе закляття. Дуже рідкісне і дуже сильне. Лунетта, дивлячись братові в очі, розгладжувала свої «красотулечки». Вона знала, що він має на увазі.

— Тоді мені знадобиться якась його річ або щось, до чого він торкався.

Броган поплескав себе по кишені.

— Він зволив подарувати нам монетку.

— Годиться, — кивнула Лунетта.

Гальтеро уволок в пітьму верещачу і розмахуючу руками герцогиню.

Броган повернувся і помахав кинджалом перед обличчям кельтонца.

— Ну а тепер, герцог Лумхольц, перейдемо до вашої ролі в моєму плані.