Чи мали ми колись гіршого ворога за нас самих? В Еру смертності ми постійно воювали між собою, а коли війни не було, то били одне одного на вулицях, у школах, у домівках, аж тоді знову десь зовні знаходили ворога на дальшій відстані.

Але всі ці конфлікти вже в минулому. На Землі панує мир, людство сповнене доброзичливістю.

Однак…

І це найголовніше: завжди є винятки. Я тільки нещодавно стала жницею, але вже бачу, що є небезпека для Цитаделі женців перетворитися на цей виняток. І не лише тут, у Мідмериці, а й по всьому світу.

Перші женці були справжніми провидцями і вважали, що мудро культивувати мудрість. Вони розуміли, що душа женця має залишатися чистою. Вільною від злості, жадоби та гордині, але наповненою свідомістю. Однак навіть на найміцніших фундаментах утворюється пліснява.

Ми знову можемо перетворитися на наших найгірших ворогів, якщо свідомістю членів Цитаделі женців оволодіє жадоба до привілеїв. І щоб усе ускладнити, до структури Цитаделі женців щодня додаються нові зморшки. От, наприклад, за кілька місяців моєї роботи женцем спочатку в Цитаделі женців, а потім і поміж людей поширилась одна чутка.

За цією чуткою, з’явився той, хто шукає корумпованих мерзенних женців… і вогнем зупиняє їхнє існування. Одне можна сказати напевно: це не висвячений жнець. Люди почали називати його жнець Люцифер.

Я з жахом думаю, що це може бути правда — але навіть більше нажахана, що це може виявитися міфом.

Я ніколи не хотіла бути жницею. І, напевно, тому стати нею було правильно. Та я ще точно не знаю, бо все таке нове і мені ще так багато треба вивчити. А поки я маю спрямувати всю свою увагу на те, щоб збирати зі співчуттям та сумлінням, сподіваючись, що це допоможе нашому ідеальному світу залишатися ідеальним.

А якщо я колись зустрінуся з женцем Люцифером, то сподіваюся, він вважатиме мене хорошою. Як раніше.

Зі щоденника збирання в. ж. Анастасії



Загрузка...