Я розумію, що люди й нині бояться померти, але цей страх складає лише одну соту від того, що вони відчували з цього приводу раніше. Я кажу це, бо, враховуючи наявні квоти, для людини існує лише один відсоток можливості бути зібраною в наступні сто років. А це означає, що народжена сьогодні дитина матиме 50-відсотковий шанс бути зібраною від цього дня й до свого п’ятитисячного дня народження.
Хоча ми вже не рахуємо років нашого життя, а отже, лише діти та підлітки знають свій справжній вік — а інколи навіть вони цього не знають. Наразі вони знають, скільки їм приблизно десятків років. Пишучи це, я можу вам сказати, що мені приблизно від ста шістдесяти до ста вісімдесяти років, хоча мені не до вподоби згадувати про свій вік. Як і решта, я час від часу виходжу на нову бігову доріжку та істотно змінюю показники свого біологічного годинника — але, як і багато женців, я не повертаюсь далі, ніж до сорока років. Лише справді молоді женці полюбляють мати молодий вигляд.
На сьогодні найстарішій людині на Землі приблизно триста років, але лише тому, що ми ще зовсім недавно вийшли з Ери смертності. Цікаво, яким буде життя за тисячу років, коли й середній вік наблизиться до такого ж показника. Ми всі будемо людьми Ренесансу, станемо експертами в усіх напрямах мистецтва й науки, бо матимемо на це достатньо часу? Чи, може, нудьга та достаток так нас змучать, що буде навіть менше причин для вічного життя, ніж зараз? Я мрію про перше, але підозрюю, що на нас чекає останнє.
На шляху до проходу Рован наступив Сітрі на п’яти. Вона щось буркнула, але не шпигнула його, як зазвичай. Це тому, що Сітра була надто зайнята, пригадуючи всі види зброї та отрут. Її якнайменше хвилювала Рованова незграбність.
Вона гадала, що їх поведуть до кімнати десь у будівлі — у тихе місце для їхнього екзамену, — але ті учні, що вже бували на конклаві, прямували до відкритого простору перед трибуною. Вони вишикувалися, здавалося, без жодного порядку, ставши перед конклавом, немов хористи, тож Сітра приєдналася до них, ставши поруч з Рованом.
— Що відбувається? — прошепотіла вона.
— Точно не знаю, — прошепотів у відповідь він.
Усього їх було восьмеро. Деякі стояли з кам’яними обличчями, контролюючи свої емоції, інші намагалися не показувати жаху. Сітра була не впевнена, який вигляд має вона, але її бісило, що Рован такий розслаблений, наче просто чекає на автобус.
— Сьогоднішнім екзаменатором буде високоповажна жниця Кюрі, — оголосив Ксенократ.
Поки жниця Кюрі — верховна дама смерті — йшла вперед, у залі запала тиша. Вона двічі пройшла повз учнівський стрій, оцінюючи їх. А потім сказала:
— Кожному з вас поставлять одне запитання. Ви матимете єдину можливість дати прийнятну відповідь.
Одне запитання? Який це іспит може складатися з одного запитання? Як вони таким чином зможуть протестувати рівень чиїхось знань? У Сітри серце калатало, аж виривалося з грудей. А завтра вона прокинеться в центрі відродження, ставши посміховиськом.
Жниця Кюрі розпочала з лівого краю лінії. Тобто Сітру питатимуть четвертою.
— Жакорі Циммерман, — жниця Кюрі звернулася до довготелесого хлопчини скраю. — Жінка кидається на твоє лезо, щоб пожертвувати собою замість своєї дитини, і гине. Твої дії?
Хлопець мить повагався, а тоді сказав:
— Чинячи спротив збиранню, вона порушила третю заповідь. Тому я змушений зібрати решту її родини.
Жниця Кюрі мовчала лише мить, а потім сказала:
— Відповідь не є прийнятною!
— Але… але… — мовив Жакорі, — вона чинила опір! У заповіді йдеться про…
— У заповіді йдеться про особу, яка чинить опір власному збиранню. Третя заповідь, безперечно, мала б бути задіяна, якби вона була об’єктом збирання. Але якщо ми не впевнені, то маємо відхилятися в бік співчуття. У цьому разі ти маєш зібрати дитину та організувати доставку матері до центру відродження, даруючи їй та решті її родини імунітет. — Вона махнула в бік зали. — Можеш іти. Твій наставник обере тобі покарання.
Сітра зглитнула. Хіба ж покаранням не має бути те жахливе знання про твій провал? І які ж це покарання женці можуть вигадати для своїх зганьблених послідовників?
Жниця Кюрі підійшла до міцної на вигляд дівчини, яка мала такі високі вилиці, що, здавалося, могла за їх допомогою встояти проти урагану.
— Клодет Каталіно, — мовила жниця Кюрі, — ти помилилася, готуючи отруту…
— Це неможливо, — втрутилася Клодет.
— Не варто мене перебивати.
— Високоповажна жнице Кюрі, ваша передумова є недостовірною. Я чудово знаюся на отрутах і ніколи б не припустилася помилки. Нізащо.
— Мабуть, — з кам’яним обличчям іронічно продовжила Кюрі, — твій наставник надзвичайно пишається мати першу ідеальну ученицю за весь час людського існування.
Кількох женців це розвеселило.
— Ну гаразд, — продовжила жниця Кюрі. — Тоді, скажімо, когось роздратувала твоя зарозумілість, і він підмінив твою отруту. Тож під час збирання твій об’єкт — чоловік, який не чинив жодного опору, — починає битися в конвульсіях, і схоже, що його смерть буде повільною та занадто болючою для нанітів у його тілі. Що ти робитимеш?
Клодет відповіла без жодних вагань:
— Діставши пістолет, який я завжди ношу для надзвичайних ситуацій, я одним влучним пострілом припиню страждання об’єкта. Але спершу накажу вийти з кімнати всім його рідним, щоб вони не зазнали моральної травми, ставши свідками збирання з залученням вогнепальної зброї.
Обдумавши її відповідь, жниця Кюрі звела брови та сказала:
— Приймається. І потурбуватися про родину — це хороша думка, навіть якщо гіпотетична, — а потім широко всміхнулась. — Хоча шкода, що мені не вдалося довести твою неідеальність.
Наступним був хлопчина, який прикипів очима до точки на задній стіні, вочевидь намагаючись думати про щось позитивне.
— Ной Збарський, — мовила Кюрі.
— Так, ваша честе, — тремтливим голосом морив він.
Сітра чекала на реакцію Кюрі щодо такої поведінки. Про що вона запитає такого переляканого парубка?
— Назви мені п’ять видів тварин, які виробляють достатньо потужні нейротоксини для отруйного дротика.
Хлопцець голосно й полегшено видихнув.
— Ну, звісно ж, золотистосмугий листолаз, більш відомий як дереволаз, — сказав він. — Синьокільцевий восьминіг, мармуровий равлик-конус, тайпан Маккоя, і… м-м… жовтий скорпіон.
— Чудово, — мовила жниця Кюрі. — А ще одного назвати можеш?
— Так, — відповів їй Ной, — але ж ви сказали, що поставите лише одне запитання?
— А якщо я скажу, що змінила думку і хочу шість тварин замість п’яти?
Ной глибоко вдихнув, але довго подих не затримував.
— Тоді я з великою повагою скажу, що ви не шануєте даного вами слова, а жнець зобов’язаний шанувати свою обіцянку.
Жниця Кюрі усміхнулася.
— Відповідь приймається! Дуже добре!
А тоді вона підійшла до Сітри.
— Сітра Терранова.
Сітра усвідомлювала, що жниці відомі всі їхні імена, та все одно була шокована почути від жінки своє ім’я.
— Так, високоповажна жнице Кюрі.
Нахилившись до Сітри, Кюрі пильно глянула їй у вічі.
— Який твій найгірший учинок?
Сітра була готова почути практично будь-яке питання. Будь-яке, але не це.
— Прошу?
— Це просте запитання, дорогенька. Який твій найгірший учинок?
Сітра зціпила зуби. У роті пересохло. Вона знала відповідь. Навіть думати було не потрібно.
— А можна секунду подумати?
— Не поспішай.
Тоді почав насміхатись один з присутніх женців.
— Вона стільки жахливих речей наробила, що важко обрати щось одне.
Усі почали реготати. Вона всіх їх тоді ненавиділа.
Сітра дивилася лише на жницю Кюрі. Дивилась у ті всевидющі сірі очі. Вона знала, що не може відмовитися відповідати.
— Коли мені було вісім, — почала вона, — я зробила підніжку одній дівчинці на сходах. Вона зламала шию і три дні пролежала у центрі відродження. Я ніколи не розповідала їй, що це була я. Це мій найгірший учинок.
Співчутливо усміхаючись, жниця Кюрі кивнула, а потім сказала:
— Ти брешеш, дорогенька.
Повернувшись до натовпу, вона, можливо, трохи сумно захитала головою.
— Відповідь є неприйнятною.
А тоді знову повернулася до Сітри.
— Можеш іти, — мовила вона. — Жнець Фарадей обере твоє покарання.
Вона не сперечалась і не наполягала, що каже правду. Бо дійсно брехала. Вона гадки не мала, звідки про це знає жниця Кюрі.
Повернувшись на своє місце, Сітра навіть глянути не могла на женця Фарадея, а він нічого їй не сказав.
Далі жниця Кюрі перейшла до Рована, який здавався таким самовпевненим, що Сітрі хотілося його ляснути.
— Роване Даміш, — заговорила жниця Кюрі. — Чого ти боїшся? Чого боїшся найбільше в житті?
Рован відповів без жодних вагань. Знизавши плечима, він сказав:
— Я нічого не боюся.
Сітрі здалося, що вона неправильно його почула. Невже він дійсно сказав, що нічого не боїться? Він що, всі клепки погубив?
— Можливо, тобі треба трохи часу, щоб подумати, — підказувала жниця, але Рован лише похитав головою.
— Мені не потрібно більше часу. Це і є моя відповідь. Я її не мінятиму.
У кімнаті запала повна тиша. Сітра несвідомо почала хитати головою. А потім до неї дійшло… він робить це для неї! Щоб їй не довелося на самоті відбувати покарання. Щоб вона не почувалася, наче відстає від нього. І хоча вона й досі хотіла його ляснути, тепер на це була зовсім інша причина.
— Отже, — мовила жниця Кюрі, — сьогодні в нас є одна ідеальна учениця та один безстрашний. — Вона зітхнула. — Але, на жаль, не існує цілковито безстрашних людей, тож я певна, що тобі відомо — твоя відповідь є неприйнятною.
Вона чекала, можливо, гадаючи, що Рован матиме на це якусь відповідь, але він мовчав. Він просто чекав, поки вона скаже:
— Можеш іти. Жнець Фарадей обере твоє покарання.
Повернувшись на своє місце поруч з Сітрою, Рован залишався таким само безтурботним, як і завжди.
— Ти просто недоумок! — прошепотіла вона йому.
Він знизав плечима так само, як і перед жницею Кюрі.
— Напевно.
— Гадаєш, я не знаю, чому ти це зробив?
— Можливо, я зробив це, щоб мати кращий вигляд на наступному конклаві. Можливо, якби я був сьогодні на висоті, то наступного разу дістав би важче питання.
Але Сітра знала, що це неправдива, хибна логіка. Рован так не думав.
А потім заговорив жнець Фарадей — і говорив він тихо та розмірено, але чомусь із лячним тиском.
— Тобі не варто було цього робити.
— Я прийму будь-яке ваше покарання, — мовив Рован.
— Тут ідеться не про покарання, — гаркнув він.
А тим часом жниця Кюрі опитала ще кількох учнів. Один повернувся на своє місце, а інші двоє залишилися стояти.
— Можливо, жниця Кюрі сприйме мій учинок як вияв благородства, — припустив Рован.
— Так, і решта також, — сказав Фарадей. — Мотиви легко обернути на зброю.
— А це доводить, — сказала Рованові Сітра, — що ти недоумок.
Але він лише придуркувато вишкірився.
Вона гадала, що сказала останнє слово з цього приводу і що тему вичерпано до їхнього повернення додому, де жнець Фарадей, безсумнівно, визначить якесь прикре, але чесне покарання, котре відповідатиме злочину. Вона помилялася.
Коли скінчився процес мучення учнів, женці почали втрачати увагу. Оскільки справа йшла до сьомої вечора, вони почали активно обговорювати свої плани на вечерю. Ще не розглянуті питання вже не особливо когось цікавили. Ще мали обговорити ремонт цієї будівлі й те, чи варто женцям оголошувати про свої плани повертати назад, щоб не шокувати учасників наступного конклаву, помолодшавши на тридцять років.
І коли все вже підходило до завершення, одна жниця підвелась і голосно звернулася до Ксенократа. Вона носила оздоблену смарагдами зелену мантію. То була одна з прибічниць Ґоддарда.
— Пробачте, ваша честе, — почала вона, хоч однозначно зверталася не лише до верховного клинка, а до всього конклаву. — Мене стурбували нові учні. А точніше, учні високоповажного женця Фарадея.
Сітра з Рованом на неї глянули. Фарадей цього не зробив. Він, здавалося, закляк, дивлячись додолу й наче медитуючи. А можливо, просто готувався до наступних подій.
— Наскільки мені відомо, жнець ніколи раніше не обирав собі двох учнів, щоб ті змагалися за перстень, — продовжила вона.
Ксенократ глянув на парламентаря, який завідував такими питаннями.
— Жнице Ренд[11], законом це не заборонено, — сказав парламентар.
— Так, — підтвердила жниця Ренд, — але це змагання вочевидь переросло в панібратство. Як ми взагалі дізнаємося, хто з них кращий кандидат, якщо вони продовжуватимуть одне одному допомагати?
— Вашу скаргу взято до уваги, — мовив Ксенократ, але жниця Ренд ще не закінчила.
— Я пропоную додати незначну умову, для певності, що це змагання справді є змаганням.
Женця Фарадея наче викинули зі стільця.
— Я протестую! — вигукнув він. — Члени конклаву не можуть установлювати, як мені тренувати своїх учнів! Лише я маю право навчати, тренувати та карати їх!
Ренд підняла руки на знак глузливої великодушності.
— Я лише бажаю, щоб кінцевий вибір був чесним та справедливим.
— Невже ви гадаєте, що можете причарувати цей конклав своїми дурничками та марнославством? Ми не такі простаки, щоб нас засліпили якісь блискітки!
— Жнице Ренд, що ви пропонуєте? — запитав Ксенократ.
— Я протестую! — заволав Фарадей.
— Ви не можете протестувати проти того, чого вона ще не запропонувала!
Чекаючи, Фарадей прикусив губу.
Сітра спостерігала за всім, почуваючись відокремлено, наче це тенісний матч і зараз розігрують вирішальне очко. Але вона ж не спостерігач, так? Вона ж м’яч. Як і Рован.
— Я пропоную, — зі спритністю жовтого скорпіона знову заговорила жниця Ренд, — щоб після посвячення в женці переможця його першою справою було зібрати того, хто зазнав поразки.
У залі можна було почути приголомшені вигуки та нарікання. І водночас — Сітрі просто не вірилося — сміх та схвальні перешіптування. Їй хотілося вірити, що жінка в зеленому жартує. Що це продовження випробування.
Спочатку Фарадей був не при собі, тож нічого не сказав. Він навіть не міг вигадати щось, аби заперечити. Нарешті він загримів своєю люттю, наче стихійне лихо. Наче та хвиля, що розбивається об узбережжя.
— Це виклик нашій сутності! Усьому, що ми робимо! Ми займаємося збиранням, але ви, і жнець Ґоддард, і всі його прибічники — ви перетворите це на кривавий спорт!
— Дурниця, — сказала Ренд. — Це цілком логічно. Загроза бути зібраним змусить перемогти найкращого претендента.
Сітра з жахом спостерігала, як замість визнати це сміховинним, Ксенократ звернувся до парламентаря.
— Чи існує на таке заборона?
Подумавши, парламентар сказав:
— Оскільки не існує прецеденту щодо процедури з приводу подвійного навчання, то не існує і правил його розгляду. Пропозиція відповідає нашим базовим принципам.
— Базовим принципам? — заволав жнець Фарадей. — Базовим принципам? Нашими базовими принципами мають бути моральні підвалини Цитаделі женців.
— Та досить, — театрально махаючи рукою, сказав Ксенократ. — Позбавте нас усієї цієї мелодрами, Фарадею. Бо, зрештою, це все наслідки вашого рішення взяти двох учнів, коли було б достатньо й одного.
І тут на годиннику вибило сьому вечора.
— Я вимагаю повного обговорення та голосування з цього приводу! — благав жнець Фарадей, але пролунали вже три удари, і Ксенократ його проігнорував.
— Використовуючи свій статус верховного клинка, я встановлюю в справі Рована Даміша та Сітри Терранови: після прийняття свого персня переможець мусить зібрати переможеного.