Жнець

6 Елегія женців

Рейс не затримали. Як завжди. І хоча неможливо було повністю контролювати погоду, але шторми та урагани досить легко відвести від аеропортів і маршрутів літаків. Більшість авіаліній могла похизуватися 99,9 відсотка своєчасного обслуговування.

Усі місця були зайняті, але завдяки добре обладнаним кріслам цього сучасного повітряного судна воно зовсім не здавалося переповненим. Політ на літаку був нині не менш комфортний, ніж посиденьки у власній вітальні, а ще додавалася перевага живої розважальної програми. Разом із задоволеними пасажирами в небеса також піднімалися струнні квартети й вокалісти. Сучасні польоти стали значно більш цивілізованими, ніж в Еру смертності. Тепер подорож — надзвичайно приємна подія. Однак сьогодні пасажири рейсу № 922 авіакомпанії «Біґ Скай Ейр» прямували не туди, куди планували.

Бізнесмен зручненько розташувався в кріслі 15С — на місці біля проходу. Він завжди замовляв саме те місце, не через забобони, а за звичкою. Коли він не отримував його, то лютився, а людина, яка там сідала, просто обурювала. Він керував компанією, де розробляли технологію гібернації, завдяки якій навіть найдовша подорож, здаватиметься, буде тривати лише кілька хвилин; але наразі чоловіка задовольняв і «Біґ Скай Ейр», принаймні доки сидіння 15С для нього доступне.

Інші пасажири ще продовжували займати свої місця. Він лише впівока споглядав людей, які туди-сюди ходили проходом — лише для того, щоб упевнитися, що ніхто не зачепить його плече своїми сумками чи ручним багажем.

— Ви кудись летите чи повертаєтеся додому? — запитала жінка, що зайняла місце 15А. Місця 15В не було — як і самого поняття місця В, коли хтось третій мав сидіти між двома пасажирами — це вже давно скасували разом з рештою неприємних речей, як-от хвороби та уряд.

— Я вирушаю в подорож, — відповів їй він. — А ви?

— Повертаюся додому, — полегшено видихнула жінка.

За п’ять хвилин до вильоту його увагу привернула метушня попереду. У літак зайшов жнець і саме прямував до стюардеси. Коли жнець хоче кудись подорожувати, то може обрати будь-яке місце. Він може витіснити будь-якого пасажира, змусивши його пересісти або навіть відправити на інший рейс, якщо на цьому немає інших вільних місць. Ще більше лякали історії про те, як женці збирали пасажира, котрий займав бажане для них місце.

Бізнесмен міг лише сподіватися, що цей конкретний жнець не пригледів собі місце 15С.

У женця була незвична мантія. Королівського синього кольору, обшита блискучим коштовним камінням, схожим на діаманти. Досить показний одяг як на женця. Бізнесмен не знав, що й думати. Зовні женцеві було десь під сорок, хоча це нічого не означало. Уже ніхто не виглядав на свій вік; йому могло бути від тридцяти з чимось до ста тридцяти з чимось. У нього було темне, гарно пострижене волосся. Аж занадто пронизливий погляд. Бізнесмен намагався не дивитися йому в очі, поки жнець оглядав кабіну, стоячи у хвості літака.

А тоді за першим женцем зайшли ще троє. Ті були молодші — може, трохи за двадцять. Кожен мав мантію яскравого кольору, теж оздоблену коштовним камінням. То були темноволоса жінка в яблучно-зеленій мантії, прикрашеній смарагдами; чоловік у помаранчевій мантії, обшитій рубінами; другий чоловік обрав собі жовту мантію з нашитими золотими цитринами.

А як називається група женців? «Елегія»? Так дивно, що існує слово для чогось такого рідкісного. Чоловік ніколи не бачив водночас кількох женців. Стюардеса привіталася з елегією женців, а коли вони її проминули, одразу розвернулася, вийшла з літака і побігла посадковою смугою.

«Вона тікає», — подумав бізнесмен, але відігнав цю думку. Такого не могло бути. Напевно, вона побігла до контролера, щоб повідомити про додаткових пасажирів. От і все. Вона не могла панікувати — бортпровідників тренують не панікувати. Але тоді стюардеса, що залишилася на борту, зачинила двері, і на її обличчі точно не читалося спокою.

Пасажири почали перемовлятися між собою. Бурмотіли. Чувся нервовий сміх.

Потім до пасажирів звернувся перший жнець.

— Прошу вашої уваги, — сумно посміхаючись, заговорив він. — З жалем змушений вас повідомити, що всіх пасажирів цього рейсу обрано для збирання.

Бізнесмен усе почув, але його мозок заперечував. Можливо, жнець просто так жартує, якщо таке буває. «Всіх пасажирів рейсу обрано для збирання». Цього просто не може бути. Це неприпустимо. Ну правда ж?

За кілька секунд до пасажирів почало доходити, що саме сказав жнець. Тоді почулися зойки, схлипи, скімлення, врешті — неконтрольовані ридання. Страждання було не меншим, ніж якби в літака відмовив двигун, як бувало в Еру смертності, коли іноді ламалася техніка.

Бізнесмен був не в тім’я битий і вмів приймати негайні рішення під час кризових ситуацій. Він знав, як діяти. Можливо, решта думала так само, але саме він був перший. Підскочивши, він просто полетів у напрямку хвостової частини літака. Інші кинулися за ним, але він першим досяг заднього люка. Швиденько його обстеживши, він потягнув за червоний важіль і відчинив люк у яскравий сонячний ранок.

Стрибок з такої висоти на асфальтовану злітну смугу може закінчитися зламаною кісткою чи вивихом щиколотки, але лікувальні наніти в його крові досить швидко випустять необхідне заспокійливе й заморозять біль. Йому вдасться втекти, навіть попри травму. Але не встиг він стрибнути, як чоловік почув голос головного женця:

— Якщо ви цінуєте життя своїх близьких, я раджу всім повернутися на свої місця.

Женці зазвичай збирають родичів тих, хто чинить спротив чи тікає від збирання. Можливість збирання всієї твоєї родини — дієвий стримувальний засіб. Але ж у цьому літаку повно людей — якщо бізнесмен стрибне та втече, то як вони дізнаються, хто він такий?

Наче читаючи його думки, головний жнець сказав:

— У нас є документація про цей рейс. Ми знаємо імена всіх на борту. Включно зі стюардесою, яка покинула літак, демонструючи не гідне її роботи боягузтво. Разом з нею поплатиться вся її родина.

Бізнесмен опустився навколішки, обхопивши голову руками. Повз нього проштовхнувся інший чоловік і таки вистрибнув.

Приземлившись, він побіг, бо його більше хвилювали теперішні події, ніж можливі майбутні наслідки. А можливо, в нього не було родини. Чи, може, він був не проти, щоб вони пішли за ним у небуття. А от бізнесмен не міг допустити, щоб через нього зібрали дружину та дітей.

«Збирання є необхідністю», — сказав собі він. Усі про це знають, усі погодилися, що це ключова необхідність. Хто він такий, щоб виступати проти цього? Процедура лише зараз здавалася жахливою, коли саме він опинився перед безжальним прицілом смерті.

І тут головний жнець підняв руку і вказав на нього. У нього були трохи задовгі нігті.

— Ви, — мовив він, — лисий. Підійдіть.

Інші пасажири в проході розступились, і він почав рухатися. Він не відчував, як ступають його ноги. Це було так, наче жнець тягнув його до себе невидимою шворкою. Від женця струменіла енергія домінування.

— Нам варто зібрати його першим, — заговорив білявий жорстокий жнець у яскравій помаранчевій мантії, тримаючи щось схоже на вогнемет. — Його збирання стане прикладом для інших.

Головний жнець похитав головою.

— По-перше, прибери ту штуку: ми не гратимемося з вогнем на літаку. По-друге, подавати приклад варто лише тоді, коли хтось виживе, щоб його засвоїти. А коли нема кому його подавати, то це безглуздо.

Опустивши свою зброю, білявий присоромлено опустив очі. Двоє інших женців не проронили ані слова.

— Ти так швидко підскочив з місця, — звернувся до бізнесмена головний жнець. — Ти безумовний лідер на цьому літаку, тож я дозволю тобі обрати порядок, у якому зберуть цих милих людей. Якщо забажаєш — можеш бути останнім, але спершу маєш обрати порядок для інших.

— Я… я…

— Ну ж бо, давай без нерішучості. Ти був досить рішучим, коли біг до хвоста літака. Застосуй цю неабияку силу волі й до цієї ситуації.

Жнець, безперечно, всім цим насолоджувався. А він не повинен отримувати від такого насолоди — це одне з основних правил Цитаделі женців. У якійсь частині бізнесменового мозку виникла думка: «Мені варто на це поскаржитись». І він усвідомив, що це буде складно зробити, якщо він помре.

Бізнесмен поглянув на переляканих людей навколо — тепер вони боялися саме його. Тепер він також перетворився на ворога.

— Ми чекаємо, — нетерпляче мовила жінка в зеленому.

— Як? — намагаючись контролювати своє дихання, запитав чоловік; він хотів затягнути час. — Як ви будете нас збирати?

Головний жнець розхристав свою мантію, демонструючи цілу колекцію зброї, охайно приховану під одежиною. Ножі з лезами різної довжини. Пістолети. Інші предмети, яких чоловік навіть не впізнавав.

— Ми оберемо спосіб залежно від настрою. І, звісно, жодних вогнепальних пристроїв. А тепер, будь ласка, обирай людей, щоб ми могли почати.

Жниця міцніше вхопила рукоятку мачете, а вільною рукою відкинула назад своє темне волосся. Невже вона щойно облизала губи? Це буде не збирання, а справжнє масове вбивство, і бізнесмен зрозумів, що не хоче ставати частиною цього. Так, його долю вирішено — цього ніщо вже не змінить. А це означає, що він не мусить грати в цю збочену гру женця. Раптом йому вдалося подолати свій страх до такої міри, щоб спромогтися поглянути в темні очі женця — вони були такі ж темно-сині, як і його мантія.

— Ні, — сказав чоловік, — я не обиратиму і не збираюся дарувати вам задоволення спостерігати мої муки. — Тоді він обернувся до решти пасажирів. — Раджу всім присутнім укоротити собі віку, перш ніж до вас доберуться ці женці. Вони аж занадто цим насолоджуються. Вони не заслуговують на своє звання, так само як і на честь вас збирати.

Головний жнець лише мить люто на нього витріщався. Потім він повернувся до трьох колег.

— Починайте! — наказав він.

Ті дістали зброю та розпочали криваве збирання.

— Я — ваш фінал, — голосно звертався до майбутніх мерців головний жнець. — Я є останнім словом ваших гарно прожитих життів. Подякуйте. А тепер — прощавайте.

Головний жнець дістав свій ніж, але бізнесмен уже приготувався. І щойно побачивши те лезо, він на нього кинувся — останній вольовий акт власноруч обрати смерть, не даруючи цього права женцю. Він не міг відібрати в женця способу своєї смерті, тож відібрав у того можливість підігріти його безумство.