Жнець

13 Весняний конклав

Фулкрум — це мегаполіс Ери безсмертя, розташований у центрі Мідмерики. Між шпилями, що сягають небес, між витонченими міськими будівлями, біля річки стоїть віковічна кам’яна споруда, і хоча вона не вражає висотою, та відрізняється масивністю. Мармурові колони й арки підтримують грандіозний мідний купол. То однозначний вияв благоговіння перед Стародавньою Грецією та Римською імперією — колисками цивілізації. Цю будівлю продовжували називати Капітолієм, бо за часів існування штатів вона була головною адміністративною будівлею штату — ще в добу існування уряду. А тепер цю будівлю обрали для почесного завдання розмістити адміністративні офіси Цитаделі женців у Мідмериці, а тричі на рік там проводять конклави.

У день початку Весняного конклаву лило як з відра.

Зазвичай Сітра була не проти дощової погоди, але їй не подобалося, що день похмурості поєднався з днем внутрішньої напруги. Хоча, з іншого боку, яскравий сонячний день став би насмішкою. Сітра усвідомила, що не існує справді хорошого дня, аби постати перед лячною елегією женців.

На гіперпотязі до Фулкрума можна було дістатися лише за годину, та жнець Фарадей, звісно ж, вважав гіперпотяги зайвою розкішшю.

— Окрім того, я надаю перевагу природі, а не підземному тунелю без пейзажів за вікном. Я людина, а не кріт.

Вони шість годин їхали звичайним потягом, і Сітрі дійсно подобалися пейзажі за вікном, хоча вона вчилася більшу частину подорожі.

Фулкрум стоїть на річці Міссісіпі. Дівчина пригадала, що колись на її березі була величезна срібна арка, але то було давно. Ще за часів Ери смертності арку знищило щось під назвою «тероризм». Якби Сітра не так зосереджувалася на своїх отрутах та зброї, вона могла б дізнатися про місто більше.

Вони приїхали напередодні початку конклаву й зупинились у готелі в центрі міста. Час до ранку просто промайнув.

Коли Сітра, Рован і жнець Фарадей ще о клятій шостій тридцять ранку вийшли з готелю, до них почали підбігати люди, віддаючи свої парасольки, воліючи мокнути, аби лиш у женця та його учнів з’явився захист від дощу.

— А їм відомо, що ви обрали двох учнів замість одного? — поцікавилася Сітра.

— Звісно, — сказав Рован. — А чому б їм цього не знати?

Але Сітру дуже хвилювала мовчанка женця Фарадея з цього приводу.

— Женче Фарадею, а ви ж узгодили все з верховним клинком?

— Я давно зрозумів, що, маючи справи з Цитаделлю женців, краще просити пробачення, ніж дозволу.

Сітра глянула на Рована, наче говорячи: «Я ж тобі казала», — а він трохи нахилив парасольку, щоб цього не бачити.

— Це не буде проблемою, — мовив Фарадей, але він не здавався надто переконливим.

Сітра знову глянула на Рована, який більше не прикривався парасолею.

— Невже це лише мене хвилює?

Рован знизав плечима.

— Наш імунітет діє аж до Зимового конклаву, і його неможливо скасувати — усім це відомо. То що таке жахливе вони можуть зробити?

Деякі женці, як і вони, пішки прийшли до Капітолію; інші скористалися публікарами, ще хтось був на власному авті, а дехто навіть приїхав на лімузині. З обох боків широких мармурових сходів, що вели до будівлі, розвісили мотузки, щоб відгородити глядачів; а ще учасників конклаву охороняли миротворці та члени Гвардії клинка — елітного загону Цитаделі женців. Прибулих женців захищали від їхніх фанатів, а ось ті не були захищені від женців.

— Терпіти не можу отак прориватися, — сказав жнець Фарадей, маючи на увазі сходи до конклаву. — А коли погода нормальна, то все навіть гірше. З кожного боку з десяток рядів людей.

Зараз була приблизно половина цієї кількості. Сітрі навіть на думку не спадало, що люди захочуть бачити, як женці приїжджають на конклав; хоча всі публічні події приваблювали глядачів, то чому це не стосуватиметься зборів женців?

Деякі прибулі женці вимушено махали, інші грали перед натовпом, цілуючи малюків та хаотично даруючи імунітети. Сітра з Рованом чинили за зразком Фарадея, тобто цілковито ігнорували натовп.

У холі зібралися десятки женців. Знімаючи свої дощовики, вони демонстрували мантії найрізноманітніших кольорів і з різних матеріалів. Це була така собі веселка, побачивши яку, можна було думати про все, окрім смерті. Сітра усвідомила, що це навмисно. Женці бажали, щоб їх сприймали численними гранями світла, а не темряви.

Через велику арку можна було пройти до ще більшої зали під центральним куполом — посередині тієї ротонди віталися сотні женців, теревенячи за сніданком. Сітрі було цікаво, на які теми розмовляють женці. Про інструменти для збирання? Погоду? Як швидко зношуються їхні мантії? Навіть один жнець уже лякав. А від сотень просто підкошувалися ноги.

Нахилившись до них, жнець Фарадей почав тихо розповідати.

— Бачите його?

Він показав на лисого чоловіка з великою бородою.

— Жнець Архімед[3] — один з найстаріших женців на світі. Він розповість вам, що жив ще в рік Кондора — то був рік створення Цитаделі женців, — але це брехня. Він не настільки древній! А отам… — він показав на жінку зі сріблястим волоссям, у мантії кольору ніжної лаванди. — То жниця Кюрі[4].

Сітра аж охнула.

— Верховна дама смерті?

— Так її називають.

— А правда, що вона зібрала останнього президента, перш ніж влада перейшла до Шторму? — запитала Сітра.

— Так, а ще кабінет його міністрів, — і він глянув на жницю, як здалося Сітрі, навіть трохи мрійливо. — Її тодішні дії видавалися досить суперечливими.

Жінка помітила на собі їхні погляди та повернулася до трійці. Коли її пронизливий погляд зупинився на Сітрі, у дівчини всередині все похололо. Тоді жінка усміхнулася їм, кивнула та продовжила свою розмову.

Біля зачинених дверей зали для засідань стояла група з чотирьох чи п’яти женців. На них були яскраві мантії, оздоблені коштовним камінням. Уся увага групи була прикута до женця в прикрашеній схожим на діаманти камінням яскраво-синій мантії. Він щось розповідав, а інші почали так охоче сміятися, що це могло бути лише підлабузництвом.

— Хто це? — зацікавилася Сітра.

Жнець Фарадей раптом скривився.

— То, — він навіть не намагався приховати свою неприязнь, — жнець Ґоддард[5], і його краще уникати.

— Ґоддард… це не він спеціалізується на масових збираннях? — запитав Рован.

Фарадей глянув на нього трохи стурбовано.

— Звідки ти про це почув?

Рован знизав плечима.

— Один мій друг просто поведений на таких речах, і люди про це говорять.

Сітра зойкнула, усвідомивши, що чула про Ґоддардову роботу, хоча й не знала його імені. Якщо точніше, про це ходили чутки, бо жодного офіційного підтвердження не існувало. Але, як сказав Рован, люди про таке говорять.

— То це він зібрав цілий літак?

— А що? — запитав її Фарадей, і в його погляді читалося холодне звинувачення. — Тебе це вражає?

Сітра захитала головою.

— Ні, навпаки.

Однак її трохи причаровувало те, як мантія того чоловіка виблискувала на світлі. Усі реагували так само — і в цьому, напевно, полягала ідея.

Та це була не найбільш показна мантія в залі. Крізь натовп рухався чоловік у щедро позолоченій мантії. Він був настільки великим, що його мантія трохи нагадувала золотий намет.

— А хто цей товстун? — запитала Сітра.

— Він здається кимось важливим, — мовив Рован.

— Дійсно, — сказав жнець Фарадей. — Той, кого ти назвала «товстуном», — це верховний клинок. Найвпливовіша людина Мідмериканської цитаделі женців. Він головує на конклаві.

Верховний клинок сприймав натовп як величезну газову планету, вигинаючи простір навколо себе. Він міг скористатися нанітами у своєму тілі, щоб принаймні трохи зменшити свої об’єми, але, вочевидь, вирішив цього не робити. Це було сміливим кроком, і завдяки розміру він привертав до себе увагу. Помітивши Фарадея, він перепросив у своїх співрозмовників та попрямував до трійці.

— Високоповажний женче Фарадею, завжди приємно вас бачити.

Він обхопив руку Фарадея двома своїми, начебто щиросердно його вітаючи, але це видалося вимушеним та вдаваним.

— Сітро, Роване, познайомтеся з верховним клинком Ксенократом[6], — мовив Фарадей і розвернувся, щоб усіх познайомити. — Це мої нові учні.

Той якусь мить їх оцінював.

— Двоє учнів, — жваво відреагував він. — Гадаю, це вперше. Більшість женців навіть з одним має мороку.

— Кращий з двох отримає моє благословення щодо персня.

— А другий, — сказав верховний клинок, — я певен, дуже засмутиться.

Тоді він пішов вітатися з іншими женцями, які саме зайшли всередину з дощу.

— От бачиш, — мовив Рован. — А ти хвилювалася.

Але Сітра не помітила в чоловікові ані краплини щирості.

Рован таки нервував, однак не хотів цього визнати. Він знав, що якщо зізнається, то Сітра хвилюватиметься навіть більше, а це, у свою чергу, підніме і його рівень хвилювання. Тож він приховав свої страхи та побоювання, нашорошив вуха, пильнував, запам’ятовував усе навколо. Там були й інші учні. Він підслухав, як двоє з них говорили, що це «великий день». Хлопець та дівчина — обоє старші за нього, їм було, може, по вісімнадцять чи дев’ятнадцять, і сьогодні вони отримають свої персні та стануть молодшими женцями. Дівчина нарікала, що перші чотири роки їхні номінації на збирання затверджуватиме відбіркова комісія.

— Кожного кандидата, — скаржилася вона. — Наче ми діти.

— Ну принаймні навчання не триває чотири роки, — втрутився Рован, намагаючись долучитися до розмови.

Обоє учнів глянули на нього з легкою відразою.

— Ну бо диплом бакалавра потрібно аж чотири роки здобувати, правда ж? — Рован знав, що все лише погіршує, але вже почав. — А ліцензію на збирання не треба так довго отримувати.

— Хто ти в біса такий? — запитала дівчина.

— Ігноруй його, він звичайний спат.

— Хто?

Як тільки Рована не називали, але так — ніколи.

Вони обоє самовдоволено йому посміхнулися.

— Ти що, взагалі нічого не знаєш? — мовила дівчина. — «Спат», тобто «спатула». Лопаточка на кухні. Саме так називають нових учнів, бо вони здатні лише перевертати котлети для женця.

Ровану стало смішно, і це роздратувало їх ще більше.

Тут до них підійшла Сітра.

— Якщо ми спатули, хто ж тоді ви? Безпечні ножиці? Парочка якихось інструментів?

Хлопець, здається, був готовий прибити Сітру.

— Хто твій жнець-наставник? — запитав у неї він. — Йому варто розповісти про таку твою неповагу.

— Це я, — поклавши руку Сітрі на плече, озвався Фарадей. — І тебе почнуть поважати лише після отримання персня.

Хлопчина наче дюймів на три зменшився.

— Високоповажний жнець Фарадей! Пробачте, я не знав.

Дівчина зробила крок убік, наче була не з ним.

— Успіху сьогодні, — великодушно сказав він, хоча вони на це й не заслуговували.

— Дякую, — мовила дівчина, — але, якщо дозволите, успіх тут ні до чого. Ми обоє довго тренувалися та отримали гарну підготовку від наших женців.

— Чиста правда, — відреагував Фарадей.

Вони шанобливо схилили голови на знак прощання, що ледь не нагадувало поклони, та пішли геть.

Коли вони пішли, Фарадей повернувся до Рована та Сітри.

— Дівчина отримає сьогодні свій перстень, — розповів він. — А хлопцю відмовлять.

— Як ви це знаєте? — запитав Рован.

— Маю друзів в Інкрустаційному комітеті. Хлопчина розумний, але надто запальний. Такий згубний недолік є неприпустимим.

І хоч як той хлопець дратував Рована, усе одно відчулася до нього дрібка жалю.

— А що відбувається з учнями, яким відмовлять?

— Вони повернуться у свої родини, щоб продовжити звичайне життя.

— Але після року навчання в женця життя вже не буде таким, як раніше, — зауважив Рован.

— Дійсно, — сказав Фарадей, — але успіх може прийти, лише коли точно розумієш, що саме необхідно, аби стати женцем.

Рован кивнув, а сам подумав: це надзвичайно наївна думка для такого мудрого чоловіка. Навчання на женця безслідно не минає. Воно вчить цілеспрямованості, але від цього не стає легше.

Дедалі більше женців заповнювало ротонду, а завдяки мармуровим стінам, підлозі та куполу голоси зливалися в єдину какофонію. Рован силкувався розібрати більше окремих розмов, але вони всі перетворилися на гул. Фарадей розповів їм, що рівно о сьомій ранку відчинять великі бронзові двері зали засідань, а рівно о сьомій вечора женці будуть вільні. Вони матимуть дванадцять годин для вирішення всіх справ. А всі невирішені справи доведеться відкласти до наступного конклаву за чотири місяці.

— На початку, — коли присутні почали проходити крізь відчинені двері, повідав їм жнець Фарадей, — конклав тривав три дні. Але виявилося, що після першого дня всі лише сперечалися та ставали в позу. Цього й зараз вистачає, але все більш згорнуто. Завдяки вузьким часовим рамкам ми намагаємося швиденько виконати порядок денний.

Величезна зала мала півкруглу форму, де спереду стояло дерев’яне підвищення, на якому сидів верховний клинок, а з обох боків від нього розташовувалися трохи нижчі сидіння для канцеляриста конклаву, який усе записував, та парламентаря, який тлумачив правила та процедури в разі виникнення будь-яких питань. Рован це знав з того, що жнець Фарадей розповів їм про структуру Цитаделі женців.

Коли всі зайняли свої місця, першим на порядку денному було «Оголошення імен». Женці один за одним і в довільному порядку виходили вперед, щоб перерахувати імена людей, яких вони зібрали за останні чотири місяці.

— Ми не можемо назвати всіх, — сказав їм жнець Фарадей. — Тут більш ніж триста женців, тобто це буде понад двадцять шість тисяч імен. Ми маємо назвати десятьох. Обираємо тих, хто запам’ятався найбільше, хто помер найжорстокішою смертю, чиї життя були найбільш видатними.

Після кожного імені лунав похмурий та дзвінкий удар залізного дзвона. Рован був радий почути ім’я Коля Вітлока серед десяти обранців женця Фарадея.

Сітрі досить швидко остогидло слухати «Оголошення імен». Ця процедура тривала майже дві години, навіть попри те, що кожен жнець називав лише десять імен. Звісно, благородно, що женці вважали за потрібне віддавати шану зібраним, але вона не бачила в цьому сенсу, якщо вони мали розглянути три місяці своєї роботи всього за дванадцять годин.

Порядок денний не друкували на папері, тож вони з Рованом не могли дізнатися, що буде далі, а жнець Фарадей пояснював усе, лише коли щось відбувалося.

— А коли буде наше випробування? Нас для нього кудись заберуть? — поцікавилася Сітра, але Фарадей наказав їй мовчати.

Після «Оголошення імен» прийшла черга церемоніального миття рук. Усі женці підвелися з місць та вишикувалися перед двома чашами, що стояли з обох боків від трибуни. І знову Сітра не розуміла, навіщо це.

— Оцей ритуал нагадує службу в тональному культі, — сказала вона Фарадею, коли той з мокрими руками повернувся на своє місце.

Нахилившись до неї, Фарадей прошепотів.

— Не варто, щоб тебе чули інші женці.

— А ви почуваєтеся чистим після того, як засунули руки у воду після сотні інших людей?

Фарадей зітхнув.

— Цей ритуал заспокоює. Він об’єднує. Не принижуй наших традицій, бо колись вони можуть стати твоїми.

— Чи ні, — підколов Рован.

Сітра ніяково засовалася на своєму місці та пробурмотіла:

— Це просто здається марнуванням часу.

Фарадей мав знати, що насправді вона дратується, бо не знає, коли саме їх представлять конклаву та заберуть на випробування. Сітра була дівчиною, яка не могла довго витримати невідомості. І, можливо, саме тому Фарадей подбав, щоб вона перебувала в цьому стані. Він постійно натискав на їхні слабкі точки.

Далі почали викликати женців, які під час збирань виявляли упередження. Це вже зацікавило Сітру та дозволило дізнатися трохи більше про те, як усе працює за лаштунками.

Одна жниця зібрала замало багатіїв. Їй оголосили догану та наказали до наступного конклаву збирати лише заможних людей.

А інший жнець мав проблеми з рівномірним расовим співвідношенням збирання. Забагато латиномериканців, замало африканців.

— У моєму районі така демографічна ситуація, — благав він. — У їхніх ДНК вищий відсоток латиномериканських генів.

Та верховний клинок Ксенократ залишився непохитним.

— Тоді розширте територію. Збирайте в іншому місці.

Йому доручили зрівняти расове співвідношення зібраних, інакше він отримає покарання: попереднє схвалення відбірковою комісією своїх майбутніх збирань. Жоден жнець не хотів, щоб його принизили, відібравши свободу збирати.

Шістнадцятьох женців було виправдано. Десятеро отримали попередження, а шістьох покарали. Найдивнішою була справа женця, який був занадто вродливий. Його звинуватили в тому, що збирав забагато непривабливих людей.

— Оце так ідея, — крикнув один жнець. — Уявіть, яким буде світ, якщо ми почнемо збирати лише негарних людей!

Це розвеселило присутніх.

Жнець намагався захищатися, повторюючи давнє прислів’я: «Краса в очах того, хто дивиться», — але це не змінило думки верховного клинка. Вочевидь, це був уже третій проступок такого роду, тож його засудили до випробного терміну. Він міг жити як жнець, але не міг збирати.

— Аж до наступного року рептилії, — проголосив верховний клинок.

— Це ж божевілля, — прокоментувала Сітра так, щоб її почули лише Рован та Фарадей. — Ніхто не знає, на честь якої тварини називатимуть наступні роки. Останнім роком рептилії був рік Гекона, і то було ще до мого народження.

— Отож, — з ноткою винуватої радості озвався Фарадей. — А це означає, що його покарання може припинитися наступного року або взагалі ніколи. Тепер він прохатиме працівників Календарного управління назвати рік на честь сцинка, чи арізонського отрутозуба, чи якоїсь іншої рептилії, назву якої ще не використовували.

На завершення ранкової дисциплінарної частини конклаву мали викликати ще одного женця. Однак це було не питання упередження.

— Я отримав анонімну записку, — мовив верховний клинок, — у якій викладено звинувачення в лиходійстві високоповажного женця Ґоддарда.

Присутні почали це обговорювати. Сітра помітила, як жнець Ґоддард прошепотів щось своїм компаньйонам, а потім підвівся.

— У якому саме лиходійстві мене звинувачують?

— Зайва жорстокість під час ваших збирань.

— Однак це звинувачення є анонімним! — сказав Ґоддард. — Повірити не можу, що колега-жнець може виявити таке боягузтво. Вимагаю, щоб обвинувач озвався.

Гамір у кімнаті лише поширився. Ніхто не підвівся, ніхто не взяв на себе відповідальність.

— Ну гаразд, — сказав Ґоддард, — я відмовляюся відповідати невідомому обвинувачу.

Сітра очікувала, що верховний клинок Ксенократ наполягатиме на відповіді, бо, зрештою, варто серйозно сприймати звинувачення іншого женця, — але верховний клинок відклав аркуш і сказав:

— Ну, якщо більше немає чого додати, то йдемо на ранкову перерву.

І на цьому женці — величні носії смерті на Землі — почали виходити в ротонду, щоб перекусити пончиком і випити кави.

Опинившись у ротонді, Фарадей нахилився ближче до Сітри з Рованом:

— Не було ніякого анонімного обвинувача. Я певен, що жнець Ґоддард сам себе звинуватив.

— Навіщо це йому? — запитала Сітра.

— Щоб нейтралізувати своїх ворогів. Це найбанальніша пастка. Тепер, якщо хтось його звинуватить, усі вирішать, що це той боягузливий анонімний обвинувач. Тепер проти нього ніхто не виступить.

Рованові було набагато цікавіше спостерігати події за межами зали засідань, ніж бути свідком комедій та словесних баталій усередині неї. Він почав складати перше враження про Цитадель женців та розуміти, як усе насправді працює. Найважливіші справи вирішувалися не за бронзовими дверима, а в ротонді та темних альковах будівлі — а їх було вдосталь.

Усі ті ранкові розмови були всього лиш теревенями, але тепер, коли йшлося до полудня, Рован почав помічати, як під час перерви женці збираються купками, укладають тіньові угоди, формують альянси, просувають таємні цілі.

Він підслухав, як в одній групі планували запропонувати прийняти заборону на дистанційні детонатори як метод збирання — і на це не було жодної етичної причини, а просто один жнець отримав чималий грошовий внесок від одного зброярського лобі. В іншій групі одного з нових женців намагалися підготувати до посади у відбірковій комісії, щоб він у майбутньому міг вплинути на перелік зібраних, коли їм це знадобиться.

Можливо, в усіх інших місцях силові політичні ігри вже згинули, але в Цитаделі женців усе продовжувало жити й кипіти.

Їхній наставник не приєднався до жодних інтриганів. Фарадей залишався на самоті, вищий від усього того дрібного політиканства, як, напевно, і половина інших женців.

— Нам відомі інтриги інтриганів, — розповів він Ровану та Сітрі, поки замовляв желейний пончик. — Вони домагаються свого лише тоді, коли ми цього хочемо.

Рован намагався очей не зводити з женця Ґоддарда. До нього підходило багато женців. Інші тихенько його обговорювали. Молоді женці, які його оточували, були в класичному розумінні багатонаціональною групою. І хоча вже ніхто повністю не належав до лише одного етносу, члени його внутрішнього кола демонстрували риси різноманітних етнічних груп. Дівчина в зеленому здавалася трохи паназіаткою, чоловік у жовтому мав африканське коріння, парубок у яскраво-помаранчевій мантії, безсумнівно, був європейцем, а сам Ґоддард мав трохи латиномериканської крові. Він однозначно хотів привертати до себе увагу — і цьому точно сприяв його широкий жест етнічного балансу.

І хоча Ґоддард жодного разу не обертався, Рован чітко відчував, що чоловік його помітив.

Решту ранку на розгляд женців виносили різноманітні пропозиції, котрі палко обговорювали в залі засідань. Як і казав жнець Фарадей, інтригани отримували бажане, лише коли це дозволяли більш благородні члени Цитаделі женців. А заборону на дистанційні детонатори було ухвалено не через хабар від зброярського лобі, а тому, що підривання людей було визнане грубим, жорстоким та не гідним Цитаделі женців. Молодшого женця, якого запропонували обрати у відбіркову комісію, туди не обрали, бо запроданцям не місце в цій комісії.

— Я б був не проти колись потрапити в комісію женців, — сказав Рован.

Сітра дивно на нього глянула.

— Чому ти говориш як Фарадей?

Рован знизав плечима.

— За часів Риму…

— Ми не в Римі, — нагадала йому вона. — А якби були, то конклав проводився б у значно крутішому місці.

Місцеві ресторани ледь не билися за можливість обслуговувати конклав, тож обід у вигляді фуршету, який також подавали в ротонді, був ще розкішнішим, ніж сніданок — і Фарадей наклав на свою тарілку цілу гору їжі, що було йому не притаманно.

— Не думайте про нього погано, — сказала Ровану та Сітрі жниця Кюрі, тон її голосу був водночас м’яким та різким. — Ті з нас, хто серйозно ставиться до своєї клятви аскетизму, лише на конклаві можуть дозволити собі поласувати гарною їжею та напоями. Тут ми згадуємо, що також є людьми.

Сітра вирішила використати цю ситуацію для отримання інформації, що могла задовольнити її нав’язливу ідею.

— А коли тестуватимуть учнів? — запитала вона.

Хитро усміхнувшись, жниця Кюрі відкинула назад своє шовкове сріблясте волосся.

— Ті, хто сьогодні сподівається отримати свій перстень, ще вчора пройшли випробування. А інші вже незабаром отримають таку можливість.

Рован засміявся від розчарування Сітри, і за це вона нагородила його злим поглядом.

— Заткнись і продовжуй запихатися їжею, — мовила вона.

Рована це повністю влаштовувало.

І хоча Сітру поглинули думки про прийдешнє випробування, вона почала гадати, щó може проґавити на конклаві, коли заберуть учнів. Як і Рован, вона вважала конклав неповторним навчанням. Крім женців та їхніх учнів, майже ніхто не мав сюди доступу. А ті, хто мав, бачили хіба уривки цієї події — серед них були продавці, яким по обіді дали по десять хвилин, щоб розповісти про переваги тієї чи іншої зброї або отрути Цитаделі женців — а головне, Зброяреві, який ухвалював остаточне рішення щодо покупок для Цитаделі. Вони говорили так, наче оті жахливі люди на інформаційних голограмах.

— Він ріже на кубики та скибочки! Але стривайте! Це ще не все!

Один з них продавав цифрову отруту, яка перетворить лікувальні наніти в тілі людини на дрібних голодних виродків, які менш ніж за хвилину зжеруть жертву зсередини. Він насправді використав слово «жертва», і це одразу роздратувало женців. Зброяр категорично відхилив його пропозицію.

Найуспішніший продавець пропонував товар під назвою «Дотик спокою», що скоріше звучало як назва засобу жіночої гігієни, ніж смертоносного пристрою. Жінка-продавець продемонструвала невеличку пігулку — але її давали не об’єкту збирання. Пігулка була для женця.

— Запийте її водою, а вже за кілька секунд з поверхні ваших пальців буде виділятися трансдермальна отрута. Усі, кого ви торкнетеся впродовж наступної години, одразу ж будуть зібрані без жодного болю.

Зброяра це так вразило, що він вийшов на сцену по дозу, а потім заради демонстрації зібрав жінку-продавця. Вона посмертно продала Цитаделі женців п’ятдесят пляшечок пігулок.

Решта дня складалася з продовження дискусії, суперечок та голосування щодо подальшого курсу. Жнець Фарадей лише раз вважав за потрібне висловити свою точку зору — коли справа дійшла до формування імунної комісії.

— Я впевнений, що процес надання імунітету має проходити під наглядом, як відбіркова комісія здійснює нагляд під час збирань.

Рован з Сітрою з радістю побачили, що до його думки серйозно дослухаються. Кілька женців, які спочатку голосували проти формування імунної комісії, тепер змінили свою думку. Однак перш ніж устигли підрахувати остаточну кількість голосів, верховний клинок Ксенократ оголосив, що вже минув час, виділений на розгляд законодавчих питань.

— Ця тема буде першою на нашому порядку денному, але на наступному конклаві, — оголосив він.

Частина женців почали аплодувати, але кілька інших підвелися та стали вигукувати на знак незадоволення відкладенням рішення. Жнець Фарадей свого незадоволення не висловлював. Він глибоко вдихнув і видихнув.

— Цікаво… — це була його єдина реакція.

Це могло стати помітною цяткою на радарах Рована та Сітри, якби верховний клинок одразу ж не оголосив, що далі вони візьмуться за учнів.

Від очікування Сітрі хотілося міцно схопити Рована за руку та стискати, доки та не посиніє, але вона себе стримала.

А от Рован повторив за своїм наставником. Він глибоко вдихнув і видихнув, спробувавши виштовхнути з тіла своє хвилювання. Він вивчив усе можливе, дізнався про все, про що можна було дізнатися. Він зробить усе можливе для успіху. А якщо його сьогодні спіткає невдача, то він матиме більш ніж достатньо шансів, щоб усе виправити.

— Щасти, — сказав Рован Сітрі.

— І тобі, — відповіла вона. — Нехай жнець Фарадей нами пишається!

Рован усміхнувся і подумав, що Фарадей також може усміхнутися Сітрі, але той цього не зробив. Він просто очей не зводив з Ксенократа.

Спочатку викликали кандидатів у члени Цитаделі женців. Зараз таких було четверо. Оскільки вони ще напередодні пройшли своє фінальне випробування, зараз їх лише могли посвятити в женці. Чи ні, якщо було прийняте таке рішення. Ходили чутки, що вчора ввечері своє випробування не пройшов п’ятий кандидат. На конклав його навіть не запросили.

На червоних оксамитових подушках винесли три персні. Ті четверо почали перезиратися, бо зрозуміли, що хоча й пройшли своє фінальне випробування, та одного з них не посвятять, а з соромом відправлять додому.

Повернувшись до женця, який стояв поруч, жнець Фарадей сказав:

— З часу останнього конклаву себе зібрав лише один жнець, однак сьогодні посвячують аж трьох…. Невже за три місяці в нас аж так зросло населення, що потрібні два додаткові женці?

Жнець Мандела[7], який головував в Інкрустаційному комітеті, по черзі викликав трьох обраних. Коли кожен ставав перед ним навколішки, він говорив щось про людину, а потім передавав кандидатові перстень, який той надівав на палець і демонстрував конклаву — чинні члени кожному аплодували. Потім новак оголошував свого Історичного Покровителя — знамениту історичну особистість, на честь якої він чи вона себе називає. Учасники конклаву вітали оплесками кожне оголошення, приймаючи в Мідмериканську Цитадель женців Ґудолл[8], Шрьодінґера[9] та Кольбера[10].

Коли ті троє пішли зі сцени, лишився тільки запальний парубок, як і казав раніше жнець Фарадей. Потому як затихли оплески, він стояв один. Потім заговорив жнець Мандела:

— Рансоме Паладіні, ми вирішили не посвячувати тебе в женці. Ми бажаємо тоді добра, куди б не привело тебе життя. Ти вільний.

Хлопець ще кілька секунд стояв на місці, наче гадаючи, що це може бути якийсь жарт чи, можливо, фінальне випробування. А потім, зі зціпленими губами та червоним обличчям, він мовчки швиденько почимчикував центральним проходом, проштовхуючись крізь важкі бронзові двері, навіть попри завіси, що не хотіли піддаватися його натиску.

— Як жахливо, — мовила Сітра. — Вони могли принаймні поаплодувати йому за зусилля.

— Недостойні не отримують почестей, — сказав Фарадей.

— Один з нас теж так піде, — нагадав їй Рован.

Він вирішив, що саме його спіткає ця доля, і поспішати на вихід він не буде. А дивитиметься у вічі та киватиме якомога більшій кількості женців. Якщо його виженуть, то Рован гідно покине той останній конклав.

— Тепер можуть вийти вперед учні, що залишилися, — сказав Ксенократ.

Рован з Сітрою підвелися, готові до будь-яких завдань від Цитаделі женців.