Жнець

15 Простір між

Ніч була похмура, і дощові краплини били у вікно потяга, викривляючи освітлення надворі, доки воно не зникло. Рован знав, що зараз вони пробираються крізь сільські райони, хоча та темрява могла належати тихим космічним просторам.

— Я цього не робитиму, — нарешті видала Сітра, порушуючи тишу, що запала між ними ще відколи трійця полишила конклав. — Вони не можуть мене змусити.

Фарадей не зронив ні слова, навіть на неї не глянув, тож відповісти їй вирішив Рован.

— Так, вони можуть.

Фарадей нарешті на них поглянув.

— Рован має рацію, — сказав він. — Вони знайдуть той важіль, від якого ти почнеш танцювати, і ти підкоришся, якою б жахливою не була мелодія.

Сітра копнула порожнє сидіння перед собою.

— Як вони можуть бути такими мерзенними, і чому аж так нас ненавидять?

— Це не всі вони, — мовив Рован, — і я не думаю, що це насправді стосувалося нас конкретно…

Фарадея безсумнівно поважали — і хоча сьогодні він не виступив проти Ґоддарда, але чітко демонстрував своє ставлення до іншого женця. Напевно, Ґоддард бачив у Фарадеєві загрозу; атака на Рована та Сітру була попереджувальним пострілом.

— А якщо ми обоє зазнаємо невдачі? — запропонувала Сітра. — Якщо будемо настільки нікчемними учнями, що вони не зможуть обрати жодного з нас?

— Проте вони когось таки оберуть, — Фарадей говорив з таким авторитетом та остаточністю, що його слова не викликали жодного сумніву. — Як би погано ви не впоралися, вони все одно оберуть когось, бодай заради видовища. — І він скривався від огиди. — І щоб був прецедент.

— Можу закластися, що в Ґоддарда вистачає друзів, аби це трапилося, — мовив Рован. — Гадаю, він ще й має підтримку верховного клинка.

— Безперечно, — втомлено зітхнув Фарадей. — У Цитаделі женців ніколи раніше не діяло стільки схем.

Рован заплющив очі, мріючи й розум свій так само відімкнути, сховавшись від власних думок.

«Сітра вб’є мене за вісім місяців, — подумалося йому. — Чи навпаки».

І назва «збирання» ніяк не змінювала того, що мало відбутися. Сітра йому не байдужа, але чи достатньо, щоб пожертвувати своїм життям та дозволити їй перемогти? А Сітра точно не відступить, щоб він зміг отримати перстень.

Розплющивши очі, він спіймав на собі її погляд. Вона його не відвела.

— Роване, — почала вона, — що б не сталося, я хочу, щоб ти знав…

— Зупинися, — сказав їй Рован. — Просто зупинися.

А решта поїздки минула мовчки.

Сітра й раніше особливо міцно не спала, а після повернення додому взагалі всю ніч очей не стулила. Коли сон лише почав майоріти на обрії, свідомість заполоняли образи присутніх на конклаві женців. Згадувалися мудрі, інтригани, співчутливі, байдужі. Таке делікатне завдання, як скорочення людського роду, не має залежати від примх чиєїсь особистості. Женці мали б не опускатися до дріб’язковості, а також до порушення законів. Фарадей якраз таким і був. Якщо вона стане жницею, то піде його шляхом. А якщо не стане, то байдуже, бо вона помре.

Можливо, рішення, що один з них має зібрати іншого — це якась збочена мудрість. Переможець почне своє життя в ролі женця з жахливого суму і ніколи не забуде ціни того персня.

Ранок минув без фанфар. Це був звичайний день, як і будь-який інший. Дощ уже вщух, а сонце визирало крізь хмари, що пливли по небесах. Сніданок мав готувати Рован. Яйця та деруни. Йому ніколи не вдавалося до кінця досмажити картоплю. Сітра завжди називала їх блідими дерунами. Фарадей ніколи не жалівся на якість їхніх страв. Він їв те, що вони подавали, і не дозволяв їм критикувати наїдки одне одного. А покарання за приготування чогось ледь їстівного полягало в тому, що тобі доводилося це їсти.

Сітра їла, хоча й не мала особливого апетиту. Незважаючи на те, що світ зійшов з орбіти, сніданок залишався сніданком. Як це могло бути?

Коли Фарадей нарешті заговорив, то це було наче крізь вікно кинули цеглину.

— Сьогодні я піду один. А ви двоє будете навчатися.

— Так, женче Фарадею, — сказала Сітра, а Рован повторив десь на півсекунди пізніше.

— Для вас нічого не змінилося.

Сітра опустила погляд на свої пластівці. Але якраз Рован посмів зауважити очевидне:

— Сер, змінилось усе.

На це Фарадей промовив щось таємниче, що значно пізніше матиме для них сенс.

— Можливо, все знову зміниться.

А тоді він пішов.

Відстань між Рованом і Сітрою досить швидко перетворилася на мінне поле. Така собі нічийна земля, де на тебе чигають лише страждання. Їм було важко домовлятися в присутності женця Фарадея, але за його відсутності не було тієї сполучної ланки.

Замість походу до зброярні Рован лишився у своїй кімнаті, зайнявшись навчанням, і то без Сітри поруч — це здавалося до болю неправильним. Та він усе одно не повністю зачинив двері, сподіваючись, що вона перетне дистанцію між ними. Він чув, як вона вийшла, напевно, на пробіжку, і дуже довгу. Замість якось розрядити той похмурий дискомфорт між ними, вона вирішила усунутися від ситуації навіть більше за Рована.

Після її повернення Рован зрозумів, що між ними не буде спокою, як і в його серці, якщо він першим не ступить на те мінне поле.

Він принаймні хвилину стояв перед її зачиненими дверима, перш ніж наважився постукати.

— Чого тобі? — запитала вона, голос глушили зачинені двері.

— Я можу зайти?

— Там не замкнено.

Повернувши ручку, він повільно відчинив двері. Вона стояла посеред кімнати з мисливським ножем у руках, відпрацьовуючи в повітрі свої навички у володінні цією зброєю, наче б’ючись із привидами.

— Гарна техніка, — мовив Рован, а потім додав: — якщо плануєш зібрати зграю лютих вовків.

— Навичка — це навичка, і байдуже, чи ти нею користуєшся, — вклавши ножа в піхви, вона жбурнула його на стіл і стала руки в боки. — Чого тобі треба?

— Я просто хотів сказати, що шкодую про те, як раніше заткнув тебе. Тобто в потязі.

Сітра знизала плечима.

— Я лепетала щось незрозуміле. Ти правильно вчинив.

Ситуація почала здаватися ніяковою, тож Рован вирішив піти напролом.

— Може, поговоримо про це?

Відвернувшись, вона сіла на ліжко, беручи до рук книжку з анатомії та розгортаючи її, наче збиралася почати вчити. Вона ще не зрозуміла, що тримає її догори дриґом.

— А про що тут говорити? Або я вб’ю тебе, або ти вб’єш мене. Я в будь-якому разі не хочу про це думати, доки не доведеться. — Глянувши на книжку, вона її перевернула, а потім нарешті закінчила свою шараду, згортаючи підручник та жбурляючи його на підлогу. — Я просто хочу залишитися сама, гаразд?

Навіть після цього Рован сів на краєчок її ліжка. А коли вона не повторила свого прохання, підсунувся трохи ближче. Вона мовчки за ним спостерігала.

Він хотів потягтися до неї, можливо, торкнутися щоки. Але думки про це нагадали йому про ту жінку-продавця, яку зібрали одним дотиком. Яка ж то була збочена отрута. Рован хотів її поцілувати. Цього вже неможливо було заперечувати. Він тижнями придушував своє жадання, бо знав, що жнець цього не потерпить. Але Фарадея тут не було, а враховуючи все пережите ними сум’яття, всі ставки були вже не актуальними.

Аж раптом, на його подив, вона кинулася вперед і поцілувала його, заскочивши хлопця зненацька.

— От, — сказала вона. — Ми це зробили. Тепер це позаду, і ти можеш піти.

— А якщо я не хочу?

Вона вагалася. Достатньо довго, аби він зрозумів, що така можливість точно є. Але зрештою Сітра сказала:

— І що це насправді змінить? Для нас обох.

Вона відсунулася далі на ліжко, притискаючи коліна до грудей.

— Роване, я в тебе не закохана. І хочу, щоб усе так і залишалося.

Підвівшись, Рован обернувся до неї лише відійшовши на безпечну відстань до порога кімнати.

— Усе гаразд, Сітро. Я теж у тебе не закохався.