Жнець

9 Есмі

Есмі їла забагато піци. Мама казала, що це її вб’є. Вона й уявити не могла, що так і буде насправді.

Напад женців почався менш ніж за хвилину після того, як вона взяла собі гарячий шматок піци. То був кінець навчального дня, і вона була виснажена після щоденних уроків у четвертому класі. Обід був несмачний. До середини дня мамин салат з тунцем уже нагрівся й почав трішки псуватися. Не дуже апетитно. Насправді мама ніколи не пакувала для неї особливо смачних страв. Вона намагалася годувати Есмі здоровою їжею, бо в дівчинки були проблеми з вагою. І хоча можна було запрограмувати наніти на пришвидшення метаболізму, та мама відмовлялася це робити. Вона заявляла, що це лише лікування симптому, а не проблеми.

— Ти не можеш вирішувати все за допомогою нанітів, — переконувала мама. — Тобі варто навчитися самоконтролю.

Ну, Есмі може навчитися самоконтролю завтра. А сьогодні хотілося піци.

Її улюблена піцерія «Луїджі» була на фудкорті галереї міста Фулкрум, а це було на шляху додому. Ну, типу того. Коли з’явилися женці, Есмі саме намагалася домовитися з сиром, визначаючи, як би не обпекти піднебіння, відкушуючи перший шматок. Вона сиділа спиною до них, тож спочатку нічого не бачила. Але вона їх почула — принаймні одного.

— Доброго дня, хороші люди, — мовив він. — Ваші життя от-от зміняться докорінно.

Есмі повернулася, щоб їх побачити. Усіх чотирьох. На них були яскраві блискучі мантії. Есмі ніколи не бачила нікого схожого на них. Вона взагалі ніколи не зустрічала женця. Вони викликали в неї захоплення. Аж доки троє з них не повитягували зброю, що виблискувала більше, ніж їхні інкрустовані мантії, а четвертий дістав вогнемет.

— Цей фудкорт обрали для збирання, — повідомив лідер.

І вони розпочали виконання своєї жахливої місії.

Есмі знала, як діяти. Забувши про піцу, вона залізла під стіл та поповзла геть. Але вона була така не одна. Здавалося, всі присутні попадали додолу, почавши метушитися на підлозі. Женців це ніяк не стурбувало. Вона могла роздивитися їхні ноги. Їх узагалі не сповільнило те, що їхні жертви опинилися навкарачках.

Отепер Есмі запанікувала. Вона чула історії про женців, які займалися масовими збираннями, але дотепер гадала, що то лише казки.

Вона помітила, що спереду підходить жнець у жовтому, тож поповзла назад, але там уже чекала жниця в зеленому. Есмі поповзла в дірку між столами та двома пальмами в горщиках, котрі вже підпалив жнець у помаранчевому, а опинившись з іншого боку вазонів, залишилася без прикриття.

Тепер вона була біля стійки видачі їжі. Її офіціант похилився на стійку, його вже вбили. Між смітником і стіною був вільний проміжок. Вона була не найхудішою дівчиною, тож почала уявляти себе тростинкою і втиснулась у щілину. Там було не надто багато місця для сховку, але якщо вилізти, то вона опиниться на лінії вогню. Вона вже бачила, як двоє людей спробували кинутися до тротуару, і їх обох зупинили сталеві стріли з лука. Тож вона не рипалась, а затулила обличчя руками. Вона залишалась у такій позі, хлипаючи, слухаючи ті жахливі звуки навколо, аж доки все стихло. Вона все одно не розплющувала очей і тут почула голос чоловіка:

— Привіт, дорогенька.

Розплющивши очі, Есмі побачила головного женця, у синій мантії — він стояв над нею.

— Прошу… — благала вона. — Прошу, не збирайте мене.

Чоловік простяг їй руку.

— Збирання вже закінчилося, — мовив він. — Ти єдина вижила. А тепер візьми мене за руку.

Есмі боялася відмовитися, тому взяла його за руку та вилізла зі свого сховку.

— Я шукав тебе, Есмі, — мовив він.

Почувши своє ім’я, вона зойкнула. Чому це жнець міг її шукати?

Інші женці зібралися навколо них. Ніхто з них не тицяв у неї зброєю.

— Ти підеш з нами, — сказав жнець у синьому.

— Але ж… мама.

— Твоїй мамі все відомо. Я подарував їй імунітет.

— Справді?

— Так, справді.

Жниця в зеленій мантії віддала Есмі тарілку.

— Це, здається, твоя піца.

Есмі взяла тарілку. Піца вже достатньо охолола, щоб їсти.

— Ходімо з нами, — мовив жнець у синьому, — і я обіцяю, що з цієї миті твоє життя стане втіленням усіх твоїх мрій.

Вдячна за збережене життя, Есмі пішла з чотирма женцями, намагаючись не думати про мертвих навколо. Вона точно не так собі уявляла цей день — але хто відмовиться від чогось, що так схоже на подарунок долі?