Жнець

37 Трусити дерево

— Трагедія. Жахлива трагедія.

Верховний клинок Ксенократ сидів на шикарному дивані в помпезному маєтку, де ще два дні тому мешкав загиблий жнець Ґоддард. Він спілкувався з учнем, який здавався аж занадто спокійним як на юнака, що пережив таке випробування.

— Будь певний, що вже на завтрашньому конклаві ми ухвалимо рішення заборонити використання вогню женцями Мідмерики, — сказав він.

— Це рішення, безумовно, варто ухвалити, — відповів Рован, скоріше як рівний, а не як звичайний учень, і це розлютило верховного клинка.

Ксенократ пильно роздивився Рована.

— Тобі дуже пощастило вибратися звідти живим.

Рован поглянув йому прямо у вічі.

— Мене залишили охороняти зовнішню браму. І коли я побачив полум’я, пожежа вже вийшла з-під контролю, і я нічого не міг вдіяти; жнець Ґоддард і решта опинились у пастці. Те місце було справжнім лабіринтом — вони не мали жодного шансу.

Тоді Рован зупинився. Здавалося, він глибоко заглядає всередину Ксенократа, як той заглядав у нього.

— Напевно, всі женці вважають мене провісником нещастя. Бо за рік загинуло аж два мої наставники. Гадаю, це унеможливлює моє навчання.

— Дурниця. Ти так далеко дійшов, — сказав йому Ксенократ. — У пам’ять про женця Ґоддарда ти сьогодні пройдеш своє фінальне випробування. Не можу говорити за Інкрустаційний комітет, але певен, що, з огляду на твої пригоди, вони ухвалять рішення на твою користь.

— А Сітра?

— Якщо ти отримаєш перстень, то, сподіваюся, збереш міс Терранову і покладеш край цьому неприємному розділу нашої історії.

Слуга приніс шампанське та канапки. Ксенократ роззирнувся. У цьому маєтку раніше було так багато прислуги, а тепер, здається, лишився тільки цей чоловік. Решта, певно, розбіглася, почувши, що Ґоддард і його поплічники стали жертвами пожежі. Вочевидь, не лише Ксенократ відчув свободу через передчасну загибель Ґоддарда.

— Чому ви залишилися, коли всі інші покинули це місце? — поцікавився у слуги він. — Точно не через відданість.

Відповів Рован.

— Насправді він власник цього маєтку.

— Так, — підтвердив чоловік. — Я виставлю його на продаж. Ми з родиною не уявляємо, як зможемо жити тут. — Він віддав Ксенократові келих з шампанським. — Але я завжди радий прислужитися верховному клинкові.

Вочевидь, чоловік зі слуги перетворився на підлабузника. Недалеко скочив. Тільки-но він вийшов з кімнати, Ксенократ перейшов до справжньої причини своєї появи: потрусити дерево і побачити, чи щось упаде. Він трохи ближче нахилився до Рована.

— Ходять чутки, що жнець — чи принаймні хтось схожий на женця — вийшов до пожежників.

Рован навіть не кліпнув.

— Я теж таке чув — дехто навіть завантажив відео зі своїх телефонів. Та вони дуже розмиті через дим. Їх важко роздивитися.

— І це, напевно, лише збільшує загальну плутанину.

— Ваша світлосте, чи бажаєте ви ще про щось дізнатися? Бо я просто падаю з ніг, і якщо маю пройти сьогодні своє фінальне випробування, то варто перед цим відпочити.

— Я знаю, що не всі члени Цитаделі женців вірять, що то була випадковість. Ми про всяк випадок почали розслідування.

— Логічно, — мовив Рован.

— На цей час нам вдалось ідентифікувати женців Вольту і Хомського за перснями та коштовними каменями з мантій, бо ми знайшли ті навколо їхніх останків. Рубіни належали Хомському, а цитрини — Вольті. І ми переконані, що останки женця Ренд лежать під уламками величезного камертона, котрий провалився крізь дах каплиці.

— Логічно, — повторив Рован.

— Але маємо проблеми з пошуками женця Ґоддарда. Перш ніж полум’я вийшло з-під контролю, в каплиці зібрали надзвичайно багато тоністів, тому неабияк складно визначити його особу. Можна припустити, що, як і в інших, останки женця Ґоддарда мають бути всипані невеликими діамантами, а десь поблизу повинен бути більший камінь з його персня, навіть якщо основа розплавилася.

— Логічно, — втретє сказав Рован.

— Але нелогічно, що нічого цього немає біля скелета, який, на нашу думку, йому належить, — мовив Ксенократ. — А ще біля нього немає черепа.

— Це дивно, — зронив Рован. — Ну, я певен, ви його десь там знайдете.

— Сподіваймося.

— Можливо, варто шукати трохи уважніше.

Ксенократ лише тоді помітив, що на порозі стоїть дівчинка, не певна, чи варто заходити. Він не знав, що саме вона почула і чи це взагалі має якесь значення.

— Есмі, — промовив Рован, — заходь. Ти ж пригадуєш його світлість верховного клинка Ксенократа?

— Ага, — мовила вона. — Він стрибнув у басейн. Це було кумедно.

Після цієї згадки Ксенократ почав ніяково соватися. Він не дуже бажав про це згадувати.

— Я домовився, щоб Есмі повернулася до своєї мами, — розповів Рован. — Але, може, ви схочете самі її туди відвезти.

— Я? — вдаючи байдужість, мовив Ксенократ. — А чому?

— Бо ви дбаєте про людей, — підморгнувши, сказав Рован. — Про деяких більше, ніж про інших.

Спостерігаючи за донькою, яку ніколи не зможе визнати публічно чи навіть конфіденційно, верховний клинок хоч і на дрібку, але розтанув. Хлопчина це спланував, хіба ні? А цей Рован Даміш дійсно спритний — і це чудова риса, якщо її спрямувати в правильне русло. Можливо, верховному клинку варто краще придивитися до Рована.

Есмі чекала на якийсь розвиток подій, і Ксенократ тепло їй усміхнувся.

— Есмі, я з превеликим задоволенням відвезу тебе додому.

Після цього Ксенократ зібрався йти… але поки не міг. Залишилася ще одна річ. Ще одне питання. Він повернувся до Рована.

— Можливо, мені варто використати свій вплив, аби припинити розслідування, — сказав він. — З поваги до наших полеглих товаришів. Нехай пам’ять про них лишається незаплямованою незграбними криміналістичними експертизами, що можуть спаплюжити їхній спадок.

— Не порушуймо спокою мертвих, — погодився Рован.

Отак досягли мовчазної згоди. Верховний клинок перестане трусити дерево, а Рован збереже його таємницю.

— Роване, якщо тобі буде треба десь зупинитися, знай, що мої двері завжди відчинені.

— Дякую, ваша світлосте.

— Ні, дякую тобі, Роване.

Тоді верховний клинок узяв Есмі за руку і повіз її додому.