Безсердечна

РОЗДІЛ 54

КЕТ ДИВИЛАСЯ НА ДВЕРІ, досі розчинені навстіж. Її тіло було холодне й водночас горіло, у грудях зяяла порожнина. Пуста й оніміла, їй більше не було боляче. Це розбите серце вбивало її, і от воно зникло.

Горе. Втрата. Біль. Усе зникло.

Лишилася тільки лють, шалений гнів і несамовита жага помсти, яка скоро, вже скоро здійсниться.

— Що т-трапилося? — затинаючись, запитав Король. — Що вони зробили?

— Вони звільнили мене, — прошепотіла Кет.

Вона перевела погляд на бранця, який стояв на колінах на підлозі із закутими в кайдани руками, але його вже ніхто не втримував. Лише Пітер Піт не здавався нажаханим тим, що зробили Сестри. Піт був розгніваний і розчарований, бо його піймали. Привели сюди. Бо він стоїть на колінах перед Королевою Чирвових Сердець. Кет скривила губи в посмішці.

— Вони виконали обіцянку.

— Але… твоє серце… — почав Король.

— …воно було мені більше не потрібне, і я дуже рада тому, що мені принесли натомість.

Кетрін звузила очі.

— Добрий день, сер Піте.

Вона майже виплюнула його ім’я, гнів клекотів, пінився, закипав у неї всередині, заповнюючи всі порожнечі. Її руки стискали бильця так сильно, що побіліли кісточки пальців.

— Цей чоловік — убивця придворного блазня Королівства Чирвових Сердець. Він відтяв тому голову, а потім утік у ліс. Це злочинець.

Досі, уявляючи собі цю мить, Кетрін боялася, що заплаче, коли знову побачить убивцю Джеста. Однак її очі були сухі, як просіяне борошно.

Оніміння вже зникало. Тепер її тіло палало.

Король нерішуче підвівся з трону.

— Тобто… так. Так, власне. Радий, що ви долучилися до нас, сер Піте. Гадаю, це потребує…

Король почухав потилицю під короною.

— І що тепер?

— Суд, Ваша Величносте? — підказав Білий Кролик.

— Так! Суд. Буде дуже цікаво. Прекрасна розвага. Так, так. Присяжні, збирайтеся. Запишіть обвинувачення Королеви.

Присяжні зашаруділи й витягли грифельні дошки, на яких почали писати крейдою нотатки. Пітер Піт і далі стояв на колінах, але підвів голову й пронизував поглядом Кетрін. Вона подивилася на нього у відповідь, але більше не боялася. Її переповнювало бажання якомога швидше побачити, як на підлогу бризне його кров.

— Присяжні хотіли б викликати свідка, Ваша Величносте.

Король заплескав у долоні.

— Так, так, прекрасно. Кого ж ми покличемо?

— Ми хотіли б викликати придворного блазня.

Кет загарчала. Присутні почали перешіптуватися й перезиратися. Здавалося, всі чекали, що зараз у срібному обручі зі стелі спуститься Джест.

— Він мертвий, — процідила вона крізь стиснуті зуби їй довелося відігнати картину, що спливла в уяві: як вона наказує відрубати голову кожному із цих недоумків.

— Ах так, так, справді, — забурмотів Борсук, знервовано засміявшись.

— Я ваша свідка, — сказала Кет. — Я там була і вже розповіла, що трапилося. Це вбивця, який заслуговує на покарання.

Усі ніяково захихикали, розгублені від того, що молода королева порушує судові традиції.

— Мабуть, — сказав Кролик, — якщо інших свідків немає, присяжні можуть винести вирок?

По лаві присяжних прокотилася хвиля радості, Кет чула бурмотіння — «невинний», «винний», «потребує ванни», — коли Пітер Піт голосно відкашлявся.

— Я маю щось сказати.

Його голос захрип, але Кетрін здавалося, що він гримить, як величезна морська хвиля. Перед очима забігали білі плями. Вона хотіла, щоб Піт замовк навіки.

Король, який і гадки не мав, як кипить у неї кров, постукав молотком.

— Убивц… обвинувачений бажає говорити!

До Пітера Піта підійшли двоє вартових, підхопили його під лікті й звели на ноги. Кайдани, забуті Сестрами, брязнули об підлогу.

Ворон перестрибнув на поруччя ближче до Кет, щоб вона могла його бачити. Тепер поряд із нею був вірний наперсник, ще один свідок того, що трапилося тієї ночі, той, хто все знав. Він єдиний не ворухнувся, коли Сестри забрали серце Кетрін. Колись він сам збирався зробити з нею те саме. Колись і Джест хотів це з нею зробити.

Однак тепер це не мало для неї значення. Таке серце було нічого не варте, хоч хто і що казав. Від нього не було жодної користі.

Сер Піт розставив ноги, щоб стояти без допомоги вартових. Нечесаний і брудний, він однаково справляв грізне враження. Його очі перебігали з Короля на присяжних, потім на придворних та охоронців і, нарешті, зупинилися на Кетрін.

— Я справді вбив його, — проричав він. — Але я захищав свою дружину.

Присяжні записали щось на дошках.

Піт зробив крок уперед.

— Ці люди — служниця, Блазень і ви — загарчав він на Кетрін, — вони незаконно проникли в мої володіння. Я нікого з них до себе не запрошував. Ці пронирливі мерзотники хотіли побачити «чудовисько», «звіра».

Він сплюнув.

— Але це була моя дружина! І ви її вбили. Вбили перед моїми очами. Це ви чудовисько. Не я. І не вона!

— Вона була Жербельковтом! — закричала Кет.

Натовп ахнув.

— Це те, про що він вам не говорить. Дружина, яку він захищав, була Жербельковтом. І він збирався віддати Мері Енн їй на поживу.

— Їй не треба було приходити на моє поле. Порушники! Вбивці!

— Це ви убивця!

— І ви теж, ще й крадійка! Ви украли в мене той гарбуз, я знаю, що це ви. Їй уже ставало краще. Закляття слабшало, але потім вона побачила той торт і захотіла його з’їсти, а потім почала знову перетворюватися… і… і не змогла знову стати людиною, і в цьому винні ви!

Король стукав молотком, і кожний удар дзвоном відбивався у скронях Кет.

— Гаразд, гаразд, — сказав Король, обливаючись потом. — Гадаю, присяжні хотіли б почути одне маленьке роз’яснення…

Він відкашлявся й поправив напудрену перуку.

— Сер Піте, ви стверджуєте, що Жербельковтом була ваша дружина?

Присутні заворушилися, і Кет почула, як кілька присяжних пригадали, що дружина Піта була на чорно-білому балі. Така хвороблива жінка. Зовсім не схожа на чудовисько.

— Вона отруїлася, — сказав він. — Отруїлася гарбузами. Я бачив, як вона їх їла і не могла зупинитися. Потім їй стало погано. Я думав, що це від переїдання, але… вона почала змінюватися.

Його чоло перерізала глибока зморшка.

— Це трапилося вперше, коли ми пішли з вашого балу, після того як придворні говорили з нами, ніби ми не заслуговуємо там бути. Після того, як ви, — сказав він і показав пальцем на Кет, — дивилися на нас так, ніби ми бруд на ваших черевиках. Я дивився, як вона перетворюється на Жербельковта. Бачив це на власні очі.

Він стиснув кулаки.

— Навіть коли вона знову стала собою, то однаково не могла впоратися з цим потягом до їжі. Їла все помаранчеве — думала, що це хоч якось угамує голод. Та нічого не допомагало.

Кет так міцно стискала щелепи, що було боляче. Казали, що тієї першої ночі Жербельковт кинувся на Чешира й Марґарет — після того, як у Чешира хутро забарвилося в помаранчевий колір, і, мабуть, він досі пахнув гарбузовими печивами.

І тоді на лузі чудовисько схопило Лева з його золотисто-помаранчевою гривою. Хоча воно, мабуть, з’явилося там у пошуках Кепа, гінця, який приніс із країни Шахів перший отруєний гарбуз.

А в театрі звір прийшов за нею. За її гарбузовим тортом.

— Коли вона перетворилася вдруге, — закричав Піт, і його обличчя потемніло, — гарбузи поплатилися за це.

— Якщо правильно пам’ятаю, — протягнув пан Гусінь, — Жербельковт був вельми докучливий. Тому полотном дорога.

— Я намагався зупинити її, — сказав Пітер Піт. — Клянуся. Я навіть побудував клітку, але не міг її втримати.

На його обличчі виник вираз несамовитого відчаю.

— Але це була не її вина. Це все гарбузи зробили!

Кет стиснула бильця до болю в пальцях.

— Усе це не виправдання. Ви вбили Джеста. Відтяли йому голову, і я те бачила.

— Ви вбили мою дружину!

— Ви збиралися згодувати їй Мері Енн!

— Її взагалі не мало бути на моєму полі!

ТУК.

ТУК.

ТУК.

Їхню суперечку перервав звук королівського молотка, і Кет втягла голову в напружені плечі.

— Д-дякуємо, сер Піте, за вашу… розповідь.

У Короля тремтів голос.

— Ми щойно почули свідчення обвинуваченого. Присяжні, який ваш вирок?

Присяжні скупчилися над грифельними дошками й почали перешіптуватися. Кетрін не чула, що вони говорили. У вухах дзвеніло, з голови не йшов образ Джеста, що лежить у багнюці, йому на горло падає сокира, а її серце розколюється навпіл.

— Ми винесли вирок, Ваша Величносте!

Це встав і заговорив присяжний-жаба, стискаючи дошку в перетинчастих пальцях. На ній він намалював Пітера Піта, що стоїть на величезному гарбузі й усміхається.

— Ми, присяжні, визнаємо Пітера Піта невинним!

Оплески оглушили її. Жителі країни Сердець навколо обіймалися і щось захоплено вигукували. Навіть Король полегшено хихикав.

Королівство Чирвових Сердець ніколи досі не бачило такого жахливого, ганебного судилища, а всі радіють, що воно скінчилося.

Пітер Піт невинний. І тепер усі вони можуть і далі жити своїм нікчемним, безглуздим життям.

Усі, крім Кетрін. Краєм ока вона бачила, як Ворон розпушив пір’я.

Вона вирвала молоток із рук свого чоловіка.

— ТИХО! — закричала вона, так сильно вдаривши по бильцях, що поліроване дерево тріснуло.

Метушня вмить вщухла.

Усі присутні в залі розгублено дивилися на свою Королеву. На її почервоніле обличчя, на запалені гнівом очі. Черепаха сховалася в панцир. Опосум згорнувся в клубок. Страус марно спробував сховати голову в начищену кварцову підлогу.

— Я скасовую вирок присяжних, — випалила вона. — Як Королева Чирвових Сердець оголошую цього чоловіка винним. Винним у вбивстві. Винним у злодійстві, у викраденні й у всьому іншому, а як покарання вимагаю відтяти йому голову. Вирок має бути виконаний негайно!

Її слова луною прокотилися по залі, приголомшені обличчя присутніх затьмарилися. Ніхто не наважувався навіть дихнути.

Кетрін дивилася лише на сера Піта: його обличчя в патьоках бруду було сповнене люті, зуби вищирилися.

Вона знову почала ціпеніти.

— Ви не заслуговуєте на милосердя, — сказала вона.

Піт знову сплюнув.

— Я нічого не хочу від тебе.

— А-але, л-люба, — почав Король.

Тихий, терплячий, переляканий. Його пальці торкнулися її руки, але Кетрін її вирвала.

— Ми… ми ніколи… У країні Сердець ми не… Мила, ми навіть не маємо ката.

У неї сіпнувся куточок рота. Очі зупинилися на Вороні.

— Маємо.

Ворон підвів голову.

— Ти служив катом у Білої Королеви, — сказала вона, — а тепер служитимеш мені. Будь сумлінним і відданим, і ми здійснимо нашу помсту.

Він довго мовчав, нерухомий, мов статуя. Потім розкинув крила й злетів із трону. Як крапля чорнила, що впала на камінь, Ворон перетворився на постать у каптурі. Обличчя було в тіні, руки в рукавицях стискали сокиру з блискучим лезом. Тепер, у світлі зали, Кетрін бачила, що його плащ і каптур зшиті з воронового пір’я.

Вартові відступили, залишивши Пітера Піта одного в центрі зали. Він тримався стійко й не просив помилування, але Кетрін бачила, що Піт почав тремтіти.

Тінь Ворона простягнулася по всій довжині зали. Убивця здавався маленьким поряд із нею. Кат закинув сокиру на плече.

— За вбивство Джеста, придворного блазня країни Сердець, засуджую цього чоловіка до смертної кари.

Кетрін говорила, нічого не відчуваючи, вільна від любові, мрій і болю розбитого серця. У країні Сердець починався новий день, а вона була Королевою.

— Відтяти йому голову.