Безсердечна

РОЗДІЛ 15

У ЇДАЛЬНІ ЗАПАНУВАЛА ТИША. Минула мить, ще одна, і ще одна… перш ніж мати Кет підхопилася з-за столу.

— Велаґіґ! Чого ти чекаєш? Негайно йди й привітай його!

— Ем… так. Звісно, люба.

Маркіз кинув серветку на стіл і пішов у вітальню слідом за паном Пінгвіном.

— Ми зараз прийдемо! Не відпускай його!

Маркіза кинулася до Кетрін. Мати висмикувала пасма волосся з її зачіски й розкладала хвилястими локонами по плечах. Щипала Кет за щоки. Змочила серветку в найближчій склянці з водою, до якої дотягнулася, і терла їй вуста.

Кет спробувала ухилитися.

— Припини! Що ти робиш?

— Приводжу до ладу тебе! Король тут!

— Так, але він не просив у мене аудієнції.

— Звісно, він не просив у тебе аудієнції, але саме тому він зараз тут!

Мати взяла обличчя Кет в обидві руки, сяючи усмішкою.

— О, моя люба, дорогоцінна дівчинко! Я так пишаюся тобою!

Кет насупилася.

— Лише хвилину тому ти була…

— Забудь про те, що було хвилину тому, Король зараз тут.

Мати відступила від неї й замахала обома руками, виганяючи її з кімнати.

— Іди. До вітальні. На, пожуй.

Вона зірвала листок м’яти з букета на тумбі й запхала його Кетрін до рота.

— Мамо, — сказала Кет, випльовуючи непережований листок, — я не збираюся з ним цілуватися.

— Не будь такою песимісткою.

Кетрін сполотніла від самої думки про таку можливість.

Мати випхала її у двері, і Кетрін поспішно минула кабінет батька, увійшовши у вітальню, де стояв її батько в товаристві Короля, Білого Кролика, двох охоронців — П’ятірки й Десятки треф, а також…

У неї серце мало не вискочило з грудей, але дівчина тихо наказала йому вгамуватися, і воно опустилося на місце.

Джест стояв позаду королівського почту весь у чорному вбранні, заклавши руки за спину. Він розглядав портрет одного з далеких предків Кетрін, але виструнчився, коли Кетрін і її мати зайшли в кімнату.

У її грудях вибивав барабанний дріб. Вона ледве встигла перевести дух, як знову підскочила від несподіванки, коли на всю кімнату просурмила сурма.

Джест дивився на підлогу золотими очима.

Білий Кролик опустив сурму.

— Його Королівська Величність Король Чирвових Сердець!

— Ваша Величносте! — вигукнула Маркіза.

Кет слідом за матір’ю присіла в реверансі, щосили намагаючись зберегти самовладання.

— Ваш візит — висока честь для нас! Чи не вип’єте чаю? Ебіґейл! Принеси чаю!

Король прочистив горло, кілька разів стукнувши себе по грудях.

— Дякую, леді Пінкертон, ваш чоловік уже запропонував мені чай, а я відмовився від цієї гостинної пропозиції. Я не хочу забирати у вас багато часу.

Він, як завжди, усміхався, але це була не весела усмішка, до якої звикла Кет, а якась ніякова, нервова.

Він не дивився на неї.

Кет усю нудило, і вона була вряди-годи рада, що цього разу мати наказала забрати десерт.

— Але чи не бажаєте принаймні сісти, Ваша Величносте?

Маркіза вказала рукою на найкраще крісло в кімнаті — зазвичай це було місце Маркіза.

Відкинувши червоний плащ, Король вдячно кивнув і сів.

Маркіз і Маркіза одночасно опустилися на канапу навпроти. Кетрін здогадалася теж сісти, лише коли мати простягнула руку їй за спину й смикнула за спідницю.

Охоронці стояли, втупившись у стіну, притиснувши до боків списи з трефами-наконечниками. Білий Кролик зажурився, бо його не запросили теж сісти.

А Джест…

Джест був мовчазний і нерухомий, а Кет не могла відвести від нього очей. Хай він бешкетник і гульвіса, але всупереч здоровому глузду дівчина відчувала, що він вабить її, як ніколи досі. Вона крадькома поглядала на нього, ніби збирала жалюгідні недоїдки, сподіваючись знову зліпити їх у торт.

Король ніяк не наважувався заговорити, і тоді мати Кетрін, сяючи усмішкою, сказала:

— Як нам сподобалося сьогоднішнє чаювання, Ваша Величносте. Ви так нас балуєте, підданих вашого королівства.

— Дякую, леді Пінкертон. Це було чудове зібрання.

Король вирівняв корону на голові. Здавалося, він до чогось готується.

Кетрін сиділа прямо, незручно вмостившись на краю канапи, й теж готувалася.

Зараз він попросить її руки.

А її батько погодиться.

І мати погодиться.

Далі цього її думка не простягалася.

Ні, вона повинна все собі уявити. Це відбувається. Тут.

Король проситиме її руки.

Батько погодиться.

Мати погодиться.

А вона…

Вона скаже «ні».

У Кетрін запаморочилося в голові, коли вона дала собі цю мовчазну обіцянку, але згадала власну рішучість під час гри в крокет і спробувала відчути її знову.

Звісно, вона буде взірцем ввічливості. Відмовить йому зі співчуттям і добротою. Буде привітна, дасть зрозуміти, яка це для неї честь і як їй ніяково, пояснить, що не вважає себе здатною виконувати роль королеви. Скаже, що, безумовно, якась інша дівчина буде значно більш придатна для цієї ролі, й хоча вона безмежно вдячна за таку увагу, але не може із чистою совістю прийняти його пропозицію…

Ні, ні й ще раз ні.

Нічого з цього не буде, і хай як їй прикро, але вона й сама про це знає.

От сидять її батько і мати, і сердешний душка-Король, з надією дивляться на неї… немає сумніву, що вона скаже «так».

Вона відвела погляд від Джеста. Ніби її очі самі відмовлялися дивитися на нього. Їй було боляче, задушливо в одній кімнаті з ним.

— Мені було вельми приємно зіграти в крокет із леді Пінкертон на вечірці, — сказав Король.

— О так, вона саме розповідала нам про це, — сказала Маркіза. — їй теж було дуже приємно. Чи не так, Кетрін?

Їй перехопило горло.

— Так, мамо.

— Вона надзвичайно вправно грає в крокет.

Король захихикав.

— Лише гляне, і всі їжаки — вжух! — летять, куди їй треба!

Він і далі хихотав.

Батьки Кет і собі засміялися, хоч дівчина бачила, що батько не зовсім розуміє, з чого такі веселощі.

— Ми дуже пишаємося нею, — сказала Маркіза. — Вона стільки всього вміє — від гри в крокет до випічки.

Її погляд, сповнений материнської любові, зупинився на Кетрін.

Кет відвернулася і помітила світло-блакитні очі Мері Енн, що підглядали за ними крізь прочинені двері. Служниця підбадьорливо всміхнулася до неї.

— Ми з леді Пінкертон, м-м-м, також мали вельми змістовну розмову з моїм новим блазнем. Пам’ятаєте?

Король уперше подивився їй в очі, й Кет, заскочена його хвилюванням і згадкою про Блазня, відчула, що її підступно заливає ганебний рум’янець, який присутні авжеж зрозуміють неправильно.

Мати штовхнула батька ліктем.

— Так, Ваша Величносте, — сказала Кет. — Пам’ятаю.

— Так, дуже добре. Він… е-е-е… себто Джест дав мені кілька слушних порад, за що я вельми вдячний, і я подумав, що… ну…

Король стягнув із шиї комір хутряного плаща.

— Я маю до вас дуже важливе запитання, леді Пінкертон. І до… лорда і леді Пінкертон теж, звісно.

Маркіза схопила чоловіка за руку.

— Ми ваші покірні слуги, — сказав Маркіз. — Що можемо для вас зробити, Ваша Величносте?

Кет опустилася на канапу. Прощай, пекарне. Прощай, аромате свіжого хліба вранці. Прощайте, притрушені борошном фартухи.

Король засовався.

Його ноги билися об стілець.

— Я завітав до вас сьогодні, щоб… щоб…

По його скроні скотилася краплина поту. Кет стежила за нею очима, поки Король не витер її краєм плаща. Потім він почав говорити швидко, наче виголошував важливу промову, яку сотні разів відрепетирував.

— …щоб просити леді Кетрін Пінкертон зробити мені честь і погодитись офіційно зустрічатися зі мною.

І він відригнув.

Він зробив це дуже тихенько, бо нервувався, а може, його нудило. Кетрін, очманіла від хвилювання, ледве стрималася, щоб не пирхнути.

Джест, який стояв позаду Короля, сіпнувся, і Кет це помітила.

Він відшукав її поглядом.

Вона не могла сказати, смішно йому чи соромно за Короля, але хай там це було, воно швидко зникло. Їй здалося, що він змінився, коли дивився на неї. Його тіло виструнчилося на повний зріст, плечі розправилися, а очі ловили її погляд.

Кет не знала, чого він шукає і що знайшов. Їй здавалося, що вона божеволіє, і вона марила бажанням бути де завгодно, аби не тут.

— Зустрічатися? — сказала Маркіза.

Кет відірвала погляд від Джеста. Думки закрутилися в її голові, коли вона мимоволі почала розбирати слова короля.

Зустрічатися. Це те, що він сказав.

Король просив її зустрічатися з ним — саме те, що йому порадив Джест.

Він не пропонував їй шлюбу.

Її відразу охопила полегкість, як швидкий приплив серед скель морської бухти.

Кетрін поклала руку на серце, що вискакувало з грудей, і поглянула на матір, яка сиділа з роззявленим ротом.

— Що ж, — вигукнув Маркіз, — це велика честь для нас, Ваша Величносте. Я…

Він обернувся до дружини, ніби питаючи дозволу говорити.

Вона закрила рота й крадькома копнула його ногою по щиколотці.

— Я… даю сердечну згоду на ваші зустрічі, але, звісно, останнє слово за моєю донькою. Кетрін? Що скажеш?

У кімнаті запала тиша.

Король був переляканий, але сповнений надії.

Мати зблідла від хвилювання.

Батько із цікавістю чекав, що буде далі.

Мері Енн прочинила двері, щоб нічого не пропустити.

Білий Кролик із тугою і жадобою розглядав дорогу вазу.

І Джест. Незворушний. Разом з усіма чекає, що вона скаже.

— Я… мені дуже приємно, Ваша Величносте.

— Звісно, тобі приємно, дитино. — Цього разу мати копнула вже її. — Але не змушуй Його Величність чекати на відповідь. Що ти скажеш на таку ласкаву й щедру пропозицію?

Зустрічатися. Без жодних зобов’язань. Без жодних умов. Поки що.

І може, вона матиме час переконати Короля, що він насправді зовсім не хоче з нею одружуватися.

Так чи інакше, вибору в неї не було, принаймні справжнього, але тепер це не здавалося аж таким жахливим.

— Дякую, Ваша Величносте, — сказала вона, заздалегідь знесилена тим, що чекає попереду. — Для мене честь офіційно зустрічатися з вами.