Безсердечна

РОЗДІЛ 49

КЕТ РАПТОМ ПРОКИНУЛАСЯ від тонкого пронизливого сміху й шелесту гілок. Вона швидко розплющила очі. Її ніздрі затремтіли від всюдисущого різкого аромату цитрини.

Постіль була збита й розкидана навколо — схоже, знову снилися кошмари з монстрами, вбивцями й каруселями, і вона лежала розпростерта на ліжку, а шкіра була мокра від холодного поту. Підвела очі на балдахін, на воскове листя, що проросло за ніч. З гілок звисали зелені плоди.

Руки були важкі, коли Кет потягнулася за одним із нижніх фруктів і зірвала його з гілки. Дерево зашелестіло. Лайм був завбільшки майже з її долоню.

Згори знову долинув сміх, вона підвела голову й побачила серед листя двоє чорних очей.

Кет підскочила й вищирилася:

— Чого тобі треба?

Тіллі відсунула вбік гілку, і Кетрін побачила її вузеньке личко та блискуче волосся, що сплуталося з листям.

— Ми казали тобі, що це станеться, — промовила вона моторошним голоском. — Вбивця, мученик, монарх, божевільний.

В очах усе почервоніло від пекучої ненависті. З гортанним криком Кет щосили жбурнула в дівчинку плодом.

Тіллі ухилилася. Фрукт пролетів крізь гілки дерева і впав на килим, не завдавши їй шкоди.

— Це було нечемно.

Кет обернулася, шукаючи поглядом власницю другого голосу. Елсі стояла поряд, притулившись до однієї зі стійок ліжка, її коротке волосся було скуйовджене.

Третя дівчинка звісилася вниз головою з балдахіна. Довге волосся Лейсі торкалося подушок.

— Власне, — сказала вона, — королеви так не поводяться.

— Забирайтеся геть! — закричала Кет. — Це ви винні, що він мертвий! Ви нас закляли! Геть!

Три Сестри спокійно дивилися на Кетрін, ніби вона запропонувала їм чашку чаю.

— Не ми замахнулися сокирою, — сказала Тіллі.

— Не ми вбили Жербельковта, — сказала Елсі.

— Не ми ввійшли в ті двері, — завершила Лейсі.

Сльози знову бризнули в Кетрін з очей, гарячі від ненависті.

— Це було ваше пророцтво. Ви вбили його, ви… — вона схлипнула. — Ідіть геть. Дайте мені спокій.

Лейсі почала розгойдуватися, зачепившись колінами за балдахін, її довге волосся лоскотало Кет плече.

— Ми багато чого бачимо, — сказала вона. — Нам відомо багато доль. Ми прийшли, щоб укласти з тобою угоду.

Кет витерла очі. На якусь мить у ній ожила надія. Жорстока, крихка надія. Вона ледве наважилася видихнути слова, що крутилися на язику.

— Ви можете… можете повернути його?

Дівчатка одночасно засміялися, ніби Кет пожартувала. Тіллі похитала головою й знову розсунула гілки, тепер вона на повний зріст височіла над ліжком. Одна з гілок подряпала їй щоку, з ранки виступила кров, але здавалося, що дівчинка цього не помічає. Було дивно бачити червону кров на тлі її білої шкіри й порожніх чорних очей.

— Ми не можемо повернути мученика, але можемо дати тобі щось інше, чого хочеш.

Кет почала тремтіти.

— Що?

— Помсту, — відповіли вони хором.

— Пітера Піта ніколи не знайдуть, — сказала Елсі. — Твій Ворон — убивця, але не мисливець, і ніхто його навіть не шукає. Король хоче, щоб усе припинилось і забулося.

— Але Пітер Піт у розпачі, — сказала Лейсі. — Його дружина мертва, а життя зруйноване. Він прийде до нас, бо захоче почати нове життя у країні Шахів.

Тіллі посміхнулася, показавши щілину між зубами.

— Ми можемо привести його до тебе, і зможеш звершити правосуддя.

У Кет пересохло в роті, губи злиплися.

Може, вони мають рацію? Ворон загубив його слід, і Кет знала, що жалюгідний Король не здатен знайти ані викрадача, ані вбивцю.

Їй було відомо, що Мері Енн вигадала якусь історію, яка пояснювала, що трапилося тієї ночі, зробила все, щоб урятувати репутацію, до якої Кет більше не було діла. Мері Енн розказала всім, що дізналася про злочини Піта й вирішила зупинити Жербельковта, а Кет і Джест прийшли її врятувати.

Джест був повністю виправданий посмертно і став героєм.

Однак Кет це не виправдовувало. Вона втекла із замку відразу після того, як погодилася стати дружиною Короля. Її перед усіма викрав інший чоловік. Король був ображений. Він хотів би радше вдати, ніби взагалі нічого не сталося.

У Кет такого вибору не було. Вона знала правду, вона не могла від неї сховатися й ніколи її не забуде.

Піт заслуговував на покарання. Він заслуговував на смерть.

Вона вперше відтоді, як впала в багнюку на гарбузових грядках, відчула, що у грудях ворухнулося серце.

— Що ви за це хочете від мене?

Лейсі розгойдалася, впала на ліжко й усілася, схрестивши тоненькі ніжки.

— Ми хворі. Ми вже давно помираємо. Нам потрібна плата, щоб підтримувати сили.

Елсі крутнулася навколо стійки ліжка.

— Серце допомогло б нам підтримувати сили тривалий час. Сильне серце, повне пристрасті й відваги.

Тіллі потягнулася вперед і провела брудним нігтем по ключиці Кет.

— Ми хочемо серце королеви.

Кет відсахнулася, притиснувши пальці до грудей, по руках побігли мурашки.

— Я не королева.

Тіллі знову посміхнулася.

— Поки що ні.

Тоді Сестри повторили слова, які так часто лунали в голові Кет…

— Вбивця, мученик, монарх, божевільний.

Вона похитала головою.

— Усі вважають, що я травмована істеричка. Король більше ніколи не захоче одружитися зі мною.

— Ти впевнена, що не захоче?

Лейсі зірвала з гілки лайм і простягнула його Кет, тримаючи в крихітних долонях.

Кет дивилася на плід, не переконана, що ці дівчатка не винні в тому, що трапилося. Однак вони казали правду. Не вони замахнулися сокирою.

Вона по черзі подивилася кожній із них у непроникні бездонні очі.

— Ви приведете сера Піта до мене? І я сама вирішуватиму його долю?

— Звісно, — сказала Елсі. — Зрештою, ти ж будеш Королевою.

Вони захихикали.

Кетрін стиснула щелепи й вирвала лайм із рук Лейсі.

Раптом прокинулася від високого пронизливого сміху й шелесту гілок. Швидко розплющила очі. Три Сестри зникли, але дерево лишилося: над її головою звисали важкі зелені плоди.