Безсердечна

РОЗДІЛ 22

ДВЕРІ ВІДЧИНИЛИСЯ, на порозі стояла Мері Енн; її силует в уніформі служниці вимальовувався на тлі дверного отвору, у руках дівчина тримала відро з хмизом і довгі камінні сірники.

Мері Енн зробила кілька кроків, направляючись до каміна нечутною ходою служниці, аж раптом помітила Кетрін, що стояла у світлі відчиненого вікна.

Мері Енн закричала.

Відро впало на підлогу і зі стуком перекинулося, сірники розсипалися по килиму.

— Заспокойся! Це лише я!

Кетрін кинулася до неї, замахала руками. Мері Енн затиснула рот долонею і притулилася до дверної рами.

— Господи! Кет! Що ти… Боже милостивий, у мене серце ледве з грудей не вискочило! Я думала, що це Жербельковт лізе у вікно!

Кетрін здригнулася, її накрили спогади про чудовисько. Вона спробувала відігнати їх.

— Тобі здається, що я схожа на монстра?

Вона шмигнула повз, глянула в коридор, побачила, що батьки ще не підняли тривогу, і зачинила двері.

— Що ти робила біля вікна? — тремтячим голосом запитала Мері Енн. — Тут страшенно холодно. Ти застудишся і помреш. І… що це на тобі? Ти досі вдягнена?

— Цить, Мері Енн. Ти весь будинок перебудиш, якщо ще не перебудила.

Мері Енн опустилася на підлогу й почала збирати все, що розлетілося з відра, а Кет поспішно кинулася до нічного столика і запалила каганець.

Навіть склавши все у відро, Мері Енн лишилася стояти на колінах, притиснувши руки до грудей. Кет відчула себе винною, що так перелякала її, але водночас раділа, що це не Ебіґейл.

— Чому ти не в ліжку о цій порі? — нарешті запитала Мері Енн вже без істеричних ноток у голосі.

— Я гадала… Мені здалося, що я щось почула. Надворі.

У Мері Енн знову округлилися очі. Вона встала й підійшла до вікна.

— А ще ти поводишся зі мною, як із переляканою дитиною. Але, знаєш, це справді міг бути Жербельковт.

Вона висунулась у вікно й оглянула затінені дерева.

— Або єнот — вони такі хитрі, ці маленькі бандити.

— Може, — пробурмотіла Кет, гадаючи, чи Джест ще й досі ховається неподалік.

Мері Енн зачинила вікно, обернулася й подивилася на сукню Кет. Це була та сама сукня, у якій вона напередодні ходила на королівській прийом у саду, але тепер весь поділ був у плямах від чаю, мокрий від роси, а коліна в багнюці, яка налипла, коли дівчина пробиралася крізь зарості, щоб урятувати Черепашка. Кет опустила очі й побачила, що за її мереживну манжету зачепився блискучий лист.

Вона висмикнула його. Закусила губу. Знову зустрілася поглядом із Мері Енн.

— То ти щось почу-у-у-ула? — протягнула Мері Енн зі скепсисом у голосі. — Мабуть, тобі наснився ще один сон.

— Мабуть? Ти мені не віриш?

Мері Енн схрестила руки на грудях.

Кет почала тремтіти, міцно обхопила себе руками.

— Тут справді досить свіжо…

Ще одна довга мить минула в напруженому мовчанні, перш ніж Мері Енн випросталася на повний зріст і підкреслено повільно попрямувала до каміна.

Вона ні на хвилину не зводила з Кетрін підозрілого погляду.

Кет знервовано ковтнула слину.

— Дякую, Мері Енн.

Вона почала перебирати пальцями в’юнкі троянди, слухаючи, як Мері Енн відсуває камінну решітку й розкладає хмиз. За кілька хвилин вогонь спалахнув і запалав.

Погляд Кет упав на білу троянду на довгому стеблі, яку Джест поклав на підвіконня. Тепер вона лежала, забута, на підлозі. Пелюстки вже зів’яли. Вона не знала, чи Мері Енн теж її помітила і що подумала. Мабуть, вирішила, що це черговий уривок одного зі снів Кет.

Вона нерішуче озирнулася на найдорожчу подругу. На обличчі Мері Енн мерехтіли помаранчево-золотисті відблиски багаття, щелепи були роздратовано стиснуті, й Кет стало соромно.

Тихо ступаючи, вона підійшла до Мері Енн й опустилася на коліна поряд із нею.

— Я збрехала, — сказала вона.

Мері Енн міцніше стулила губи й далі ворушила кочергою та чавунними щипцями дрова у вогнищі.

— Я нічого не почула надворі. Я не збиралася розгадувати жодних таємниць.

Вона глибоко, повільно вдихнула, відчувши запах золи й диму, і подумки згадала все від самого початку.

Раптом її зсередини охопило почуття неймовірної радості, піднялося до грудей і спалахнуло усмішкою на вустах. Вона обхопила себе руками, намагаючись втриматись, щоб не дати волю легковажному збудженню, яке хотіло вирватися назовні.

Тепер Мері Енн дивилася на неї вже не роздратовано, а розгублено.

— Кет?

— Ох, Мері Енн, — прошепотіла вона, боячись заговорити, прокинутись і дізнатися, що все це був ще один сон. — У мене була така ніч. Навіть не знаю, з чого почати.

— Я радила б із початку.

Кетрін пригадала все — фіранки, і стіни, і Роздоріжжя, і, нарешті, маленьку капелюшну крамничку, повну веселощів і співів… і долину, де ожили нічні кошмари.

Вона похитала головою. Вона не хотіла лякати Мері Енн всією правдою й вирішила, що розкаже лише про радісне, щоб подруга не хвилювалася.

— Мене запросили на чаювання.

Кет почувалася так, ніби їй на долоню опустилася мильна бульбашка — боялася, що розповість забагато, надто швидко або сполохне щось важливе.

— На чаювання? З… з Королем? — обережно запитала Мері Енн.

Кетрін застогнала.

— Ні, господи, ні. Я не хочу навіть думати про Короля.

— Тоді з ким?

— З придворним блазнем.

Вона зіщулилася, ніби захищаючись.

— Я була на чаюванні з придворним блазнем.

Запала тиша; було чути, як у каміні потріскують дрова і як догоріла й розсипалася купа хмизу, здійнявши в димохід сніп іскор. Кетрін стояла, опустивши плечі, готова до будь-якої реакції Мері Енн — здивування, розчарування чи навіть суворого прочухана.

— З блазнем?

— Його звуть Джест.

— Ти хочеш сказати… Я не… Ти пішла з ним сама?

Кет розсміялася й сіла, довго дивилася на Мері Енн сяйними очима, потім розпласталася на підлозі. Вона розкинула руки на килимі й скинула черевики, з насолодою відчула тепло багаття в змерзлих пальцях. Стежила за тінями на плитках стелі й з подивом думала, що не пам’ятає, коли востаннє лежала на підлозі. Це ж непристойно. Це не личить молодим леді.

Однак саме ця поза здавалася їй найдоречнішою для розповіді.

Вона розказала Мері Енн усе, принаймні все, на що зважилася. Як знепритомніла в саду. Як грала в крокет. Розповіла про троянду, і Ворона, який говорить римами, і про дивовижну капелюшну крамницю. Про Кепа та його гостей. Про Джеста, і сни, і його лимонно-золоті очі.

Вона не стала розповідати про Жербельковта й хороброго Лева.

Вона не сказала їй, що Джест — Офіцер Білої Королеви, ані що він виконує секретне завдання, яке має покласти край війні, ані що вона плекає надію стати тим приводом, який поверне його в Королівство Чирвових Сердець, коли його місія буде завершена.

Коли Кет закінчила, їй здалося, що її серце виросло більшим за тіло. Стало завбільшки з будинок. Або з ціле королівство.

Однак Мері Енн не всміхалася їй у відповідь. Наморщивши лоба, вона складала на підлозі решітку із сірників.

Від її виразу в Кет почало танути відчуття щастя. Вона знала цей вираз. Вона готова була битися об заклад, що з таким самим виразом Мері Енн дивилася б на Джеста, коли він стояв посеред цієї самої спальні й питав, чи побачить її на Фестивалі мушель.

Хай якою захопливою була ця ніч, але вона не мусила повторитися.

Кетрін сперлася на лікті.

— Я знаю, що ти думаєш, і знаю, що ти маєш рацію. Король запропонував мені офіційно зустрічатися, і я погодилася. Моя репутація була б знищена, якби хтось дізнався про сьогоднішню ніч, і я… Цього більше не повториться. Я не дурна. Або… Я більше не буду такою дурною. Припиню сьогодні ж. Прямо зараз.

— Це зовсім не те, що я думала, — сказала Мері Енн. — Хоча ти говориш правду. Був би такий скандал — ганьба не лише для тебе, а й для Маркіза і всіх решти, зі слугами включно.

Кет відвела очі.

— Але я насправді думала про те, що ти говориш про нього так… так, як про смачнючий шоколадний торт.

Кет, не втримавшись, голосно розреготалася.

— Він не схожий на шоколадний торт! Він узагалі не подарунок.

— Ні, але я вже бачу, що ти чекаєш наступної зустрічі з ним, і ти так само загоряєшся й усміхаєшся, як і тоді, коли чимось повністю задоволена. І… твоя мати заборонила б і те, і те.

Кет проковтнула слину, настрій її відразу зіпсувався.

— Шкода, що ти не маєш таких почуттів до Короля.

— Я не можу.

— Я знаю.

Кет зітхнула.

— Усе це не має значення. Я не зможу нічого зробити, поки це сватання чимось не закінчиться. — Вона похитала головою. — Нічого не змінилося. Це була лише одна ніч, весела ніч. Я хотіла дізнатися, як це бути… кимось іншим, бодай один раз.

Вона нахилилася, взяла Мері Енн за руку й притягнула до себе на підлогу. Навіть після стількох років дружби її дивували мозолі на руках подруги.

— Найважливіше те, що всі, хто був там сьогодні, стануть завзятими шанувальниками нашої пекарні. Їм страшенно сподобалися мої макарони, усім до одного. Саме про це потрібно зараз думати, а не про королів, блазнів і чаювання.

Після цих слів запала напружена тиша, а потім Мері Енн повернулася до неї і ніжно стиснула руку.

— Це правда, що не можна бути одночасно пекаркою і шляхетною дамою, або пекаркою і королевою… але ніде не сказано, що не можна бути пекаркою й чиєюсь дружиною. Якщо Блазень і справді припав тобі до серця, може, усе не так безнадійно.

Вона насупила брови.

— Тобто… якщо він захоче одружитися з тобою, коли вже не будеш спадкоємицею Бухти Скельних Мушель.

— Як не соромно, Мері Енн! Ти хочеш сказати, що його може більше цікавити мій посаг і титул, коли я сама така чарівна?

Кет сказала це жартома, хоч у глибині душі її вжалила здогадка про власну наївність. Як їй досі не спадало на думку, що причиною його уваги могли бути статки її родини?

Ні, Кет у це не вірила. Вона подобається йому. По-справжньому, щиро подобається. Джест навіть натякнув, що може залишитися в країні Сердець заради неї… але також знав, що вона зустрічається з Його Величністю. Він знав про людей, які вважають, що вона стане наступною Королевою Чирвових Сердець.

І однаково наважився попросити її про ще одну зустріч.

Він хоче бути з нею чи хоче чогось від неї?

Вона похитала головою, відганяючи думки. Джест поділився з нею великою таємницею. Чому вона мала сумніватися в ньому?

— Я хочу сказати, — уточнила Мері Енн, — що я його не знаю. І хай як мило й залюбки ти з ним амурничала серед ночі, я не впевнена, що ти сама його знаєш.

Кет хмикнула, думаючи про свій сон. Як віддалялося від неї його усміхнене обличчя з ямочками на щоках. Як виникло відчуття пустки в грудях. Як руки тяглися за ним, намагаючись повернути те, що він вкрав, але не могли дотягнутися.

— Ти маєш рацію, — сказала вона. — Я й справді його зовсім не знаю.

Блазня. Офіцера. Крука. Загадку.

Може, вона й не знала його, але дедалі більше переконувалася, що страшенно хотіла б знати.