Безсердечна

РОЗДІЛ 47

ОТЖЕ, ВИ ПОВЕРНУЛИСЯ, щоб закінчити те, що почали? — загарчав Піт; його губи кривилися, оголюючи жовті зуби.

Кет відсахнулася від запаху гнилого гарбуза з його рота, але Піт міцно притискав її до стіни будинку.

— Я… я прийшла по Мері Енн, — затинаючись, промовила вона, намагаючись здаватися хороброю, але натомість вийшов ледве чутний писк. — Б-будь ласка, відпустіть нас. Ми не бажаємо вам нічого поганого… Ми просто…

— Де він? — сказав Піт, не звертаючи уваги на її благання, і почав обмацувати величезними руками її пишну спідницю. — Де меч?

Кет втиснулася у стіну.

— У мене його немає, клянуся. Я просто хочу забрати Мері Енн і піти, тож ви більше ніколи нас не побачите, обіцяю!

— Дай його мені! — закричав Піт, бризкаючи слиною Кет в обличчя.

Краєм ока вона помітила чорну фігуру, потім пролунав крик: Джест кинувся до них і затиснув скіпетр під Пітовим підборіддям.

— Відпусти її!

Може, вплинув наказ чи скіпетр або, може, просто через несподіванку, але Піт і справді випустив її з лап. Кет сповзла по стіні, схопившись за забите плече.

Ні. Ні, Джест не може тут бути.

У голові промайнув спогад про чорний рисунок.

Піт був на голову вищий і вдвічі ширший за Джеста, ревучи, Піт схопив скіпетр вільною рукою й перекинув Джеста через плече.

Однак Джест — безтурботний, чарівний — перекинувся в повітрі через голову й легко приземлився на ноги. У серці Кет промайнула надія, але тут її погляд упав на іншу темну постать. Це був хтось великий і незнайомий, кожен його крок ніс у собі загрозу. Високий худорлявий чоловік у каптурі, який ховав обличчя. За шкіряним поясом, що підперізував чорну туніку, була засунута масивна сокира з кривим лезом.

Як на чорнильному рисунку. Постать у каптурі. Сокира, занесена над обезголовленим тілом Джеста.

Кет закричала.

— Джесте! Бережись!

Піт стрибнув уперед, готовий замахнутися сокирою.

Джест ухилився. Він глянув на постать у каптурі, що простувала до них.

— Усе гаразд, Кет, — вимовив захекано, знову відскакуючи від Пітера. — Це лише Ворон.

Її серце колотилося, і це ніяк не допомагало вгамувати паніку. Вбивця, мученик….

Джест підхопив із землі скіпетр, куди його кинув Піт, і танцювальним рухом відскочив якомога далі. Кет зрозуміла, що Джест відманює Піта від неї. Захищає її.

— Він тобі не зашкодить! — знову закричав Джест, не зводячи очей із Піта. — Він просто на вигляд загрозливий, тому що…

Джест пригнувся. Крутнувся.

— …служив катом у Білої Королеви.

Кетрін озирнулася на чоловіка в каптурі. Дивилася, як він кладе величезну руку в шкіряній рукавиці на руків’я сокири.

Не за свою долю вона боялася.

Кетрін змусила себе відірватися від стіни будинку і, спотикаючись, попрямувала до Ворона, щоб перехопити його, щоб він не наблизився до Джеста, не втрутився в бійку. Джест був швидкий, спритний, розумний, а Піт — безумний і неповороткий.

Кет мусила вірити, що з Джестом усе буде гаразд. Але якщо справдиться пророцтво сестер…

— Вороне! — закричала вона, стискаючи його руку.

У тіні каптура блищали чорнильно-чорні очі. Крім них, Кетрін нічого не могла розгледіти — ні обличчя, ні постави. Лише пустий каптур і чорні очі, що дивляться з порожнечі.

— Вороне, — знову сказала вона. — Будь ласка…Ти мусиш допомогти Мері Енн.

Каптур ворухнувся, і Кет радше відчула, ніж побачила, що він дивиться на неї.

— Піт замкнув її у гарбузі, і я не знаю, як її звідти витягнути. Але в тебе є сокира… ти міг би… Будь ласка, Вороне. Він збирається згодувати її Жербельковту!

Він перевів погляд на Джеста. Роздумував. Розмірковував.

— Вороне, — прошепотіла Кет у розпачі, — подумай про рисунок Сестер. Ми не можемо цього допустити. Ти не повинен тут бути. Жодному з вас не можна було вертатися сюди.

У нього здійнялися груди та плечі: він глибоко вдихнув. Каптур ворухнувся, коли він кивнув.

Кет полегшено опустила плечі.

— Вона за будинком.

Він глибше натягнув каптур на обличчя й відступив, зникаючи в тумані.

Кет знову обернулася до того місця, де точилася сутичка. Джест лежав на землі, скрутившись, із перекошеним обличчям, спутане волосся впало на чоло. Блазенський капелюх упав із голови під час бійки й опустився на одного з Джеків-Ліхтарів. Він стискав у руці скіпетр, але той був розщеплений навпіл і скидався на жалюгідно коротеньку палицю, тоді як Піт досі тримав у руках сокиру.

Здавалося, що Джестові боляче — Кет не знала, куди саме його поранено, — але він однаково був пильний і зібраний. Водночас Піт, більший і краще озброєний, тяжко дихав.

Погляд Кет знову упав на капелюх. Її раптом рикошетом пронизала одна-єдина думка.

Меч.

— У цьому немає потреби, — бездоганно ввічливо сказав Джест. — Відпустіть нас і більше ніколи нас не побачите. Ми тут лише заради Мері Енн.

— Ви прийшли, щоб убити її, — заревів Піт.

Джест наморщив лоба.

— Кого?

Піт із бойовим криком кинувся на нього й замахнувся, але Джест відскочив убік на безпечну відстань, прикриваючись розбитим скіпетром як щитом.

— Я не дозволю вам торкнутися її! — волав Піт.

— Ми нікому не бажаємо зла…

Піт стояв спиною до Кет. Вона не відводила погляду від блазенського капелюха. Зціпила зуби, обома руками підхопила брудні спідниці й кинулася бігти.

Багнюка хлюпала й розбризкувалася під її ногами, підбори в’язнули в ґрунті, але Кет не зупинялася. Думала лише про капелюх і про зброю, яку може знайти всередині.

Меч. Джест значно краще захистить себе мечем…

Раптом пролунав жахливий пронизливий вереск, Кет спіткнулася й затулила вуха руками. Під ударами велетенських крил заклубилися опале листя та засохла лоза.

Жербельковт завалився на землю, загородивши їй шлях.

Кет похитнулася й відскочила назад.

Звір витягнув зміїну шию в небо й захропів, випускаючи пару з ніздрів. У неї йде пара з ніздрів, подумала Кет, уявляючи собі тендітну жінку. Жертву отруєних гарбузів.

Праве око Жербельковта загоїлося й затягнулося шкірою, закрившись навіки, але ліве досі горіло як чорна вуглина. Чудовисько нахилило голову набік і дивилося на Кет, дряпаючи землю велетенськими пазурами.

— Кет! — заволав Джест, а потім іще голосніше, з надією: — Кепе!

Його крик перервали звук удару і хриплий стогін. Кет розвернулася саме вчасно, щоб побачити, як Джест упав на бік. Гарбуз, який кицув у нього Піт, розбився об землю поряд. Кет закричала від жаху. В одному з уламків шкірки вона побачила трикутне око.

З Джестом було все гаразд. З ним мусило бути все гаразд. Він стогнав, притиснувши руку до голови. Кет зробила крок до Джеста, але Жербельковт рвонувся вперед, тож дівчина спіткнулася й упала.

Цієї миті вона помітила Кепа, який щодуху біг до них, його яскрава сорочка особливо впадала в очі на тлі похмурих грядок. Його погляд перебігав із Жербельковта на Джеста, потім на Піта, і з кожним разом ставав дедалі нажаханішим.

Піт помітив його й заричав. Він міцніше стиснув руки на сокирі.

— Це ти!

Жербельковт підповз ближче до Кет, язик чудовиська звивався між гострими, як леза, зубами, на землю стікала слина. Кет відсунулася назад.

— Кепе, — сказала вона тремтячим голосом. — Капелюх Джеста. Там може бути меч.

Кеп хитав головою, ніби не вірив тому, що відбувалося, ніби шкодував, що покинув затишну крамницю.

— Не треба було нам повертатися, — пробурмотів він, але наступної миті вже біг до капелюха, підхопивши його із землі.

Жербельковт метнувся до Кетрін. Вона скрикнула й відстрибнула. Один пазур зачепив її брудну сукню, розідравши спереду важкі спідниці, ледве не зачепивши коліна. Кетрін не знала, чи їй пощастило, а чи звір просто грається зі здобиччю, перш ніж зжерти її.

Кеп вилаявся, досі риючись у капелюсі. Навколо росла купа різноманітних блазенських дрібничок. Яскраві жонглерські м’ячі. Колода карт. Клубок зв’язаних між собою шарфів. Срібні обручі. Петарди й бенгальські вогні. Димові шашки. Опудало кролика. Біла троянда з висохлими пелюстками.

— Його тут немає!

Він витяг руку і зім’яв капелюх у кулаку.

— Це мусиш зробити ти сама!

Його очі втупилися в Кет з-під простертого крила Жербельковта.

— Він слухається лише королівських осіб, люба.

— Але я не…

Кеп кинув їй капелюха. Той приземлився за кілька ярдів від неї. Вона не могла дотягнутися до капелюха, не наблизившись до Жербельковта.

— ЦЕ ТИ!

Піт заревів так раптово й гучно, що навіть Жербельковт повернув голову в його бік.

Скориставшись нагодою, Кет метнулася до капелюха. Вона підхопила його із землі й просунула всередину руку, не припиняючи бігти. Як і раніше, її пальці обвилися навколо унизаного кістками руків’я, і дівчина витягла блискуче лезо.

Кет зупинилась і повернулась обличчям до чудовиська.

Жербельковт загарчав і втягнув голову між м’язистими лускатими плечима. Відступив на крок, не зводячи єдиного палахкотливого ока з меча, уважно розглядаючи його, як споконвічного ворога.

Кет підняла меч обома руками. Він був важкий, але рішучість зміцнила її руки. Енергія відваги пульсувала в жилах.

Звір відступив ще на один крок.

Кет насмілилася глянути на Джеста, боячись, що вже пізно, що побачить те, що бачила на рисунку…

Однак ні, він був живий, навіть спромігся звестися на ноги. Притискав одну руку до голови. Здавався трохи оглушеним. Переступав непевно, ніби не міг втримувати рівновагу. Якщо він і помітив Кет із Гостромечем, то не виявляв жодних ознак того, що впізнає її.

— Як ти смів явитися сюди?! — заволав Піт.

Його обличчя палало, ніздрі роздувалися від люті.

— Я теж дуже радий вас знову бачити, — сказав Кеп, на позір не здивувавшись, що фермер готовий розірвати його шматки. — Як ідуть справи?

Піт із розмаху вдарив сокирою в землю, відрубавши ще одного Джека-Ліхтаря від лози. З гортанним криком схопив гарбуз і жбурнув його в Кепа. Той ухилився, пригнувшись. Гарбуз розбився об землю.

— Це твоїх рук діло, — сказав Піт. — Це ти і твоє чортове насіння. Воно закляте!

Кеп стиснув щелепи, й Кет зрозуміла, навіть не знаючи, про що вони говорять, що для Кепа ці обвинувачення не новина.

— Ви знайомі, — сказала вона.

У неї тремтіли руки, й вона наважилася опустити меч — лише на кілька дюймів. Жербельковт обдав її струменем пари.

— Звідки ви знаєте один одного?

— Цей диявол приніс мені зіпсуте насіння, — сказав Піт. — Я його навіть брати не хотів, бо не знав, якої воно якості, але він кинув його на мої грядки, й подивіться, що сталося. Поглянь, що ти зробив з моєю дружиною!

Піт витяг із багнюки сокиру і вказав нею на Жербельковта.

Кеп голосно розреготався.

— Ви справді думаєте, що ми повіримо, що це… ця істота…

Кеп раптом осікся, округливши очі, коли чудовисько поглянуло на нього, і його єдине око спалахнуло впізнанням так само, як коли воно впізнало Гостромеч.

— Цього не може бути.

— Ти приніс йому насіння? — затинаючись, запитала Кет. — З країни Шахів?

Гарбузи.

Фальшива Черепаха.

Жербельковт, Джест і Гостромеч.

Усе це починалося по той бік Дзеркала.

Як воно пов’язане між собою?

Кеп.

Це насправді справа рук Кепа.

Однак то Пітер Піт полонив Мері Енн. Це він намагається тримати в себе чудовисько й згодовувати йому невинних людей.

— Я вб’ю тебе за те, що ти з нею зробив! — заволав Піт. — І повішу твою голову на своїй брамі!

Руки Кет міцніше обхопили меч.

— Припиніть, — сказав Джест, важко дихаючи. — Хай там що зробив Кеп, це була помилка. Звідки він міг знати, що може вирости з того насіння? І ця… істота більше не ваша дружина, сер Пітере. Мені дуже шкода, але мусите це зрозуміти.

— Не вона? Справді?

Це був Кеп. Він сперечався із ним. Кет гаркнула на нього:

— Кепе!

Однак він знизав плечима, обводячи поглядом темне лускате тіло й жилаві крила потвори.

— Хіба Фальшивий Черепашко більше не черепаха? Звідки знаємо, що леді Піт більше не живе в тілі цього чудовиська?

— Вона їсть людей! — закричала Кет. — Якщо вона в цьому тілі, то вона вбивця!

— Ви перетворили її на це, — сказав Піт, знову обертаючись до неї. — Я знищив ті закляті гарбузи. Вона вже видужувала. Але щойно побачила той торт, то вже не могла втриматися. А тепер вона не здатна знову перетворитися на людину. Вона моя дружина, і це ви зробили з нею таке!

— Вона чудовисько!

Жербельковт став на задні лапи й пронизливо закричав у небо. Потім кігті потвори вдарилися об землю з такою силою, що в Кет забриніли зуби.

Усе сталося швидко.

Очі чудовиська налилися люттю.

Воно закинуло голову назад, як отруйна змія.

Розтулило величезну пащу, тож Кет бачила, як на рядах гігантських зубів виблискує світло.

Потвора кинулася на Кепа.

У голові Кет лунали голоси сестер. Вбивця, мученик…

Кеп спіткнувся, задкуючи…зараз він помре… Пудинг й пиріг — і Бог не зберіг…

Горло Кет розірвав крик, вона кинулася вперед, розмахуючи мечем, скільки вистачало сили в руках.

Удар був швидкий і точний. Лезо пройшло крізь тіло потвори легко, як крізь масло.

Голова Жербельковта від’єдналася від довгої гнучкої шиї. Тулуб завалився на занедбані гарбузові грядки. Голова впала і, стукаючись об землю, підкотилася Кепові до ніг, а той із криком відскочив. Темна кров бризнула на землю, як чорнило з розбитої чорнильниці.

Світ завмер.

Навкруг клубочився туман.

Пітове обличчя раптом змарніло.

Кет дивилася на скривавлений меч, серце шалено билося об груди. Вона була приголомшена й нажахана. Дихала полегшено.

Вона вбила Жербельковта.

Підвела очі, шукаючи Джеста. Її легені знову почали наповнюватися повітрям.

Вона вбила Жербельковта. Вона це зробила. Чудовисько мертве. Країна врятована.

Усе тепер позаду.

Вони відведуть Мері Енн в безпечне місце, а Пітер Піт лишиться оплакувати дружину. Уранці Кет, Джест, Кеп та Ворон будуть уже далеко звідси, і жодне — жодне! — з пророцтв Сестер не збудеться.

Джест дивився на неї розгублено й гордо. Його очі поступово прояснялися, хоча він був ще слабкий після бою.

Стояла тиша. Кет змусила себе глянути на Піта. Той стояв, опустивши руки. Обличчя було спотворене стражданням, коли він дивився на мертве чудовисько.

Несподівано серце Кет наповнилося співчуттям. У його обличчі був розпач. В очах стояла пекельна туга. Здавалося, він зараз упаде на землю й заплаче над тілом потвори, яку кохав.

Однак минали секунди, а Піт і далі стояв. Його верхня губа кривилася. Його очі заблищали.

Він подивився на Кетрін.

З відразою. Як убивця.

Вона ковтнула повітря й стиснула руків’я меча.

Піт підняв сокиру.

Рушив до неї. Зробив крок. Потім другий. На руках грали м’язи, тіло напружилося.

— Будь ласка, — прошепотіла Кет. — Це може скінчитися зараз. Просто відпустіть нас.

На її подив, Піт завагався. Його увагу привернуло щось на віддалі, і Кет наважилася глянути через плече.

До них наближався Ворон. Мері Енн теж була поряд, але непомітна в тіні його зловісної постаті. Блискуча сокира в його руках була мов дзеркальне відображення тієї, яку тримав Піт. Темний плащ огортав його плечі, каптур закривав чоло. Кат Білої Королеви, як сказав Джест.

Він скидався на погрозу або обіцянку. Або правосуддя.

Кет повернула голову, і вираз Пітового обличчя знову змінився. Тепер на ньому з’явився страх і щось схоже на вагання.

Він ще раз глянув на Кетрін з такою чистою, прозорою ненавистю, що її раптом пронизав жах. Вона бачила його розпач. Вона відчувала його рішучість.

З гортанним криком Піт обернувся і змахнув сокирою.

Усе було скінчено, перш ніж Кет зрозуміла, що сталося. Почувся тихий зойк, потім скрик, а потім плеск крові, що бризнула на землю. Як чорнило зі зламаного пера.

Як рисунок, викарбуваний на камені.

Перш ніж вона збагнула, що трапилося, Піт уже тікав. Він кинув сокиру. Зник у лісі. Віддаля почулося плескання крил: це Ворон знову перетворився на птаха й гнався за ним. Вихор чорного пір’я. Крик відчаю та люті. Потім тиша.

Кет затамувала дух.

Чекала, щоб те, що бачили її очі, стало ілюзією. Ще одним магічним трюком. Неможливим, яке стало можливим.

Тому що це було не насправді. Цього не могло бути. Це нічний кошмар, від якого вона скоро прокинеться. Це просто рисунок чорнилом, виписаний до останньої жахливої деталі. Це просто…

Джесте.

Понівечений. Розчленований. Мертвий.

Вона зробила крок і впала. Меч вислизнув із рук.

— Меляса, — прошепотіла вона.

Цілюща меляса. Життєдайна меляса.

— Принесіть йому меляси. Ідіть! Швидше! Меляса допоможе… Меляса…

— Ні, люба, — сказав Кеп уривчастим голосом. — Його вже ніщо не врятує.

— Не кажи так!

Вона встромила руки в багнюку, чавила її між пальцями.

— Ми мусимо його врятувати! Ми мусимо… Джесте!

Чиясь рука прибрала волосся з її чола, потім долинув голос, до болю лагідний.

— Кет…

— Не торкайся мене! — закричала вона люто, вириваючись від неї. — Я повернулася по тебе! Якби не прийшла сюди, якби не дала себе впіймати, нас тут не було б. Цього всього не сталося б, якби не ти!

Мері Енн подалася назад.

Не дивлячись на неї, Кет спробувала відповзти вперед, тягнучи спідниці крізь багнюку.

— Має бути якийсь вихід. Ми можемо щось зробити. Знайти щось у капелюху, що його врятує, або… або… Сестри. Доля. Час. Мусить бути хтось, хто може…

Її рука впала у щось, що не було холодною землею, у щось тепле й вологе. Щось, що здавалося реальним. Надто реальним.

— Це неможливо, — сказала вона. — Він нічого не зробив… він був невинний. Він…

Ридання застрягло в горлі.

— Це правда. Він був невинний, — сказав Кеп так тихо, що Кет ледве почула. — Як і всі мученики.

Мері Енн відтягнула Кет від тіла й калюжі крові, що ставала дедалі більшою, пригорнула її. Кет майже не відчувала обіймів. Дихала дедалі коротше. Губи кривилися і стискалися. Вона подивилася через плече Мері Енн на темні дерева. Туди, куди побіг Пітер Піт.

Ридання завмерли в її горлі, задушені люттю, яка билася, кричала, вимагала виходу.

Вона вб’є Піта.

Вона знайде його і вб’є.

Вона відітне йому голову.