Безсердечна

РОЗДІЛ 31

ДИВОВИЖНА КРАМНИЦЯ КЕПА повернулася на своє місце на лісовій галявині: ветхий візок стояв у тіні розлогих густих дерев. Однак, коли Джест приводив сюди Кетрін раніше, стежка, що вела з Роздоріжжя до крамниці, була пуста й забута посеред ночі в безлюдному куточку королівства.

Тепер усе змінилося.

Кетрін зустріла більш ніж десяток покупців, які поверталися з крамниці до Роздоріжжя: птахів, звірів і гадів, усміхнених, з вигадливими капелюхами на головах; за деякими з них пленталися слуги зі ще більшою кількістю яскравих капелюшних коробок.

Слава про Кепа росла й ширилася вусібіч, як повітряна куля.

На дверях висіла новенька цупка табличка з написом «Відчинено». Замість вікна, яке розбив Жербельковт, встановили нове.

Кет увійшла, не постукавши. Перед дзеркалом стояли дві сови, приміряючи різні капелюхи й ухаючи одна до одної, але більше в крамниці нікого не було. Кімната залишилася майже такою, як на березі моря під час свята, тільки посередині знову стояв довгий стіл, тепер заставлений інструментами й матеріалами для шиття, оброблення та оздоблення головних уборів. Тут були не лише ножиці, нитки, стрічки та мереживо, але й дивні маленькі прикраси, які так прославили Кепа: відшліфовані водою крихти морського скла, риб’яча луска, кігті, довгі гострі зуби невідомих істот, різноманітні мушлі, досі липкі від меду стільники, сім’янки кульбабки, гілочки чорниці й біла кора берези.

У глибині кімнати були завішені фіранкою двері, яких Кетрін досі в крамниці не бачила. Вона підійшла до них і тихо постукала.

— Заплатіть за покупку грошовому дереву [24] біля входу, — почувся втомлений голос Кепа.

Кетрін набралася мужності й відсунула фіранку: побачила маленький захаращений кабінет і Кепа, який закинув ноги на письмовий стіл.

— Я прийшла не за покупками, — сказала вона.

Кеп підвів очі, й кутки його рота відразу опустилися.

— Леді Пінкертон, — протягнув він, — не скажу, що це приємна несподіванка.

Кетрін боком просунулася крізь фіранку.

— Доброго дня і вам, Кепе. Я не знала, що знову вам не подобаюся.

— Чого ви хочете? Я зайнятий.

— Може, я зайду пізніше?

— Ні, не треба.

У неї почала смикатися ліва повіка.

— Не знаю, чим я викликала ваш гнів цього разу, але прийшла до вас із пропозицією, Кепе.

Він голосно розреготався.

— З пропозицією! Ну ви й примхлива штучка! Скільки чоловіків плануєте заманити у свої тенета?

Вона напружилася.

— Значить, це заява Короля налаштувала вас проти мене?

— Перепрошую, вельмишановна леді, але ви ще не королева, тож не маю часу на ваші забаганки. Як бачите, я працюю.

Він зовсім не був схожий на людину, яка працює, але Кет стрималася й проковтнула звинувачення.

— Я не заручена з Королем, хай що ви собі думаєте…

Він пирхнув.

— А навіть якби була, це не стосується нікого, крім мене та Його Величності. У вас немає підстав дорікати мені.

— Не стосується нікого, крім вас, Його Величності та ще одного невдахи, який готовий стрибнути вище голови, аби справити на вас враження. Втім, Джест добровільно взяв на себе роль потішної забавки для королівського двору, тож чому маєте ставитися до нього якось інакше?

У неї закалатало серце.

— Джест був, коли Король запропонував мені офіційно зустрічатися. Я нічого не приховувала від нього, тому не розумію, що вас обурює. А тепер спробуйте бути чемним, якщо можете, бо я прийшла до вас у справі, що стосується вашого бізнесу. Мені потрібна лише хвилинка часу.

— Ви не уявляєте, як мало в мене лишилося вільних хвилин.

Кеп скинув ноги зі столу.

— Крім того, мій бізнес — це винятково моя справа. Бажаю вам хорошого дня.

Вона зціпила зуби, намагаючись приховати дедалі більше роздратування.

— Як я вже сказала, я прийшла до вас із про… пропозицією. Гадаю, справді кмітлива ділова людина вислухала б мене.

В його лілових очах було таке презирство до неї, якого Кетрін ніколи не від кого досі не бачила.

— Ви могли б запропонувати мені хоч королівську корону, але й про неї я не хотів би нічого чути від вас.

У неї перед очима замерехтіли червоні плями.

— Я не зробила нічого, щоб заслужити таку неповагу.

— Ви не граєте за правилами! — заволав він, стукнувши кулаком по столу так гучно, що Кет підскочила.

Кеп різко вдихнув і відвернувся. Здавалося, він намагався опанувати себе, а може, соромився, що божевілля, ця ненависна спадкова риса, почало виходити назовні.

Кетрін набралася сміливості й знову заговорила, цього разу обережніше:

— Я не знала, що ми граємо в якусь гру, шановний пане.

Він кілька разів глибоко вдихнув, а потім сказав:

— Ні, це не гра. Я не взяв до уваги справжнього стану речей.

Він прочистив горло і знову втупився в неї. Його обличчя стало не таким сердитим.

— Ви збираєтеся заміж за Короля, леді Пінкертон, тож бажаю вам щастя і всього найкращого. Однак мені соромно, що я став свідком того, як ви вдавали, ніби вас цікавить мій друг. Усі ці усмішки й загравання, але весь цей час ви знали, що вже націлилися на корону. Маю віддати вам належне, це великий крок від капелюха з брязкальцями.

— Я не…

Кет замовкла. Уп’ялася нігтями в долоню й додала вже спокійніше:

— Я нічого не вдавала, але, як уже сказала, це справа Джеста, Короля і моя, ви тут ні до чого.

— Він мій давній і найкращий друг. — Кеп дивився на неї, як на бур’ян, який треба виполоти. — Не хочу, щоб йому робили боляче.

У неї горіло обличчя від ненависті до себе. Цієї миті її погляд упав на котелок із зеленою стрічкою, що лежав у кутку столу.

— Звідки це у вас?

Кеп опустив на капелюх очі й підвів брову, знову подивившись на неї.

— Може, ви не помітили, але я виготовляю капелюхи.

Кет замотала головою й простягнула руку до котелка, але Кеп відштовхнув її. Дівчина насупилася.

— Це капелюх Черепашка, він був у ньому, коли… коли… під час фестивалю.

— Ви дуже спостережливі.

Кетрін дивилася на Кепа. Чекала.

Він теж дивився на неї.

Кетрін задерла підборіддя.

— Цей капелюх якось пов’язаний із трагедією, яка трапилася?

— Уточніть, про що ви.

— Ви прекрасно знаєте, про що я! Цей капелюх… Кепе, ваші капелюхи небезпечні?

— Небезпечні! Яка нісенітниця!

Його тон був в’їдливий, різкий, глузливий. За мить він уже обходив стіл і прямував до зали, мимохідь кишнувши на двох сов. Побачивши його обличчя, вони поспішно й не нарікаючи випурхнули у двері, а Кеп повернув табличку написом «Зачинено» назовні. Зачинив двері й рвонувся назад у кабінет. Кетрін не поворухнулася.

— Значить, це правда? — вела вона далі. — Ваші капелюхи… вони змінюють тих, хто їх носить, так?

— Ви поняття не маєте, про що говорите.

Він ніби між іншим ляснув пальцями, і це ще більше розлютило Кетрін.

— Тоді поясніть мені.

Кеп пирхнув.

— Оце так! Я й не пригадаю, коли востаннє мною так командували. Ви будете прекрасною королевою.

— Я не буду Королевою! — вигукнула вона й спалахнула гордістю, помітивши, як Кеп здригнувся від її крику.

Холодно й незворушно додала:

— Король ще не просив моєї руки, але якщо попросить, то збираюся відмовити йому.

Кеп недовірливо втупився в неї очима.

— Не вірю.

— Вірте у що хочете, але не уникайте відповіді на запитання. Ці капелюхи… завдяки своєму капору Мері Енн почала мріяти, Марґарет вочевидь змінилася, коли надягла той трояндовий бутон, а тепер Черепашко… бідолашний Черепашко…

— Фальшивий, ви хотіли сказати. Називайте його тим, ким він є.

— Він був справжньою черепахою, перш ніж надів оце! — Вона вказала на котелок. — Як ви можете бути таким бездушним? Якщо ви це зробили…

— Капелюх не мав жодного стосунку до його перетворення. Він зараз у мене лише тому, що Черепашко приходив сьогодні вранці просити про допомогу. Я зробив, що міг, але це мені не під силу. Він тепер дуже нещасний, проте не в розпачі.

— Ви збиралися дати йому інший капелюх, щоб знову перетворити його на звичайну черепаху?

Кеп змахнув рукою в повітрі.

— Ви так нічого і не зрозуміли. Утім, це не ваша справа.

— Однак ваші капелюхи справді змінюють людей. Я бачила це на власні очі. Я це відчула. Вони небезпечні, Кепе. Ви мусите припинити!

Вони дивилися одне на одного, як вороги на полі бою, Кет чула биття свого серця в напруженій тиші.

Кеп першим відвів погляд. Він розвернувся, підійшов до свого стільця і впав на нього, склавши руки на животі.

— Мої капелюхи цілком безпечні, і я не дозволю вам поширювати такі ганебні чутки.

Його губи витончилися в нитку.

— Але вони особливі. Вони не схожі на жодні інші капелюхи в Королівстві Чирвових Сердець. Крім того, я вже казав, що походжу з давнього роду дуже вправних капелюшників.

— Мені не цікава реклама вашого бізнесу.

— Ви поставили запитання. Я на нього відповідаю.

— Будь ласка, робіть це лаконічніше.

Він зверхньо посміхнувся.

— Що ж. Гаразд. Так, вони змінюють людей. Вони роблять їх кращими. Однак це не означає, що мій капелюх винний у тому, що сталося із Черепашком. Ви задоволені?

— Анітрохи. Як ви це робите?

— Нічого я такого не роблю. Просто майструю мої витвори з… особливих матеріалів.

— Особливих?

Кеп так довго дивився на Кет, що вона почала сумніватися, чи збирається він узагалі відповідати на запитання. Нарешті Капелюшник сказав:

— Усі матеріали, з яких виготовлені мої капелюхи, походять із земель Чорної й Білої Королев.

По її спині пробіг дрож.

— Ну звісно. Ви ж із країни Шахів, як Джест із Вороном.

У нього звузилися очі.

— Це він вам розповів?

— Так. Тому що він довіряє мені.

У Кетрін зірвався голос, і вона помітила спалах роздратування на обличчі Кепа.

Він стиснув щелепи, але, здається, вирішив не давати волю гніву. Відкинувся на спинку стільця й змахнув ворсинку із жилетки.

— Певен, що він мав причини розповісти вам так багато. Але я родом із країни Сердець. Зростав у капелюшній крамниці батька, поки його передчасний кінець не спонукав мене шукати щастя деінде, щоб самому уникнути подібної долі. Я знайшов його у країні Шахів.

— Але… як? Як ви туди потрапили?

Він знизав плечима.

— Через лабіринт, дзеркало, колодязь… до того ж нестерпний розпач. Це все не так важливо. Важливо те, що під час подорожі я дізнався, як уникнути божевілля, цього прокляття мого роду, а також як стати найвидатнішим із капелюшників, які будь-коли жили по обидва боки Дзеркала.

Кеп почав розглядати свої нігті.

— Там я зустрів Джеста, а він представив мене Білій Королеві й познайомив із Зайцем. Я був бідний та одинокий, але Білий Король дарував мені титул пішака й призначив нас із Зайцем своїми гінцями [25]. Ми почали обходити кордони бойовища й передавати листи від одного Королівства до другого. Під час наших подорожей я знаходив різні речі та матеріали, з яких, повернувшись, створював капелюхи для Білої Королеви. Я збирав камінці, і квіти, і кістки, і поступово завойовував собі ім’я. Я став не просто пішаком і гінцем, а капелюшником. Найкращим із капелюшників.

— Я не розумію, — сказала Кет. — Ви втекли туди, щоб уникнути долі вашого батька й не збожеволіти. Тож навіщо ви знову стали капелюшником?

Кеп підніс палець.

— У цьому вся й штука. Розумієте, у країні Шахів Час плине інакше.

Він витяг із кишені годинник і тримав його над письмовим столом, гойдаючи, як маятник.

— Іноді Час іде вперед, а іноді назад, інколи він плине швидко або повільно, а тоді взагалі зупиняється. Однак доки я рухаюся, завжди рухаюся в напрямку, протилежному тому, куди рухається Час, він не може мене знайти, а отже, я не можу зустріти свою долю.

Його голос звучав дивно, майже суголосно з тихим тіканням годинника, і Кет укотре подумала, що Кеп, мабуть, уже збожеволів, попри всі свої слова.

Вона відігнала ці думки, вирішивши дослухати його розповідь до кінця.

— Але тепер ви повернулися до країни Сердець.

— Так, повернувся.

Він схопив годинник у кулак і засунув назад у кишеню.

— Джестові й Ворону був потрібен провідник через Дзеркало, а Королю з Королевою — посланець, щоб повідомляти про хід їхньої…

Він замовк, вагаючись.

— Місії, — підказала Кет. — Джест розповів мені, що вони тут із місією, яка має зупинити війну.

Вираз Кепового обличчя на мить знову став невдоволеним.

— А Джест розповів вам, у чому полягає ця місія?

Вона всім серцем бажала сказати «так», але не змогла.

Просто похитала головою.

— Слава богу, що так, — промовив він, потім зітхнув. — У будь-якому разі я єдиний, хто знав дорогу, отже, ми із Зайцем зголосилися допомогти. Я не знав, що тут, у домі мого дитинства, на мене чекає таке приємне відкриття. З цього боку Дзеркала всі зібрані дрібнички вже були не просто камінчиками чи кістками. З них тепер вдаються незвичайні капелюхи.

— Вони небезпечні.

— Вони дивовижні. Тепер капелюх доповнює не вбрання — він доповнює вас. Я роблю велику послугу мешканцям країни Сердець і ввійду в історію як найвидатніший капелюшник, якого знало це королівство, а позаяк можу повернутися у країну Шахів, коли забажаю, мені не доведеться втрачати розум.

— Але що вони роблять, ваші капелюхи?

— Будь-що. Усе що завгодно. Вони можуть зробити вас трошки сміливішими, трошки сильнішими, чарівнішими, цікавішими, розумнішими…

— Або можуть перетворити вас на інгредієнт для супу! — заволала вона. — Ви знаєте, що ваші капелюхи змінюють людей, тож чому так упевнені, що цей котелок не змінив Черепашка?

Кеп потер скроню.

— Моя репутація — той фундамент, на якому ґрунтується цей бізнес. Я ніколи не зробив би нічого, що могло б їй зашкодити.

Він провів пальцями по стрічках, ґудзиках і пір’ї, розкиданих на столі.

— Зрештою, не всім щастить бути судженою Короля.

Кетрін пропустила його випад повз вуха, натомість роздивлялася предмети на столі. Капелюхи були химерні, вигадливі й гарні — кожен на свій дивний лад. І тепер вона знала, що вони навіть більш дивовижні, ніж стверджувала вивіска надворі. Кепа визнають за видатного капелюшника, ще й справжнього митця, але лише якщо в нього лишиться бездоганна репутація.

Це було трохи схоже на те, чого вона сама бажала досягти в пекарні. Кетрін мало хвилювало багатство, але вона хотіла заробляти на життя своїм ремеслом. Хотіла, щоб люди поважали її не за гарненьке личко або родинний титул, а за те, що вона вміє робити руками.

— Вибачте, якщо образила вас, Кепе, — сказала Кетрін, не роздумуючи. — Я прийшла сюди не для того, щоб сперечатися. Хочу про щось із вами домовитися.

— А, ну так. Ваша пропозиція.

Нервуючись, дівчина витягла із сумочки пропозицію, яку вони з Мері Енн писали й переробляли всю ніч.

— Даю вам слово, що нікому не розповім про країну Шахів і про сумнівні властивості ваших капелюхів. За двох умов.

Кеп потер перенісся, але не зупиняв її.

— По-перше, ви мусите впевнитися, що ваші капелюхи можна носити, не наражаючись на небезпеку, і негайно припинити продавати їх, якщо отримаєте свідчення протилежного.

— Жоден бізнес ніколи не процвітатиме, якщо пропонує неякісний товар. Я не потребую ваших нотацій, щоб це розуміти.

— Гаразд. Однак моє друге побажання може здатися вам дещо несподіваним.

Вона зробила крок уперед.

— Я хочу попросити у вас позику.

Кеп завмер на місці.

— Позику? Себто… гроші?

— Так. Як ділова людина діловій… жінці. Я починаю власну справу, але мені потрібен… інвестор.

Він гучно розреготався.

— Цікаво, що буде далі. Продовжуйте.

Вона поклала складений лист на стіл перед Кепом, натиснувши на нього пальцем.

— У цьому листі моя пропозиція щодо крамниці «Світ ласощів і тортів — найкращий з усіх світів: найдивовижніша пекарня в Королівстві».

Він хмикнув.

— Вельми вигадливо.

— Ви пробували те, що я вмію робити. Ваші особисті почуття до мене можуть бути будь-які, але прошу вас як ділову людину: подивіться й подумайте про це. Люди приходитимуть з усіх куточків країни, щоб скуштувати найсмачніших тортів, найсолодших пирогів і наймякішого хліба в їхньому житті.

Він довго дивився на неї з непроникним виразом на обличчі. Нарешті сказав:

— Ви збираєтеся відкрити пекарню.

— Саме так.

— І вам потрібна моя допомога.

— Мені потрібна комерційна позика. Тут усе викладено: як ми повертатимемо гроші, як сплачуватимемо відсотки, усе.

Вона почувалася дуже розумною, коли говорила це, і була рада, що не витримала й попросила Мері Енн допомогти їй скласти пропозицію.

Настала ще одна довга пауза, а потім Кеп запитав:

— А скажіть мені, леді Пінкертон, хіба в королеви є час працювати в пекарні?

Вона наїжачилась і відповіла, старанно й чітко вимовляючи слова:

— Я не королева.

— Ні, — відповів він. — Поки що ні.

У неї ще сильніше сіпнулася брова.

Тепер уже Кеп притиснув палець до конверта й присунув його до себе через стіл, але не відкрив.

— Ваша кмітливість подобається мені більше, ніж хотів би визнати. Ви трохи нагадуєте мене.

Кетрін знову настовбурчилася.

— Але ні, не думаю, що буде мудро з мого боку допомагати вам, адже не вірю, що ваш почин буде успішний.

Їй ніби дали ляпаса — такою рішучою й безжальною була відмова.

— Як ви можете таке казати?

— Макарони були винятково смачні, але ви поспішили звинуватити мене в прикрому випадку на фестивалі, водночас прогледівши іншу його ймовірну причину. Інше можливе звинувачення, яким навряд буде легко знехтувати. Власне, мені цікаво, чи не тому ви так наполегливо шукаєте моєї вини в тому, що сталося, що вам є що приховувати?

— Я не розумію, про що ви.

— Черепашко, цей милий бідолашко, перед самим перетворенням з’їв цілий шматок вашого торта.

Кетрін заклякла на місці.

Перш ніж вирішити, що справа могла бути в капелюху, вона найбільше боялася саме цього, хоч і сподівалася, що більше такого збігу ніхто не помітить. Їй не хотілося думати, що Кеп може мати рацію: якщо звалити всю вину на капелюхи, це означало б, що сама вона до цього не причетна.

Тому що це був просто торт. Лише пряний гарбузовий торт.

— З п’яти суддів, — вів далі Кеп, — лише він скуштував ваш десерт. Звісно, люди спитають, чи, бува, не ваш торт спричинив його прикру зміну.

Її серце гучно билося.

— Я спекла десятки — ні, сотні тортів, і нічого схожого ніколи не траплялося.

— Для такого досить лише одного торта.

Кеп узяв листа Кет і почав розривати його на смужки, навіть не зламавши сургучної печатки. До болю зчепивши зуби, вона дивилася, як роздирається на шматки результат її багатогодинної кропіткої праці.

— Крім того, — сказав Кеп, жбурнувши в неї подрібнені папірці, які закрутилися, затріпотіли й почали липнути до її спідниці, — у мене є одне особисте правило: я не маю справ із безхребетними істотами. Зі зміями. Зі слизькими вуграми. А тим паче з легковажними жінками. Можете скільки завгодно вдавати скромницю, леді Пінкертон. Можете навіть чіплятися за віру у власну невинність. Але ви незгірше за мене знаєте, що розіб’єте принаймні одне серце, перш ніж усе це завершиться, і я більше не хочу мати з вами нічого спільного.