Безсердечна

РОЗДІЛ 37

У КЕТРІН ПАМОРОЧИЛОСЯ В ГОЛОВІ, коли Джестова таємнича кам’яна вежа принесла їх до Роздоріжжя. Вони трималися за руки, розчервонілі й радісні. Її волосся скуйовдилось і сплуталося, пальці на босій нозі змерзли, а ще Кет тепер знала, що таке щастя. Здавалося, що все її тіло всміхається. Вона відчувала, що може відштовхнутися від картатої підлоги й злетіти вище, і вище, і ще вище, якщо не буде обережна.

Вони знайшли вихід до маєтку Скельних Мушель, і Джест відчинив перед нею дверцята з вишуканим поклоном. — Після вас, міледі.

Вона зробила реверанс.

— Дуже дякую, шляхетний пане, — сказала вона, вальсуючи крізь двері до берега річки. Над ними похмуро й тихо височів міст, повітря було нерухоме, крім скрекоту цвіркунів і тремтіння світляків.

Джест зачинив дверцята під мостом і пішов слідом за нею до стежки. Кетрін відчула лагідний дотик його пальців на спині, й ці пестощі пройняли її до кісток.

Вона всміхнулася до Джеста й побачила, як її втіха відбилася на його обличчі.

Один легесенький дотик, і вона знову була в його обіймах.

Щойно їхні уста торкнулися, як пролунало застережне каркання, і Кет здригнулася. Вона ахнула й закрутила головою. Помітила Ворона серед гілок дерев.

Джест схопив її за лікоть.

— Кет…

Нічну тишу розірвало брязкання обладунків і командні крики.

Кет закричала, коли Джеста відірвали від неї — її шкіра палала там, де щойно була його рука. Кет обернулася і встигла побачити, як Двійка та Сімка треф силоміць ставлять Джеста на коліна. Позаду них розгорнувся загін палацових охоронців зі здійнятими булавами та списами.

— Що ви робите? — закричала вона, вчепившись Джестові у плече.

Охоронці стояли непорушно.

— Відпустіть його!

— Кетрін! Дякувати богу!

Вона різко обернулася. З-за кущів вибігли її батьки. Король теж був із ними, і від його вигляду в Кет похолола кров у жилах, а потім мати почала душити її в обіймах.

— Моя люба дівчинко! Кохана дитино! Ти вдома! Ти в безпеці!

— Звісно, я в безпеці. Що все це означає?

— Тобі більше не потрібно боятися. — Маркіза гладила її волосся. — Ми все знаємо про напад Жербельковта: я обожнюю Його Величність, але навряд пробачу, що він наразив тебе на таку небезпеку!

Вона сказала це дещо задиристо, знаючи, що Його Величність стоїть неподалік і що, звісно, вона вже його пробачила.

— Нам сказали, що ти поранена, і що… цей лихий блазень повіз тебе до Осетрів! Ми кинулися туди, твій батько, я і Мері Енн, але тебе ніде не було, і ніхто нічого не знав, Осетри сказали, що ти до них не зверталася, а я лише про одне думала — що ти безпорадна, перелякана й поранена, а цей негідник викрав тебе і десь сховав, і робить із тобою щось мерзенне й жахливе, і…

Вона ридала, голосно схлипуючи, і в Кет скрутило живіт від жалю та сорому.

За спиною матері почувся звук, схожий на сирену. Її батько сякався в носовик, очі в нього були червоні та втомлені.

Вона помітила Мері Енн і Ебіґейл, які нерішуче тупцювали біля дерев.

Обидві були бліді й з круглими очима. Мері Енн дивилася на неї з полегшенням, притиснувши руки до грудей.

— Він не…

Мати судомно ковтнула.

— Він не скривдив тебе?

— Що? Ні!

Кет замотала головою, щойно склала докупи слова матері. Вивільнилася з її обіймів.

— Він… нічого такого не зробив. Це непорозуміння.

Вона знову обернулася до охоронців.

— Відпустіть його. Він не зробив нічого поганого!

— Тепер усе гаразд, — сказав батько, підійшовши й поправляючи пасмо волосся на голові Кет. — Його вже схопили. Не треба боятися. Його Величність запевнив нас, що більше нічого подібного не станеться.

Приголомшена Кетрін із жахом подивилася на Джеста. Він міцно стиснув губи, але, крім цього, його обличчя нічого не виражало. Від пережитої радості та захоплення не лишилося й сліду. Він переводив погляд, тепер лукавий та обережний, з Короля на охоронців, а з них на Ворона, що вмостився десь нагорі. Він не дивився на неї.

І вигляд він мав не надто невинний.

Кет насупилася і взяла руки в боки.

— Ви всі надто розхвилювалися. Джест просто допомагав мені. Ми були… — Вона вагалася, але лише мить. — Ми були біля мелясної криниці. Він знав, де вона, і подивіться! Моя нога загоїлася!

Вона підняла поділ сукні.

— Кетрін!

Мати вдарила її по руці, й поділ упав, але Мері Енн раптом затулила рота рукою. Вона бачила її поранену ногу в театрі. Вона знала, що сталося диво.

Кет насмілилася поглянути на Короля. Свого кавалера. У неї на мить стиснуло горло, але сором через розтріпане волосся та припухлі вуста був як укус комашки й відразу вщух.

— Ваша Величносте, будь ласка. Ви не можете його заарештувати. Він не зробив нічого поганого.

Король сховав підборіддя у складках плаща. Корона почала сповзати з його голови.

— Нічого поганого! — гаркнула мати, розмахуючи руками. — Він тебе викрав! Двічі!

У Кетрін перехопило дух.

— Не можу уявити, чим причарував тебе цей чоловік, — додала мати, — але викрасти тебе… один раз — прямо з-під носа твого нареченого…

Він не мій наречений.

— А ще з нашого будинку, з твоїх покоїв!

Вона голосила. Знову заплакала. Батько пригорнув її, але мати відштовхнула його, спрямувавши весь гнів на Джеста, який досі стояв на колінах, затиснутий між охоронцями.

— Мерзотник! Негідник! Як ти посмів!

Джест витримав її погляд, його щелепа тремтіла, але обличчя було непроникне.

— Мамо, припини! — Кетрін вчепилася їй у руку. — Усе не так, як ти думаєш. Він… Він…

Вона раптом замовкла й завмерла.

Її батьки знали. Вони знали, що Джест був у її покоях. Вони знали, що вона втекла з ним посеред ночі.

Вона перевела погляд на Мері Енн, у грудях защемило від зради.

Мері Енн дивилася в її очі, у сльозах, стиснувши руки. «Пробач» — беззвучно промовили її губи.

— Ми чекали вимоги викупу, — сказав батько хриплим голосом. — Ми не знали, чи побачимо тебе знову.

— Але я тут, — сказала Кет, досі приголомшена. — Мене не викрали. І викупу ніхто не вимагав. Я можу все пояснити.

— Він викрав тебе просто з цього будинку! — заревів батько. — Одну! Без супроводу! Могло трапитися все що завгодно!

— Але нічого не трапилося…

— Ти хочеш сказати, — його голос спохмурнів, ніби на горизонті над океаном збиралися грозові хмари, — що моя донька, мій ангел, пішла з ним із власної волі?

У неї спалахнули щоки.

— Я… Тату…

— Отже, моя донька, — сказав батько, повільно й немов із зусиллям вимовляючи кожне слово, — потайки викралася з мого дому посеред ночі, одна, разом із придворним блазнем, і долучилася до збіговиська чужинців, пройдисвітів і ще хтозна-кого?

Вона з такою силою видихнула повітря з легенів, що стало важко дихати. Які ще секрети видала Мері Енн?

Це був її останній шанс, і вона про це знала. Усе заперечити. Звинуватити Джеста в усьому, перекласти всі наслідки на його плечі. Зберегти ставлення й повагу батьків.

Вона подумала про те, як це було б просто.

І неможливо.

Ні, вона не могла його зрадити.

Вона стиснула кулаки й розтулила рота, але натомість пролунав інший голос.

— Ні.

Усі повернулися до Джеста. Його голова була задерта, але очі опущені. Він не дивився на Кет, ані на її батьків, ані на Короля.

— Вона пішла зі мною не з власної волі, хоч і вважає, що так.

Її серце затремтіло й завмерло.

— Джесте!

Комахи припинили стрекотати, і якусь мить було чути лише дзюрчання струмка позаду них. Джек підвів очі й зустрів її приголомшений погляд, його обличчя було похмуре та рішуче.

— Я наклав на неї чари, щоб змусити піти зі мною. Це був обман.

— Він бреше. Це не…

— Леді Пінкертон невинна. Вона не відповідає за те, що трапилося.

Маркіза полегшено і вдячно опустила плечі: її віра у справедливість світу відновилася.

— Але чому? — пискнув із темноти Король, затинаючись.

Кет не могла пригадати, щоб коли-небудь бачила його таким засмученим, таким нещасним, таким зрадженим. Їй стало соромно.

— Чому ти це зробив, Джесте?

Джест непроникно подивився на Короля.

— Я служу Білому Королю й Королеві з країни Шахів. Мене послали сюди, щоб вкрасти серце вашої королеви й повернутися разом із ним. Я намагався звабити її, щоб її серце дісталося мені, щойно ви одружитеся.

Король відсахнувся, притиснувши руку до грудей, так, ніби Джест ударив його ножем.

— Як ти міг так вчинити з леді Пінкертон?

Кет напружилася.

— Джесте, не…

— Притримай язика, дочко моя.

Батькова рука рішуче опустилася їй на плече.

— Зрозуміло, що він і досі тримає тебе під якимись чарами.

Погляд Джеста перекинувся на неї.

— Це правда. Я робив усе, що знаю і вмію, щоб заворожити її.

По її тілу пішли мурашки.

Джест володів її серцем, а вона — його. І ніщо цього не змінить.

Ніщо…

Однак він вдавав із себе злочинця. Перед її батьками. Перед Королем. Перед усією країною Сердець.

І заради чого? Щоб урятувати репутацію, до якої щохвилини їй ставало дедалі менше діла?

Мати кивнула головою.

— Бачиш? Він зізнався у злочинах, ми всі цьому свідки. Яке щастя, що ми дізналися про це зараз, поки все не зайшло надто далеко. Слава богу, що Мері Енн отямилась і звернулася по допомогу.

Кетрін почало судомити. На очі набігли сльози, вона зморгнула їх і знову обернулася до Мері Енн. Її найближча подруга стояла біля заростей дерев із пригніченим і дуже, дуже винуватим виглядом.

У Кет усередині все стислося від гніву.

Мати помітила її погляд і махнула рукою служницям.

— Ебіґейл, Мері Енн, повертайтеся в будинок і підготуйте теплу ванну для Кетрін. Їй довелося багато пережити сьогодні.

Вони швидко присіли в реверансі.

— Я дуже рада, що все гаразд, Кет… леді Кетрін, — сказала Мері Енн ледве чутно й попрямувала до будинку слідом за Ебіґейл.

Кет здригнулася від ще більшого спалаху гніву. Гаразд? Ні, аж ніяк не гаразд.

— Сподіваюся, що цього злочинця доправлять у в’язницю? — запитав Маркіз.

— Авжеж, і негайно! — крикнула Маркіза. Вона бризкала слиною, одна крапля попала Джестові на щоку, але він навіть не ворухнувся.

— Заради безпеки нашої доньки! Віднині нехай чарує тюремних щурів!

— З-з-звісно!.. — почав заїкатися Король, намагаючись теж втиснутись у їхнє коло.

Він заламував руки, і Кет бачила, як нестерпно йому хочеться, щоб усе нарешті закінчилося й забулося.

— Я не здатен передати, як шкодую й каюся через… через усе, що сталося.

Його брови зійшлися на переніссі, коли він вказав рукою на Джеста.

— Він здавався цілком достойним довіри.

Кет презирливо посміхнулася.

— Ви всі ідіоти.

— Кетрін! — накинулася на неї мати.

Маркіз обійняв дружину за плече.

— Заспокойся, кохана. Вона зараз сама не своя, хіба ти не бачиш?

Кетрін схрестила руки на грудях.

— Тоді чия, як гадаєш?

— Гм… отже.

Король прочистив горло, перш ніж змінити тему.

— З Блазнем ми… хм… розберемося.

Він відсунув від горла комір плаща.

— А після того забудемо про всі ці негаразди!

Кет повернулася до Джеста. Він не відвів очей, ніби наполягаючи на чомусь поглядом. Може, він хотів сказати, що так буде на краще, але Кет відмовлялася цьому вірити.

Раптом Король збуджено заплескав у долоні.

— Знаю, що ми тепер зробимо! Влаштуймо свято!

Кетрін різко повернула до нього голову.

— Свято!

— Ви все дуже слушно сказали в театрі, моя люба, — мовив Король, і Кетрін зіщулилася. — Я Король і зобов’язаний зробити так, щоб жителі країни Сердець почувалися в безпеці. Більше жодних дурниць про Жербельковта й викрадення. Ми влаштуємо чудовий маскарад, ми будемо танцювати, їсти і веселитися, забудемо про все погане, що коли-небудь траплялося, забудемо назавжди.

— Яка жахлива ідея! — заверещала Кетрін. — Хіба ви не пам’ятаєте? Жербельковт напав під час останньої вечірки, яку ви…

Рука матері затулила їй рота, перервавши гнівну промову.

— Геніально, Ваша Величносте! Просто геніально!

Король підстрибнув навшпиньках, задоволений її похвалою.

— Тоді збираємося завтра ввечері! І… і… — Король раптом зашарівся, у нього почервоніли щоки під завитими вусами. — І може, я повідомлю важливу новину.

Він поворушив бровами до Кетрін, і якби не міцні руки матері, вона закричала б.

— А тепер, — прощебетав Король, — усі повертаємося до замку. Ведіть в’язня. Підйом, бігом!

Охоронці почали шикуватися, коли Джест відкашлявся, закликаючи до уваги.

— Перепрошую, Ваша Величносте, я хотів би дещо сказати.

На галявині запанувала тиша. Усі дивилися на Джеста насторожено, і лише Кет з острахом і надією.

В його обличчі не було більше ані злості, ані жодних ознак невдоволення або досади. Він обернувся до Короля з найчарівнішою усмішкою і сказав:

— Ви були добрі до мене, Ваша Величносте.

Король випнув груди і поправив хутряну оторочку плаща.

— Справді? Що ж, дякую, Джесте.

— Саме тому мені так сумно й боляче, що я зрадив вас, а зараз зраджу знову.

Його погляд знайшов Кетрін, золоті очі були переповнені невимовленими словами.

Тіло Джеста розтануло, стало тінню, помахом крила, жмутком чорнильно-чорного пір’я. Ворон каркнув і зірвався з дерева, двоє однакових чорних птахів зникли вночі.