Безсердечна

РОЗДІЛ 29

КЕТРІН ЗАКРУТИЛА ГОЛОВОЮ, намагаючись зрозуміти, звідки цей крик, а навколо запанував суцільний безлад: було чути, як падають і ламаються стільці, як тупотять ноги й плескають крила, утікаючи від когось або від чогось…

Її погляд упав на Черепашка, чарівного, найзавзятішого із суддів. Він упав зі стільця під стіл, і, якби Джек, рятуючись, випадково не зачепився за скатертину й не зірвав її зі столу разом з усіма десертами, Кетрін його не побачила б. Однак тепер він опинився повністю на виду в переляканих глядачів. Черепашко перекинувся на спину, виставивши напоказ м’яке черевце, розмахуючи руками й ногами. Він стогнав хрипким від болю голосом і притискав ласти до живота, вилупивши перелякані очі.

Зі свого місця на помості для учасників Кетрін бачила, як Черепашко почав змінюватися. Спочатку в нього під шкірою з’явилися пузирі, які рухалися й здималися хвилями. Луска стала відпадати, а замість неї на всіх чотирьох кінцівках витягувалася нова шкіра. Крики перейшли в хрипле булькання, а голова почала перетворюватися на щось дивне. Щось страшне.

Кет притиснула руку до рота, щоб стримати нудоту. Хтось запропонував віднести Черепашка до моря, де його міг би оглянути один із лікарів-Осетрів [21], але ніхто не насмілювався доторкнутися до бідного створіння.

Жоден із гостей не відводив від Черепашка очей, поки судоми й корчі не почали потроху слабшати, а крики звелися до схлипів. Його голова ще сіпалася, і під нею утворилася калюжка сліз.

Однак голова більше не була головою черепахи.

Замість гострого носика й запалих очей з’явилася скорчена мордочка теляти з роздутими рожевими ніздрями і м’якою рудуватою шерсткою.

Панцир, черевце й верхні ласти Черепашка залишилися такими, як були, але нижні кінцівки тепер стали копитцями, а хвостик витягнувся й зігнувся, і на кінці в нього виріс пучок хутра. Хвіст теж перетворився на телячий.

— Це неможливо, — сказав хтось, і від цих слів у Кетрін по спині пішли мурашки.

Гості дивилися, роззявивши роти, хоча декого з дітей вдалося відвести якомога далі від жахливого видовища. Черепашко голосно плакав рясними сльозами, марно намагаючись перевернутися, і до Кетрін раптом дійшло, який він вразливий. Йому було соромно й боляче, і він не мав жодного уявлення, що з ним відбувається. Крізь ридання стали пробиватися слова:

— Що сталося? Що коїться зі мною? Що діється? Допоможіть мені, рятуйте, рятуйте…

Кетрін змусила себе розігнути ноги й кинулася вперед.

— Хто-небудь, допоможіть йому! — кричала вона, кидаючись на коліна, щоб заповзти під стіл. Вона нахилилася до Черепашка й поклала руку йому на ногу, трохи вище від новенького копитця. Нога була вкрита тоненьким шаром ніжної шерстки й мокра від поту.

— Усе буде добре, — прошепотіла вона.

Черепашко, ридаючи, бурмотів нісенітницю та ікав.

— Принаймні загалом добре. Сподіваюся. Ми зараз тебе перевернемо. Не рухайся.

Вона подивилася на ошелешених глядачів. Король був блідий і приголомшений, Валет кривився від огиди, Герцог здавався майже хворим, а Гусінь дивився на Черепашка як на несподіваний результат наукового експерименту. Білий Кролик зіскочив зі сцени й тепер зазирав рожевими очима через її край. Мері Енн зняла капелюшка — мабуть, розгубилася від того, що її мрії про конкурс випічки так швидко перетворилися на справжній кошмар.

— Допоможіть мені! — заволала Кет.

Ніхто не ворухнувся, але дещо інше раптом привернуло її увагу. З натовпу на неї гнівно дивилися двоє пронизливих очей. Обличчя Пітера Піта було перекошене від люті, з розтуленого рота вищирилися вискалені зуби. Він дивився прямо на неї.

Кет зіщулилася під його ненависним поглядом. Вона не відразу збагнула, чому її охопив жах, коли раптом глянула на суддівський стіл із п’ятьма тарілками на ньому.

На чотирьох із них лежали цілі шматки гарбузового торта, а на п’ятій самі крихти.

Почувся дзенькіт дзвіночків, веселий, майже глузливий, і юрба розступилася, пропускаючи вперед Джеста і Кепа.

Обидва здавалися так само приголомшеними, як і всі решта, але також і стурбованими; вони зійшли на сцену і встали навколішки поряд із бідним створінням, що билося в істериці.

— Усе гаразд, хлопче, — сказав Кеп.

Він підібрав котелок, який упав під час перетворення Черепашка, і засунув його собі під пахву. Потім поклав вільну руку бідоласі на панцир.

— А тепер заспокойся. Усе не так погано, як здається.

Однак його насуплені брови й стиснуті губи Джеста говорили протилежне. Черепашко все ридав і ридав.

Вони перевернули його назад на живіт, але ця поза вже не була для нього природна: з-під панцира стирчали копитця. Натомість, задихаючись і схлипуючи, Черепашко із зусиллям підвівся на хиткі тоненькі ніжки, його ласти сумно висіли спереду.

— Я черепаха, — рюмсав він, з огидою розглядаючи те, на що перетворився. — Я справжня черепаха. В-ви ж мені вірите, правда?

Кетрін затремтіла.

— Звісно, ти черепаха.

Однак це була неправда.

Бідолашна тваринка змінилася. Спотворилася. Кет не могла збагнути як, але він просто перед їхніми очима перетворився на Фальшивого Черепашка [22].

* * *

ФЕСТИВАЛЬ, ЯКИЙ ПОЧИНАВСЯ так піднесено й радісно, закінчився похмуро: у всіх у пам’яті залишилися схлипування Фальшивого Черепашка й водночас загроза нападу Жербельковта. Гуляння, які зазвичай тривали до глибокої ночі, завершилися ще до сутінків. Конкурс випічки перервався, частину десертів так і не скуштували й не оцінили, усі втратили як апетит, так і відчуття свята. Кет так і не наважилася запитати про приз.

Вона сіла в карету разом із батьками. У дорозі було нестерпно. Кетрін дивилася у вікно й знову бачила перед собою несамовите обличчя сера Піта. Вона відчувала провину, але не тому, що вкрала в нього гарбуз. Вона вважала себе відповідальною за те, що трапилося, але як таке могло статися?

Це був лише гарбузовий торт. Так, вона знала про цукерки, від яких людина зменшується у розмірі, й про гриби, від яких вона, навпаки, росте, але ніколи не чула, щоб щось лихе траплялося від гарбуза.

Тремтячими пальцями Кетрін стягнула з голови капелюх-макарон і поклала собі на коліна. Він більше не тішив її, як кілька годин тому.

Її батько зітхнув. Він зітхав увесь час, відколи вони поїхали з узбережжя.

— Його вже називають Фестивалем Фальшивих Мушель, — сказав він, коли карета повернула на під’їзну алею. — Глузують. Скоро й мене почнуть кликати Маркізом Фальшивих Мушель.

— Не роби з цього трагедію, — сказала мати. — Про цю катастрофу забудуть за кілька днів, ось побачиш.

Однак вона сама говорила невпевнено, і те, що в дорозі жодного разу не згадала Короля, наводило Кетрін на думку, що мати стурбована більше, ніж хоче показати.

Щорічні фестивалі були великим внеском їхньої родини в життя Королівства Чирвових Сердець: їхнє місце серед інших шляхетних родів певною мірою залежало від цього свята, воно було тим, що впродовж багатьох поколінь відрізняло їх від решти знаті.

Однак Кетрін лише мимохіть подумала про те, як усе це вплине на репутацію її сім’ї. Бо найбільше постраждав бідолашний Черепашко — нещасне, змучене створіння.

Щойно вони прибули додому, Кетрін одразу втекла на кухню. Вогонь у каміні давно згас, і вона далі куталася в шаль.

Поставила на стіл світильник, схопила стопку кулінарних книг і розклала їх перед собою. Почала гортати сторінки, проглядаючи назви страв, які протягом багатьох років готувала їхня кухарка.

На берегах було багато приміток: «Масло спочатку розтопити, бо воно решту інгредієнтів перемішає й зіб’є з пантелику» або «Помідори не тушкувати надто довго, бо вони стануть гіркими та образяться».

Нарешті знайшла рецепт, який шукала.

Фальшивий черепаховий суп [23].

Схилилася над потертими, заляпаними юшкою сторінками й стала читати.

Починати з фальшивої черепахи середнього розміру. Узяти гострий різницький ніж, відтяти телячу голову.

Фальшиві черепахи помирають повільно, тому пам'ятайте, що голова ще кілька хвилин мукатиме, а тіло намагатиметься відповзти. Коли тіло припинить рухатися, покласти його у великий казан з окропом. Під час варіння м'ясо відокремиться від панцира. Витягти фальшиву черепаху з води, зчистити шкіру і панцир, перш ніж…

Кетрін закрила книжку, її нудило.

Вона ніколи більше не їстиме фальшивий черепаховий суп.

На сходах почулися легкі кроки, Кет обернулась і побачила, що в кухню спускається Мері Енн з тюком брудних скатертин у руках.

Її волосся сплуталося, а під очима лягли темні круги від утоми.

Кет відштовхнула стілець і відкрила скриню для брудної білизни, що чекала прання.

— З тобою все гаразд? — запитала вона.

Мері Енн застогнала:

— День був такий довгий, такий утомливий, навіть для мене.

Кет підсунула їй стілець.

— Люди говорили про бідолашного Черепашка після того, як ми пішли?

Мері Енн упала на стілець, зняла гарненький капелюшок і кинула його на стільницю.

— Усі тільки про це і говорять. Ніхто не може второпати, чому таке сталося. Знову й знову повторюють, який це був жах.

Вона зітхнула.

— Фальшива черепаха. Що могло до такого призвести?

Кет знову подумала про сера Піта. І про єдиний з’їдений шматок торта.

— Я не знаю, — сказала вона і почала збирати кулінарні книги. Замислившись, обернулася й побачила, що Мері Енн схилила голову собі на руки. Зазвичай її подруга була зразком працьовитості. Було дивно бачити, як її наздогнала втома.

— Чи буду я поганою людиною, якщо запитаю про те, хто виграв конкурс випічки?

— Будемо поганими людьми разом, — сонним голосом відповіла Мері Енн, ткнувшись носом собі в лікоть. — Мені самій цікаво, але я не наважилася запитати, хоч і бачила пана Кролика, коли ми розбирали трибуни.

Вона трохи підвела голову, щоб подивитися Кет в очі.

— Вони не завершили конкурс, тож не знаю, як вони можуть обрати переможця. Мабуть, приз повернуть до королівської скарбниці або передадуть на якесь інше свято.

— Я так і подумала.

Кет умостилася на другий стілець, шкодуючи, що не почала пекти хліб замість того, щоб шукати жахливі рецепти. Вимішування тіста заспокоїло б її.

Мері Енн заплющила очі.

— Кажуть, пан Гусінь ось-ось виїде зі своєї майстерні. Вже скоро…

Вона не закінчила, та в цьому й не було потреби. Невдовзі хтось інший займе їхню крамничку, якщо вони самі будуть до цього не готові.

— Гаразд, — прошепотіла Кет, набравшись сміливості. — Більше жодних зволікань. Маю попросити в батьків гроші або дозволу продати мій посаг. Іншого виходу немає.

— Ох, Кет.

Мері Енн знову зі стогоном відірвала голову від ліктя.

— Я обожнюю твій оптимізм, завжди ним захоплювалася, але вони скажуть «ні». Ти про це знаєш незгірше за мене.

У неї скривився рот; здавалося, що її думки блукають десь далеко, коли вона додала:

— У нас не буде пекарні без грошей, а грошей не буде без інвесторів, а хто вкладатиме гроші в бідну служницю й доньку маркіза? Мабуть, нам час визнати, що це не вдасться, подивитися правді в очі й скоритися нашій справжній долі.

Вона із зусиллям усміхнулася до Кетрін.

— Принаймні я й уявити не могла, що буду служницею королеви, так що все не так погано.

Заскреготавши зубами, Кет схопила блакитний капелюшок, натягла його на голову Мері Енн і швидко зав’язала жовту стрічку під її підборіддям.

— Ану припини говорити дурниці. Саме тепер настав час по-справжньому мріяти, Мері Енн. Я прямо зараз іду до батьків і вимагатиму, щоб вони зі мною поговорили, і мушу знати, що ти мене повністю підтримуєш. Ти хочеш відкрити зі мною пекарню чи ні?

Мері Енн розтулила рота, щоб відповісти, але завагалася, замислившись. Вона втягнула голову в плечі, на блакитні очі навернулися невиплакані сльози.

— Хочу, Кет. Головою розумію, що цього ніколи не станеться, але серце каже…

— Іноді тільки до серця й варто дослухатися.

Кет розправила плечі, готуючись.

— Хтозна? Може, вони будуть такі втомлені після фестивалю, що вже не матимуть сил, щоб сваритися.

— Твоя мати і без сил, щоб сваритися? Бажаю тобі удачі, Кетрін, чесно, але боюся, що на сьогодні ліміт неможливого вже вичерпаний.