Безсердечна

РОЗДІЛ 51

КУЩ БІЛИХ ТРОЯНД буйно квітнув. Його було видно з вікна покоїв у замку, куди Кетрін привели для останніх весільних приготувань. Квіти були схожі на білі ліхтарі, що сяяли в зеленому листі саду.

Вона не могла відірвати від нього очей.

У грудях горіла вуглина. Лють ще більше зросла відтоді, як Кетрін бачилася із Сестрами, як погодилась одружитися з Королем.

Три дні були суцільною мукою. Вона хотіла, щоб усе швидше скінчилося. Хотіла стати Королевою, щоб Сестри могли виконати свою частину угоди.

Ворон сидів на її плечі, його кігті впивалися їй у шкіру крізь тканину весільної сукні. Він тепер став її постійним супутником, хоча вони рідко розмовляли. Саме йому Кетрін розповіла про угоду із Сестрами й спочатку думала, що він почне відмовляти. Навіть коли цього не сталося, їй знадобився цілий день, щоб зрозуміти, що Ворон прагне помсти майже так само палко, як і вона.

Джест був його другом, соратником, товаришем-Круком. — Уже скоро, — прошепотіла вона і до Ворона, і до себе. — Уже скоро.

Ворон нічого не сказав, лише глибше встромив у неї кігті. Дівчина навіть не ворухнулася, хоча й подумала, що на білій парчі можуть лишитися криваві плями.

Позаду неї відчинилися двері.

— Кет? — почувся боязкий голос Мері Енн. — Я прийшла зробити тобі зачіску.

Кет обернулася до неї й кивнула, потім відійшла від вікна. Сіла перед трюмо.

Мері Енн виждала хвилину, ніби чекаючи іншого прийому, потім зітхнула й перетнула кімнату. Ворон забив крильми й сів на дзеркалі трюмо.

Мері Енн працювала мовчки, встромляла вмілими пальцями шпильки Кет у волосся, прикрашала його перлами та бутонами червоних троянд.

— Ти не мусиш цього робити.

Кет зустріла в дзеркалі погляд Мері Енн.

— Король відпустить тебе, якщо попросиш, — додала служниця. — Скажи йому, що передумала.

— І що тоді? — запитала Кет. — Стати Маркізою Бухти Скельних Мушель? Померти одинокою старою дівою в товаристві напіввидимого кота?

Мері Енн стала перед нею й притулилася до трюмо.

— А як же ми? Наша мрія, наша пекарня?

— Моя мрія, — відрізала Кет. — Це була моя мрія, лише моя. Вона стала твоєю, лише коли хитрий капелюх обманом розбудив у тобі уяву.

Мері Енн здригнулася.

— Це неправда. Я завжди…

— Я не передумала. — Кет встала й поправила спідницю. — Я отримую саме те, чого хочу.

— Несправжній шлюб без кохання?

Кет подивилася на своє відображення. Обличчя в дзеркалі було як у трупа, безкровне й байдуже. Однак від сукні перехоплювало подих: пишна спідниця, мереживо та стрічки, ліф, розшитий червоними трояндами.

Вона нічого не відчувала, дивлячись на весільну сукню, уявляючи себе на троні, або в ліжку Короля, або в оточенні десятка дітей, що ганяють по крокетному полю.

Її майбутнє існувало як безплідна пустеля з єдиною яскравою плямою на горизонті. Це було все, чого вона хотіла. Останнє, чого ще прагнула на цьому світі.

Голову Пітера Піта.

— Так, — сказала вона незворушно. — Це те, чого хочу.

У Мері Енн опустилися плечі, й Кет помітила, що служниця втрималася й не сказала того, що збиралася. Нарешті Мері Енн тихо відійшла від трюмо.

— Маркіз і Маркіза хотіли побачити тебе перед церемонією. І… Кет? Ти не запросила мене бути твоєю служницею тут, у замку.

Кет на мить заплющила очі, чекаючи, щоб ці слова всоталися в її затьмарені думки.

Ти мусила померти замість нього, хотіла сказати вона. Якби ти не пішла до садиби Піта, нічого б не сталося. Потрібно було дати тобі померти. Потрібно було залишити тебе там.

— Ні, — сказала вона нарешті. — Не запросила.

— Кет, будь ласка, — прошепотіла Мері Енн. — Я знаю, що тобі боляче, що ти в розпачі. Однак ти моя найкраща подруга. Ти повернулася по мене. Ти врятувала мене.

Краще б ти померла замість нього.

— Білий Кролик шукає покоївку, — сказала Кет. — Може, ти знайдеш там нову роботу.

Запало гнітюче мовчання.

Кет узяла рубінове намисто, яке надіслав їй Король під час свого безглуздого сватання. Надягла його. Камені тяжко лягли на шию.

— Якщо ти так хочеш, — прошепотіла Мері Енн.

Кет не подивилася їй услід. Не обернулася навіть тоді, коли за нею зачинилися двері.

Мабуть, десь у замку вже почали збиратися жителі королівства.

Грає музика. Король роздумує про те, чи не припускається він помилки, чи ще не пізно все зупинити.

Вона дивилася на дівчину в дзеркалі — дівчину, яка, здавалося, не знає, що таке усмішка. Щойно вона подумала про це, як у її відображення піднялися кутики уст, склавшись у навіжену посмішку під похмурими очима.

Кет насупилася.

— Ти, схоже, намагаєшся побажати мені щастя в такий спосіб. Даремно.

Очі її відображення пожовтіли й звузилися.

— Тобі взагалі відомо, що сьогодні день твого весілля? — сказав Чешир.

Його обличчя з’явилося повністю разом із пухнастими щоками й довгими вусами.

— Такий сумний вигляд — це якийсь абсурд.

— Я не в настрої. Іди геть.

— За всієї поваги, Твоя Майбутня Величносте, але ти тепер завжди не в настрої. Не пам’ятаю, щоб коли-небудь бачив тебе з таким пустим виразом на обличчі.

Його голова зникла, залишивши тільки хутряний обрис із гострими вухами й довгі вуса.

Кетрін відштовхнулася від трюмо.

Чешир з’явився знову.

— Не обов’язково бути такою холодною з Мері Енн. Вона переживає за тебе. Як і всі ми.

— Про що тут переживати? Я буду королевою. Мені пощастило більше, ніж будь-кому з дівчат країни Сердець.

У нього сіпнулися вуса.

— А вже як нам усім з тобою пощастило, якщо зважити, на яку жалюгідну нікчему ти перетворилася.

— Запам’ятай, Чешире: вижену тебе з королівства, якщо дратуватимеш мене.

— Пустопорожня погроза пустопорожнього дівчиська.

Вона різко обернулася до нього, вишкіривши зуби.

— Я не пустопорожня. Мене по вінця переповнює жага вбивства й помсти. Ця жага ось-ось виплещеться назовні, й не думаю, що зрадієш, якщо вона виллється на тебе.

— Були часи. — Чешир позіхнув. — Коли з тебе виплескувалися веселі фантазії й цукрова пудра. Та Кетрін подобалася мені більше.

— Та Кетрін була дурна.

Кет замахнулася на кота. Чешир зник, перш ніж вона встигла його вдарити.

— Ти знав, що я ніколи не відкрию пекарню. Ти знав, що мене або позбавлять спадку, або віддадуть заміж за ідіота-Короля, і всі інші надії даремні.

— Так. Це правда.

Вона обернулася й побачила, що Чешир плаває в повітрі біля дверей.

— Але, — сказав він, — саме надія зрештою робить неможливе можливим.

Кет закричала, схопила вазу з білими трояндами й запустила її в голову Чеширові.

Двері відчинилися. Кіт зник.

Ваза пролетіла прямо між вухами Білого Кролика й розбилася в коридорі.

Кролик застиг на місці, його рожеві очі стали великими та круглими, як блюдця.

— Л-леді Пінкертон? З вами все гаразд?

Кет випросталася.

— Ненавиджу білі троянди!

Кролик зіщулився й позадкував.

— Я… я перепрошую. Я… накажу прислати вам щось інше, якщо хочете…

— Не турбуйтеся, — огризнулася вона, підійшовши до вікна і тицьнувши пальцем в освинцьовану шибку. — Хочу, щоб садівники зрубали той кущ.

Білий Кролик нерішуче наблизився до неї.

— Кущ?

— Кущ білих троянд біля аркади. Хочу, щоб його негайно зрубали.

У Кролика сіпнувся ніс.

— Але, міледі, цей кущ посадив пра-пра-пра-прадідусь Короля. Це надзвичайно рідкісний сорт. Ні, гадаю, буде краще, якщо залишимо все, як є.

Він прочистив горло і витяг із кишені годинник. Той самий, який дав йому Джест на чорно-білому балі. Побачивши цей годинник, Кет відчула, як кров кинулася їй в обличчя.

— Отже, скоро прибудуть ваші батьки, щоб супроводити вас на церемонію, але я хотів упевнитися, що маєте все необхідне, перш ніж…

— Пане Кролику.

Він підвів очі й відразу присів під її пронизливим поглядом.

— Цей кущ має зникнути до ночі. Якщо того не станеться, я знайду сокиру й сама його зрубаю, а слідом за ним настане черга й вашої голови. Зрозуміло?

Його руки в рукавичках почали тремтіти, стискаючи годинник.

— Т-т-так. Звісно. Кущ. Огидне видовище, я й сам не раз це казав…

— Власне, — вела вона, оглядаючи сад унизу, — я хочу, щоб до весни були знищені всі білі троянди. Відтепер якщо садівники й садитимуть якісь троянди, то лише червоні.

— Звичайно, Ваша Ве… міледі. Червоні троянди. Прекрасний вибір. Авжеж у вас бездоганний смак.

— Не можу передати, як я рада, що ви згодні, — сказала вона незворушно, швидко проходячи повз нього.

Зупинилася біля трюмо, Ворон зістрибнув із дзеркала і знову всівся на її плечі, перш ніж Кетрін стрімким кроком вийшла в коридор.

Знову зупинилася.

Її батьки стояли над розбитою скляною вазою й пониклими трояндами, чекаючи на доньку, щоб супроводити її на весільну церемонію. Вони невпевнено всміхалися.

— Моя кохана дівчинко, — сказала Маркіза, зробивши крок уперед.

Завагалася. Глянула на Ворона. Потім підійшла ближче та обійняла Кетрін.

— Ти така гарна наречена.

— Ти впевнена? — сказала Кет, досі розгнівана через троянди, годинник і зухвалість Чешира. — Поглянь ще раз. Може, дійдеш висновку, що насправді я схожа на моржа.

Мати приголомшено відсахнулася.

— Що ти маєш на увазі?

Кет прикусила губу, щоб не закотити очі догори.

— Нічого.

— Кетрін, — сказав Маркіз, опускаючи одну руку на плече Кет, а другу — на плече дружини. — Ми знаємо, що останнім часом тобі довелося пережити… труднощі.

Гарячий гнів затуманив її очі, запульсував у скронях.

— Але ми хочемо бути впевненими… абсолютно впевненими, що це саме те, чого хочеш. — Маркіз насторожено дивився на доньку з-під густих брів. — Ми хочемо, щоб ти була щасливою. Ми завжди хотіли тільки цього. Це справді те, що зробить тебе щасливою?

Кет витримала його погляд, відчуваючи кігті Ворона на плечі, важкі рубіни на горлі, дотик спідниць до стегон.

— Усе могло б бути зовсім інакше, — сказала вона, — якби ви здогадалися запитати мене про це раніше.

Вона відштовхнула його руку й протиснулася між ними. Не озирнулася.