Безсердечна

РОЗДІЛ 11

ЩОЙНО КЕТ минула алею і вийшла на розлогу зелену галявину перед Замком Чирвових Сердець, вона почала шукати його.

Дівчина нічого не могла з цим удіяти, як не старалася. Її очі пробігали по юрбі гостей, виглядаючи серед дамських і чоловічих головних уборів крислатий блазнівський капелюх. Вона напружилася всім тілом і затамувала дух, чекаючи миті, коли побачить його — якщо він тут узагалі з’явиться, звісно. Чи блазні відвідують прийоми в королівському саду? Вона не знала.

Вона почувалася цілковитою ідіоткою, вітаючи лордів і баронів, леді й графинь, водночас розглядаючи кожного нового гостя, ловлячи кожен відблиск чорного серед барвистого вбрання знаті. Вона знала, що мала б шукати Короля. Мати категорично наполягала, щоб Кетрін привіталася з Королем, щойно прибуде. Вона мала вручити йому ніжні макарони зі смаком троянди, заховані в кишені спідниці, а потім не полишати його товариства аж до кінця прийому або поки на її пальці не з’явиться коштовна обручка.

Кет відчула полегкість, коли, обійшовши галявину, так і не знайшла Короля.

І розчарування, бо Джеста теж не було видно.

Дурні мрії. Дурні фантазії. Дурне лимонне дерево, і білі троянди, і…

А якщо він узагалі не з’явиться? Невже вона марно вдягла найкращу сукню сьогодні? Вона тільки щойно зрозуміла, що вибрала її саме для нього.

— Моя люба Кетрін, як доречно ви сьогодні вбрані.

Вона обернулася й побачила Марґарет Мірл, яка весело скакала по траві з двома бадмінтонними ракетками в руках. Вона була в усьому жовтому, як соняшник, а на її голові був декоративний капелюшок, схожий на велетенський бутон троянди, що от-от розпуститься.

Кетрін схилила голову набік. Сьогодні в Марґарет з’явилося щось нове. Щось таке, що складно пояснити. Якби Кетрін не знала її як облуплену, то подумала б, що сьогодні у цьому капелюшку, у цьому світлі Марґарет здається майже…

Ні, не гарненькою. Однак принаймні не осоружною для очей.

Може, Кетрін тепер бачила її в новому світлі, тому що знала, як вона подобається Герцогу.

— Добрий день, леді Марґарет, — сказала вона, присідаючи в реверансі.

— День справді добрий, напевно, — відповіла Марґарет, — хоча необґрунтований оптимізм не виправданий для тих, хто хоче уникнути розчарувань. А втім, сподіваюся, що принаймні сьогоднішній день буде кращий, ніж день балу. Ви чули, яке лихо зі мною трапилося?

Вона притиснула ракетки до грудей.

— О так, я знаю, що на вас напав Жербельковт. Уявляю, як це було жахливо! Я дуже рада, що ви не постраждали.

Вимовивши ці слова, Кетрін усвідомила, що говорить правду.

Однак Марґарет лише пирхнула у відповідь.

— Так, так, жахливо, але ви чули, що перед цим зробив ваш огидний кіт?

— Мій… кіт? Ви маєте на увазі Чешира? Я не сказала б, що він мій кіт.

— Хай там як, але він неприємна істота, яку не годиться терпіти в культурному товаристві. Сподіваюся, сьогодні ви лишили його вдома.

Кет нахилила голову, вдаючи, що нічого не знає.

— Що він зробив?

— Ах боже мій, складно повірити, що ви досі нічого не чули. Це був кошмар. Той покруч несподівано з’явився нізвідки, як зазвичай робить, і плюхнувся прямо мені на голову.

Марґарет здригнулася.

— Я впевнена, що Чешир не мав лихих намірів. Власне, мені здається, що ви йому подобаєтеся.

Марґарет надулася.

— Сподіваюся, що ні. Мене втішає лише одне — що всі були зайняті Жербельковтом, і це затьмарило мої муки… ах, мої страждання!

— Так, сподіваймося. — Кетрін стиснула руки й вирішила не згадувати бідних бубен-придворних. — А ви не знаєте, чи справді Король щось говорив на балу про… свою наречену?

— Він збирався просити чиєїсь руки, але все пішло шкереберть. Ви справді багато пропустили того вечора, леді Кетрін.

— Звісно, я дуже шкодую, що мене там не було. А чи багато було чуток про те, хто та наречена?

— Звідки мені знати? Я не з тих, хто пліткує. Плітки завжди закінчуються скислим молоком.

— Безперечно. Це чудове правило, на яке варто спиратися в житті.

Кет із поважним виглядом кивала головою, коли помітила лорда Кабана, який прогулювався галявиною в товаристві вдови Графині Раздватри. Графиня однією рукою спиралася на руку герцога, а у другій стискала тростину, яка весь час грузла у м’якій траві. Вона із запалом про щось говорила, але погляд Герцога перебігав із Марґарет на Кет, потім вниз на землю і знову на Марґарет. На його обличчі з подвійним підборіддям застиг вираз болісного занепокоєння.

Кет прочистила горло й по-змовницьки нахилилася до Марґарет.

— Розкажіть мені більше про Жербельковта, — сказала вона пошепки. — Вам було дуже страшно?

— Ах! Чи ми справді мусимо про це говорити? — Марґарет піднесла руку до чола. — У мене паморочиться в голові, як згадаю. Ви хіба не знали, що коли чудовисько вломилося у вікно, то кинулося прямо на мене? Не знаю чому. Напрошується думка, чи не відчуває істота з такими лихими нахилами природного потягу до когось доброчесного й високоморального, як-от я.

— Е-е… так, — сказала Кетрін. — Саме ця думка й напрошується.

— Воістину. До того ж кошмари переслідуватимуть мене аж до смертного одра. Навіть зараз бачу його ікла, щойно заплющу очі, й досі чую скрегіт гігантських пазурів.

Кетрін узяла її під лікоть на знак співчуття.

— Так, але… вас врятували, чи не так? Я чула про героїчний вчинок Герцога. Це правда, що він кинувся між вами й чудовиськом?

Марґарет засопіла.

— Радше він просто не встиг забратися з дороги. Цей чоловік так само зграбний, як дикий кабан.

Кетрін зіщулила очі:

— Власне, дикі кабани бувають доволі прудкі й сильні…

— А! Он він! Мерщій, махайте, а то він подумає, що це ми його обговорюємо. — З посмішкою, більше схожою на гримасу, Марґарет поворушила пальцями в бік Герцога та Графині.

Герцог одразу відвернувся, сховавши величезне підборіддя в зелену краватку.

— Яка зверхність, — пробурчала Марґарет.

— Я починаю думати, що він просто соромливий…

— Ми не повинні заохочувати таку негідну поведінку, Кетрін. Це однаково, що платити морквою за візок, перш ніж кінь отримає винагороду.

Кет спробувала відгадати, що це могло б означати, але швидко здалася.

— Я не здатна знайти жодної вади у вашій мудрості, Марґарет.

Марґарет презирливо посміхнулася.

— Як цікаво! Здається, Графиня фліртує з ним! Що за мерзенна жінка.

— Я не впевнена…

— Я теж могла б схопити за руку будь-кого з чоловіків, якби хотіла прикинутися, що маю кривий хребет.

— Чесно кажучи, у неї справді кривий хребет.

— Так, і, схоже, бажання примножити статки. Уявляєте, як це, вклонятися Її Світлості Герцогині Раздватри? Або Її Достойності Високоповажній Графині Тусканській? Кому потрібно стільки розлогих слів?

— Мені здається, що він просто допомагає старій дамі перетнути галявину.

Марґарет сердито подивилася на неї.

— Ви спостережливі, як мухомор, леді Пінкертон.

Кет спробувала спрямувати хиткий корабель їхньої розмови в безпечніше річище.

— Ну, навіть якщо Графиня і фліртує, гадаю, що насправді Герцог захоплений…

— О, ні. Вони йдуть сюди. — Марґарет повернулася до них спиною. — Вдамо, ніби граємо в бадмінтон, щоб вони не чіплялися до нас.

Марґарет тицьнула другу ракетку в руку Кетрін.

— А це не буде неввічливо?

Не звертаючи на неї уваги, Марґарет поспішно відбігла на достатню відстань, підкинула вгору волан — довгоносого колібрі — й вдарила по ньому в бік Кетрін. Кет інстинктивно пригнулася, щоб відбити удар, але схибила. Колібрі встромився носом у дерен.

— Вибачте, люба Кетрін! — радісно закричала Марґарет, так, щоб було чутно на половині галявини. — Вам справді треба більше тренуватися.

Кет нахилилась і висмикнула птаха з трави. Його тріпотливі крила дзижчали.

Вона глянула на Марґарет, яка вперто не дивилася на Герцога, тоді як Герцог, стоячи неподалік, не зводив із неї очей, тепер, коли йому не загрожувала небезпека бути викритим.

Поряд із ним Графиня й далі просторікувала, не помічаючи, що його увага блукає деінде.

— Нумо, Кетрін, — підганяла її Марґарет. — Парируйте.

Зітхнувши, Кетрін підкинула птаха в повітря і вдарила по ньому ракеткою в бік Марґарет. Вони зробили три передачі одна одній, і з кожним ударом Марґарет ставала дедалі завзятішою. Хоча Кетрін ніколи не вважала себе спортсменкою, але була у кращій формі, ніж супротивниця, яка скоро захекалася, пішла червоними плямами й морщилася від напруги. Проте брак вміння Марґарет зрівноважувала рішучістю і з третього удару спрямувала птаха над головою Кетрін. Кет пригнулася й розвернулася, щоб простежити за його польотом — саме назустріч величезному чорному ворону.

Кетрін ахнула.

Колібрі на мить застиг у повітрі, а тоді рвонув у протилежному напрямку, тріпочучи крильцями. Він завагався, не знаючи, що робити далі, а потім звернув до живого паркану.

Кетрін було байдуже. Її серце шалено калатало, а очі нишпорили по натовпу гостей. По сукнях і жилетах, циліндрах і капелюшках.

Вона розгледіла Блазня серед столиків, за якими дами обмахувалися віялами і сьорбали чай, сяючи до нього усмішками, а він награвав на мандоліні. У повітрі над ними закаркав Ворон, і Джест подивився вгору, далі граючи. Ворон пірнув униз й опустився йому на плече.

Спершу здавалося, що він її не помічає. Однак поки Кет дивилася на нього, не ховаючись, як дитина на перше свято в житті, він теж глянув на неї.

Їхні очі відразу зустрілися, ніби він точно знав, де вона.

Ніби певний час стежив за нею і чекав, коли вона його помітить.

Кетрін здалося, що навіть звіддаля вона побачила, як Джест ледь помітно усміхнувся до неї.

Вона заніміла. Більше не відчувала м’якої трави під ногами. Ані ракетки, затиснутої в долонях. Ані волосся, прилиплого до вологої шиї.

Ця мить дала відповідь принаймні на одне запитання. Кет відчула, що Блазень вабить її, як ніколи досі, хоч і не знала, чи це просто потяг, чи якась інша, могутніша сила, і не мала досвіду, на який могла б спертися.

Джест відвернувся. Зв’язок урвався, і Кетрін глибоко вдихнула, радіючи, що врятувалася від власної необачності.

Він дивився доволі довго, щоб роздмухати її цікавість, і доволі коротко, щоб її вже не можна було згасити.

Джест швидко зібрав юрбу глядачів. Навіть дехто з пік-садівників припинив працювати й слухав, як Блазень грає. Кетрін здивовано побачила серед публіки свою матір, яка так само радісно всміхалася, як і решта.

Пісня закінчилася, останні звуки долетіли до Кетрін із протилежного боку галявини, а за ними почувся захоплений гомін й оплески натовпу.

Джест засунув мандоліну за пояс і вклонився. Ворон знову знявся в повітря і полетів до грядок, де вирощували зілля.

— Кетрін! Припиніть валяти дурня. На що це ви витріщилися?

— Що? Я… — Вона знову стояла віч-на-віч із Марґарет, дряпаючи нігтями сітку ракетки. — Я задивилася… на Ворона. Ви його бачили? Здається, що… Блазень уже закінчив. О господи, Марґарет, що відбувається з вашим капелюшком?

Обличчя Марґарет засяяло, і вона обережно простягла руку до голови.

— А що з ним відбувається? Скажіть.

— Він… розквітає, — сказала Кет, дивлячись, як розкривається бутон троянди завбільшки з голову Марґарет.

Жовті пелюстки розгорталися в пишну квітку, яка набувала темно-золотого кольору в центрі. Краї пелюсток поблискували, ніби присипані кришталиками цукру, і до Кет долинав напрочуд ніжний, дивовижний аромат.

— Ах, який на вас гарний капелюшок, леді Марґарет.

Вони обернулись і побачили Графиню — це вона заговорила до них — і Герцога, який стояв трохи осторонь, почервонівши до кінчиків копит.

У Марґарет умить вивітрився весь запал, і вона задерла носа вгору.

— Дякую, — сказала вона не надто люб’язно.

— Чи ви часом не в новій крамниці його купили, що відкрилася на Роздоріжжі? — запитала Графиня. — Я багато про неї чула останніми тижнями й сама хотіла туди навідатися, хоч у мої літа вже важко кудись ходити, якщо лише поряд немає гарного дужого молодця, щоб допоміг.

Вона всміхнулася так, ніби сказала щось лихе, і обвила скрученими пальцями лікоть Герцога.

— Справді, я купила її саме там, — неохоче зізналася Маргарет, ховаючи голову в плечі. — Тобто… звісно, гріх гордині й… пиха… потрібна сильна воля, щоб… відкинути марнославство, аби не дати… такому прагненню уваги… взяти гору.

Вона ковтнула повітря.

— Амінь.

— Амінь, — повторили Кет, Герцог і Графиня.

Кет відкашлялася.

— Гадаю, леді Марґарет хоче сказати, якщо народився золотою рибкою, то нею й помреш.

Герцог наважився підвести очі, зачаровано милуючись Марґарет і її розквітлим капелюшком. Попри весь її гонор і кирпатий ніс, лорд Кабан дивився на неї так закохано, а капелюшок так духмяно пахнув, що вона знову здалася не такою вже й бридкою.

— Так, золотою рибкою й помреш, — зітхнув Герцог. — З цим просто неможливо не погодитися.

— Як приємно, що юні леді виконують фізичні вправи, — сказала Графиня, вказуючи тростиною на ракетки. — Я саме казала Герцогу, що сьогоднішнє чаювання значно краще, ніж чорно-білий бал. Я воліла б, щоб Король і надалі так само вимогливо ставився до вибору гостей. Щоб не запрошував такий… непотріб, як досі.

— О, так, — озвалася Марґарет. — Як той огидний Чеширський Кіт. Що цій тварині взагалі робити на королівському балі з усіма цими зникненнями та появами й сидінням у людей на голові? Це протиприродно.

— Це така зневага до порядних леді й джентльменів. — Графиня знову встромила тростину в траву. — Не кажучи вже про пана й пані Пітів.

Вона скорчила гримасу, як дитина, що вперше пробує варений шпинат.

— Жахливі люди. Буду рада, якщо наші шляхи ніколи більше не перетнуться.

— А от за що ми маємо бути вдячні, — втрутилася Кетрін, стискаючи в руках ракетку, — так це за те, що там були ви, Ваша Світлосте. Марґарет щойно розповідала мені про вашу мужність і жертовність — як ви кинулися між нею та Жербельковтом, щоб захистити невинну діву! Бачу, у вас і досі рана як доказ цього.

Вона показала на пов’язку над краваткою Герцога, а потім притиснула ракетку до грудей.

— Зовсім як у казці. Так романтично! Марґарет, ви згодні, що Герцог вчинив дуже хоробро?

У відповідь вона зустріла похмурий погляд Марґарет і була рада, що Герцог саме цієї миті зосередився на тому, що знову почав червоніти й нічого не помітив.

У їхнє коло вклинився новий голос, глибокий, іронічний, що бринів від сміху.

— Я щиро сподіваюся, — сказав Блазень, — що це не стане мірилом романтичних почуттів для всіх чоловіків Королівства Чирвових Сердець.

Кетрін так швидко повернула голову, що аж хруснула шия. Блазень зняв капелюх із дзвониками, вітаючи Герцога.

— Ви вступили у важкий поєдинок, лорде Герцог.

— Власне, я б не… — Герцог затнувся, сіпаючись писком. — Я… я хочу сказати, що будь-який чоловік на моєму місці… Леді Мірл була в небезпеці, і я… в цьому не було нічого надзвичайного, запевняю вас…

— Він ще й скромний! — сказав Джест, підвівши брови й по черзі дивлячись на Кетрін, Марґарет і Графиню. — На кого ж із вас трьох, милі дами, він намагається справити враження?

Прикусивши губу, Кет ледь помітно кивнула в бік Марґарет.

— А. Он як.

Якщо вибір Герцога і здивував Блазня, він не виказував жодних ознак цього й стояв перед ними, похитуючись на підборах.

Графиня закліпала очима від задоволення, що долучилася до тих, чиє серце треба завойовувати.

— У наші часи всі ви, молоді люди, вважаєте, що маєте якісь особливі чари. — Вона була явно захоплена. — Але запевняю вас, що більше не піду заміж. Мені цілком вистачило одного разу в житті.

— Це втрата для нас усіх, — сказав Джест, цілуючи Графині ручку, поки вона мліла від задоволення.

— А ви, мабуть, та сама великомудра леді Марґарет, про яку я стільки чув, — сказав він, цілуючи ручку і їй, а потім… — І… чарівна леді Пінкертон, якщо не помиляюсь?

Його увага була знов прикута до неї. Шкіра його рукавичок на її пальцях була тепла й м’яка, а легенький дотик вуст до руки навряд був вартий того жару, що залив її аж по самі вуха. Його насурмлені очі сміялися. Вони вдвох зберігали спільну таємницю.

— Дуже приємно, пане Блазню, — сказала Кет, радіючи, що її голос не тремтить.

Він усміхнувся ще ширше.

Лорд Кабан оправив жилет і розпрямив плечі, знову опанувавши себе.

— А як щодо вас, леді Мірл? Не пригадую, щоб я чув про які-небудь… пропозиції на вашу адресу.

Кет затремтіла. Вона розуміла, що Герцог зовсім не мав наміру сказати щось жорстоке, але в нього раптом змінився вираз обличчя, і сповнене надії запитання пролунало так, ніби він насміхається.

Звісно, саме це й почула Марґарет.

Спалахнувши, вона вирвала ракетку з рук Кетрін.

— Не бачу, як це вас обходить. Вас або будь-кого іншого, коли так. Однак, якщо хочете знати, я вважаю, що стою вище за такі дріб’язкові речі, як залицяння й лестощі. Волію радше присвячувати час удосконаленню інтелекту, посилено вивчаючи філософію і вшиваючи відповідні цитати та приклади в підкладку моїх суконь. А тепер перепрошую, але йду шукати свого колібрі.

Вона поправила капелюшок на голові й рушила туди, куди полетів птах, лишивши позаду приголомшеного Герцога і Графиню, яка нічого не помітила.

— Здається, я знаю відповідь на ваше запитання, — сказав Джест жартівливо, але не злостиво.

Він приязно всміхнувся до Герцога.

— Наступного разу вам більше пощастить, друже.

Зітхнувши, лорд Кабан вклонився Кетрін, зняв капелюха й повів Графиню геть, втративши будь-який інтерес до розмови, щойно Марґарет пішла.

— Перепрошую, що втрутився, — сказав Джест, хоча говорив він тихо, і вона ледве чула його крізь раптове шалене биття серця.

— Не треба вибачень, — сказала вона. — Боюся, що я зробила Герцогу ведмежу послугу, хоча хотіла допомогти.

— Так часто трапляється з добрими намірами. А сватати інших — це ваше постійне хобі, чи Герцогу просто пощастило бути випадковим одержувачем ваших послуг?

— Боюся, поки що мої послуги не дали ані щастя, ані користі, хоча, власне, це моя перша спроба. Герцог закоханий у леді Мірл, але, як ви, мабуть, помітили, не вміє цього висловити. Тому в нас із ним… взаємний обмін послугами. — Вона знизала плечима. — Це складно пояснити.

— Отже, ви торгуєте послугами. Матиму на увазі.

Він усміхнувся.

Вона теж усміхнулась у відповідь.

— До речі, про послуги, — сказав він, трохи вагаючись. — Ледве не забув. Мене послали за вами, леді Пінкертон.

— За мною?

Він зімкнув руки за спиною, вдаючи королівського зброєносця.

— Його Величність запрошує вас на розмову.