Безсердечна

РОЗДІЛ 30

МАРКІЗ І МАРКІЗА пили лікер у бібліотеці, коли Кетрін постукала у відчинені двері. Вони були так само втомлені, як і Мері Енн, та хоча Кет розуміла, що батьки весь день розважали гостей і спілкувалися, а зовсім не тяжко працювали, як Мері Енн та інші слуги, але однаково дуже їм співчувала.

Фестиваль мушель став випробуванням для всіх.

Попри песимізм Мері Енн, Кетрін сподівалася, що батьки будуть надто засмучені, щоб сперечатися з нею. Може, вони з більшим розумінням поставляться до її страшних і незрозумілих задумів після того, як щойно зруйнувалася багаторічна сімейна традиція.

І їй було совісно через такі надії.

— Уже йдеш спати? — запитав батько, побачивши її у дверному отворі. — Я тебе розумію, дитино. Підійди й поцілуй мене на ніч.

Кет примусила себе всміхнутися, підійшла до батька й поцілувала його в наморщене чоло.

— Власне, — сказала вона, відступаючи, — я думала, що у вас знайдеться хвилина, щоб поговорити.

Вона глянула на матір, що напівлежала на дивані.

На ній ще й досі була святкова сукня, на подолі якої висихав налиплий пісок.

— Я хочу поговорити з вами обома.

Мати підвела голову, раптом уже не така втомлена, сіла й усміхнулася.

— Ах, Кетрін. Авжеж ми дамо згоду, не треба так хвилюватися. Але сідай і розкажи нам усе. Нехай цей жахливий день завершиться радістю.

Кетрін широко розплющила очі, готова переповнитися неймовірним щастям, коли зрозуміла, що мати, звісно, говорить про Короля.

— Дякую, мамо, але я не…

Мати жестом вказала на порожній стілець напроти них.

— Не треба соромитися, люба. Ми з батьком чекали сімнадцять років на таку чудову новину, і зараз саме час для неї. Сподіваємося, що всі так радітимуть майбутньому весіллю, що забудуть про сьогоднішню неприємність.

Мати притиснула руку до чола, ніби щось пригадуючи, а потім її очі знову проясніли.

— Він попросив твоєї руки під час кадрилі? Ти здавалася такою щасливою. Навіть закоханою, якщо не помиляюся. Ах ти, мала пустунко, як тобі лише вдалося приховати від нас цю таємницю!

Кетрін міцно зціпила руки.

— Ти не зрозуміла, мамо. Король не просив моєї руки. Під час конкурсу він оголосив про заручини передчасно.

У неї сіпнулася повіка.

— Чесно кажучи, мене дратує те, що він був такий необережний, адже наші зустрічі — це приватна справа.

Мати насупилася.

— Значить, ти ще не заручена?

— Ні, не заручена.

Кет умостилася на краєчку камінного крісла, яке запропонувала їй мати.

Крильця по боках його спинки спробували обійняти її, але дівчина їх відштовхнула.

— Я хотіла поговорити з вами про дещо інше.

Мати досі мала спантеличений вигляд.

— Про дещо інше? Не про Короля?

— Боюся, що Король займає мої думки значно менше, ніж твої, мамо.

Мати остовпіла, і Кет стало соромно за свою зухвалість, але тут подав голос батько, і вона трохи заспокоїлася. Маркіз нахилився вперед, сховавши чарку з лікером у величезних долонях.

— Що ж, розповідай. Що в тебе на думці?

— Значить, так.

Вона сховала пальці у тканину спідниці, щоб не тремтіли.

— Ви знаєте, що сьогодні ми з Мері Енн подали торт на конкурс випічки. Гарбузовий торт, який судді пробували саме тоді, коли…

— Так, ми помітили, — сказала мати, примруживши очі. — Я розумію, що Королю подобаються твої солодощі, але коли до тебе вже нарешті дійде, що не годиться весь час проводити на кухні… або брати участь у конкурсах! Донька Маркіза, яка долучається до змагання на фестивалі, господарем якого є сам Маркіз! Тобі не спало на думку, який це матиме вигляд?

— Я хотіла перемогти, — сказала вона. — Я хотіла виграти гаманець із грошима, який був частиною головного призу.

Батько здивовано підвів густу брову.

— Навіщо? Якщо тобі потрібні гроші…

— Саме про це я й хотіла з вами поговорити. Мені справді потрібні гроші, тому що я… я хочу відкрити пекарню.

Кетрін замовкла, щоб перевести дух, потім заговорила спокійніше, зрозумівши, що починає нервуватися.

— Ми з Мері Енн хочемо відкрити пекарню.

Батьки дивилися на неї, роззявивши роти. Цього разу вони обоє втратили дар мови.

Вона через силу вела далі:

— Ми вже кілька років про це говоримо. Я знаю, що ви не вважаєте це достойним. На вашу думку, то просто смішне хобі, яке ви відверто не схвалюєте. Однак я дуже люблю пекти й знаю, що наша пекарня буде найкраща в королівстві. Мері Енн буде прекрасною партнеркою, вона вміє рахувати й має чудові задуми, як залучати клієнтів. Вона каже, що це називають маркетингом. До того ж незабаром звільняється одне приміщення на Головній вулиці. Це там, де зараз майстерня чоботаря. Воно належить Герцогові, але я впевнена, що зможу переконати його…

— Пекарня! — заволала мати, так, що Кет аж підскочила, гадаючи, чи не було все, що вона сказала, марною тратою слів. — Навіщо тобі відкривати пекарню? Ти будеш Королевою, Кетрін!

У Кет напружилися плечі: вона хвилювалася.

— Король ще не просив моєї руки, а я ще не погодилася піти за нього.

Мати пирснула сміхом, ляскаючи пальцями в повітрі. Вона вмить заспокоїлася. Завжди готова перейти від роздратування до веселощів.

— Але ж він ще попросить твоєї руки. Крім того, лише уяви собі: ти — і хазяйка пекарні! Та ти перетворишся на слона! Ти й так ледве стримуєшся, коли бачиш солодке.

Вона потерла руки, ніби хотіла вимити їх після такої безглуздої розмови.

— Досить всього цього. Ходімо спати. Уже пізно, а завтра вранці все буде краще.

У Кетрін стиснулося серце від докорів матері. Від її зневаги. Від власних сумнівів: а що як мати має рацію?

Але й від гніву.

Вона всім тілом повернулася до батька, утупивши в нього погляд, удаючи, ніби не чула слів матері.

— Будь ласка, допоможи мені. Я ніколи нічого не просила, але дуже, дуже цього хочу. Тобі навіть не потрібно давати мені гроші. Я можу витратити свій посаг, якщо дозволиш.

— Що? — знову озвалася мати. — Твій посаг! Звісно, ні, я ніколи…

Маркіз здійняв руку й лагідно сказав:

— Досить, Ідоніє.

На подив Кет мати закрила рота.

У Кетрін з’явилася надія, але це тривало недовго: батько співчутливо подивився на неї й сказав:

— Я радий, що ти звернулася з цим до нас, Кетрін. Але мушу погодитися з твоєю матір’ю.

Маркіза голосно прокашлялася й схрестила руки на грудях, рішуче кивнувши головою.

— Але, тату…

— Не личить благородним дамам вести власну справу, а спадкоємицю Бухти Скельних Мушель чекає в житті щось значно більше, ніж порпання в яйцях та борошні.

— А що таке це «щось більше»? Бути чиєюсь дружиною — не мій вибір. І авжеж я не хочу бути королевою. Це все мрії мами, не мої.

— Це й мої мрії, — сказав батько, і Кет здригнулася від його твердого тону. — Це наші мрії. Про тебе і твоє життя. Ти ще молода, люба, і незалежно від того, що зараз думаєш, ми бажаємо лише твого щастя. Ми знаємо, як краще.

У Кетрін залоскотало в носі від розпачливих сліз, але вона стрималася.

— Ні… ви думаєте, що знаєте, як краще, але помиляєтеся. Це те, чого хочу я. Це те, що принесе мені щастя.

Мати скинула руку в повітря, застогнавши з огидою, але батько дивився спокійно й твердо. Власне, Кетрін ніколи не бачила його таким незворушним. Дівчина збентежилася, і в неї затремтіли губи від його погляду.

— Ти не розумієш, про що просиш. Ти говориш про тяжке трудове життя. Про нескінченні години праці, постійні труднощі — ось що таке життя тих, хто має власну…

— Звідки ти знаєш? — вигукнула вона, обвівши рукою обклеєні шпалерами й заставлені книжковими шафами стіни старовинної бібліотеки. — Ти народився серед усього цього. Ти нічого не знаєш про те, що таке мати власну справу, тоді як ми з Мері Енн роками складали плани, дізнавалися та вчилися. Я прекрасно знаю, про що прошу. Мені байдуже, успадкую я твій титул чи ні. Не хочу, щоб мене видавали заміж — за Короля або за будь-кого іншого. Пекарня — це те, чого я насправді хочу, і несправедливо з твого боку вважати, ніби знаєш бажання мого серця краще, ніж я сама.

— Моя відповідь — ні, Кетрін.

Батько поставив на столик свою чарку. Він міцно стиснув кулаки, аж побіліли кісточки пальців.

— Я не дам тобі грошей, і ти й пальцем не торкнешся посагу, поки не настане час передати його чоловікові, якого схвалимо ми з твоєю матір’ю. На цьому розмову скінчено.

У Кет потемніло в очах. Вона підхопилася на ноги.

— Тобто ви відмовляєте мені навіть у тому, щоб бодай подумати над моїм проханням?

— Гадаю, я щойно відповів на це запитання. Якщо знову згадаєш про нього, буду змушений звільнити Мері Енн із роботи в цьому домі.

Кетрін відсахнулася. Крильця крісла знову спробували втішити її, але вона, не дивлячись, відмахнулася від них.

— Що?

— Вона служниця, Кетрін. Не подруга. Не партнерка. Очевидно, вона багато чого вбила тобі в голову, і я більше цього не потерплю. Зрозуміло?

Донька дивилася на нього, розтуливши рота, не в змозі хоч щось сказати.

— Можеш іти, Кетрін.

Спалахнувши від обурення, вона стулила рота і вперлася кулаками в боки.

— Так, Мері Енн — служниця, але я ні. Я піду сама, з власної волі. Дякую.

Вона розвернулася на підборах і помаршувала з кімнати, грюкнувши дверима. На очах виступили гарячі сльози. Їй хотілося кричати: тиради доводів та образ, дитячі істерики, здавалося, розірвуть її голову зсередини.

Вона подумки докоряла батькам, які вони несправедливі та старомодні. Казала, що вже не дитина й сама вирішуватиме, що їй робити. Говорила, що знайде спосіб утілити свою мрію і без їхнього благословення.

Вона була така хоробра, обурена й сердита… але передусім сердилася на себе. Хіба вона не знала від початку, що вони скажуть? Хіба весь час не очікувала саме цього? Хіба не тому так довго уникала цієї розмови?

Кетрін не могла вдавати, що все відбулося інакше, ніж вона очікувала, навіть якщо дуже того хотіла.

Спальня була порожня, і Кет це втішило. Вона не була готова розповісти Мері Енн про свою невдачу. Кет була ненависна сама думка про те, що вона зруйнує мрію подруги, коли та почала нарешті мріяти.

Їй потрібно було отямитися. Може, навіть вигадати якийсь новий план. Адже це не може бути кінцем усього, чого вони так прагнули.

Її погляд упав на капелюшок-макарон, що вмостився в кутку платтяної шафи.

Шквал переживань, який вирував усередині, раптом сплівся в одне ціле.

Вона найкраща пекарка у країні Сердець, і всі, хто куштував її десерти, про це знали. Лише маленький шматочок її макарона навіть Кепа надихнув створити цей химерний капелюх.

Кепа, який робив чарівні капелюхи.

І його крамниця процвітала. Сьогодні на фестивалі він, мабуть, заробив більше, ніж убогий пан Гусінь за всі роки існування своєї майстерні на Головній вулиці.

Кетрін сіла за стіл, витягла аркуш паперу, розкрутила ковпачок чорнильниці й почала обдумувати свою пропозицію.