Безсердечна

РОЗДІЛ 13

КЕТРІН ДОЗВОЛИЛА улюбленому їжаку сісти собі на плече, якщо він поводитиметься спокійно й не колотиме їй шию голками.

Поряд стояв фламінго, підібгавши одну ногу собі під пір’я. У нього з дзьоба страшенно тхнуло креветками, і Кет намагалася триматися трохи осторонь.

Король, Марґарет Мірл і Джек одночасно били по своїх їжаках, створюючи тісняву на полі.

Джестів їжак кудись покотився з галявини, Кет бачила, як він зник за горбочками. Фламінго Марґарет гнувся, як локшина, і вона не припиняла кричати й трясти це нікчемне вайло, тому її досягнення були поки що вкрай повільні. А Джек був зосереджений головно на тому, щоб збивати з курсу чужих їжаків.

Король почав гру доволі вдало — він справді подобався своєму їжаку, але його фламінго за якийсь час став поводитися непередбачувано. Кет дивилася, як він уже втретє намагався вдарити по їжаку, але фламінго знову й знову останньої миті згинав довгу шию й хибив. Король роздратовано пирхнув і почав трусити свого фламінго, схопивши того за худі ноги.

— Ми ж тренувалися, паскудна курко! Знайшов час для нападу сценофобії!

— Його бідолашна Величність, — пробурмотіла Кет собі під ніс.

Фламінго поряд із нею кілька раз покрутив дзьобом і протяжно пробелькотів:

— У тебе плаття красіве, розове.

Кет кволо всміхнулася до нього й обсмикнула оздоблену мереживом ситцеву сукню такого самого блідо-рожевого кольору, як і пір’я птаха.

Ну й дурні ці фламінго.

Нарешті із четвертої спроби Король вгатив їжакові по задку, і той полетів через поле, ледве не зачепивши за ногу Шістку треф, але під його вигнуту спину не вкотився.

Король незадоволено тупцював на траві, стиснувши кулаки:

— Нікчема!

Кет, досі стоячи осторонь, подумала, що це добрий знак, і вона втілить свій задум. Один із треф-охоронців заснув, але стояв, зігнувшись, і вона підозрювала, що в нього буде легко влучити, якщо дістатися до нього раніше, ніж той розігнеться і впаде на траву.

Вона обернулася до їжака й підморгнула йому.

— Ну що, спробуємо?

— Змовляєтеся з обладунками, я бачу, — несподівано сказав Джест. Вона обернулась і помітила, що Блазень стоїть, прихилившись до садової скульптури й перекинувши свого фламінго через плече. — Я не впевнений, що правила це дозволяють, леді Пінкертон.

Вона розправила спідницю. У кишені захрумтіли загорнуті в папір макарони.

— Ви не любите програвати, пане Блазню?

Джест нахилив голову вбік.

— Хіба я програю?, леді Пінкертон?

Кет знизала плечима й оглянула галявину.

— Я навіть не знаю, чи ви взагалі ще граєте. Де ваш їжак?

— Он там. — Тримаючи фламінго за ноги, він вказав у дальній кут поля, де Марґарет марно намагалася влучити своїм їжаком по його.

До них долітав її вереск:

— Клята птице, ти що, не можеш хоч раз як слід прицілитися?

Вона замахнулася, і дзьоб фламінго сковзнув по їжакові, підкотивши його на кілька дюймів ближче до їжака Джеста.

— Мабуть, ви все-таки виграє?те, — задумливо сказала Кет.

— Бачу, не всі обладунки використані у грі. Ви не збираєтеся долучитися до нас?

— Я чекаю, коли поле буде пустим. Не хочу схибити. — Кетрін почухала їжачка під м’яким ворсистим підборіддям.

— Тоді залишаю вас наодинці з вашими задумами.

Вона була трохи розчарована, коли Джест попрямував назад на поле.

Марґарет дісталася до наступних ворітець, лишивши відкритим шлях для їжака Джеста. Він не став гаяти час, струснув фламінго, виставив їжака в лінію з ворітцями, замахнувся птахом і з глухим звуком ударив по їжакові, влучно запустивши його під двома зігнутими у ворітця трефами.

Він помітно хизувався, коли повернувся й знову став поряд із Кетрін, залишивши їжака там, де той приземлився.

— Гарний удар, — сказала вона.

— Зізнаюся, я не з тих джентльменів, хто легковажно дозволяє дамі виграти.

Вона так гучно й дзвінко розсміялася, що сполохала їжака, і одна з його голок штрикнула її за вухом. Дівчина відсахнулася.

— Спогад про шнурки від корсета змушує мене сумніватися, чи ви взагалі джентльмен, пане Блазню.

Він схопився за груди, вдаючи, що поранений.

— Якщо вже судилося мені бути гульвісою, то принаймні чесним. А от ви, леді Пінкертон, не були цілком відверті.

— Що ви хочете сказати?

— Ви переконали мене, що й гадки не мали, що Король у вас закоханий.

Вона спалахнула й підступила ближче, знизивши голос.

— Він не закоханий у мене.

Блазень підвів брову.

— Може, я й маю вигляд дурня, але запевняю, що я не дурень.

— Він, певно, хоче зі мною одружитися, або думає, що хоче, але це не те саме, що бути закоханим.

У нього змінився вираз обличчя.

— Згоден. Однак якщо не помічаєте, що подобаєтеся йому більше, ніж це потрібно для шлюбу з розрахунку, то ви так само неуважні, як і леді Мірл.

— Дивіться! — перервала його Кет. — Джек щойно вибив королівського їжака за межі поля. Час й мені долучитися до гри.

— Ви ухиляєтеся від відповіді.

— Ні, я граю в крокет.

Вона схопила свого смердючого фламінго й рушила на майданчик.

— Леді Пінкертон?

Вона завмерла й озирнулася через плече.

Джест дивився лагідно, але не всміхався.

— Я гадаю, ви йому справді небайдужі, принаймні наскільки це можливо в його випадку. Не треба бути надмірно скромною. Чимало присутніх тут дам були б у захваті, якби наш високошанований суверен поклав на них око.

Вона зіщулила очі.

— І ви ще дошкуляли мені тим, що буцімто граюся у сваху!

Вона відчувала, що все її тіло задерев’яніло, коли виходила на поле. Вона бачила, що троє треф, які зображали ворітця, покинули свій пост і роблять ставки на узбіччі галявини, але сподівалася, що вони повернуться, коли будуть їй потрібні. Король досі ганявся за своїм їжаком. Марґарет і Джек майже зрівнялися, а Джест, як і дотепер, був попереду. Стоячи на старті, вона помітила, що він теж повертається на поле, однак рухається вже не так пружно й самовпевнено.

Кетрін здула локон з обличчя. Вона була незадоволена власною поведінкою в останні дні. Усі ці сни, фантазії, запаморочення — і через що? Через хлопця, з яким ледве знайома, з яким майже не говорила і який, тепер це зрозуміло, зовсім не витрачав стільки часу на думки про неї. Який зовсім не був проти, щоб вона одружилася з Королем!

Він мав рацію. Може, він і носить вбрання дурня, але, здається, насправді цей титул належить їй.

Кет помітила, що до неї наближається Джек, стиснувши шию фламінго у величезному кулаку. Він дивився похмуро, і Кет насторожено завмерла, перш ніж Валет підійшов до неї.

— Ти ще й не починала! — заявив Джек. — Що ти робила весь цей час? З Блазнем балакала? Ти граєш чи ні?

— Не твоя справа, з ким мені розмовляти, — відказала вона. — І я саме збиралася зробити перший хід. Так що відійди-но вбік…

Джек сердито пирхнув, відвернувся й подивився на Блазня здоровим оком. Джест, однак, не звертав на них жодної уваги.

— Ти що, справді вважаєш, що він потішний, чи що?

Кет закотила очі.

— Як тобі сказати, Джеку. Він блазень.

— Я вважаю, що він має кумедний вигляд. — Джек знову повернувся до неї. — І ви також, леді Пінкертон!

Вона роздратовано махнула вільною рукою.

— Дякую, що все пояснив. А тепер посунься, будь ласка, щоб я могла зробити свій хід.

Його обличчя почервоніло, але він не поворухнувся.

— Ти принесла якісь солодощі?

Кет згадала про макарони в кишені, але похитала головою.

— Цього разу ні.

Якусь мить здавалося, що Валет вагається, залишитися йому чи піти, а до того ж ніби хоче щось сказати, але не може придумати, що саме.

Нарешті він показав їй язик і швидко пішов геть через поле.

Кет опустила плечі. Вона почувалася знесиленою, усередині кров закипала від роздратування на Джеста та Короля, а тепер і на Джека. Вона була рада зосередитися на грі.

Дівчина взяла їжака в руку.

— Отже, почнімо, — сказала вона, саджаючи його перед першими ворітцями — Дев’яткою треф. Їжак скрутився в клубок.

Кет підняла фламінго обличчям до себе, намагаючись не вдихати надто глибоко.

— Пропоную угоду. Ти допомагаєш мені виграти, а я, коли наступного разу прийду в палац, принесу тобі кокосові тістечка з креветками.

— Люблю креветки, — сказав фламінго.

— Я це відчуваю.

Зморщивши ніс, Кет перевернула фламінго вниз головою й узяла за ноги. Виставила його голову в одну лінію з їжаком. Прицілилася. Замахнулася.

Їжак проскочив через перші два ворітця, плавно перекотився направо через один із горбиків, ковзнув повз їжака Короля, що знайшовся саме тут і тепер, скотився назад вліво попід ще двома ворітцями і в кінці раптом зупинився на повній швидкості. Він перевернувся на живіт, усміхаючись до Кетрін.

Вона схвально кивнула йому, почуваючись уже краще.

— Браво, леді Пінкертон! — сказав Король.

Глядачі, що оточили поле, теж почали аплодувати, збагнувши, що це сподобається Королю.

— Головне не те, хто виграє або програє! — заверещала Марґарет. — Головне в тому, як залишитися собою!

— Чудово сказано, леді Марґарет! — вигукнув Герцог, що стояв осторонь решти глядачів.

— А вас ніхто не питав! — заволала вона у відповідь.

Не звертаючи на них увагу, Кетрін зробила другий хід, випередивши Джеста на полі.

— Чудовий удар, — сказав він, повторивши її останні слова, коли проходив повз неї.

Кет задоволено усміхнулася.

— Справді? Дякую.

— Побажайте мені удачі в наступному раунді, — попросив він. — Вона мені буде потрібна, якщо хочу виграти.

Кетрін глянула через плече.

— Нічого такого не робитиму.

Він позадкував до свого їжака.

— Ви сильна супротивниця.

Кет широко розплющила очі, коли він ледь не зачепив підборами одного з їжаків, здається, Джекового, але, навіть задкуючи, легко перестрибнув через нього. Блазень засміявся її здивуванню й відвернувся.

Кет похитала головою й крикнула:

— Бажаю вам, щоб ваш їжак упав у передчасну сплячку!

— Тим легше буде по ньому влучити, — закричав Джест у відповідь.

Погляд Кетрін зупинився на низенькій присадкуватій фігурі, що бігла до неї. Обличчя Короля розпашілося від збудження, чоло блищало від поту.

— Леді Пінкертон! — сказав він, витираючи лоба кінцем плаща.

Вона зібралася запропонувати йому носовичок, але вирішила натомість удати, що він не спітнів.

— Ви бачили?

— М-м-м, що саме?..

— Мій їжак проскочив — вжжух! — через три ворітця, — він показав рукою, як він крутився і скакав. — Це було грандіозно! Правда?

Кет поборола бажання погладити його по голівці й дати цукерочку за хорошу поведінку.

— Ви були неперевершені, Ваша Величносте.

Весь сяючи, Король розвернувся, щоб подивитися, як робить свій хід Джест. Кет втупилася в їжака Джеста, бажаючи йому схибити.

— А про що ви розмовляли з Джестом? — запитав Король.

— А. Ну… про вас, Ваша Величносте. Про вашу феноменальну…

Почувся глухий звук: Джест вдарив по своєму їжаку, і той покотився по просторій пустій галявині… пустій принаймні доти, доки три відсутні трефи не кинулися назад і швиденько не зігнулися в дуги саме вчасно, щоб їжак прокотився під ними.

— …гру в крокет, — закінчила Кет, сяючи усмішкою.

Король зітхнув із розчарованим виглядом.

— Що ж, схоже, мене перевершено.

Трьома змахами поспіль Джест загнав їжака в кінець поля. Ще один більш-менш пристойно зіграний раунд, і він переможе.

Блазень неквапливо попрямував до свого їжака, гойдаючи фламінго, як маятником.

— Молодець, Джесте, — вигукнув Король.

— Дуже дякую, Ваша Величносте.

Зціпивши зуби, Кет потягнула фламінго до свого їжака, усім тілом відчуваючи вперту рішучість. Ніколи не вважала вона себе азартною людиною, але це було… це було щось зовсім інше.

Це було щось дуже особисте.

Усього одна зустріч, і Джест заполонив її сни й заволодів думками наяву. Вона навіть впустила його у свої мрії про пекарню, хоч нікому в цьому не зізналася б, особливо тепер, коли знала, що Джест не проти, щоб вона одружилася з Королем.

Він був лише зухвалий нікчема, а вона дедалі глибше занурювалася у прірву з кожною його безсоромною усмішкою. Ну й кумедний вигляд вона, мабуть, має в його очах.

Та як він сміє?

Вона стала на своє місце поряд з їжаком й оглянула поле, їжак і фламінго чекали на неї, поки вона переводила погляд із зігнутих в арки карт, — кілька з них розігнулися, упали від втоми й тепер лежали навзнак на траві, — на останні головні ворітця — кінцеву ціль. Поки розглядала їжаків-суперників, що безладно розбіглися по полю, а гравці ганялися за ними або лаяли неслухняних фламінго.

Поки дивилася на Джеста, що прогулювався у траві.

Вона зіщулила очі й стала в стійку, опустивши голову фламінго до землі. Їжак згорнувся в клубок.

— Якщо підведеш мене, — прошепотіла вона до фламінго, — обмотаю твою шию навколо стовбура дерева, зав’яжу в гарний рожевий бантик і залишу там, поки тебе не знайде хтось із садівників.

Фламінго обережно вигнув шию і подивився на неї знизу вгору.

— Люблю красіві розові бантики.

Вона сердито струснула його, і фламінго знову випрямився.

Вона відвела фламінго назад, прицілилася в їжака, розмахнулася і…

Це був ідеальний удар, що влучив у їжака Джеста за мить до того, як той встиг його відбити. Вражений Джест відскочив, і його їжак прокотився попід його ногами і, підстрибуючи, викотився з поля.

Блазень кліпнув очима, зустрівшись поглядом із Кет через галявину.

Вона задоволено всміхнулася до нього, тішачись зі здивованого виразу обличчя, і покрутила своїм фламінго. Вона щойно подарувала перемогу Королю.

— Чорт забирай, — сказала вона з невинним виглядом.

Щаслива, Кет покинула поле, встромила фламінго ногами в м’який ґрунт і попрямувала до столів. Після такої чудової гри вона авжеж заслужила на шматочок торта і чашку чаю.