Безсердечна

РОЗДІЛ 18

КЕТ ЗАВМЕРЛА НА ПОРОЗІ, приголомшена ароматом трав’яного чаю та пронизливим фальшивим співом якогось дуету. Зсередини крамниця була приблизно увосьмеро більша, ніж ззовні. У кутку в комині потріскував вогонь, а стіни були обвішані гачками й полицями з вишуканими головними уборами на будь-який смак і вибір: циліндри та котелки, капори та маленькі корони, солом’яні капелюшки та гостроверхі ковпаки. Тут були капелюшки, прикрашені живими польовими квітами, й пишним павиним пір’ям, і тріпотливими крильцями десятків коників, які час від часу тихенько іржали й викресали іскри крихітними срібними підковками.

Поки Кетрін роздивлялася навколо, Ворон знявся з плеча Джеста і влетів усередину. Вітер, що здійняли його крила, скуйовдив їй волосся, і його тінь на якусь мить простягнулася крізь дерев’яну підлогу крамниці. У Кет тьохнуло серце, коли вона згадала зловісну тінь, яка накрила її на галявині перед замком. Постать у каптурі із занесеною сокирою.

Вона на мить замружилася, і жахливий спогад зник. Це лише птах, ось він умостився на глиняному погрудді клоуна з дурнуватою посмішкою на обличчі, розмальованому чорними бубнами.

Джест підвів Кетрін до довгого столу в центрі крамниці. Його поверхня була застелена яскравими шматками різноманітних тканин і заставлена чайниками, чашками, молочниками, цукорницями, ложками зі срібла, золота й порцеляни.

Стільці навколо столу були так само різномасті: від крісел із високими бильцями до шкільних парт, від отоманок до чарівного маленького кріселка-гойдалки. У кінці столу стояв такий розкішний стілець, що на ньому не соромно було б сидіти самому королю.

Компанія за столом була не менш різношерста. Дикобраз штрикав голкою по тарілці з булочками; Хорт упівголоса розмовляв із маленькою сивою жінкою, яка щось в’язала спицями, перериваючись, щоб ковтнути чаю; дві Золоті Рибки плавали в акваріумі, наповненому чайною заваркою, виводячи вісімки одна навколо одної; гризун Сонько куняв, зарившись у гриву Лева, який тихенько розспівувався низьким голосом собі під ніс; Папуга сперечався з Какаду; Джміль гортав газету; Удав настроював скрипку; Хамелеон зосереджено мружився, намагаючись точно відтворити візерунок, вибитий на його кріслі; Черепашко вимочував у чаї бутерброд з огірком.

Основними дійовими особами всього цього були Шалений Заєць, який стояв на столі, й Білка, що примостилася на його голові. На обох були кумедні квітчасті капелюхи з дірочками, з яких стирчали вуха. Саме вони утворювали той гучний і вельми огидний фальшивий дует, від якого в Кет на початку ледве не лопнули барабанні перетинки.

У їхній пісні йшлося про морську зірку й зоряний пил, хоч обидва вже так захрипли та заплуталися, що годі було розібрати бодай слово, до того ж вони нестерпно фальшивили. Кетрін щулилась і ніяковіла весь час, поки тягнувся цей номер.

Джест узяв Кетрін за лікоть і підвів, обігнувши стіл, до трону в кінці кімнати, на якому сидів якийсь чоловік. На ньому був елегантний ліловий фрак і шовкова малинова краватка. Він ліниво водив пальцем по краю фіолетового циліндра. Чоловік був молодий, однак мав сріблясто-біле волосся, перев’язане оксамитовою стрічкою на потилиці, а кілька неслухняних кучерів спадали на вуха.

Він сидів, розвалившись, і явно нудився, поклавши ноги на стіл поряд із напівпорожньою чашкою чаю.

Раптом, помітивши Джеста, чоловік оживився, і його обличчя відразу освітила усмішка. Він скинув ноги зі столу.

— Та-а-ак, та-а-ак, наша зірка повернулася зі світу галантності й розкошів.

Він підвівся і швидко обійняв Джеста, потім відсторонився й узяв його за плечі. Усмішку змінив прискіпливий погляд.

— Здається, ти не надто змінився, — роздумливо додав чоловік, прикриваючи то одне, то друге око, поки розглядав Джеста з усіх боків. — Хіба що трохи схуд. Вони тебе взагалі годують у тому шикарному замку?

Він ущипнув Джеста за щоку, але той відштовхнув його.

— Годують як на забій, — сказав Джест, — але також змушують відпрацьовувати мою платню. Знаю, для тебе новина, що так буває.

— Я це називаю неприйнятним марнуванням таланту.

Капелюшник — Кет вирішила, що це, мабуть, він — раптом поморщився й кинув оком у бік Зайця й Білки на столі.

— Досить! Я більше не витримаю.

Він схопив тростину, притулену до стільця, і вдарив по ложці, що стирчала з вазочки з горішками; один горішок підскочив угору й полетів прямо в роззявлений рот Зайця.

Заєць остовпів. У кімнаті запала раптова тиша. Заєць стукав себе по грудях, давлячись і витріщивши червоні очі. Кетрін напружилася.

Удав заповз на стіл, обвився навколо Зайця й міцно стиснув його тіло. Горішок вилетів із його рота й плюхнувся в чашку Черепашка.

Кетрін була приголомшена, але решта гостей вже повернулася до перерваної бесіди й чаювання. Схоже, збентежилася лише вона одна.

— Що ти там притягнув із собою, Джесте?

Вона здригнулася. Тепер Капелюшник вивчав її. Вона помітила, що очі в нього були кольору ніжних фіалок, а риси обличчя так само делікатні й витончені. Він був дуже гарний, але водночас якийсь гарненький.

— Леді Кетрін, це мій дорогий друг Кеп. Кепе, знайомся, леді Кетрін Пінкертон.

— Надзвичайно приємно.

Вона зробила реверанс.

Кеп зняв капелюха і вклонився, але не всміхнувся.

— Пінкертон. Родичка Маркіза?

— Це мій батько.

Він гучно розреготався.

— Правдива леді, значить.

Він кинув на Джеста погляд, усіх відтінків значень якого Кет не була здатна зрозуміти.

— Чи все обмежується атласною білизною?

Щоки Кет спалахнули, але Джест не дав спіймати себе на гачок. Він відповів холодним тоном:

— Вона справжня леді, а ми справжні джентльмени. Не змушуй мене битися з тобою на дуелі, захищаючи її честь.

— На дуелі! Борони боже! Лише самі вітання, але ніяк не дуель!

Його прискіпливий погляд ковзнув по сукні Кет, і в неї виникло виразне відчуття, що він зважує, скільки коштувала тканина.

— Будь-яка супутниця Джеста — моя товаришка. Ласкаво прошу до моєї крамниці.

— Дякую.

— А це мій давній поплічник, сер Зай Єйтс, — сказав Капелюшник, вказуючи тростиною на Зайця, поки той злазив зі столу.

— Сер Заєць? — перепитала Кетрін.

— Зай Єйтс, — відповів Шалений Заєць. — Римується з «китаєць», але пишеться з двома «й».

Кетрін спантеличено кліпала очима, не розуміючи, чому «Заєць» пишеться з двома «й».

Перш ніж вона встигла щось запитати, Джест поклав руку їй на плече й прошепотів:

— Я поясню вам пізніше, як це правильно писати.

Вона ще раз зробила реверанс.

Кеп знову перевів очі на стіл і розглядав присутніх. Джміль зробив із газети три кораблики-оригамі, й тепер гості дивилися, як вони ганяються один за одним у величезній чайній чашці завбільшки з посудину для пуншу. Лев і стара дама робили ставки на те, який кораблик потоне першим, а Черепашко кидався в них цукром, щоб швидше потопити.

Кеп тричі вдарив тростиною об підлогу, потім покрутив нею в повітрі.

— Усім сюди! Звільніть місце для нашого блазня та його дами. І чия черга буде за ними?

Почалася метушня, усі відсунули стільці, наспівуючи «усім сюди, усім сюди», і почали перескакувати на інші.

Вони сідали або примірялися сісти, перестрибували через стіл, вскакували на нього, перелазили під ним, снували між стільцями, падали одне одному на коліна й висли на плечах, дрібніші тваринки знаходили собі затишні кубельця в пустих чашках.

Лише трон Кепа залишався нерухомим, поки всі не порозсідалися, лишивши вільними два місця по обидва боки від господаря для Джеста і Кетрін.

Кетрін почувалася так, ніби бере участь у грі, правил якої не знає. Вона зібралася сісти.

— Ні, міледі, сідайте сюди.

Джест присунув до неї стілець ліворуч від Кепа.

Кеп пирхнув і тростиною зсунув циліндр на потилицю, дивлячись на Кетрін, яка сіла на запропоноване місце, випрямивши спину, і розгладила спідницю на колінах.

— Джест не впевнений, що ви витримаєте товариство таких пройдисвітів і хуліганів, як ми.

Джест глянув на Капелюшника спідлоба. Проходячи за його троном, Блазень нахилився і сказав йому на вухо:

— Вона наша гостя. Я привів її сюди не для того, щоб розважати тебе.

Кетрін склала руки на колінах і спробувала бути люб’язною.

— Помиляєшся, Джесте, — сказав Кеп із глузливою посмішкою, не зводячи очей з Кетрін. — Тут усі для того, щоб розважати мене.

— Що ж, гаразд. Дозволь мені.

Джест зірвав капелюх у Кепа з голови і високо підняв, тримаючи в руці, поки Кеп намагався його забрати. Джест засміявся, став на стілець, а звідти на стіл. Дерево рипнуло під його чоботами, задеренчали чашки та блюдця.

Кеп невдоволено зітхнув, хоча кутки його вуст ледве помітно ворушилися, знову закинув ноги на стіл і взяв у руки свій чай. Кетрін помітила Ворона, який досі сидів на погрудді клоуна, майже невидимий у тіні. Він нахилив голову й дивився, як Джест дефілює по столу.

У кімнаті запанувала тиша. Кетрін усім тілом напружилася в очікуванні й нахилилася вперед, зціпивши пальці на колінах.

Обминувши розкиданий посуд, Джест зупинився в центрі стола. Він тримав циліндр високо, щоб бачили всі. Потім одним помахом закрутив його, як дзиґу, і опустив руки. Капелюх залишився висіти в повітрі.

Кетрін закусила губу й не наважувалася навіть моргнути.

Джест постукав себе по грудях і відкашлявся. Потім він заспівав, неабияк здивувавши Кетрін.

— Ти світи… мій кажанок [15].

Її уста мимоволі затремтіли від знайомих звуків колискової, хоча Джест сповільнив темп і змінив ритм так, що пісня стала більш схожою на серенаду.

Він співав упевнено, але тихо. Голос звучав сильно, але не всевладно.

— Найясніший між… — він стукнув пальцем по краю капелюха, який і далі крутився, і той перевернувся догори дном, — …зірок.

Зграя кажанів стрімко здійнялася в повітря. Кетрін пригнулася, коли вони неслися крізь кімнату. Їхній скажений писк заповнив крамницю, крила тріпотіли так, що здійнявся вітер і скуйовдив їй волосся.

Гамір перекрив голос Джеста.

— Тебе з неба виглядаєм…

Кажани закрутилися по кімнаті в шаленій круговерті, а в центрі цього живого циклону опинився стіл. Вихор почав згущатися навколо Джеста. Незабаром його вже не було видно за масою тіл, що билися, верещали й тиснули. Щільніше та щільніше.

У Кетрін здавило груди, коли торнадо кажанів розвернулося, як один, і ринуло до розчиненого вікна, залишивши позаду циліндр Кепа, що криво сидів на чайнику. Джеста натомість не було і сліду.

Її серце калатало. Гості за столом почали перешіптуватися. Вони шукали під столом, під циліндром і навіть у чайниках, але Джест зник.

— Яке нечуване нахабство! Отак покинути вас. Віддати мені на поталу.

Вона подивилася на Кепа.

Він поставив чашку на блюдце й підморгнув їй.

— Джест завжди мав слабість до головоломок.

Пригладивши волосся, скуйовджене кажанами, Кет намагалася приховати знервованість, яку викликав у ній Кеп.

— Ви давно знайомі?

— Багато років, серденько. Я порахував би, скільки саме, але я так заборгував перед Часом, що, напевно, підрахую все неправильно.

Вона наморщила лоб.

— Це головоломка?

— Так, якщо хочете.

Не знаючи, як відповісти, Кет простягнула руку до чашки, але побачила, що вона повна перламутрових ґудзиків.

— Джест загадав одну загадку на балу, — сказала вона. — У чому різниця між круком і письмовим столом?

Кеп розреготався, закинувши голову.

— Тільки не це! Іноді здається, що він навіть не намагається докласти хоч якихось зусиль.

— Я не знала, що це стара загадка. На балу її ніхто не знав, і нас усіх дуже розвеселила відповідь.

— За всієї поваги, міледі, щоб розвеселити шановне панство, потрібно дуже небагато.

Вона подумала, що він, мабуть, має рацію — передусім стосовно Короля. Однак Кеп сказав це так, ніби то була вада, за яку має бути соромно, але вона не вважала, що це правда.

— Скажіть, а яку відповідь він дав? — запитав Кеп.

— Перепрошую?

— У чому різниця між круком і письмовим столом?

— А! У тому, що один може видати кілька нот, а другий — кілька нотаток.

Вона пишалася тим, що запам’ятала, хоч була цілком захоплена виставою.

— І він засипав бальну залу конфеті. Маленькими папірцями з чарівними малюнками.

Кеп покрутив тростину.

— Мені завжди більше подобалася інша відповідь: бо один має чорнильні пера, а другий — пера для чорнил.

Кет здивувалася, що загадка, яку, здавалося, неможливо розгадати, має дві влучні відповіді. Вона подивилася на Ворона, який, схоже, спав, сховавши голову під крилом.

— Після такої відповіді довелося б довго прибирати бальну залу, — сказала вона.

Кеп розмішав цукор у себе в чашці, голосно брязкаючи ложкою об стінки.

— Мабуть, ви маєте рацію. Я сам останнім часом працював над однією загадкою. Хочете почути?

— Дуже хочу.

Він постукав ложкою по краю чашки й поклав її на блюдце.

— Коли мені радісно, я б’ю, як барабан. Коли мені сумно, я б’юся, як скло. Якщо мене в когось вкрали, то вже назад не повернеш. Що я таке?

Вона довго думала, перш ніж наважитися відповісти:

— Серце?

Очі Кепа потеплішали.

— Дуже влучно, леді Пінкертон.

— Дуже гарна загадка, — сказала вона, — хоча можна було б сказати ще точніше: Якщо мене комусь віддали, то вже назад не повернеш.

— Це означало б, що ми добровільно віддаємо комусь наше серце, а я не впевнений, що це так. Мабуть, варто запитати про це Джеста, коли він повернеться. Він добре знається на цих речах.

Кеп витяг із жилетки золотого годинника.

— Зазвичай він не зникає так надовго. Напевно, вже втомився від вашого товариства.

Кет настовбурчилася; вона вже зрозуміла, що він навмисно підбурює її, але не могла уявити, навіщо. Стиснувши кулаки під столом, вона знову оглянула гостей. Більшість уже повернулася до перерваної бесіди.

— «Ти світи» — це колискова, — сказала вона. — А не загадка.

— Як вона закінчується? Я не пам’ятаю.

Вона промугикала пісеньку від початку до кінця.

— «…тебе з неба виглядаєм, наче тацю з чаєм».

Кеп ляснув пальцями.

— Зай Єйтсе! Тацю! В небо!

Заєць, який уже зняв заквітчаний капелюшок, притиснув до потилиці довжелезні вуха й витріщився на Кепа. Потім високо підстрибнув, стрімко скочив зі столу, схопив тацю, розкидавши в різні боки купку канапок, і метнувся до відчиненого вікна. За мить усі гості, крім Кетрін і Кепа, пожбурляли стільці та чашки й скупчилися навколо нього.

Кетрін тягла шию, щоб краще бачити, бо леді не личить штовхатися між незнайомцями…

— Пішло все під три чорти, — нарешті промурмотіла вона, відсунувшись від столу, і підійшла до натовпу біля вікна.

Зай Єйтс жбурнув тацю, вона полетіла, кружляючи, до лісу і зникла в нічній пітьмі.

Вони чекали.

Десь далеко почувся брязкіт — таця пролетіла крізь хащі й вдарилася об землю.

Усі затамували дух.

Ніхто не говорив.

Сонько позіхнув і перевернувся на другий бік, згорнувшись калачиком у гриві Лева.

— Що ви всі намагаєтеся розгледіти?

Кетрін обернулася до столу.

Джест сидів праворуч від Кепа з недоїденим печивом в одній руці й із чашкою у другій.

Юрба зааплодувала й засвистіла.

Джест усміхнувся, не зводячи очей з Кетрін, і вона серцем відгукнулася на його усмішку. Намагаючись зберігати серйозний вираз, вона взялася в боки й через стіл подивилася йому в обличчя.

— Кеп мав рацію, — сказала вона з докором. — Страшенно неввічливо з вашого боку було покинути мене тут.

Джест злизнув крихту печива в кутку рота.

— Я знав, що ви відгадаєте.

Кеп узяв циліндр, який простягнув йому удав, діставши із центру столу, і пробурчав:

— Не перебільшуватимемо талантів юної леді, вона лише проспівала дитячу колискову.

Він схопив свою тростину, тричі стукнув нею об підлогу й закричав:

— Хто з вас, жалюгідна зграє, хоче бути наступним після нашого блазня? Всі сюди!